Спеціальні види необхідної оборони.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 «не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення в житло або інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, заподіяної тому, хто посягає».

Закон передбачає 3 винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, яка захища­ється, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шко­ду тому, хто посягає.

У разі таких посягань:

1) напад озброєної особи,

2) напад групи осіб,

3) протиправне насильницьке вторгнення в житло або ін­ше приміщення. Шкода, що заподіюється особі, яка посягає, у таких випадках не обмежена ніякими критеріями (навіть заподіяння смерті)

Уявна оборона.

Іноді особа, яка захищається, перебуває в такій ситуації, коли які-небудь вчинки інших людей у силу обстановки, що склалася, вона помилково сприймає за суспільно небезпечне посягання, у зв'язку з чим заподіює тому, хто «посягає», шкоду (наприклад, мешканцю, що заблукав помилково намагався зайти в чужу квартиру, або приятелю, який, жартуючи, намагався в масці зв'язати свого товариша, тощо).

Подібні ситуації прийнято іменувати уявною обороною, що пов'язана з фактичною помилкою того, хто обороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 «уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання».

Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при уяв­ній обороні, залежить від того, могла або не могла особа усвідомлювати хибність свого припущення про наявність суспіль­но небезпечного посягання, інакше кажучи, — від виду допуще­ної помилки: була вона вибачальною чи невибачальною.

Вибачальною відповідно до ч. 2 ст. 37 визнається помилка, при якій «обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідом­лювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припу­щення».

Невибачальною відповідно до ч. 4 ст. 37 визнається така помилка, при якій в обстановці, що склалася, особа хоча і не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реально­го суспільно небезпечного посягання, якби проявила більшу пильність, обачність, дбайливість.

В такому випадку у неї немає вини у формі умислу і тому вона може підлягати відповідальності лише за необереж­не заподіяння шкоди, як-от за заподіяння смерті, тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, оскільки менш тяжка шкода, заподіяна з необережності, не є караною.