Порівняльний аналіз санації і ліквідації боржника з погляду соціально-економічного ефекту 1 страница

Проводиться зважене оцінювання альтернативних шляхів у процедурі банкрутства – санації і ліквідації. Як критерії вибирають здатність погасити зобов'язання, швидкість погашення, можливість збереження робочих місць, а також майнової цілісності об'єкта.

Процес розробки плану санації включає такі стадії:

- підготовка плану санації;

- розрахунок ефективності санації;

- затвердження плану санації;

- моніторинг реалізації заходів плану санації.

Підготовка плану санації. План санації має містити заходи для відновлення платоспроможності боржника; умови участі інвесторів (при їх наявності) у повному чи частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора; термін і черговість виплати боржником чи інвестором боргу кредиторам і умови відповідальності інвестора за невиконання прийнятих відповідно до плану санації зобов'язань; а також передбачати термін відновлення платоспроможності боржника. План санації розробляється керуючим санацією спільно з підприємством-боржником і інвестором (при його наявності).

План санації являє собою основний документ, що визначає цілі і процес здійснення санації підприємства-боржника.

У плані санації містяться такі основні розділи:

- загальні відомості про підприємство, на якому здійснюється санація;

- оцінка кризового стану підприємства;

- обґрунтування концепції і форми санації підприємства;

- система пропонованих заходів щодо фінансового оздоровлення підприємства;

- очікувані результати санації.

Розрахунок ефективності санації. Цей розрахунок дає змогу визначити доцільність усього процесу санації, оцінити її альтернативні форми. Ефективність санації визначається шляхом співвіднесення результатів (ефекту) і витрат на її здійснення в запропонованій формі.

Результати санації (хоча вони і спрямовані на усунення неплатоспроможності й відновлення фінансової стійкості підприємства) в остаточному підсумку можуть бути оцінені розміром додаткового прибутку (різницею між її сумою після і до здійснення санації). Додатковий прибуток у цьому разі отримується за рахунок нормалізації господарської діяльності підприємства при відповідній фінансовій підтримці (порівняно із сумою прибутку, одержуваного в умовах його кризового розвитку). У процесі розрахунку ефективності санації сума додаткового прибутку підприємства приводиться до дійсної вартості.

Витрати на здійснення санації визначають шляхом розробки спеціального бюджету (бюджету санації). Принципово ці витрати можуть розглядатися як інвестиції санатора в підприємство, на якому здійснюється санація з метою одержання прибутку (у прямій чи непрямій формі) у майбутньому періоді.

Такий підхід дає змогу застосовувати для оцінювання ефективності санації ті самі методи, що використовуються при оцінюванні ефективності реальних інвестицій. Певний нюанс у розрахунках ефективності санації має визначення ефекту синергізму, що супроводжує такі її форми як злиття і поглинання.

Ефект синергізму розраховується за формулою:

ЕС_С = РВ₀ – (РВ₁ + РВ₂), (2.7)

де ЕСс – сума ефекту синергізму, що досягається в процесі злиття (поглинання);

РВ₀ – прогнозована ринкова вартість новостворюваного підприємства в процесі злиття (поглинання);

PВ₁; PВ₂ – оцінка ринкової вартості окремих об¢єднуваних підприємств.

Порівняння ефективності різних форм санації дає змогу вибрати найбільш оптимальний варіант її здійснення.

Затвердження плану санації. Після розробки плану санації з розрахунком її ефективності він подається для погодження комітету кредиторів, а потім для затвердження до арбітражного суду. Після цього план приймається до виконання.

Моніторинг реалізації заходів плану санації. Такий моніторинг включається в систему поточного й оперативного фінансового контролінгу й забезпечується фінансовою службою підприємства.

Мета санації вважається досягнутою, якщо вдалося за рахунок зовнішньої фінансової допомоги нормалізувати господарську діяльність і уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступною його ліквідацією.

Порядок проведення санації до й особливо під час провадження справи про банкрутство підприємства докладно описаний у Законі “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

У рамках досудової санації боржника – державного чи приватного підприємства – зацікавленими особами (власником майна; засновниками (учасниками) боржника – юридичної особи; кредиторами боржника; іншими особами) у межах заходів для запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі для сплати обов'язкових платежів (податків і зборів) і відновлення платоспроможності боржника.

Після прийняття суддею арбітражного суду заяви про порушення справи про банкрутство, винесення ним постанови про порушення провадження справи про банкрутство, публікацію заявником в офіційних друкованих органах оголошення про порушення справи про банкрутство виявляються особи, які виявили бажання взяти участь у санації боржника.

Фізичні і юридичні особи, що виявили бажання взяти участь у процедурі санації боржника, подають розпоряднику майна заяви про участь у санації боржника. Ці особи є потенційними інвесторами підприємства.

Після формування реєстру кредиторів розпорядник майном скликає збори кредиторів, на яких обирається комітет кредиторів. Комітет кредиторів вносить до арбітражного суду пропозиції про проведення санації боржника і призначення керуючого санацією.

На підставі звернення комітету кредиторів арбітражний суд виносить постанову про проведення санації боржника і призначенні керуючого санацією (за наявності в нього ліцензії арбітражного керуючого). Санація вводиться на термін не більше ніж 12 місяців з можливим продовженням ще на 6 місяців.

З дня винесення постанови про санацію припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією.

Керуючий санацією в термін не більше ніж три місяці з дня винесення арбітражним судом постанови про санацію боржника подає комітету кредиторів план санації, розроблений керуючим санацією разом з передбачуваними інвесторами (у разі їх наявності).

Комітет кредиторів приймає рішення про вибір інвестора (інвесторів) і ухвалює поданий керуючим санацією план санації боржника в чотиримісячний термін з дня винесення постанови про санацію.

У випадку дострокового припинення процедури санації у зв'язку з укладанням мирової угоди чи погашенням вимог кредиторів, відновленням платоспроможності боржника керуючий санацією звільняється арбітражним судом від виконання своїх повноважень.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення постанови про санацію в арбітражний суд не буде подано план санації боржника, арбітражний суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

У випадку схвалення комітетом кредиторів плану санації, що передбачає більший термін санації боржника, ніж спочатку встановлений, арбітражний суд подовжує термін санації, якщо є підстави вважати, що подовження терміну санації й виконання її плану приведе до відновлення платоспроможності боржника.

План санації має передбачати термін відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою, якщо відсутні ознаки банкрутства.

Керуючий санацією щокварталу звітує перед комітетом кредиторів про виконання плану санації.

Прийнятий комітетом кредиторів план санації протягом п'яти днів після схвалення комітетом кредиторів подається для затвердження в орган, уповноважений управляти державним майном (якщо підприємство має більше ніж 50% державної власності), і до арбітражного суду, що затверджує план санації шляхом прийняття постанови.

З метою відновлення платоспроможності й задоволення вимог кредиторів боржника план санації може передбачати продаж майна боржника недержавної форми власності як цілісного майнового комплексу.

Продаж майна як цілісного майнового комплексу проводиться на відкритих торгах. Керуючий санацією виступає організатором торгів чи залучає для цих цілей спеціалізовану організацію.

Керуючий санацією зобов'язаний опублікувати оголошення про продаж майна боржника на відкритих торгах в офіційних органах за тридцять днів до дати проведення торгів.

Якщо протягом терміну, зазначеного в оголошенні, надійшла заява на участь у відкритих торгах від одного заявника, торги не проводяться. За згодою комітету кредиторів цілісний майновий комплекс може бути проданий такому заявнику без проведення повторних торгів.

Торги проводяться у формі аукціону.

У випадку проведення торгів у формі конкурсу умови конкурсу узгоджуються з комітетом кредиторів. На підставі протоколу, підписаного переможцем конкурсу й організатором торгів у день проведення конкурсу, не пізніше 15 днів з дати проведення конкурсу підписується договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

Якщо боржник за рахунок суми, вирученої від продажу майна як цілісного майнового комплексу, задовольняє вимоги кредиторів у повному обсязі, провадження справи про банкрутство боржника підлягає припиненню арбітражним судом за заявою керуючого санацією. Якщо суми, вирученої від продажу майна як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, керуючий санацією пропонує їм укласти мирову угоду. Якщо мирова угода не укладена, арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

До затвердження арбітражним судом мирової угоди чи визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури керуючий санацією не має права здійснювати розрахунки з кредиторами.

План санації може передбачати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Керуючий санацією після проведення інвентаризації й оцінки майна боржника має право почати продаж частини майна боржника на відкритих торгах. Майно боржника, щодо обігу якого встановлені обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які можуть мати зазначене майно у власності відповідно до законодавства або на підставі іншого речового права.

Продаж частини майна боржника – державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації.

Переможець торгів зобов'язаний заплатити продажну ціну майна боржника в термін, передбачений протоколом чи договором купівлі-продажу, але не пізніше ніж через місяць після дня проведення торгів.

Майно боржника, не продане на перших торгах, виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не продане на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за згодою комітету кредиторів на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів.

За 15 днів до закінчення санації, а також при наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією подає зборам кредиторів письмовий звіт і повідомляє їх про місце і час проведення зборів.

Збори кредиторів скликаються не пізніше як через 10 днів після закінчення процедури санації або при появі підстав для її припинення.

За результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

- про виконання плану санації, закінчення процедури санації і відновлення платоспроможності боржника;

- про звернення до арбітражного суду із клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника і переходом до розрахунків із кредиторами;

- про звернення до арбітражного суду із клопотанням про подовження встановленого терміну процедури санації;

- про звернення до арбітражного суду із клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

- про укладення мирової угоди.

Звіт керуючого санацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол зборів кредиторів направляються в арбітражний суд протягом п'яти днів після дати проведення зборів кредиторів.

Про затвердження звіту керуючого санацією чи відмови у затвердженні зазначеного звіту, чи про продовження санації, чи про затвердження мирової угоди приймається постанова арбітражного суду.

При наявності клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також у разі відмови арбітражного суду в затвердженні звіту керуючого санацією чи ненадання такого звіту в належний термін, арбітражний суд може визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру.

Затвердження арбітражним судом звіту керуючого санацією є підставою для винесення арбітражним судом постанови про припинення провадження справи про банкрутство.

При наявності клопотання комітету кредиторів арбітражний суд може прийняти постанову про встановлення кінцевого терміну розрахунків із кредиторами, що не має перевищувати шести місяців з дня прийняття зазначеної постанови. У такому випадку провадження справи про банкрутство припиняється після завершення розрахунків із кредиторами.

Розрахунки з кредиторами здійснюються боржником відповідно до реєстру вимог кредиторів, починаючи з дня затвердження звіту керуючого санацією арбітражним судом, у порядку черговості, передбаченої законом. Якщо у встановлені арбітражним судом терміни не зроблені розрахунки з кредиторами, арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Копія постанови арбітражного суду і звіту керуючого санацією направляється в Агентство з питань банкрутства.

Після закінчення процедури санації підприємство продовжує господарську діяльність.

Процедура санації може бути оголошена самим боржником. Особливості цього виду санації полягають у такому.

Керівник боржника (до звернення до арбітражного суду кредиторів) подає до арбітражного суду заяву про порушення банкрутства у формі санації. У такому разі необхідна письмова згода на це кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує 50% заборгованості. До заяви керівника боржника має бути доданий план санації, погоджений із кредиторами, письмова згода кредиторів на призначення керуючим санації керівника боржника і пропозиція комітету кредиторів щодо кандидатури розпорядника майна. Суддя виносить постанову про порушення справи про банкрутство, призначає розпорядника майна, запропонованого комітетом кредиторів, і керуючого санацією – керівника боржника.

Керуючий санацією (керівник боржника) має зробити повідомлення в офіційних друкованих органах про порушення справи про банкрутство боржника і відкриття процедури санації.

Кредитори в місячний термін із дня опублікування повідомлення про порушення справи про банкрутство зобов'язані подати в арбітражний суд письмові заяви з грошовими вимогами до боржника і заперечення (якщо вони є) проти здійснення процедури санації керівником боржника.

Керуючий санацією (керівник боржника) разом з розпорядником майна зобов'язані розглянути вимоги кредиторів, включити їх до реєстру вимог кредиторів і почати процедуру санації.

Керуючий санацією (керівник боржника) виконує повноваження керуючого санацією без ліцензії. За пропозицією комітету кредиторів чи розпорядника майна керуючий санацією (керівник боржника) може бути звільнений арбітражним судом від виконання повноважень керуючого санацією, тобто позбавитися права самому здійснювати санацію боржника.

У разі невиконання плану санації боржника або якщо виконання плану санації не привело до відновлення платоспроможності, процедура банкрутства боржника здійснюється відповідно до вимог Закону “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Як бачимо, фінансова санація має досить складний механізм, зумовлений у першу чергу рівнем розвитку кризових процесів на підприємстві, а також наявністю зовнішніх інвесторів (санаторів), зацікавлених у виведенні підприємства з кризового стану.

2.4. САНАЦІЙНИЙ АУДИТ

Незважаючи на специфіку кожного конкретного підприємства, комплексна санація передбачає здійснення послідовності взаємопов'язаних дій, до яких належать:

- аналіз стану підприємства і причин, що його зумовили, оцінка можливості санації, а також її вид;

- визначення мети й формування стратегії санації;

- розробка плану санації;

- розробка плану, включаючи координацію дій різних виконавців, контроль за виконанням намічених заходів, а також коригування програми у випадку зміни зовнішніх чи внутрішніх факторів.

Рішення про можливість і доцільність санації, її вид і методи проведення ґрунтується на результатах аналізу, що доцільно проводити у виді санаційного аудиту.

Санаційний аудит є окремим напрямом діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості як за методами проведення, так і за цілями. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він проводиться на підприємствах, що знаходяться в кризовому стані. На відміну від звичайного аудиту, що становить собою детальну експертизу публічної бухгалтерської звітності, а також іншої інформації про фінансово-господарську діяльність підприємства з метою достовірної оцінки фінансового стану, санаційний аудит характеризується такими відмітними рисами:

- головною метою санаційного аудиту є оцінювання санаційної заможності підприємства, тобто оцінювання можливості відновлення його фінансового стану і виконання в подальшому своїх фінансових зобов'язань;

- санаційний аудит має передбачати експертизу плану санації і давати оцінку його обґрунтованості й оптимальності;

- санаційний аудит проводиться на свідомо кризових підприємствах. Через це він відрізняється підвищеною складністю і має виконуватися з особливою старанністю;

- санаційний аудит має бути тільки зовнішнім. Це зумовлено тим, що ініціаторами аудиту є зовнішні стосовно господарюючого суб'єкта фізичні і юридичні особи – потенційні санатори, які зацікавлені в максимально достовірній інформації. У цьому випадку санаційний аудит дає змогу оцінити ризики, пов'язані із санацією підприємства і захиститися від них.

Санаційний аудит є дуже важливою складовою моделі санації підприємства. Етапи й порядок проведення санаційного аудиту подано в структурно-логічній схемі (рис. 2.6).

У результаті проведення санаційного аудиту мають бути висвітлені такі аспекти:

- вірогідність інформації, що характеризує фінансово-майновий стан боржника;

- глибина кризової ситуації підприємства і можливості відновлення фінансової стійкості;

- обґрунтованість і реальність плану санації.

Під час проведення санаційного аудиту використовуються різні методи й інструменти:

- анкетування працівників;

- факторний аналіз відхилень;

- аналіз сильних і слабких сторін;

- розробка сценаріїв;

- метод ланцюгових підстановок;

- портфельний аналіз;

- трендовий аналіз;

- вартісний аналіз;

- нуль-бізнес бюджетування.

Рис. 2.6. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

Першим етапом проведення санаційного аудиту є загальне знайомство з існуючою системою аудиту на підприємстві, санаційною концепцією і планом фінансового оздоровлення. Потім здійснюється збір і систематизація інформації, що буде використана в процесі санаційного аудиту. Уся необхідна інформація має бути відкритою і доступною для проведення санаційного аудиту. Дані про підприємство повинні характеризувати його оперативний і стратегічний стан. Поряд зі звітними бухгалтерськими даними і внутрішньою інформацією для оцінювання санаційної спроможності підприємства необхідно використовувати й зовнішні джерела: статистичні дані, що стосуються діяльності підприємства та галузі, матеріали із засобів масової інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи.

Дані про оперативний і стратегічний стан підприємства оцінюються в процесі поглибленого аналізу його господарської діяльності. При цьому послідовно виконуються такі завдання:

- аналіз виробничо-господарської діяльності;

- аналіз фінансового стану підприємства;

- дослідження ситуації, у якій перебуває підприємство на ринку факторів виробництва і збуту продукції.

У процесі поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства послідовно вирішуються такі завдання:

- оцінювання результатів господарської діяльності за попередній і звітний періоди;

- визначення фази кризи;

- ідентифікація причин кризи;

- виявлення факторів, що негативно вплинули на кінцеві результати діяльності підприємства;

- визначення слабких сторін у діяльності підприємства;

- формування висновку про задовільну чи незадовільну структуру балансу і про платоспроможність даного суб'єкта господарювання;

- визначення резервів і факторів потенційної беззбиткової діяльності.

Завершується санаційний аудит загальною оцінкою санаційної значимості з наступним ухваленням рішення про доцільність санації чи ліквідації підприємства і складанням акта аудиторської перевірки.

В акті про результати санаційного аудиту необхідно чітко відобразити фінансовий стан підприємства і визначити його санаційні шанси та прогноз розвитку самого підприємства і навколишнього середовища. Акт має бути не тільки достовірним, але й містити необхідне обґрунтування проведення санації.

Акт аудиторської перевірки включає такі розділи:

1. Основні дані про аудитора й аудиторську фірму.

2. Підстави для проведення аудиту, мета, методи й обсяг.

3. Оцінка вірогідності інформації і поданих даних.

4. Висновки про санаційну спроможність чи неспроможність.

Якщо санаційний аудит показав, що підприємство має реальну можливість відновити платоспроможність, має досить підготовлений менеджмент, ринки збуту продукції, а також реальну можливість для залучення фінансових ресурсів зовнішнього санатора, то приймається рішення про проведення фінансового оздоровлення підприємства.

2.5. ЧИСТА САНАЦІЯ

Основним завданням фінансової діяльності підприємства є мобілізація капіталу для фінансування операційної й інвестиційної діяльності. Тому фінансування санації може бути здійснене за рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових коштів власників і за допомогою кредиторів.

Санація без залучення додаткових фінансових ресурсів може мати такі форми:

- зменшення номінального капіталу підприємства;

- конверсія власності в борг;

- конверсія боргу у власність;

- пролонгація термінів сплати заборгованості;

- добровільне зниження заборгованості;

- самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу здійснюється в таких формах:

- альтернативна санація;

- зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчаста санація);

- безповоротна фінансова допомога власників;

- безповоротна фінансова допомога персоналу;

- емісія облігацій конверсійної позики;

- залучення додаткових вкладів.

Одним із санаційних заходів є реструктуризація пасиву балансу підприємства.

Маючи збитки, підприємство, як правило, не зацікавлено показувати їх у своїй звітності. Особливо це стосується акціонерних товариств, тому що їх фінансова звітність публікується в пресі. При наявності балансових збитків підприємствам дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, тому що і для кредиторів, і для потенційних інвесторів збиткове підприємство не є об'єктом фінансування.

У такий спосіб підприємство може вдатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття збитків за рахунок власних і прирівняних до них коштів. Згідно із законодавством України, збитки можуть списуватися за рахунок резервного фонду, фондів цільового призначення чи за рахунок санаційного прибутку (зменшення статутного капіталу підприємства). Ліквідність і платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не підвищуються, тому що в цьому випадку не залучаються додаткові фінансові ресурси.

Санація балансу за рахунок санаційного прибутку застосовується тільки тоді, коли вичерпані інші можливості покриття балансових збитків.

Санаційний прибуток – це прибуток, що виникає унаслідок викупу господарюючим суб'єктом власних корпоративних прав за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, чи в результаті безгрошової передачі для анулювання. Він дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом і витратами, пов'язаними з процедурою викупу прав і зменшення статутного фонду. Якщо корпоративні права призначені для анулювання, то санаційний прибуток дорівнює номінальній вартості за мінусом витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного фонду.

Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку затверджене Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду акціонерних товариств. Цим положенням і Законом України “Про господарюючі товариства” передбачено два методи зменшення їх статутного фонду.

1. Зменшення номінальної вартості акцій (деномінація).

2. Зменшення кількості акцій діючої номінальної вартості.

Зменшення номінальної вартості може здійснюватися об'єднанням декількох акцій в одну (конверсія). Обсяг зменшення статутного капіталу визначається рішенням зборів акціонерів, пайовиків. Рішення загальних зборів акціонерів про зміну статутного фонду приймається більшістю в 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах (загальні збори вважаються правомочним, якщо в них беруть участь не менше ніж 60% акціонерів, що мають стосунок до статуту товариства).

Законодавством України встановлений чіткий порядок зменшення статутного фонду підприємства. Нормативне регулювання здійснюється з метою захисту майнових інтересів кредиторів. Найбільш важливим є те, що рішення товариства про зміну розміру статутного фонду набуває чинності лише з дня внесення цих змін до державного реєстру. Реєстрація випуску акцій і інформація про емісію акцій у зв'язку зі зменшенням статутного фонду здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємства й інформації про їх емісію. Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів не допускається. Виконавчі органи підприємства персонально відповідають за зменшення статутного фонду і повернення внесків у таких випадках.

У повідомленні про загальні збори акціонерів для зміни розміру статутного фонду мають бути відображені:

- мотиви, спосіб і мінімальний розмір збільшення чи зменшення статутного фонду;

- проект змін до статуту, пов'язаний зі змінами розміру статутного фонду;

- дані про кількість акцій, що випускаються додатково чи вилучаються, і їх загальна вартість;

- відомості про нову номінальну вартість акцій;

- права акціонерів щодо додаткового випуску акцій чи їх вилучення;

- дата початку і закінчення передоплати за акції, що додатково випускаються чи вилучаються.

Рішенням акціонерного товариства про зниження розміру статутного фонду об'єднанням акцій, акції, не подані для анулювання, вважаються недійсними, однак не раніше ніж через шість місяців після повідомлення про це акціонерів.

Законодавством передбачено, що підприємство покриває збитки акціонерів, пов'язані зі зменшенням статутного фонду. Якщо акціонер відмовився від обміну акцій у зв'язку зі зменшенням статутного фонду через зниження номінальної вартості акцій, емітент зобов'язаний запропонувати акціонеру викупити його акції за вартістю, не нижчою від номінальної. Досить часто великі акціонери, власники контрольних пакетів акцій надають свої акції для анулювання безкоштовно, здійснюючи в такий спосіб посильний внесок у фінансову санацію.

В економічному плані зменшення статутного фонду з метою покриття балансових збитків підприємства означає приведення у відповідність розміру номінального капіталу до його реальної вартості, що впливає на стан балансу.

2.6. ВНУТРІШНІ ДЖЕРЕЛА ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

У підприємств щодо питань фінансової санації існує два види реакції на фінансову кризу:

1. Захисна стратегія, яка передбачає:

- різке скорочення витрат;

- закриття і розпродаж окремих підрозділів підприємства;

- скорочення і розпродаж устаткування;

- скорочення персоналу;

- скорочення окремих частин ринкового сегмента;

- зниження відпускних цін і (чи) обсягів реалізації продукції.

2. Наступальна стратегія, яка передбачає активні дії:

- модернізація устаткування;

- упровадження нових технологій і ефективного маркетингу;

- підвищення цін;

- пошук нових ринків збуту продукції;

- розробка й реалізація прогресивної стратегічної концепції контролінгу й управління.

Залежно від обраної стратегії підприємство підбирає той чи інший перелік внутрішніх санаційних заходів, тобто тих, котрі беруть свій початок на підприємстві і не пов'язані з фінансовою участю третіх сторін (власників, кредиторів, держави). Використовуючи внутрішні фінансові резерви, підприємство може не тільки визначити внутрішні причини кризи, а й значно знизити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових джерел.

Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства спрямована насамперед на підвищення платоспроможності й ліквідності. Цього можна досягти збільшенням обсягів вхід­них грошових потоків, наприклад, за рахунок збільшення виторгу від реалізації, продажу частини основних засобів, рефінансування дебіторської заборгованості чи в результаті скорочення вихідних грошових потоків: зменшення витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.