Своєчасність оборони.

Дії особи, яка обороняється, визнаються правомірними лише у випадку, якщо вони були вчинені протягом усього часу здійснення посягання. Інакше кажучи, захист визнається виправданим лише протягом часу існування стану необхідної оборони, який визначається тривалістю суспільно небезпечного посягання, що потребує свого негайного відвернення або припинення. Тому заподіяння шкоди до виникнення такого стану визнається так званою «передчасною» обороною, відповідальність за яку настає на загальних засадах.

Водночас, якщо шкода заподіяна вже після того, як пося­гання було відвернено або закінчено, і для особи, яка захища­лася, було очевидно, що в застосуванні засобів захисту явно відпала необхідність, така особа підлягає відповідальності на загальних підставах.

Співрозмірність оборони.

Ця ознака характеризує ме­жі необхідної оборони:

заподіяна шкода тому, хто посягає, має бути необхідною і достатньою у даній обстановці для не­гайного відвернення або припинення посягання, а з ч. З ви­пливає, що заподіяна йому тяжка шкода (смерть або тяжкі ті­лесні ушкодження) має відповідати двом обставинам, взятим у єдності: 1) небезпечності посягання і 2) обстановці захисту. Таким чином, заподіяння тому, хто посягає, смерті або нане­сення йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, якщо ця тяжка шкода відповідала небезпечності посягання й обстановці захисту.

Небезпечність посягання визначається:

а) цінністю блага, що охороняється законом, і на яке спрямоване посягання (жит­тя, здоров'я, власність, тілесна недоторканість, суспільний по­рядок тощо) і

б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає.

Отже, умовами правомірності НО (щодо посягання) є:

1. Суспільна небезпека посягання.

2. Його наявність

3. Дійсність.

Умовами правомірності НО (щодо захисту) є:

1. Заподіяння шкоди тому, хто посягає.

2. Відбиття посягання при захисті інтересів або прав того, хто захищається чи іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно-неб. посягання.

3. Своєчасність оборони.

4. Відповідність захисту характеру і небезпеки посягання (співрозмірність).

Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони).

Уявна оборона.

Перевищення меж необхідної оборони (ексцес оборони) свідчить про те, що особа, яка обороняється, перебуваючи у стані необхідної оборони, порушила вимогу про співрозмірність оборони.

Відповідно до ч. З ст. 36 «перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 і 124 цього Кодексу».

Вочевидь, що ексцес оборони можливий там, де заподія­на тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) явно не відповідала або небезпеці посягання, або обстановці захисту.