Основні теоретично-розрахункові положення теми. Поняття зайнятості включає економічний, соціальний і правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної

Поняття зайнятості включає економічний, соціальний і правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної і правовий.

Зайнятість з економічної точки зору ­– це діяльність працездатного населення по створенню суспільного чи продукту національного доходу (з погляду корисності – визначає економічний потенціал суспільства, рівень і якість життя).

Зайнятість із соціальних позицій – зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в школах, ін. навчальних установах, служба в армії, зайнятість у дом. господарстві, виховання дітей, догляд за хворими і літніми, участь у роботі громадських організацій.

Правовий зміст занятості – праця є природним правом людини і це право гарантується громадянину України державою.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні, безпечні і здорові мови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом[8].

З огляду на весь спектр відносин, що виявляються і переплітаються в змісті «зайнятість», його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних і ін. відносин, зв'язаних із забезпеченням працездатного населення робітниками місцями і їх участю в суспільно корисній діяльності, що приносить їм доход. (показує рівень соціального захисту в реалізації права на працю, із процесами формування, розподіли і використання робочої сили і т.д.).

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість – діяльність громадян, зв'язана з задоволенням їх особистих і суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить доход у грошовій і ін. формі.

Зайнятість можна розглядати з погляду:

– суспільства,

– окремих соціальних груп,

– у цілому по державі й окремих регіонах.

Вивчення зайнятості показує:

1. як соціальні групи зайняті в господарстві;

2. яка міра їхньої участі в ньому;

3. відповідність між трудовими ресурсами і робочими місцями.

Зайнятість – результативний показник функціонування економіки в цілому, центральна ланка соціально-економічного розвитку суспільства. За рівнем зайнятості можна зробити оцінку загального рівня розвитку даної держави. Тому з цієї позиції необхідно проводити макроекономічну політику, що складають яке є фінансово-кредитна, податкова, распределеительная й інвестиційна політика.

Зайнятість населення - це система соціально-економічних та правових відносин, пов'язаних з участю людей у суспільно­му виробництві, яка забезпечує їм заробіток чи доход.

Звичайно, не все населення може бути зайнятим. Є певні об­межувальні ознаки: демографічні (вік), психофізичні (стан здо­ров'я), економічні (необхідність мати доходи), соціально-психо­логічні (кваліфікація, знання, прагнення до самоствердження та реалізації себе у праці).

За Законом в Україні до зайнятого належать такі категорії постійного населення:

Зайнятість населення набуває різних альтернативних форм: повна та неповна; в свою чергу, неповна зайнятість буває доб­ровільною або вимушеною; постійною або тимчасовою; пер­винною або вторинною; регламентованою або нерегламентованою (нелегальною).

Концептуально виділяють такі види зайнятості: повну, ефективну і раціональну, тобто по ступені відповідності потребам економіки і людини виділяють зайнятість продуктивну, раціональну, ефективну й оптимальну.

Повна зайнятість – означає створення матеріально-технічних, організаційних, соціально-економічних умов, що забезпечили б можливість працевлаштування працездатного населення.

Ефективна занятість – забезпечує баланс між попитом і пропозицією РС, відповідність наявної кількості РМ професійно-кваліфікаційній структурі РС.

Продуктивна зайнятість — це зайнятість, що відповідає інтересам підвищення ефективності виробництва, упровадження досягненні науково-технічного прогресу, росту продуктивності праці, створює умови для відтворення здорового покоління висококваліфікованих, добре навчених і мобільних працівників

По визначенню Міжнародної організації праці (МОП), продуктивна зайнятість — це зайнятість тих, чий продукт праці приймається й оплачується суспільством.

Раціональна зайнятість – об'єднання повної й ефективний. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу працівників між галузями і регіонами.

Раціональна зайнятістьявляє собою агреговане соціально-економічне поняття. Його зміст охоплює кілька блоків, по чи наявності відсутності яких на ринку праці можна визначити, раціональна чи зайнятість ні. Це, по-перше, врахування інтересів суспільства, соціальної групи й окремого індивіда; по-друге, забезпечення високого рівня економічного розвитку суспільства; у третіх, здатність швидко реагувати на зміни в продуктивних силах загальне та. Раціональну зайнятість характеризує частка продуктивно зайнятих у загальній чисельності економічно активного населення.

Наявність такої форми зайнятості, як раціональна зайнятість, визнається не усіма вченими. Багато схильні виділяти лише повну й ефективну зайнятість.

Раціональна зайнятість —- це передумова ефективної зайнятості, сходинка до її досягнення. Без раціональної зайнятості не може бути зайнятості ефективної.

Ефективна зайнятість припускає здатність суспільного керування відтворювати соціально-економічні умови розвитку працівників, диктуемые критеріями способу життя на даному етапі розвитку суспільства Ефективний характер зайнятості припускає заняття суспільно-корисною діяльністю, що приносить доход, іекономічну і соціальну доцільність робочих місць Ефективна зайнятість припускає також добір з безлічі варіантів найкращого, виявленого по сукупності критеріїв економічної і соціальної ефективності.

Оптимальна зайнятість — це участь людини в трудовому процесі з метою створення матеріальних і духовні благ на умовах індивідуальної оплати, що забезпечують людині відповідне положення в суспільстві при відсутності гарантій від держави на постійну роботу.

Економісти виділяють різні форми зайнятості.

За способом участі в суспільній праці – зайнятість по найманню і самостійній зайнятості.

Зайнятість по найманню – відносини, що виникають між власником засобів виробництва і працівниками, що не мають засоби виробництва і продають свою майбутню працю (робочу силу) в обмін на визначену вартість у формі ЗП.

Самостійна зайнятість – для України є новою формою зайнятості населення. Це відносини (економічні, правові і т.д.), у яки вступають люди з приводу участі в суспільно-корисній праці і які засновані на особистій ініціативі, самостійності і відповідальності, спрямовані, як правило, на одержання трудового доходу й обумовлюють самореалізацію і самоствердження як особистості. І тут важливий не стільки кількісний, скільки якісний аспект.

За охопленням працездатного населеннязайнятість може бути повною і неповною (частковою). Повна зайнятість - це надання всьому працездатному населенню реальної можливості займатися суспільно-корисною працею. Однак це зайнятість, що складає менш 100%. Повна зайнятість тотожна відсутності змушеного безробіття.

Неповна (часткова) зайнятість за кількісними характеристиках неповного робочого часу підрозділяється на таки форми:

• зайнятість неповний робочий час (скорочений робочий тиждень, скорочений робочий день). Це результат кризового скорочення робочого часу. Такий режим дозволяє підприємствам зберегти кваліфікований і досвідчений персонал і попередити безробіття;

стиснутий неповний робочий тиждень. Стиснутий робочий тиждень являє собою нормативну тривалість робочого тижня, розподілену на менше число робочих днів (чотири з половиною, чотири, три). Це приводить до подовження робочого дня. Своєрідним режимом стиснутого робочого тижня є неповний стиснутий робочий тиждень із тривалістю 30—34 години, що відпрацьовується за три і менш робочих дні. З погляду зайнятості цей режим дозволяє подвоювати число робочих місць, що було б при щоденній роботі протягом тижня. Обстеження показують ріст числа працівників, що працюють у такому режимі. Наприклад, у США за 10 років (з 1982 по 1992 р.) число таких працівників збільшилося в 1,5 рази;

• розподіл робочих місць. Це також режим кризового скорочення робочого часу. Одне робоче місце поділяється між двома працівниками. Люди поділяють робочу годинник, заробітну плату, вихідні, соціальні пільги. Це допомагає забезпечувати гнучкість політики зайнятості й утримувати кваліфіковані робочі кадри. Наприклад, у Великобританії існує спеціальна програма розподілу робочих місць, по якій уряд дає підприємствам по 750 ф.ст. за кожне розділене робоче місце;

• альтернативний режим робочого часу. Це режим використання двох працівників на умовах неповної зайнятості, що практикується рідше. Він являє собою також розподіл робочих місць, але при цьому два чоловіки працюють на одному робочому місці поперемінно (наприклад, через тиждень).

За легітимністю працевлаштування зайнятість може підрозділятися на формальну і неформальну. Формальна зайнятість — це зайнятість, зареєстрована в офіційній економіці. Неформальна зайнятість — зайнятість, не зареєстрована в офіційній економіці. В області зайнятості як важливе джерело робочих місць варто визнати неформальний сектор економіки й окремі його види. У зв'язку з цим МАРНОТРАТ навіть прийняла спеціальну Конвенцію № 169, у якій указується, що необхідно сприяти встановленню додаткових зв'язків між формальним і неформальним секторами і створювати умови для постійного включення неформального сектора в національну економіку.

У високорозвинених країнах чимале значення має система домашнього виробництво. Тим часом домашнє виробництво — це найважливіший елемент ринкової економіки (у тоталітарно–адміністративному господарстві його значимість набагато менше). Суть системи домашнього виробництва полягає в тому, що домашні господарства купують товари і послуги, додають праця і вже в домашнім виробництві доводять куплений продукт до готовності до кінцевого споживання. Така діяльність зветься «самозабезпечення». Ця праця відрізняється від праці найманих робітників, оскільки йому не передує вихід на ринок праці, і в той же час він не є підприємницьким, оскільки зроблені товари і послуги не вимагають реалізації на відповідних ринках.

У ринковому господарстві надзвичайно велика роль домашнього господарства як суб'єкта попиту на блага і як продавця ресурсів. Попит на споживчі товари додає життєву силу ринковій економіці.

Система комунального виробництва представлена добровільними організаціями, неофіційними товариствами по спільному володінню транспортом, по підтримці: житла, по відходу за дітьми і хворими і т.п. У цей сектор експортується частина робіт з офіційного виробництва, тому що людям стає вигідніше одержувати частина послуг на неформальній основі. Як наслідок, скорочується попит на продукцію формального сектора послуг і зростає безробіття.

Зайнятість в особистому підсобному господарстві (ЛПХ) має особливе значення в житті селян. ЛПХ — це господарство, обмежене рамками однієї родини. Воно ведеться в невеликих масштабах, у ньому здійснюється в основному просте відтворення. У ЛПХ використовуються переважно прості знаряддя праці і ручна праця.

З одного боку, ЛПХ збільшує доходи селян, забезпечує продуктами, а крім того, це сфера, де люди можуть застосувати свою ділову і господарську енергію. З іншого боку, ЛПХ збільшує загальне трудове навантаження сільських жителів, скорочує їхній вільний час.

До самостійної зайнятості відноситься і підпільне, сховане виробництво Цей сектор так називаної тіньової економіки ближче усього до офіційної економіки, оскільки тут здійснюються види діяльності, що мають аналоги в офіційній економіці, причому найчастіше вони ведуться за її рахунок

В останні роки з'явилися нові види самостійної зайнятості незареєстрованна зайнятість по оголошеннях у газетах (охватывающая усілякі види послуг) і зайнятість, зв'язана з торгівлею — вуличної, торгівлею на речових ринках («економічний туризм», «човники»), торгівлею газетами і журналами на транспорті і тд Ще раз підкреслимо, що розглянуті види самозайнятості населення відрізняються від формальної зайнятості тим, що вони офіційно не оформлені.

За формами організації зайнятість підрозділяється на стандартну і нестандартну. В основі такого розподілу лежить специфіка організації трудового процесу, що приймає різні форми.

Стандартна (нормальна) зайнятість — це зайнятість, що припускає постійну роботу при восьмигодинному робочому дні і 40-вартовий робочому тижню. Нестандартна зайнятість виходить за ці рамки. До останнього відносяться зайнятість удома, вторинна зайнятість (сумісництво), командировочна зайнятість (вахтовий метод), тимчасова зайнятість і випадкові роботи. Деякі економісти зараховують до нестандартних форм зайнятості і гнучкі режими робочого часу.

Інтенсивність зайнятості та безро­біття оцінюють такі показники, що визначаються за різними методологіями:

Показник, %	Формули розрахунку за методологією
Офіційної статистики	МОП
Загальної зайнятості		–
Зайнятості населення працездатного віку
Зайнятості економічно активного населення		–
Використання трудових ресурсів		–

Важливим моментом при оцінці зайнятості населення є її структура, від якої в значній мірі залежить ефективність використання трудових ресурсів.

Слід зазначити, що на структуру зайнятості населення впливає співвідношення рівня зайнятих у суспільному виробництві, навчанням, у домашнім і особистому підсобному господарстві й особливий розподіл працівників по галузях і видам виробництва, зміни статєвовікової, професійно-кваліфікаційної й організаційної структур зайнятості.

Одним із загальних показників ефективності структури зайнятості, що розкриває рівень економічного розвитку і структуру народного господарства, є зміна розподілу працюючих між матеріальним виробництвом і невиробничою сферою.

Інший, не менш важливий показник ефективності структури зайнятості, – це зменшення частки населення, зайнятого сільськогосподарською працею, оскільки відбувається ріст обсягу національного доходу і продуктивності суспільної праці й у результаті переливу робочої сили із сільського господарства в інші галузі, де розміри чистої продукції на один зайнятого вище.

Важливим показником ефективності структури змін є співвідношення зайнятості в промисловості і сільському господарстві. Цей показник не тільки розкриває рівень розвитку ведучих галузей матеріального виробництва, але і відображає ступінь індустріалізації народного господарства, впливу промисловості на сільське господарство.

Показником ефективності структури зайнятості є переважний ріст зайнятості в галузях кінцевої обробки продукції. Тому при аналізі структурних змін зайнятості в промисловому виробництві важливо звертати увагу, зокрема, на таке співвідношення, як число працівників у металургійній промисловості і машинобудуванні; текстильному виробництві і швейній промисловості і т.д.

Найважливішим показником ефективності структури зайнятості, що відображає технічний рівень виробництва, є скорочення абсолютної і відносної чисельності працівників ручної, особливого важкої фізичної праці.

Така ж економічна сутність властива й іншому показникові ефективності структури зайнятості – зміні чисельності зайнятих робітників в основному і допоміжному виробництві.

Ефективність структури зайнятості розкривається через показник зростання частки кваліфікованих робітників у всі економіки. Важливою характеристикою цього процесу є співвідношення робітників і фахівців (у розрахунку на 1000 чоловік), а також зміни структури фахівців із професії (інженери, економісти, бухгалтера і т.д.).

Вплив якісного рівня робочої сили на ефективність виробництва виявляється також через статевовікову структуру працівників. Наприклад, надмірна питома вага жінок серед зайнятих у деяких галузях невиробничої сфери або збільшення чисельності працюючих осіб після настання пенсійного віку у визначених умовах господарювання виступають як фактори, що стримують ріст ефективності виробництва.

В даний час актуальним стають показники ефективності територіального розподілу і перерозподіли робочої сили. Перерозподіл робочої сили викликається найбільш раціональної територіальної організації виробництва з обліком працезабезпеченості.

Основні показники, які визначають структуру (питому вагу) зайнятості:

рівень (питома вага) зайнятості трудових ресурсів в усіх сферах економіки:

де: Кзс – питома вага трудових ресурсів, зайнятих в усіх сферах економіки;

Тз – трудові ресурси, зайняті в усіх сферах економіки;

Т – загальна чисельність трудових ресурсів.

рівень (питома вага) трудових ресурсів, зайнятих в галузях економіки:

де: Кзг – питома вага трудових ресурсів, зайнятих в галузях економіки;

Тзг – трудові ресурси, зайняті в галузях економіки.

Управління зайнятістю - це забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення, недопущення надмірного безробіття та запобігання процесам маргіналізації в суспільстві; сприяння врівноваженню попиту й пропозиції робочої сили.

Результатом управління зайнятості є досягнення оптимальних співвідношень: між рівнем зайнятості та продуктивністю праці; між попитом і пропозицією робочої сили, сформованих ринковими механізмами; між зайнятістю та зростанням доходів; між формами зайнятості (повна, неповна, часткова, самозайнятість); між зайнятістю у галузях і секторах економіки; між зайнятістю та безробіттям; між чисельністю тимчасово незайнятих і мобільним резервом робочої сили; між зайнятістю окремих демографічних і соціальних груп.

Управління зайнятістю з юридичної точки зору є дотриманням кодексу нормативних законодавчих або колективно-договірних актів, якими повинні керуватись партнери при реалізації політики зайнятості.

У відповідності до рекомендації МОП і нормативних актів про зайнятість населення при розробці державної політики зайнятості необхідно керуватись таким й принципами:

• забезпечення рівних можливостей всім громадянам у реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

• сприяння ефективній зайнятості, яка запобігає безробіттю, створення нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

• добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному бажанні громадян. В основі цього принципу, крім права на працю, лежать й інші громадянські права, які розширюють можливості розпоряджатися працівникові своєю робочою силою. Кожен працівник має право самостійно вирішувати питання: брати чи не брати участь у суспільній праці; вибирати найбільш сприятливий (з врахуванням реальних можливостей) режим зайнятості (мається на увазі різноманітність форм організації робочого дня, тижня, всього періоду трудового життя людини); вибирати географічне місце працевлаштування;

• сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов'язано з розвитком системи загальноосвітньої та професійної підготовки з врахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в період розвитку НТП, нових вимог до якості працівника в умовах ринку, а також із формуванням орієнтації

• людей на безперервне вдосконалення професійної майстерності, готовність до перенавчання в разі необхідності;

• єдність відповідальності, тобто політика зайнятості є складовою загальноекономічного механізму функціонування суспільства.

Заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, але враховують і галузевий рівень, тобто вона здійснюється не виключно діями Державної служби зайнятості, а передбачає активність галузевих міністерств, відомств, підприємств та організації різних форм власності.

Управління зайнятістю на державному рівні може здійснюватись за двома напрямами: активним і пасивним. У рамках активної політики пріоритетними напрямками є:

• сприяння працевлаштуванню через удосконалення діяльності центрів зайнятості;

• організація професійного навчання, консультації та профорієнтація незайнятого населення;

• застосування гнучкої форми зайнятості, регулювання вивільнення працівників, надання кредитів для збереження робочих місць та створення додаткових робочих місць на діючих підприємствах;

• створення малих підприємств;

• сприяння самозайнятості безробітних і незайнятих;

• організація оплачуваних громадських робіт;

• квотування робочих місць;

• регулювання трудових міграцій.

Пасивна політика зайнятості включає в основному такі заходи:

• виплата допомоги по безробіттю громадянам, які зареєстровані у ЦЗ як безробітні, вони отримують виплату за період тривалості безробіття. Розмір її визначається залежно від зарплати за останній місяць роботи, стажу, кваліфікації;

• оформлення дострокового виходу на пенсію за умови наявного трудового стажу, що дає право на одержання пенсії;

• підтримка безробітних, які відкривають власну справу. Соціальний захист;

• страхування від безробіття.