Валютно-кредитне регулювання

Сучасна модель регулювання зовнішньої торгівлі за допомогою валютно-кредитних засобів сформувала складну структуру, що поєднує сукупність елементів валютного ринку, відносини експортерів та імпортерів з банками, системи національного й міждержавного валютного регулювання. Усі вони, зберігаючи відносну самостійність, перебувають у внутрішній суперечливій єдності. У будь-якій державі співвідношення використовуваних елементів і роль кожного з них розрізняються в залежності від стану зовнішньоекономічних зв'язків, рівня конвертованості національної валюти, принципів зовнішніх розрахунків і кредитування, особливостей державного регулювання в цілому, а також ступеня інтегрованості в міжнародну валютно-фінансову сферу.

У зв'язку з цим, умови здійснення експортно-імпортних операцій багато в чому залежать від сукупності використовуваних елементів регулювання валютного ринку і прийнятого рівня валютного курсу, позичкового відсотка й умов надання кредиту, способів валютної інтервенції і т.п. Короткострокове і середньострокове валютне регулювання має загальноекономічні цілі - стимулювання господарської активності різних суб'єктів ЗЕД, боротьбу з інфляцією тощо.

З усієї сукупності інструментів валютного регулювання найважливішим є валютний курс, який виступає як відношення національної грошової одиниці до грошових одиниць інших країн. Головна функція валютного курсу полягає в забезпеченні пропорційності обміну валют, базою якої служить їхня купівельна спроможність стосовно товарів усередині країни. Однак валютний курс перебуває в тісній залежності від статусу національної валюти, рівня її конвертованості, тобто можливості вільно й необмежено обмінюватися на інші іноземні валюти. У свою чергу, конверсія може бути:

Ø повною (вільно конвертуєма валюта) - безперешкодний обмін на будь-яку іноземну валюту;

Ø частковою (частково конвертуєма валюта), коли можливість обміну обмежується деякими видами валют і операціями міжнародного платіжного обороту;

Ø неконвертуєма валюта.

На відміну від часткової, повна конвертованість включає як внутрішню, так і зовнішню оборотність у всьому її обсязі.

Внутрішня конвертованість валюти не обмежує обміну національної валюти юридичними і фізичними особами даної країни на своєму внутрішньому ринку, у той час як у деяких країнах нерезиденти обмежуються у використанні іноземної валюти.

Зовнішня конвертованість надає можливість використовувати зароблені в даній країні кошти юридичними і фізичними особами як на внутрішньому ринку, так і за його межами. До цього варто додати і таку можливість, надану нерезидентам, як гарантії по переказу національної валюти в іншу ВКВ, який можуть позбавлятися резиденти даної країни. Конвертованість валюти визначається головним чином рівнем розвитку внутрішнього товарного виробництва. Зовнішня конвертованість у більшій мірі ніж внутрішня загострює конкуренцію, деформує структуру економіки, сприяючи вивозу прибутків за межі країни їх одержання.

Котирування валют являє собою встановлення курсів іноземних валют стосовно національної, здійснюється державними (національними) і великими комерційними банками прямим чи непрямим методом. Пряме котирування, прийняте всіма країнами (крім Великобританії), означає, що одна, сто чи тисяча грошових одиниць іноземної валюти виражаються у відповідній кількості національних, а непряма - є зворотною величиною, коли за одиницю приймається національна валюта, виражена визначеною кількістю іноземної (використовується тільки у Великобританії).

Найбільш поширений спосіб використання валютного курсу для регулювання зовнішньоторговельного обороту полягає в його зміні (перегляд курсу тієї чи іншої валюти), шляхом девальвації чи ревальвації. До цих методів країни вдаються в умовах гострої конкурентної боротьби на зовнішніх ринках, а також в умовах істотного відхилення рівня інфляції в рамках фіксованих валютних курсів, коли ринковий курс тривалий час і у відчутних розмірах відхиляється від валютного паритету.

Особливо часто країни вдаються до девальвації, тобто офіційного заниження курсу національної валюти, з метою вирівнювання зовнішньоекономічного балансу шляхом збільшення експорту і скорочення імпорту через підвищення цін на ввезену продукцію. У цих умовах в експортерів з'являються великі переваги при обміні заробленої валюти на національну, у зростанні обсягу експортного виробництва, водночас, через подорожчання імпорту товарів, скорочуються обсяги другорядних імпортних постачань у країну.

Закордонній практиці відомі яскраві приклади використання такої форми регулювання валютного курсу. Так, Японії в 60-70 рр. завдяки заниженому курсу ієни і зниженню цін на ввезену продукцію вдалося потрапити і закріпитися на багатьох світових ринках. Уряд Японії з метою заохочення експорту й надалі не раз знижував курс ієни до долара. У 1995 р. спостерігалося, мабуть, найбільш різке зниження японської ієни - до рівня 84.5 за 1 долар США, у той час як у 1993 р. він дорівнював 115-119 ієн за долар. Для заохочення експорту і скорочення зовнішньоторговельного дефіциту уряд Китаю, зокрема, наприкінці 1993 р. девальвував юань до 5.84 юаня за 1 долар (на початку 1994 р. його курс склав 3.7-3.9 юаня по відношенню долара). Великобританії в 1970 - 1974р. за допомогою девальвації вдалося не тільки скоротити пасив зовнішньоторговельного балансу, але і довести його до рівня активу.

Однак, унаслідок девальвації, особливо в результаті різкого зменшення курсу національної валюти, може утворитися більш сильне зовнішнє забезпечення її в порівнянні з внутрішнім, яке створює сприятливі умови для використання валютного демпінгу - спекулятивних операцій на зовнішньому ринку з метою одержання прибутку за рахунок зміни валютного курсу.

Зворотний вплив на зовнішню торгівлю держави робить асиметричний девальвації процес ревальвації, що означає підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до іноземних, який супроводжується стримуванням розвитку експорту, його подорожчанням з одночасним здешевленням імпорту. Ревальвація нерідко підштовхується діями інших держав, що бажають підвищити конкурентноздатність своїх товарів на ринках країн з активним торговоплатіжним балансом. Так було, наприклад, із ФРН, змушеною під активним тиском станів-конкурентів (США, Англії, Франції) ревальвувати західнонімецьку марку і затримати розвиток експорту в 60-і рр. У 70-і рр. у країнах ЄС (у той час - країнах Загального ринку) також було переглянуто валютні паритети більшості розвинутих країн Заходу, тобто рівень обмінного курсу валют, що вирівнює купівельну спроможність кожної з них з обмеженням допустимих меж коливань («валютний коридор»), і поширена система “плаваючих валютних курсів”, рамки коливання яких не обмежені. Цей процес значно розширив можливості використання інших засобів валютного впливу на міжнародні розрахунки - валютних інтервенцій, маневрування процентної ставки, валютних обмежень, у тому числі й для третіх країн, і т.п.

Активного поширення в якості елементу регулювання набула валютна інтервенція за допомогою маніпуляції державним банком валютними ресурсами і процентними ставками. Найчастіше вона реалізується у вигляді цільових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти центральними банками з метою обмеження (підвищення, зниження, підтримки) курсу національної валюти. Поєднання валютної інтервенції на зовнішніх валютних ринках з рівними за величиною і протилежними за напрямками операціями на внутрішньому відкритому ринку цінних паперів, що починаються з метою уникнення взаємовпливу внутрішньої грошово-кредитної політики від зовнішньої, одержало назву «стерилізації».

Маневрування банківськими відсотковими ставками впливає на переміщення ліквідних засобів з однієї країни в іншу, а також сприяє зміні валютного курсу.

Таким чином, валютний курс є ланкою прямого адміністративного, що опосередковує утручання держави в зовнішню торгівлю, що по суті являє собою систему валютного контролю. У рамках Статуту Міжнародного валютного фонду (ст. VIII) валютний контроль може мати лише обмежене значення (з метою захисту національної валюти) і не перешкоджати проведенню поточних операцій, конвертованості національної валюти для нерезидентів, тобто функціонування валютного ринку. Однак засоби й методи, реалізовані через протекціоністські заходи, експортні субсидії, валютні обмеження та конвертованість валюти, обертаються державам величезними додатковими витратами, що руйнують економіку, привносячи дисбаланс у відносні ціни на товари й послуги, а також позбавляють їх переваг вільної міжнародної торгівлі.

Механізм валютно-кредитного регулювання в міжнародній практиці крім розглянутих елементів включає також набір правил і норм, що регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках. Їх мета полягає в полегшенні процесів міжнародної торгівлі в напрямку забезпечення зовнішньоторговельних розрахунків, упорядкування кредитування експортно-імпортних операцій і отримання максимальної вигоди учасниками зовнішньоторговельних операцій.

ЛІТЕРАТУРА

1. Внешнеэкономический толковый словарь / Под ред. И.П.Фаминского. — М.: ИНФРА-М, 2000. — 512 с.

2. О.П. Гребельник, О.О. Романовський. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. — К.: Деміур, 2003. - 296 с.

3. Гамов Н.С., Третьяков А.С. Внешнеэкономическая деятельность. Теория. Практика. Маркетинг: Учебное пособие. - З.: ИПК «Запоріжжя» — РИО «Издатель», 1998. – 171 с.

4. Иванова М.Б. Внешнеэкономическая деятельность: Учебное пособие. — М.: Издателство РИОР, 2004. — 105 с.

5. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность. Инкотермс 2000: Учеб. пособие. - М.: Дашков и К, 2002.

6. Торгово-политические инструменты ВТО // Мировая эко­номика и международные отношения. 2002. № 8. С. 12-21.

7. Мировая экономика / Под ред. Л.Тарасевича. – СПб: Питер, 2001. – 320 с.

8. Школа І.М., Козленка В.М. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. — Чернівці, 1996. — С.155-162.

9. Бураковський І.А. Теорія міжнародної торгівлі. — К.: Основи, 1996.

10. Кредите А.И. Управление внешнеэкономической деятельнос­тью. - К., 1996.

11. Дмитрієв A.І. Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. - К.:Юрінком Інтер, 2001. -640 с.

12. Денисов В.Н. Міжнародне публічне право. - К.: Атіка, 2000. - 430 с.

13. Международное право / Под ред. проф. Г.И. Тункина — М.: Право, 1994.

14. Международное право / Под ред. проф. Г. В. Игнатенко. М.: Право, 1995.

15. Герчикова И.Н. Международные экономические организации. - М.: АО "Консалбанкир", 2001. - 624 с.

16. Дмитрієв A.І. Муравйов В.І. Міжнародне публічне право. - К.: Юрінком Інтер, 2001. -640 с.

17. Денисов В.Н. Міжнародне публічне право. - К.: Атіка, 2000. - 430 с.

18. Международное право / Под ред. проф. Г.И. Тункина — М.: Право, 1994.

19. Международное право / Под ред. проф. Г. В. Игнатенко. - М.: Право, 1995.

20. Герчикова И.Н. Международные экономические организации. - М.: АО "Консалбанкир", 2001. - 624 с.

21. Акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрямки здійснення зовнішньоекономічної діяльності: Конституція України, Декларація про державний суверенітет України та Закон Украї­ни «Про зовнішньоекономічну діяльність».

22. Акти, які складаються із систематизованих норм: Мит­ний кодекс України, Закон України «Про єдиний митний тариф», За­кон України «Про режим іноземного інвестування», Декрет Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання».

23. Акти, щодо поточних операцій: Постанови Уряду, інструкції та листи державних органів щодо врегулювання поточних операцій (митних, податкових) та роз’яснення щодо застосування законодавства.

Контрольні питання:

1. Два полюси моделювання зовнішньоекономічної політики (перелік і суть)

2. Причини, з яких вважається доцільним застосування протекціоністських заходів (перелік)

3. Основні види протекціонізму (перелік)

4. Основні економічні теорії, що розглядають різні аспекти ЗЕД (перелік)

5. Міжнародна правова основа ЗЕД – основні діючі міжнародні договори, угоди й організації (перелік)

6. ГАТТ (сутність)

7. СОТ (сутність)

8. Основна відмінність СОТ від ГАТТ

9. Інкотермс (сутність і остання редакція)

10. Арбітражний суд за українським законодавством (сутність)

11. Відмінність третейського суду від міжнародного комерційного арбітражу

12. Види арбітражу (перелік)

13. Основні відмінності арбітражу від державного суду (перелік)

14. Основний правовий акт українського законодавства у сфері міжнародного комерційного арбітражу

15. Категорії спорів визначені статутом ООН (перелік)

16. Основний правовий акт світового масштабу у сфері міжнародного комерційного арбітражу

17. Основні групи показників функціонування ЗЕД країни (перелік)

18. Показники інтегрованості країни у світову систему господарювання (перелік)

19. Показники обсягів зовнішньоекономічних зв'язків країни (перелік)

20. Показники структури зовнішньоекономічних зв'язків країни (перелік)

21. Показники динаміки зовнішньоекономічних відносин країни (перелік)

22. Показники результативності ЗЕД країни (перелік)

23. Зовнішньоторговельний обіг (визначення)

24. Платіжний баланс (сутність)

25. Зовнішньоторговельна квота (визначення)

26. Основні принципи на який будується ЗЕД України (перелік)

27. Визначення ЗЕД у законодавстві України

28. Якими основними видами ЗЕД дозволено займатися в Україні

29. Суб'єкти ЗЕД відповідно до законодавства України (перелік)

30. Основні цілі системи регулювання ЗЕД України (перелік)

31. Регулювальні органи ЗЕД України (державні і недержавні) (перелік)

32. Правові регулятори ЗЕД України (визначення)

33. Адміністративні регулятори ЗЕД України (визначення)

34. Економічні регулятори ЗЕД України (визначення)

35. Правові регулятори ЗЕД України (перелік)

36. Адміністративні регулятори ЗЕД України (перелік)

37. Економічні регулятори ЗЕД України (перелік)

38. Правові режими в сфері ЗЕД (перелік)

39. Справедливий та не дискримінаційний режим у сфері ЗЕД (визначення)

40. Документи які необхідні для реєстрації підприємств-учасників ЗЕД (перелік)

41. Національний режим у сфері ЗЕД (визначення)

42. Спеціальний правовий режим у сфері ЗЕД (визначення)

43. Режим найбільшого сприяння в сфері ЗЕД (визначення)

44. Способи державного регулювання ЗЕД (перелік)

45. Довгострокове державне регулювання (сутність)

46. Індикативне планування (сутність)

47. Централізоване планування (сутність)

48. Антимонопольне регулювання (сутність)

49. Короткострокові методи державного регулювання (сутність)

50. Нетарифне регулювання ЗЕД (сутність)

51. Тарифне регулювання ЗЕД (сутність)

52. Валютно-кредитне регулювання ЗЕД (сутність)

53. Інструменти нетарифного регулювання ЗЕД (перелік) Інструменти тарифного регулювання ЗЕД (перелік)

54. Інструменти валютно-кредитного регулювання ЗЕД (перелік)

55. Квотування як інструмент нетарифного обмеження (визначення)

56. Ліцензування як інструмент нетарифного обмеження (визначення)

57. Контингентування як інструмент нетарифного обмеження (визначення)

58. Види заборон експорту та імпорту як інструмент нетарифного обмеження (перелік)

59. «Добровільне» самообмеження постачань як інструмент нетарифного обмеження (сутність)

60. Спеціальні вимоги до імпортних товарів як інструмент нетарифного обмеження (перелік)

61. Основний критерій демпінгу (відповідно до визначення комісії ЄС)

62. Антидемпінгове регулювання як інструмент нетарифного регулювання (сутність)

63. Митне оформлення вантажу як елемент нетарифного регулювання (сутність)

64. Декларування вантажів як елемент нетарифного регулювання (сутність)

65. Митний огляд як елемент нетарифного регулювання (сутність)

66. Види митних тарифів (перелік)

67. Митний тариф (сутність)

68. Мито (сутність)

69. Митний кодекс (сутність)

70. Види мита у взаємозв'язку з порядком їх встановлення (перелік)

71. Види мита у залежності від країни походження (перелік)

72. Види мита у залежності від характеру походження товару (перелік)

73. Адвалорні мита (сутність)

74. Максимальні мита (сутність)

75. Автономні мита (сутність)

76. Специфічні мита (сутність)

77. Мінімальні мита (сутність)

78. Конвенційні мита (сутність)

79. Змішані мита (сутність)

80. Преференційні мита (сутність)

81. Основне розходження між податком і митом

82. Альтернативні мита (сутність)

83. Коли стягуються зрівняльні чи прикордонні імпортні податки

84. Спеціальний імпортний податок – з чого стягується і коли застосовується

85. Митні платежі – ціль стягування

86. Ковзні імпортні податки (сутність)

87. Компенсаційні імпортні платежі – для чого призначені

88. Найважливіший інструмент валютного регулювання

89. Конвертованість валюти (визначення)

90. Види валюти по конвертованості (перелік)

91. Котирування валют (визначення)

92. Види котирувань валют (перелік)

93. Пряме котирування валюти (визначення)

94. Непряме котирування валюти (визначення)

95. Девальвація (сутність)

96. Ревальвація (сутність)

97. Валютний коридор (сутність)

98. Валютна інтервенція (сутність)

99. «Стерилізація» валютного ринку (сутність)

ТЕМА 3