Економічне зростання: сутність, типи й фактори

Економічний розвиток являє собою багатофакторний процес, що відбиває як еволюцію господарського механізму, так і зміну на цій основі економічних систем. Разом з тим це суперечливий і важковимірюваний процес, що не може відбуватися прямолінійно, висхідною лінією. Сам розвиток відбувається нерівномірно, включаючи періоди зростання і спаду, кількісні та якісні зміни в економіці, позитивні й негативні тенденції. Економічний розвиток має розглядатися за середньо- і довгострокові періоди часу.

Різноманітне поєднання факторів виробництва й умов розвитку різних країн не дозволяє оцінювати рівень економічного розвитку з якоїсь однієї точки зору. Для цього використовують низьку основних показників:

1) ВВП чи НД на душу населення;

2) галузеву структура національної економіки;

3) виробництво основних видів продукції на душу населення;

4) рівень і якість життя населення;

5) показники економічної ефективності.

У зв'язку з труднощами виміру процесу економічного розвитку в макроекономіці найчастіше аналізують економічне зростання, хоча це лише один із критеріїв економічного розвитку. Економічне зростання є складовою економічного розвитку. Своє вираження воно знаходить у збільшенні реального ВВП як в абсолютному обсязі, так і на душу населення.

Економічне зростання (англ. есопотіс growth) – центральна економічна проблема, що стоїть перед усіма країнами. За його динамікою судять про розвиток національних економік, про життєвий рівень населення, про те, як вирішуються проблеми обмеженості ресурсів.

В економічній літературі відсутній єдиний підхід до визначення цього поняття. Одні економісти (Макконнелл, Брю) вважають, що економічне зростання можна обчислити двома способами: 1) підрахувавши або загальне зростання валового національного продукту (чи чистого національного продукту); 2) або – зростання цих показників на душу населення. Інші економісти (переважно вітчизняні) вважають, що економічне зростання – це не тільки кількісне, але і якісне удосконалення продукту й факторів виробництва.

Розрізняють три типи економічного зростання: екстенсивний, інтенсивний і змішаний (реальний).

Екстенсивне зростання – це збільшення національного продукту зарахунок залучення додаткових факторів виробництва. Так, наприклад, збільшення обсягу виробництва зерна наприкінці 50-х років у СРСР здійснювалося за рахунок освоєння цілинних і перелогових земель Казахстану.

Інтенсивне зростання – це збільшення національного продукту за рахунок удосконалювання техніки й технології.

У реальному житті не існує або того, або іншого типу зростання. Вони переплетені і презентовані змішаним типом.

Змішане (реальне) зростання – це збільшення виробничих потужностей у результаті збільшення кількості використовуваних факторів виробництва й удосконалювання техніки й технології.

Економічне зростання вимірюється річними темпами зростання у відсотках:

(12.1)

де ВНП₁– національний продукт за звітний рік;

ВНП₀– національний продукт за базисний рік.

Розрізняють темп зростання ВНП і темп приросту ВНП. Темп приросту ВНП розраховують як темп зростання мінус 100 % або за формулою:

(12.2)

Крім зазначених показників застосовується коефіцієнт зростання – відношення показника досліджуваного періоду до показника базисного періоду.

Дискутується питання про те, які темпи вигідніші. Можливими є такі варіанти: а) високі темпи, б) нульові темпи, в) негативні темпи, г) оптимальні темпи. Розглянемо їх.

На перший погляд, здається, що вигідніше мати високі темпи. Але при цьому варто враховувати, по-перше, якість продукції (наприклад, високі темпи виробництва телевізорів, що вибухають – це погано). По-друге, важливою є структура приросту продукції (за невиправдано великої питомої ваги в прирості воєнної продукції та низької – предметів споживання життєвий рівень населення знижується, що теж погано).

У свою чергу, нульові темпи економічного зростання не завжди мають негативний характер. Так, якщо вони знижують матеріалоємність і в такий спосіб ведуть до економії витрат на фактори виробництва, – це не є поганим. Корисним є нульове зростання й у витратах на мілітаризацію, якщо відсутні на те об'єктивні причини.

Негативні темпи – свідчення кризи національної економіки. Вони характерні для України 80-90-х років XX ст. Криза української економіки пояснюється сукупністю причин: нераціональною структурою економіки з великою питомою вагою засобів виробництва та воєнної продукції, низькою фондовіддачею, розвалом господарських зв'язків між республіками колишнього СРСР, труднощами переходу до ринкової економіки (трансформаційна криза).

Оптимальні темпи не можуть бути ні занадто високими, ні занадто низькими. Вони повинні бути такими, щоб змогли забезпечити макроекономічну рівновагу.

Економічне зростання визначається безліччю факторів, найважливішими серед яких є: фактори пропозиції, фактори попиту й фактори розподілу.

До факторів пропозиції належать:

– кількість і якість природних ресурсів (земля, корисні копалини, клімат і т. ін.): чим краще природні умови, тим більше в країни можливостей для економічного зростання;

– кількість і якість працездатного населення (залежність і в цьому випадку є прямою);

– наявність основного капіталу;

– рівень технології, застосованої для виробництва продукції.

До факторів попиту належать такі, які підвищують сукупний попит суспільства на вироблену продукцію й у такий спосіб стимулюють її зростання:

– заробітна плата (чим вона вища, тим вищий попит);

– фіскальна політика держави (чим вищі податки, тим нижча заробітна плата, отже, нижчий попит і економічне зростання);

– схильність населення до заощадження теж знижує реальний попит, а отже, й економічне зростання.

Розподіл ресурсів має бути організований як найкраще для приросту продукції (економічного зростання). Фактори розподілу стосуються і розподілу національного продукту, і доходу, що впливає на сукупний попит.

Залежно від факторів зростання будуються моделі економічного зростання. Їх дві: багатофакторна і двофакторна.

Багатофакторна модель припускає вплив на зростання всіх названих факторів. Загальне уявлення про взаємодію всіх цих факторів дає крива виробничих можливостей. Вона показує, як різне поєднання факторів впливає на кількість варіантів виробленої продукції. Посилення кожного з факторів пропозиції (збільшення кількості й поліпшення якості ресурсів і технічний прогрес) зміщує криву виробничих можливостей праворуч (рис. 12.1).

Рисунок 12.1 – Крива виробничих можливостей та економічне зростання

Двофакторна модель містить у собі тільки працю й капітал. За даними американського економіста Денісона 2/3 приросту продукту здійснюється за рахунок зростання продуктивності праці та капіталу, 1/3 – за рахунок збільшення фізичних факторів виробництва (праця й капітал).

Можливими є два варіанти побудови двофакторної моделі: у першій НТП не враховується; у другій – враховується.