Основні теоретично-розрахункові положення теми 2 страница. Треба дотримуватися основних вимог, яким повинен відповідати добовий та тижневий режим праці й відпочинку.

Треба дотримуватися основних вимог, яким повинен відповідати добовий та тижневий режим праці й відпочинку.

Показником економічної ефективності впровадження раціональних режимів праці й відпочинку може бути приріст продуктивності праці (ΔП):

де Д1 та Д2 - кількість днів непрацездатності до і після впровадження нових режимів праці й відпочинку.

Фв - фонд робочого часу усіх працюючих.

На протязі робочого дня встановлюються періоди гнучкого часу (в межах якого працівник має право самостійно вирішувати, коли починати та закінчувати роботу) та фіксованого часу (час обов’язкової присутності працівника на роботі).

oo oo oo oo oo oo oo oo oo oo oo oo

7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Гнучкий час - I + II + V11 + XI + XII = 4,5 год.

Фіксований час - III + IV + V + VI + VIII + IX + X = 6 год.

Мінімальна тривалість роботи за день - III + IV + V + VIII + + IX + X = 6 год.

Максимальна тривалість роботи - I + II + III + IV + V + VII + VIII + IX + X + XI + XII = 10,5 год.

Загальна тривалість робочої зміни - I + II + III + IV + V + VI + VII + VIII + IX + X + XI + XII = 11 год.

Загальна тривалість обідньої перерви – 1год.

Обов’язковою умовою ГРЧ є повне відроблення недопрацьованого часу протягом заздалегідь встановленого терміну, суворий контроль та облік робочого часу, обсягу та якості роботи, яка виконується, створення міжопераційних запасів матеріалів, достатня автономність робочих місць тощо.

Упровадження режимів ГРЧ призводиться за колективним проханням працівників підрозділу та затверджується рішенням РТК на чолі з керівником цього підрозділу.

Дисципліна праці.Дисципліну праці складають: технологічна та виробнича дисципліна.

Актуальність дисципліни праці у сучасному періоді обумовлена рядом чинників: НТП, зміна системи господарчого управління, зріст ціни одиниці робочого часу у зв’язку з високою автоматизацією виробництва тощо.

Для підтримки та укріплення дисципліни праці сполучають методи переконання та примушення.

Система заходів по укріпленню дисципліни праці: адміністративні (правила внутрішнього розпорядку), організаційні (раціональне використання фонду робочого часу, удосконалення організації праці), економічні (стимулювання, заохочення та інш.)

Удосконалення організації праці та високий рівень дисципліни праці складають дві нерозривні сторони єдиного процесу.

Стан рівня дисципліни праці (Кд.п.) можна визначити за формулою:

,

де Твитр. зм. та Твитр. цілозм. - витрати робочого часу внутрішньозмінні та цілозмінні.

Ч₁ та Ч₂ -чисельність працівників у підрозділі.

Ф пл - плановий фонд робочого часу одного працівника.

В умовах ринкової економіки докорінно змінюються зміст та методи організації роботи з персоналом, формування кадрів робітників і фахівців, які здатні на високому професійному рівні, нетрадиційно, творчо вирішувати складні питання ринкової економіки.

За умов ринкової економіки важливого значення набувають професійна орієнтація і адаптація, методи прогнозування та планування робітників і фахівців, їх підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації.

Задача профорієнтації полягає в наданні допомоги людині у виборі професії, яка б у найбільшому ступені відповідала її індивідуальним здібностям та особливостям.

Професійна орієнтація містить в собі декілька етапів: профінформацію, профконсультацію, профвідбір, профпідбір, тощо.

Профвідбір - це визначення придатності людини до конкретної роботи. Його задача – відбір найбільш ефективних виконавців.

Питання 4.

Рис. 7.13. Система управління обранням професії у послідовності виконання її елементів.

Підготовка робітників для сучасного виробництва здійснюється в системі початкової профтехосвіти та безпосередньо на виробництві.

Перепідготовка переслідує мету навчання робітників новим професіям у відповідності з вимогами ринку праці.

Підготовка фахівців здійснюється у системі середнього, вищого та післявузівської професійної освіти.

Підвищення кваліфікації фахівців здійснюється за планами підвищення кваліфікації, які розроблюються на підприємствах, в закладах, в організаціях.

Організація розумової праці .Специфіка праці службовців полягає в тому, що вони самі не призводять матеріальні цінності, а забезпечують управління діями, потенційними здібностями та поведінкою людей, які виконують ті чи інші функції у виробництві матеріальних благ.

Змістовність праці працівників апарату управління складається з багатьох різних операцій та процедур, які відрізняються за своєю складністю.

Їх праця носить розумовий та творчий характер. В управлінській діяльності велике значення показника якості: низька якість управлінської праці тягне за собою великі економічні витрати.

Під поділом праці службовців розуміють відокремлення діяльності працівників в процесі виконання функцій управління та інженерного забезпечення виробництва, а під терміном “кооперування праці” – сумісну участь працівників в одному або декількох пов’язаних поміж собою процесах управлінської та інженерної праці.

Відрізняють такі форми поділу праці: функціональний, програмно-цільовий, лінійний, технологічний, професійно-кваліфікаційний.

Оцінюючи раціональність поділу та кооперування праці службовців доцільно користатися показником (Кркп.сл.), який можна розрахувати за формулою:

де Сп та Сз - кількість службовців на які поширюються затверджені посадові інструкції та загальна кількість.

Фн - питома вага функцій, не передбачених посадовими інструкціями у фонді робочого часу.

Процеси праці по управлінню виробничим колективом уявляють собою сукупність різних робіт та операцій, які виконуються керівниками, фахівцями з метою ефективного управління всіх підрозділів підприємства по виробництву продукції та послуг.

На кожну роботу повинна бути розроблена процедура в якій вказано: мета роботи, перелік документів, схема послідовності виконання роботи, зміст операцій та послідовність їх виконання, посади виконавців, напрямок руху документів.

Раціональність методів праці службовців, які використовуються можна оцінити за допомогою коефіцієнта раціональності використаних методів праці. (Кр.м.п.):

де Сп та Сз – кількість службовців, на які розповсюджуються розроблені процедури та загальна кількість службовців.

Рп та Рз - кількість робіт, на які розповсюджуються розроблені процедури та загальна кількість робіт.

Важливим елементом удосконалення процесів праці службовців є забезпечення її високої культури.

Під ефективністю праці службовців розуміють результати їх трудової діяльності, які розглядаються у порівнянні із затратами праці на досягнення цих результатів.

Процедура оцінки ефективності праці складається з визначення приватних оціночних показників та розрахунку узагальнюючого показника ефективності праці.

Наприклад, в таблиці наведені основні показники, які прогнозуються для оцінки ефективності праці фахівців:

Таблиця 7.2

Розрахунок показників для оцінки ефективності праці фахівців

Комплексне проектування організації праці. Найважливіша умова встановлення на виробництві високого рівня організації праці – її проектування, тобто пророблення усіх питань організації праці, вибір найкращого її варіанту, до того, як підприємство почне функціонувати. Документація , яка з’являється внаслідок такого пророблення, називається організаційним проектом. У змісті організаційного проекту може мати місце також комплекс проектних розробок по організації виробництва.

Нижче наведено можливу схему розробки та використання типових проектів організації праці (див. рис. 7.14).

Рис. 7.14. Можлива схема розробки та використання типових проектів організації праці.

Типовий проект організації праці на робочому місці містить в собі такі розділи:

- вступ (значення даної професії, її питома вага у чисельності працівників галузі);

- призначення і характеристика робочого місця (професія, вид та тип виробництва, роль даного робочого місця у виробничому процесі, його спеціалізація та особливості);

- оснащення робочого місця (технічна характеристика обладнання, оснащення засобів зв’язку, сигналізації та інш.);

- просторова організація робочого місця (порядок розміщення на ньому технологічного та організаційного оснащення, готової продукції, тощо);

- Форми, методи та прийоми праці (їх опис, основні та допоміжні функції працівника);

- організація обслуговування робочого місця (функції, норми, регламент обслуговування, засоби зв’язку та їнш.);

- умови праці (нормативи санітарно-гігієнічних факторів, особливості психофізіологічних умов, вимоги безпеки та охорони праці);

- норми праці (проектовані норми часу та виробітку);

- оплата праці (форми і системи оплати праці);

- основні вимоги до працівника (професійні та психологічні);

У проекті вирішуються питання розстановки робітників, виходячи з виробничої структури ділянки, її планування, маршрутів руху предметів праці та інш., зазначається форма організації праці, кількість та вид виробничих бригад, кількість багатоверстатників, суміщення професій, кількість робочих місць та їх групування за різними ознаками, значення за усіма чинниками зовнішнього середовища, умови праці, її безпека, важкість, режим праці і відпочинку та інші.

Розробляється за тими ж напрямками, що і для ділянки, але відзнака в тому, що до складу цеху, як адміністративно-самостійного підрозділу, входять структурні підрозділи по обслуговуванню та управлінню. Типовий проект організації праці в цеху на перше місце висуває взаємодію поміж виробничими ділянками.

Вимоги організації праці при проектуванні нових об’єктів містять в собі: вимоги до архітектурно-будівельного проектування, до проектування устаткування, технологічних процесів, нормативні матеріали по розробці у проектах підприємств організації праці та управління.

Розробку оргпроекту у складі проекту нового підприємства здійснюють водночас із проектуванням технологічного процесу, вирішуя питання встановлення раціональних форм поділу та кооперування праці, планування робочого місця, системи їх обслуговування, визначення чисельності та розстановки працівників тощо.

Розробка оргпроектів для діючих підприємств має, як правило, індивідуальний характер.

Розробка індивідуальних оргпроектів для підрозділів діючих підприємств має проектну стадію та стадію проектування.

На рис. 7.15 відображений порядок проведення предпроектної та проектної стадій оргпроектування.

Проектування спільного виробництва базується на принципах, нормах та правилах, які діють у нашій державі, з урахуванням вимог та коректировок іноземних партнерів.

Рис. 7.15. Порядок проведення предпроектної та проектної стадії оргпроектуваня.

Особливості спільних підприємств (валютна самоокупність, новий рівень техніки та технології, вимоги іноземного партнера, нові співвідношення з бюджетом тощо) складають новий зміст праці персоналу та її організації.

Проектування усіх елементів організації праці здійснюється в основному за затратним принципом, де фонд заробітної плати залежить від чисельності персоналу, середньої зарплати та закріплюється ціною виробу.

Технологічні параметри при створенні спільного підприємства уключають рішення за складом та розташуванням робочих місць. Більш детально пророблюються рішення по організації та оснащенню робочих місць керівників та фахівців.

Основною формою організації праці стала бригада. На усіх спільних підприємствах слід відмітити нові вимоги до підвищення кваліфікації кадрів в галузі зовнішньоекономічних зв’язків, за збереження технологічного та організаційного оснащення та інш.

САПР (система автоматизованого проектування) уявляє собою сукупність технічних засобів, системного та прикладного програмних забезпечень у їх взаємодії з проектувальником.

До технічних засобів САПР відносяться ЕОМ або персональні комп’ютери із зовнішніми пристріями. Системне програмне забезпечення – це програма роботи на ЕОМ, які управляють обчислювальним процесом та обміном даними поміж різним упорядженням у режимі діалогової обробки інформації.

Структура САПР наведена у рис. 7.16.

Пакетна обробка Діалог

З

м

і

н

и

Рис. 7.16. Структура САПР

Поняття економічної, соціальної та психофізіологічної ефективності праці.

Економічна ефективність заходів по організації праці – це оцінка результатів діяльності трудового колективу по проектуванню, впровадженню заходів по організації праці, яка визначається відношенням економічного ефекту до витрат живої та уречевлюваної праці.

Економічний ефект одержується за рахунок удосконалення трудових процесів, які призводять до економії робочого часу та інш.

Психофізіологічний ефект виявляється у підвищенні працездатності людини.

Соціальний ефект виявляється у підвищенні задоволення працею.

Основними показниками економічної ефективності організації праці є: приріст продуктивності праці та річний економічний ефект.

Приріст продуктивності праці:

- внаслідок підвищення виробітку продукції:

де В1, В2- обсяг вибору продукції до і після впровадження заходів.

- у випадку економії чисельності працівників:

де Еч – економія чисельності працівників;

Чср– средньоспискова чисельність.

- у випадку зниження трудомісткості продукції:

де Т – зниження трудомісткості продукції у %.

- при збільшенні фази високого рівня працездатності на основі поліпшення умов праці:

, (Kn = 0,2)

де Р2 і Р1 –тривалість фази стійкості працездатності до та після впровадження заходів у відсотках.

Річний економічний ефект (в грн.)

де С1 – С 2 -собівартість продукції до і після впровадження заходів.

В2 –обсяг виробництва продукції після впровадження заходів.

Зодн –одноразові витрати (інвестиції) на впровадження заходів.

Нормативний коефіцієнт ефективності інвестицій (Ен) – це узгоджена із замовником робіт велична, яка є оборотною нормативному терміну окупності одночасних інвестицій (Тодн.), тобто,

Приватні показники економічної ефективності ОП:

- вивільнення чисельності персоналу;

- приріст обсягів виробництва;

- економія робочого часу;

- приріст доходу на 1грн. витрат;

- економія за окремими статтями витрат у витратах виробництва;

- фактичний термін окупності інвестицій.

Соціальна ефективність виявляється у створенні у працівників задоволення працею, підвищення ефективності роботи.

Організація праці покликана забезпечити найбільш повне використання матеріально-технічних та людських ресурсів, які використовуються у процесі виробництва. Організація праці безпосередньо пов’язана з високою якістю робочої сили, необхідністю економії робочого часу, зниженням витрат виробництва, підвищенням якості та конкурентоспроможності продукції на ринках.

Аналіз стану організації праці. Розрізняють два види аналізу: поточний та детальний.

Основними задачами аналізу організації праці є: оцінка раціональності встановлених форм поділу та кооперування праці, перевірка вірності розстановки та використання працівників у відповідності з їх професійно-кваліфікаційним рівнем та організацією виробництва; встановлення відповідності фактичних умов праці нормативним; визначення раціональності форм і методів морального та матеріального стимулювання працівників та інш.

Основним критерієм оцінки рівня організації праці є робочий час, оскільки будь-які зміни у рівні організації праці відбиваються на величині витрат робочого часу.

З урахуванням поділу часу нероботи на 2 групи (резервнотвірни та нерезервнотвірні ), визначається потенціальний сукупний фонд робочого часу, через який можна розрахувати загальний показник рівня організації праці на підприємстві:

В умовах ринкової економіки головна роль в оцінки ефективності організації праці приділяється показникам, які характеризують:

- використання робочої сили (зміна загальної чисельності та кваліфікаційного складу кадрів, змінність робіт).

- використання робочого часу (використання річного та внутрішньозмінного фонду робочого часу).

- якість праці (якість продукції, ритмічність виробництва).

- інтенсивність праці (зайнятість активною роботою, оперативною роботою, виконання змінних норм).

- умови праці (санітарно-гігієнічні умови праці, важка фізична праця, монотонність праці).

- задоволення працею (технічний рівень оснащення робочого місця, нічний режим праці, зріст освітнього та кваліфікаційного рівня тощо.)

- стабільність трудового колективу (плинність кадрів, соціальний розвиток трудового колективу).

Методи кількісної оцінки рівня організації праці.

Основна методична проблема при кількісній оцінки рівня організації праці складається в забезпеченні порівняних показників, які використовуються для цієї оцінки.

Найбільш універсальним є засіб визначення рівня організації праці на підставі вивчення фактичних витрат робочого часу і порівнянням їх з нормативними.

Приватні коефіцієнти організації праці у первинному підрозділі визначаються за формулою:

де Kij - приватний коефіцієнт організації праці за і-тим чинником у підрозділі;

Тутр ij- втрати робочого часу за і-м чинником у підрозділі ;

Т зм - тривалість зміни;

Чj -чисельність працівників у підрозділі ;

m- кількість елементів організації праці (чинників).

Узагальнюючий коефіцієнт рівня організації праці у первинному підрозділу (Коп ) визначається:

де К_оп^{підр. –} приватні коефіцієнти організації праці у первинному підрозділу;

n - кількість приватних коефіцієнтів.

Рівень організації праці на підприємстві може бути визначений за формулою:

де q - кількість цехів на підприємстві;

Чц - чисельність персоналу в цеху.

Розрахунок впливу рівня організації праці на приріст продуктивності праці ( П) визначається за формулою:

де Коп.пл. і Коп.ф. - рівень організації праці після та до реалізації заходів по організації праці.

Основними методичними матеріалами по організації праці є: межгалузеві рекомендації, вимоги та нормативні матеріали, які було розроблено у СРСР ще у 70-80х роках.

Управління організацією праці на підприємстві складається з виконання правлінським персоналом функцій по плануванню, прогнозуванню, організації, координації, узгодженню, аналізу, контролю, обліку та стимулюванню діяльності.

Організація роботи по організації праці на підприємстві передбачає цілеспрямовану та злагоджену діяльність декількох виробничих підрозділів: лінійне керівництво, функціональні служби, методичне керівництво, персонал підприємства.

Нормування праці- це вид діяльності, спрямований на встановлення необхідних затрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць обладнання.

Зміст основних робіт з нормування праці наведений на рис.7.17.

Основним об’єктом нормування праці є робочий час.

Робочий час - встановлена в законодавчому порядку тривалість робочого дня, на протязі якого працівники зобов’язані виконувати доручену їм роботу.

Час роботи - частина робочого часу, в продовж якої виконується певна робота.

Час перерв - час, який включає у себе регламентовані і нерегламентовані перерви.

Структура робочого часу і перерв подана на рис. 18.

Час роботи і регламентовані перерви складають нормовані витрати робочого часу.

Нормовані - це такі витрати часу, які за своїм характером і змістом є необхідними для виконання роботи. Вони строго регламентуються і входять у склад норми часу на виконання певної роботи.

Нормовані витрати робочого часу підрозділяються на наступні види: підготовчо-заключний час, оперативний час, час обслуговування робочого місця, перерв на відпочинок і особисті потреби.

Тривалість підготовчо-заключного часу і склад підготовчих дій в кожному окремому випадку при виконанні відповідних дій суттєво відрізняються. Так, водій вантажного автомобіля виконує ряд дій на початку робочого дня, до яких відносяться:

– – одержання і оформлення дорожнього листа і інших документів;

– – заправлення автомобіля паливом, матеріалами, водою;

– – підготовка автомобіля до виїзду;

– – виїзд автомобіля з місця стоянки на лінію.

Після повернення з лінії виконуються наступні дії:

– – здача і оформлення дорожнього листа і інших документів;

– – поставлення автомобіля на місце стоянки;

– – здача автомобіля черговому механіку.

Особливістю підготовчо-заключного часу є те, що він звичайно витрачається тільки на початку і в кінці робочої зміни і практично не повторюється її протягом.

Оперативний час - це час, витрачаємий безпосередньо на виконання виробничої операції. Він підрозділяється на основний і допоміжній.

Основним часом називається час, протягом якого досягається мета технологічного процесу. Наприклад, метою транспортного процесу є переміщення вантажу, людей. В зв’язку з цим основний час водія автомобіля - це час безпосереднього керування автомобілем за заданим маршрутом. В залежності від характеру сполучення трудового і технологічних процесів основний час може бути: машинним; машинно-ручним; ручним.

Допоміжним називається час, який робочий витрачає на дії, спрямовані на забезпечення виконання основної роботи. Наприклад, допоміжний час водія вантажного автомобіля включає час маневрування перед навантаженням або розвантаженням, час виконання навантажно-розвантажних робіт, оформлення документів, відкривання і закриття бортів автомобіля. Окремі елементи допоміжної роботи можуть виконуватися робочим одночасно з основною роботою. Такий вид допоміжного часу називається перекриваємим основним часом. Він не нормується. Інша частина допоміжного часу називається неперекриваємим і нормується в звичайному порядку.

Часом обслуговування робочого місця називається час, який виконавець витрачає на догляд за робочим місцем і підтримку його в належному стані. Такий час підрозділяється на час організаційного (догляд за робочим місцем, розкладка і перевірка документів і т. ін.) і технічного обслуговування (заміна зношених інструментів, наладка обладнання і т.ін.).

Час перерв на відпочинок і особисті потреби - це регламентовані перерви в роботі, обумовлені фізіологічними потребами людини і необхідністю їх задоволення.

За змістом ненормовані затрати робочого часу не є необхідними для виконання заданої роботи. Вони включають наступні види втрат робочого часу.

Втрати робочого часу за організаційними і технічними причинами - це перерви в роботі, які залежать від адміністрації підприємства. В якості конкретних причин таких втрат є відсутність електроенергії, матеріалів, палива; очікування ремонтів, навантаження та розвантаження вантажу і т. ін.

Часом непродуктивної роботи є час, витрачаємий на роботу, не передбачену виробничим завданням. Це пошуки необхідних інструментів, вимушений ремонт станка або автомобіля і т. ін.

Втрати робочого часу, які залежать від працівника являють собою перерви в роботі, виникаючі внаслідок порушення трудової дисципліни і встановленого на підприємстві розпорядку (запізнення на роботу, передчасне залишення роботи, побічні розмови і т. ін.).

Норми праці є конкретним виразом міри праці на кожному підприємстві. Міра праці відображає величину необхідних витрат робочого часу, що складається в умовах ринку.

Розрізняють норми затрат праці, норми результатів праці, норми співвідношень між чисельністю працівників і обладнанням, норми умов праці.

Норми затрат праці включають норми часу (трудомісткість) і норми чисельності.

Норма часу - це кількість робочого часу, об’єктивно необхідного для виконання конкретної роботи (операції) при визначених організаційно-технічних умовах. За одиницю виміру норми часу можуть бути прийняті хвилина, час, день.

Норми часу можуть бути згруповані за видами його витрат:

– – підготовчо-заключного;

– – оперативного;

– – обслуговування робочого місця;

– – на відпочинок;

– – штучного;

– – штучно-калькуляційного;

– – на партію виробів.

Норма штучного часу - це сумарний час ( за винятком підготовчо-заключного), необхідний на виготовлення одиниці продукції (виконання операції) при визначених організаційно-технічних умовах.

У загальному виді норма штучного часу (Т_ш) розраховується як:

,

де Т_о - норма основного часу;

Т_д - норма допоміжного часу;

Т_обсл - норма обслуговування робочого місця;

Т_від - норма часу на відпочинок і особисті потреби.

У практиці технічного нормування праці ремонтних робочих використовується норма часу на виготовлення партії деталей: