Результати суспільного (національного) відтворення

Як узагальнюючі результати функціонування національної економіки застосовуються агрегати, використовувані за рекомендацією Організації Об'єднаних Націй. Із середини 90-х рр. XX ст. на міжнародну систему рахівництва перейшла й Україна.

Основним і узагальнюючим показником є національне багатство.

Національне багатство – це вся сукупність споживчих вартостей, накопичених суспільством за всю його історію. Уперше національне багатство було обчислено В. Петті в 1664 р. в Англії. Через сто років цю спробу повторив А. Сміт.

Національне багатство охоплює: майно (основні й оборотні фонди, домашнє майно), природні багатства (земля, запаси мінеральних і лісових ресурсів), нематеріальне багатство (потенціал здоров'я нації, її духовне багатство, освітній і науковий потенціал, що формують інтелектуальну власність).

Основним узагальнюючим показником господарської діяльності за один рік є суспільний продукт. Його виражають за допомогою ряду показників: валового національного продукту (ВНП), валового внутрішнього продукту (ВВП), чистого національного продукту (ЧНП), національного доходу (НД).

Валовий національний продукт визначають як сукупну ринкову вартість кінцевих продуктів, які створено, розподілено й використано в національному господарстві протягом року. Це найбільш загальний показник, що охоплює кінцеві результати економічної діяльності всіх господарських одиниць у виробничій сфері й у сфері нематеріальних послуг.

Створений ВНП визначаєтьсяяк сума “валової доданої вартості” (додана вартість – різниця між вартістю продажів фірм і вартістю їхніх покупок матеріалів і послуг інших фірм) для всіх галузей народного господарства. Він не включає вартість проміжного продукту, а також вироблених господарськими одиницями послуг.

Ще одним показником є валовий внутрішній продукт (ВВП). ВВП розраховується як сукупна вартість кінцевої продукції (додана вартість всього обсягу товарів і послуг у всіх сферах економіки) галузей матеріального виробництва і сфери послуг незалежно від національної приналежності фірм, розташованих на території певної держави.

ВНП відрізняється від ВВП на суму так званих факторних доходів (дохід найманих робітників, рентний дохід, позичковий відсоток, прибуток підприємств) від використання ресурсів певної країни за кордоном (переведений в країну прибуток від вкладеного за кордоном капіталу, від власності, зарплата громадян, що працюють за кордоном) за мінусом аналогічних вивезених із країни доходів іноземців. При цьому треба зазначити, що абсолютні величини цих двох показників суспільного продукту відрізняються одна від одної несуттєво – у межах 2 %.

Наприклад, якщо громадянин України тимчасово працює в одній з фірм США, то його доходи включено у ВНП України й у ВВП США. Оскільки ВВП не містить у собі надходження від міжнародних операцій, то він використовується для порівняння рівнів розвитку економіки різних країн.

Валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт утворюють базу для обчислення інших макроекономічних показників.

До складу ВНП і ВВП входить не тільки нова вартість, що виникає в матеріальному виробництві та сфері послуг, але й амортизація (частина кінцевої продукції, що відшкодовує витрачений основний капітал та йде на відновлення машин, інструментів і т. ін.). Якщо від ВВП відняти суму річної амортизації, то одержимо чистий національний продукт (ЧНП).

У свою чергу, до чистого національного продукту входять непрямі податки, встановлювані державою. Непрямі податки – особливий вид податків, що додаються до цін, установлених фірмами. Так, у США їх іменують “податки з продажів”, вони складають 10 % ЧНП. Такі податки оплачують покупці, які втрачають на цьому частину своїх доходів. Якщо від ЧНП відняти непрямі податки, то утвориться такий показник, як національний дохід (НД).

Національний дохід – це сукупність доходів усіх власників економічних ресурсів (всіх економічних агентів – учасників сфер матеріального виробництва й нематеріальних послуг).

Він обчислюється як різниця між ВНП (ВВП) і витраченими протягом року на його створення матеріальними витратами (амортизація, сировина, матеріали тощо). У зарубіжній статистиці національний дохід визначають як суму всіх доходів, а саме:

1) заробітної плати, тобто оплати праці робітників та службовців;

2) прибутку, тобто доходу, що одержують власники приватних господарств, партнерств, кооперативів, корпорацій;

3) ренти, тобто доходу, що одержують домогосподарства від передачі в оренду землі, приміщень, житла;

4) відсотка, тобто плати за грошовий капітал (кредит, внески в банк і т. ін.).

Національний дохід розпадається на національне кінцеве споживання і національне заощадження. У вітчизняній практиці дотепер застосовується поділ НД на два фонди: фонд споживання (норма споживання у відсотках) – частина НД, що забезпечує задоволення потреб людей і суспільства загалом (освіта, культура, оборона) й фонд нагромадження (норма нагромадження у відсотках) – частина НД, що призначена для розвитку національної економіки.

Для характеристики рівня життя населення використовуються три показники: особистий дохід, використаний дохід, чистий економічний добробут.

Особистий дохід – це весь дохід, одержуваний окремими особами чи сім'ями до сплати податків. Він містить отриманий дохід плюс трансферні платежі, що одержують сім'ї й окремі особи від держави: пенсії, стипендії, допомога у зв'язку з безробіттям та т. ін. Він витрачається на споживання, заощадження, сплату податків тощо.

Використаний дохід – це дохід, що залишається після сплати податків.

Між ВНП і економічним добробутом існує прямий зв'язок: чим більшим є ВНП, тим вищим є добробут. Однак ВНП не враховує всіх компонентів, що впливають на добробут. Тому П. Самуельсоном було запропоновано підраховувати чистий економічний добробут (ЧЕД).

ЧЕД – це показник, який вимірює економічний добробут суспільства з урахуванням не тільки наявних доходів, але і якості життя.

Методика підрахунку цього показника є такою: із ВНП відраховуються збитки від забруднення навколишнього середовища, кримінальної обстановки й т. ін. Одночасно додаються доходи від самообслуговування, задоволення від дозвілля, комфорту в громадських місцях тощо. Усі ці фактори або поліпшують, або погіршують якість життя, але не враховуються у ВНП. Так, наприклад, забруднення повітря від теплоцентралі, задимленість вулиць не збільшують добробут. Навпаки, приватні уроки, робота навколо дачного будиночка, ремонт квартири, зроблений самостійно, сприяють зростанню якості життя, але у ВНП не враховуються.

Складність підрахунку ЧЕД полягає в тому, що важко кількісно оцінити всі ці фактори.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту ВВП (ВНП): 1) за сумою витрат на створену в країні продукцію (“потік витрат”); 2) за сумою доходів, отриманих у результаті виробництва продукції (“потік доходів”); 3) шляхом підсумовування валової доданої вартості за галузями (на стадії виробництва).

Звернемося до першого методу – “потік витрат”. Використовуючи його, ми одержимо величину ВВП (ВНП), якщо складемо усі витрати. Витрати складаються з:

– витрат домашніх господарств на придбання товарів і послуг (хліб, одяг, побутова техніка тощо) (С);

– інвестицій на придбання устаткування, верстатів, будинків, житла й т. ін.

(І) (валові приватні інвестиційні витрати);

– витрат держави у формі закупівель продуктів і послуг, а також заробітної плати всіх державних службовців (G).

При цьому мінусують всі державні трансфертні платежі, оскільки вони не відображають реального збільшення поточного виробництва. Це є виплати державних органів, які не пов'язані з рухом товарів та послуг. Трансферти є передачею державних доходів, отриманих від платників податків, певним сім'ям та особам у вигляді пенсій, стипендій, субсидій тощо;

– чистого експорту, тобто різниці між обсягами експорту й імпорту (Х_N).

Оскільки до національного обсягу виробництва входить тільки те, що виробляється певною країною, то необхідно виключити витрати інших країн. Наприклад, в Японії зробили автомобіль, який привезли й продають у США. У цьому випадку витрати, пов'язані з виробництвом автомобіля, відносять до витрат Японії, а витрати на доставку й реалізацію – до витрат США.

Звернемося до другого методу – “потік доходів”. Використовуючи його, ми одержимо ВВП (ВНП), якщо складемо всі доходи. Доходи (факторні) складаються із: заробітної плати, ренти, відсотка і прибутку. Обчислений за доходами ВНП містить у собі заробітну плату, ренту, відсоток, прибуток, непрямі податки й амортизаційні відрахування. Потрібно мати на увазі, що в складі ВНП є елементи, які не набувають форми доходу: це амортизаційні відрахування й непрямі податки. До останніх належать загальний податок із продажів, акцизи, податки на майно, ліцензійні платежі й мита.

Звернемо увагу на те, що концептуальною основою Системи національних рахунків (СНР-93) є теорія первинних, а не факторних доходів. Тому включення доходів органів загальнодержавного управління у формі податків (непрямі чисті податки на бізнес) не суперечить цій концепції, а відповідає їй. Щодо амортизації (згідно з тією самою концепцією первинних доходів) вона теж є первинною формою валового доходу.

Третій метод виміру ВВП (ВНП) – виробничий. За допомогою цього методу визначається внесок кожного з виробників у створення ВВП (ВНП). У цьому випадку визначається додана вартість, тобто те, що кожне підприємство додало до вартості виробленого продукту. Додана вартість визначається як різниця між виторгом від продажу продукції й витратами на речовинні фактори виробництва. По суті, у цьому випадку визначається вся знов створена вартість, до якої додається амортизація.

Щоб уникнути повторного рахунку, до ВВП (ВНП) не включають:

1) проміжні товари (проміжний продукт), тобто ті продукти, що йдуть на подальшу переробку. До них належать сировина, паливо, допоміжні матеріали. Наприклад, до ВВП не включаються вартість зерна, борошна, дріжджів, що необхідні для одержання кінцевих товарів хлібопекарського виробництва. Якби їх було включено, то збільшилася б вартість ВВП на величину доданої вартості: виник би подвійний рахунок;

2) усі невиробничі угоди, тобто угоди, що не сприяють зростанню кількості виробленої продукції. До них належать: а) трансферні платежі (соцстрахування, пенсії, допомога у зв'язку з безробіттям); б) угоди з купівлі-продажу цінних паперів;

3) купівля-продаж старих речей (second hand).

У таблиці 11.1 наведено умовний приклад, у якому розглянуті методи підрахунку валового національного продукту й інших показників.

Проміжний продукт – частина валового суспільного продукту, що протягом року направляється на поточні матеріальні витрати. До них відносяться сировина, матеріали, паливо, енергія, покупні комплектуючі деталі, вузли й напівфабрикати, а також незавершене будівництво. Усі ці предмети праці не виходять за межі виробничого процесу.

Кінцевий продукт – це інша частина валової продукції, створеної за рік, презентована готовими матеріальними благами, що йдуть для споживання населення, відновлення зношених протягом року засобів виробництва та для нагромадження. До кінцевого продукту відносять предмети споживання, машини й устаткування (у частині, що відповідає річному зносу чи річному фонду амортизації), готові будівельні об'єкти.

Кінцевий продукт є вільним від повторного рахунку вартості предметів праці. Разом з тим він містить стару вартість, втілену в готових засобах праці та рівну нарахованій за рік амортизації.

Таблиця 11.1 – Методи підрахунку ВВП (ВНП)

Продовження таблиці 11.1

Розрізняють номінальний і реальний, а також фактичний і потенційний ВНП.

Номінальним називається ВНП, обчислений у поточних цінах того року, коли він був вироблений. Але ціни можуть змінюватися. Тому для порівняння ВНП за різні роки розраховується рівень цін, що виражається у вигляді індексу цін:

(11.3)

Індекс цін, розрахований тільки по споживчих товарах (споживчому кошику), називається індексом споживчих цін (ІСЦ).

Індекс цін, що характеризує зміну цін не тільки споживчих, але й інвестиційних та деяких інших товарів, називається дефлятором ВНП. Він використовується для кореляції грошового (номінального) ВНП з метою виміру реального ВНП.

(11.4)

Потенційний ВНП – це обсяг виробництва за повної зайнятості.

Фактичний ВНП – це обсяг виробництва в умовах циклічного безробіття.

Обчислення найважливіших макроекономічних показників здійснюється за допомогою системи національного рахівництва (СНР). СНР – це система взаємозалежних показників, яку застосовують для опису й аналізу макроекономічних процесів у країнах з ринковою економікою.

СНР – це спеціальні таблиці й баланси, у яких відбито, з одного боку, наявність ресурсів, з іншого боку – їхнє використання.

Вихідні дані для складання національних рахунків економісти одержують з народногосподарської статистичної інформації про такі категорії, як валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, чистий національний продукт, особистий дохід, використаний дохід. Основна мета національного рахівництва – дати кількісну інформацію про виникнення, розподіл і використання вказаних показників. Для цього відповідно до рекомендацій ООН складається система рахунків. Щоб зрозуміти, які бувають види рахунків, треба назвати види економічної діяльності.

У народному господарстві можна:

а) робити й (чи) продавати матеріальні блага та послуги;

б) одержувати й використовувати дохід;

в) накопичувати чи відчужувати майно;

г) брати чи давати кредити.

Ці види діяльності відбито на відповідних рахунках:

– рахунок виробництва;

– рахунок доходів;

– рахунок майнового стану;

– кредитний рахунок;

– фінансовий рахунок.

Кожна господарська одиниця в народному господарстві – чи топідприємство, домашнє господарство, чи то держава – веде за допомогою рахунків облік своїх угод.

У рахунку виробництва, наприклад, враховуються витрати й результати суспільного виробництва за певний період (табл. 11.2).

Таблиця 11.2 – Рахунок виробництва валового національного продукту

Аналогічно побудовано й інші рахунки.

ТЕМА 12. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ – УЗАГАЛЬНЮЮЧИЙ РЕЗУЛЬТАТ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ