Науково-технічний прогрес як фактор економічного зростання

Науково-технічний прогрес – поступальний розвиток науки і техніки на основі їхньої взаємодії.

Етапи НТП: розвиток науки і техніки почав зближуватися в ХVІ–ХVІІІ ст., коли мануфактурне виробництво, мореплавство почали вимагати теоретичного рішення практичних завдань (І етап).

II етап пов'язаний із розвитком виробництва (XVIII–початок XX ст.).

III етап визначається як науково-технічна революція (середина XX ст. –друга половина XX ст.).

IV етап – інформаційна революція.

Науково-технічний прогрес – це еволюційні та революційні зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методів організації виробництва і використанні сил природи.

Еволюційна форма НТП має характерні риси: повільне вдосконалення наукових знань і збільшення засобів виробництва без корінної зміни їхньої якості

Науково-технічна революція (НТР) – корінне, якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки на провідний фактор розвитку, перетворення її в безпосередню продуктивну силу.

Почалася НТР під впливом найбільших наукових і технічних відкриттів.

Наука – це теоретичні систематизовані об'єктивні знання, духовний продукт розвитку суспільства.

Існують три напрямки розвитку науки:

– фундаментальні наукові дослідження, у ході яких виявляють нові закономірності розвитку, з'являються принципово нові знання;

– прикладні дослідження, засновані на використанні даних фундаментальної науки;

– науково-практичні розробки (НДДКР) – створення експериментальних зразків для наступного впровадження у виробництво.

Розвиток науки і техніки може здійснюватися еволюційно й революційно. НТР – це якісно новий стрибок на новий рівень технологічного виробництва та взаємодії людини і природи. Людина перестає бути складовою частиною машини, вона виводиться з виробництва і перетворюється на контролера й регулювальника технологічного процесу.

НТР формує працівника нового типу (рис. 12.2).

Рисунок 12.2 – Напрями формування працівника нового типу

Сучасному етапу НТР є притаманними декілька пріоритетних напрямів. Їх розвиток визначає все виробництво в країнах з постіндустріальною економікою на поч. XXI ст.

Напрями сучасного етапу НТР:

– комплексна автоматизація виробництва;

– відкриття й використання нових видів енергії;

– створення та застосування нових, невідомих у природі матеріалів;

– використання нових технологій – біотехнологія, генна інженерія, лазерна, плазмова тощо.

НТР вимагає високої організованості, відповідальності працівників, дотримання дисципліни праці й сумлінного ставлення до роботи. Порушення в одній ланці виробництва викликають великі втрати в суспільстві.

Загальний напрямок розвитку НТП полягає в заміні сил людини на сили природи. Колись були задіяні у виробництві такі сили природи, як вітер, пар, пізніше – електроенергія, ядерна й термоядерна енергії. Розробляються шляхи використання енергії Сонця, океанських припливів, підземного тепла Землі та ін.

Сучасна науково-технічна революція переростає в інформаційну революцію (використання нових способів передачі інформації – космічного, супутникового, кабельного, оптичного, мікропроцесорного тощо).

Розвиток НТР веде до підвищення капіталоозброєності праці (відношення основного капіталу до кількості зайнятих) і забезпечує підвищення продуктивності праці. Показник фондомісткості – відношення основного капіталу до виробленої продукції – демонструє рівень фондомісткості чи капіталоємності продукції; показник фондовіддачі (відношення валової продукції до використаного основного капіталу) визначає рівень його ефективного використання.

Використання досягнень НТР у виробництві характеризує форми інтенсивного економічного зростання.

12.3. Роль інвестицій в економічному зростанні. Нагромадження та його роль у розвитку економічної системи

За умов відсутності НТП поступове нагромадження капіталу веде до зниження кінцевої продуктивності та до уповільнення економічного зростання. В умовах використання НТП капітал і праця стають більш продуктивними – НТП викликає зростання інвестицій. Інвестиції можуть по-різному впливати на економічне зростання. Одні з них ведуть до економії витрат праці та до зростання витрат на капітал. Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції скорочують використання капіталу в більшій мірі, ніж праці, їх називають капіталозберігаючими. За рівної економії праці й капіталу інвестиції називаються нейтральними.

Інвестиції – це довгострокові вкладення державного чи приватного капіталу в різні галузі як усередині країни, так і за її межами з метою одержання прибутку.

Напрямки інвестицій:

– будівництво нових виробничих будинків і споруд;

– закупівлі нового обладнання, техніки й технології;

– додаткові закупівлі сировини й матеріалів;

– будівництво житла й об'єктів соціального призначення.

Відповідно до цих напрямків розрізняють:

– інвестиції в основний капітал (виробничі інвестиції);

– інвестиції в товарно-матеріальні запаси;

– інвестиції в людський капітал;

– інвестиції в житлове будівництво.

Розрізняють також валові й чисті інвестиції.

Валові інвестиції – це сума витрат на заміщення старого устаткування (амортизацію) та приросту інвестицій на розширення виробництва.

Чисті інвестиції – це валові інвестиції за винятком суми амортизації основного капіталу. Якщо чисті інвестиції є позитивною величиною, то економіка розвивається. Якщо чисті інвестиції є нульовою величиною (валові витрати й амортизація є рівними), то економіка знаходиться у стані статики. Якщо чисті інвестиції є негативною величиною (валові витрати менші за амортизацію), то це свідчить про зниження ділової активності.

До факторів, які визначають інвестиційний попит, належать:

– очікування норми прибутку;

– ставка банківського відсотка.

Залежність тут є такою: якщо очікувана норма прибутку висока, то інвестиції будуть зростати. Ставка відсотка – це ціна, яку фірма повинна заплатити, щоб позичити грошовий капітал.

Так, якщо очікувана норма прибутку (наприклад, 10 %) перевищує ставку відсотка (скажемо, 7 %), то інвестування буде прибутковим, і навпаки.

Очевидно, що інвестиції – функція норми відсотка: І=f (r), причому ця функція є спадною: чим вищий рівень процентної ставки, тим нижчий рівень інвестицій. Отже, інвестиції є функцією процентної ставки.

Висновок: залежність попиту на інвестиції від норми відсотка є зворотно пропорційною (рис. 12.3).

Рисунок 12.3 – Крива попиту на інвестиції

На положення кривої попиту на інвестиції впливає і ряд інших факторів:

1. Фактори, що викликають приріст очікуваної прибутковості інвестицій, змістять цю криву праворуч (збільшать попит на інвестиції).

2. Фактори, що приводять до зниження очікуваної прибутковості інвестицій, змістять криву ліворуч (знизять попит на інвестиції). До цих факторів належать: витрати на придбання устаткування, податки на підприємця, інфляція й ін. Тому для порівняння поточних інвестицій та інвестицій базисного року використовують “реальні інвестиції”, тобто узяті в незмінних цінах.

Залежно від сфери, до якої направляються інвестиції, та характеру їхнього використання вони поділяються на реальні й фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладення в галузі економіки й види економічної діяльності, що забезпечують збільшення засобів виробництва, матеріально-речовинних цінностей, запасів.

Фінансові інвестиції – це вкладення в акції, облігації, векселі й інші цінні папери та фінансові інструменти. Вони формують додаткові джерела розширення реальних інвестицій.

Залежно від термінів дії розрізняють довгострокові та короткострокові інвестиції. Довгострокові інвестиції відбивають вкладення коштів на рік чи кілька років. Короткостроковими вважають вкладення терміном на місяць чи декілька місяців.

Крім того, виокремлюють так звані автономні (незалежні) й похідні (залежні) інвестиції. Автономні інвестиції: розмір капіталовкладень є незалежним від обсягу й динаміки ВНП. Похідні інвестиції знаходяться в прямій залежності від динаміки ВНП, майбутньої господарської кон'юнктури.

Залежність між доходом та інвестиціями виражається в мультиплікаторі.

Мультиплікатор (лат. тиltiрlісо – множу) – це коефіцієнт, що демонструє залежність між зміною інвестицій та зміною величини доходу від зміни інвестицій.

Суть концепції мультиплікатора полягає в тому, що між змінами автономних інвестицій і валового національного продукту існує стійка залежність. При зростанні інвестицій зростання ВНП буде відбуватися в набагато більшому обсязі, ніж первинні додаткові інвестиції. Цей наростаючий ефект у розмірі ВНП й називають мультиплікаційним ефектом.

Мультиплікатор – це числовий коефіцієнт, який показує розміри зростання ВНП за збільшення обсягу інвестицій.

Припустимо, приріст інвестицій становить 10 млрд. грн., що призвело до зростання ВНП на 20 млрд. грн. Отже, мультиплікатор дорівнює 2.

(12.3)

Таким чином, мультиплікатор, помножений на збільшення інвестицій, показує збільшення ВНП.

Висновки:

1. Чим більшими є додаткові витрати населення на споживання, тим більшою буде величина мультиплікатора, отже, і зростання ВНП за певного обсягу збільшення інвестицій.

2. Чим більшими є додаткові заощадження населення, тим меншою є величина мультиплікатора, отже, і зростання ВНП за певного обсягу збільшення інвестицій. Слід зазначити, що ефект мультиплікатора виявляє себе в умовах економіки неповної зайнятості.

Дотепер мова йшла про автономні інвестиції. Автономні інвестиції презентовані головним чином як капіталовкладення, здійснені в результаті технічних нововведень. Дійсно, ці проекти, що розробляються новаторами, можуть не залежати від стану й обсягу ВНП. Крім того, автономні інвестиції –це й державні капіталовкладення.

Насправді спостерігається взаємодія інвестицій і доходів. Автономні інвестиції, здійснені як первісна “ін'єкція”, внаслідок ефекту мультиплікатора стимулюють зростання ВНП. Пожвавлення ділової активності, зростання зайнятості ведуть до підвищення схильності до інвестицій у різних груп підприємців. Ось такі інвестиції і прийнято називати похідними. Вони залежать від динаміки ВНП.

Щоб показати вплив приросту доходу на приріст інвестицій, застосовується акселератор.

Акселератор (лат. ассеlеrо – прискорювач) – це коефіцієнт, що вказує на кількісне відношення приросту інвестицій певного року до приросту національного доходу минулого року.

(12.4)

Акселератор виражає вплив приросту доходу на приріст інвестицій. Похідні інвестиції, будучи “накладеними” на автономні, підсилюють економічне зростання, прискорюють його, що й набуває назву ефекту акселератора. Але прискорення може повернутися і в інший бік. Скорочення доходу внаслідок ефектів мультиплікації й акселерації буде скорочувати й похідні інвестиції. Крім того, розмір виробничих інвестицій залежить від норми нагромадження в національному доході.

Національний дохід поділяється на фонд споживання (призначений для задоволення особистих і суспільних потреб людей) і фонд нагромадження. Нагромадження означає використання частини додаткового продукту на розширення суспільного виробництва, невиробничої сфери, збільшення резервів та удосконалення пануючих у суспільстві відносин власності. Нагромадження здійснюється у формі нагромадження капіталу, оскільки є перетворенням частини додаткової вартості на додатковий постійний і додатковий змінний капітал.

Процес нагромадження є законом будь-якого розширеного відтворення: без збільшення маси й частки нагромадження в національному доході неможливо збільшити темпи економічного зростання країни, а отже, підвищити рівень доходів і споживання населення.

Джерела нагромадження:

1) додатковий продукт (є основним джерелом нагромадження);

2) частина амортизаційних відрахувань, що накопичуються в грошовій формі;

3) заощадження населення.

Функції нагромадження:

1) сприяти задоволенню зростаючих економічних потреб населення;

2) забезпечувати розвиток і реалізацію власності на засоби виробництва.

Нагромадження є функцією одного суб'єкта – власника засобів виробництва. При цьому реалізація функції нагромадження власником засобів виробництва пов'язана з економічними інтересами інших економічних суб'єктів. Нагромадження, збільшуючи й оновлюючи засоби виробництва, забезпечує відтворення економічного інтересу власника й розвиток відносин привласнення;

3) забезпечуються галузеві й територіальні зміни в структурі національної економіки та досягається збалансованість у співвідношенні різних сфер відтворювального процесу.

Норма нагромадження ілюструє питому вагу нагромадження капіталу в суспільстві у складі національного доходу і виражається у відсотках:

(12.5)

Норма нагромадження служить показником інтенсивності процесу нагромадження. Між нормою нагромадження й виробництвом національного доходу існує функціональна залежність: чим вища норма нагромадження, тим вищі темпи економічного зростання. Норма нагромадження повинна бути оптимальною з погляду досягнення найбільшого приросту доходу на душу населення і для певного покоління людей, і для наступних поколінь.

Для оцінки ефективності нагромадження в масштабах національної економіки використовують коефіцієнт ефективності нагромадження, що розраховується в такий спосіб:

(12.6)

Фактори, що забезпечують підвищення ефективності нагромадження:

1) зростання продуктивності праці;

2) підвищення якості засобів виробництва;

3) удосконалення структури фонду нагромадження.