Лекція 9. Студійна фотозйомка.

1.Студія сучасного фотографа – мінімальні вимоги.

Однією з сфер фотобізнесу, що знову розвивається, є невеликі сучасні фотостудії, де знімок на паспорт, художній портрет, фотозйомка і розробка дизайнерських проектів для замовників – основний вид діяльності фотостудії. Метою для створення такої фотостудії є діяльність у сфері фото-рекламних послуг. З впровадженням досягнень науково-технічного прогресу безперервно йде удосконалення і у сфері рекламного дизайну та фотоіндустрії, а у зв’язку з розвитком ринкових відносин постійно зростає запит на фоторекламні послуги.

Відкриваючи власну фотостудію, перш за все, необхідно бути готовим до конкуренції. І все ж боятися її не варто. Відрізнитися можна не тільки розумними (не демпінговими, а саме розумними) цінами, а і уважним відношенням до кожного клієнта. Додатковий заробіток для невеликих студій, окрім безпосередньо фотосесій, приносить художня обробка фотографій, створення сувенірної продукції на їх основі (календарі, буклети, фотокниги). Проведення майстер-класів та надання студії в оренду – ще один вид додаткового заробітку.

Фотостудії бувають двох типів. Перший тип – це невеликі студії площею до 100м². Такі студії відкривають професійні фотографи для самостійної роботи. Відкриття такої студії може бути виправдано тільки при постійному завантаженні фотографа.

Великі фотостудії площею від 300м² заробляють на рекламних, журнальних, модельних зйомках і не так часто на приватних фотосесіях.

Основні мінімальні вимоги до виробничого приміщення, будь то маленький салон чи масштабна студія, - висота стелі від 3-х метрів, площа не менше 60 м². Відстань від моделі до фотографа при зйомці повинна бути не менше трьох зростів людини, а від фону до моделі – двох. Таким чином, довжина приміщення повинна бути 8-10 м. З урахуванням габаритів фону ширина приміщення повинна бути не менше 4,5 – 5 метрів.

Звісно, що для бізнесу невеликих масштабів підійдуть і 16-18 кв.м, однак спеціалісти рекомендують площу студії від 40 кв.м, - в цьому випадку вдається виділити необхідну кількість робочого простору для співробітників і розмістити обладнання в необхідній кількості.

Стіни і стелю бажано пофарбувати в один колір. На цей рахунок існують різні думки – і в білий (поверхні будуть частково відбивати світло від джерел студійного освітлення), і чорний (поверхні будуть поглинати світло). На думку автора більш прийнятним є нейтральний сірий колір. Таке оформлення є універсальним і дозволить проводити будь-які види фотозйомок. На підлогу краще за все покласти комерційне покриття, яке буде витримувати великі навантаження від підборів взуття та від переміщення обладнання. Вікна краще задрапувати тканиною. Для перевдягання моделей варто передбачити окреме приміщення або відгородити частину приміщення ширмою.

2.Студійне світло. Моноблоки та генератори.

Грамотно організоване освітлення для фотостудії на дев’яносто відсотків визначає успіх будь-якої фотосесії. Для початку розглянемо основні джерела студійного світла. Студійні джерела бувають постійного світла і імпульсні. Постійне світло дозволяє точно визначити напрямок світла та прогнозувати виникнення тіней на певних ділянках. Але джерела постійного світла – це потужні галогенові лампи, які використовують значну кількість енергії та виділяють велику кількість тепла. Тому їх мало використовують у фотографії, а частіше у кінозйомці. Останнім часом почастішали випадки застосовування у фотозйомці світлодіодних ламп постійного світла, але стримуючим фактором поки що є ціна вказаних приладів.

Імпульсні джерела світла (студійні спалахи) складаються з двох ламп, безпосередньо лампи-спалаху і звичайної лампи «пілотного» світла малої потужності (до 300 вт). «Пілотне» світло необхідно для того, щоб визначити світлотіньовий рисунок. Його потужності не достатньо для зйомки. Імпульсні джерела світла можна поділити по виконанню на 2 типи: моноблоки та генератори.

У моноблоці елементи управління, лампа-спалах та пілотне освітлення виконані в одному корпусі, який безпосередньо підключається до джерела струму.

В генераторі елементи управління декількома джерелами розміщені в одному корпусі, а самі лампи підключаються до цього корпусу спеціальними проводами. Одна із зручностей генератора – можливість швидко управляти потужністю зразу декількох джерел. Прилади генераторного виконання зазвичай більш високого класу і мають кращі характеристики (потужність, коротка тривалість імпульсу, швидкість перезарядки, надійність), ніж моноблоки. Але відповідно і вартість їх значно вища.

Виробниками професійного студійного фото обладнання є Hensel, Bowens, Broncolor, Profoto, Rekam, Prograph, Visatec, Multiblitz, Elinchrom, Марко-ПРО, Prolinka, GuangBao, Falcon, RayLab, Menik.

3.Додаткове обладнання для фотостудії.

У фотостудії застосовується два види студійного освітлення. Жорстке освітлення для фотостудії передбачає наявність глибоких виразних тіней, робить зображення контрастним і яскравим. М’яке (розсіяне) студійне освітлення характеризується відсутністю різких тіней і рівномірним розподілом на об’єкті зйомки. У зв’язку з цим виділяють два типи світлових рішень: світлотіньове і світлотональне. Для створення світлотіньового освітлення застосовують різноманітні рефлектори, тубуси, портретні тарілки. При такому варіанті освітлення для фотостудії об’єкт зйомки має чітко виражений об’єм і структуру. Але цей варіант застосовується не в кожному випадку. Наприклад, при зйомці жіночого портрету наявність різких тіней не завжди доцільна. Повинна бути ретельно продумана розстановка світла і розміщення моделі. Для отримання світлотонального ефекту встановлюють джерела м’якого розсіяного світла – софтбокси, фотопарасольки та інше.

Софтбокси найчастіше використовують як насадку на студійний спалах. Софтбокси дають дуже м’яке світло і допомагають приховати дефекти шкіри чи обличчя. Їх можна використовувати при зйомці як індивідуальних, так і групових портретів, імітуючи при цьому різноманітні природні ефекти освітлення – наприклад, сонячне світло, що ллється через вікно, а також створювати в очах красиві бліки різної форми. Світло в софтбоксі проходить через декілька шарів напівпрозорого розсіючого матеріалу. Всі софтбокси, за виключенням самих дешевих, дозволяють регулювати ступінь розсіювання світла. Для цього необхідно зняти один або декілька шарів матеріалу. Софтбокси бувають різних розмірів і форм. Кожен з них розсіює світло по-своєму. Саме головне – це вибрати софтбокс необхідного розміру. Для зйомки погрудних портретів використовується 60-см софтбокс, щоб не освітлювати те, що не ввійде в кадр. 100-см софтбокс зручний для більшості зйомок. Він достатньо великий, щоб освітлювати значну площу, і в той же час достатньо малий, щоб поміститися в невеликій студії. Для зйомки великих групових портретів підходить 180-см софтбокс, який дає широкий потік світла.

Фотопарасольки пом’якшують направлене світло спалаху до звичного для нас рівня. Парасольки розсіюють і відбивають світло від спалаху на об’єкт. Характер отримуваного при цьому потоку залежить від внутрішньої поверхні парасольки. Як і у випадку з відбиваючими екранами ( про які мова йтиме дещо пізніше), парасолька з сріблястим покриттям дає більш жорстке світло, в той час як парасолька з золотистим покриттям робить світло більш теплим. Головний же недолік парасольки – створенням надто широкого потоку світла.

Рефлектор - це пристрій у вигляді тарілки, який надівається на спалах і створює певну направленість освітлення: вузько направлене або, навпаки, широко розсіяне світло. Ширина світлового потоку залежить від розміру рефлектора. Чим більший діаметр тарілки, тим ширший потік. Але не треба забувати, що ширина потоку залежить і від глибини та форми рефлектора.

Є велика кількість інших пристроїв, що змінюють світловий потік. Наприклад, сотова насадка, що кріпиться на рефлекторі, дозволяє зосередити все світло у вузькій плямі. Діаметр світлового потоку можна регулювати, змінюючи розміри вічок. Це зручно, коли необхідно освітити якусь конкретну деталь.

Шторки можна прикріпити до будь-якого рефлектора, регулюючи з їх допомогою ширину світлового потоку. Вони ж дозволяють швидко міняти світловий рисунок прямо під час зйомки.

Використовуючи кольорові фільтри, можна змінювати колір фону або об’єкта. Фільтри кріпляться до будь-якого рефлектора, але досить часто їх використовують з рефлектором рисуючого світла, добавляючи інколи ще і сотову насадку.

Тубус (частіше він має форму конуса) використовують як найпростіше джерело направленого світла для створення невеликих плям світла, зокрема для додаткового підсвічування волосся. Він не розсіює світло, тому дає достатньо яскраву і різко окреслену пляму.

Особливе місце в роботі фотографа займають відбиваючі екрани та розсіювачі. Перші дозволяють відбити падаюче світло або повністю на об’єкт зйомки, або підсвітити окремі , розміщені в тіні, ділянки. Простим відбивачем може послугувати шматок білого картону або просто стіна,які і розсіюють світло, зменшуючи контраст освітлення.

Принцип використання відбиваючого екрану простий: якщо світло падає на об’єкт зйомки збоку чи позаду, відбивач встановлюється прямо перед людиною, щоб підсвітити обличчя.

Якщо сонячне світло падає зверху чи збоку, то розсіювач встановлюється між об’єктом зйомки і потоком сонячного світла, щоб зробити освітлення менш контрастним. До того ж моделі не прийдеться прижмурювати очі.

При зйомці в екстремальних умовах освітлення, наприклад, в занадто яскравий сонячний чи похмурий день, застосовують чорний відбивач – він поглине частину світла, що падає зверху чи збоку. При цьому в кадрі з’являться тіні і об’ємність обличчя.

Флеш-метр (експонометр) – прилад, який точно покаже величину діафрагми, яка, звичайно, буде залежати від чутливості матриці ISO та витримки затвора, які попередньо встановлені в камері.

Фотофони – ще одна з важливих складових сучасної фотостудії. Для того, щоб запобігти небажаним полям на фотографії, фотофон повинен бути значно більшим за об’єкт зйомки. Найбільш поширені фони паперові, тканинні, з тонкого картону, пластику.

4.Взаємодія фотографа і моделі. Поза і композиція.

Фотограф, що займається зйомкою портрета, обов’язково повинен бути трохи психологом, відчувати стан людини. Задача фотографа – зафіксувати максимум емоцій за короткий час. Але, щоб викликати емоції, необхідно віднайти ті струни, які найкращим чином допоможуть людині розкритись. Фотографом зобов’язаний бути комунікабельним, щоб створити в студії творчу і розкуту атмосферу. Контакт, діалог і тактовність прийдуть йому на допомогу. Перед початком зйомки необхідно поспілкуватись з моделлю, вияснити разом з нею які фотографії в підсумку планується отримати. Якщо модель скута, затиснута, необхідно докласти зусиль щоб «розворушити», а вже після цього розпочинати зйомку. Спілкування повинно бути до і після зйомки, а також в перервах між зйомками. Розповісти моделі, які пози їй підходять, а які не дуже, запропонувати міняти їх за власним бажанням. Відмінний результат треба показати моделі, не зовсім – тактично повідомити про це і попробувати відпрацювати іншу стратегію спільної роботи. «Фотограф-модель» - це тандем, на якому базується процес зйомки, і основа для отримання динамічних і живих знімків.

Що стосується основних поз, які виникають в процесі спілкування між людьми, то психологи виділяють чотири види:

Наближення – поза уваги, що висловлюється нахилом тіла вперед.

Відхід – негативна поза відмови чи не сприймання, що висловлюється в нахилі назад чи відвертанні.

Експансія – гордовита, самовдоволена, пихата поза, проявляється в розгорнутих грудній клітці, плечах, прямому чи нахиленому назад тулубі, високо піднятій голові.

Згортання – пригнічена, сумна, знесилена поза, що висловлюється нахиленим вперед тулубом, похиленій голові, опущених плечах, запалій грудній клітці.

Значення пози і жесту на знімку важко переоцінити – вони завжди індивідуальні. Те, що добре підходить для однієї, не завжди підійде для іншої. Все залежить від фізичної підготовки, міміки обличчя, зовнішніх даних, душевних якостей. Тому до кожної моделі необхідно підходити індивідуально, позаяк універсальних моделей, здатних зобразити все, не існує.

Схрещені руки. З точки зору композиції цей жест дуже хороший, але, враховуючи, що жести рук несуть в собі колосальну інформацію про психологічний стан моделі, на перше місце виходить їх психологічне значення.

Схрещені ноги. З точки зору і композиції, і фотогенічності ця позиція – дуже сильний прийом, який рекомендується використовувати в самих різноманітних ситуаціях, особливо жінкам, але звичайно з врахуванням їх комплекції. Погляд глядача при цьому фіксується на точці чи лінії перетину.

Сполучені разом руки і ноги. Цей прийом ніякого особливого психологічного навантаження не несе, але з точки зору композиції фіксує погляд в цій одній точці.

Вигин спини. Необхідно звертати увагу на те, щоб при будь-яких нахилах тулубу на спині в районі поясниці був прогин.В цьому випадку лінія спини є композиційною основою. Однак в цьому випадку багато залежить від конкретної моделі і її фізичної підготовки. Якщо в спині є помітний вигин в сторону живота, то фотогенічність фігури не викликає ніяких нарікань, позаяк це природна поза, яка ще і композиційно вигідна.

Пряма спина. Пряма спина у нахиленої моделі також практично універсальна з точки зору фотогенічності. Але з точки зору композиції наявність прямої лінії, особливо у жінок, не бажано. Вона більше підійде чоловікам.

Кругла спина. Гірший варіант і, нажаль, найбільш розповсюджений – випукла спина. Такий вигин спини говорить глядачу про те, що модель млява, стомлена, фізично немічна, що насправді може не відповідати реальності.

Крім того, не треба забувати про ті частини тіла, які роблять його рухливим. Це шия, ліктьовий і плечовий суглоби, кисті рук, поясниця, тазостегнові суглоби, коліна, стопи. Модель і фотограф повинні знати наскільки ці частини тіла забезпечують його рухливість і наскільки невимушено виконуються рухи. Треба мати на увазі, що невимушеність і гармонічність всіх поз гарантовані тільки хорошою фізичною підготовкою. За допомогою різноманітних поз можна змінювати пропорції і виправляти дефекти фігури, робити її більш фотогенічною.

Також необхідно враховувати, що деякі частини тіла справляють на глядача психологічну дію, їм притаманне намагання до розширення, звуження, руху, обумовлене природною необхідністю. Наприклад, найбільш динамічні і схильні до розширення стегновий і плечовий пояси. Талія, особливо у жінок, має властивість звужуватись. Голова, руки, ноги також сприймаються як частини тіла, яким властиві конкретні життєві функції.

5.Практика позування. Проблеми при зйомці.

Обрис і положення тіла також працюють на композицію, додаючи в кадр динамічні форми і лінії. Розміщення ступнів забезпечує сталість, положення рук і долоней надає жвавості, а голова і обличчя вносять експресію.

Ступні. Кожна поза, будь то знімок на повний зріст чи погрудний портрет,починається з постановки ступнів, позаяк саме це визначає загальне положення людини і те, наскільки зручним чи не зручним воно виглядає. Як правило, дальня ступня розташовується під кутом в 90⁰ до камери, а передня дивиться прямо на камеру, при цьому тіло природнім образом повертається під невеликим кутом. Якщо обидві ступні розвернуті на камеру, то людина виглядає більш агресивно і зухвало.

Ноги і стегна. Коли ми стоїмо прямо, наші коліна розпрямлені і це надає позі більшу сталість. Якщо одна нога розслаблена, коліно і щиколотка згинаються і поза становиться більш вільною. Коли вага тіла перенесена на одну ногу, стегно висувається вперед, тому краще переносити вагу тіла на дальню від камери ногу, щоб стегно не виглядало надмірно домінуючим. Однак виставлене вперед стегно можна використовувати, щоб поза виглядала наступаючою – прийом, який часто застосовується в сучасній портретній фотографії.

Корпус. Якщо тіло повернуте під невеликим кутом до камери,видима відстань між плечами зменшується і фігура здається стрункішою. Якщо вага тіла перенесена на дальню ногу, заднє плече природно опускається, від чого людина знову ж таки виглядає природніше, становиться непомітна сутулість статури. Коли плечі розгорнуті прямо до камери, поза здається більш важкою і зухвалою, позаяк тіло при цьому виглядає ширшим.

Голова. Природнє положення розслабленої голови – легкий нахил в одну сторону, що можна використовувати у портреті. Нахил голови до піднятого вверх плеча робить обличчя вужчим, позаяк підборіддя при цьому опущене, очі стають більш виразними, що надає позі свободу і жіночість. Втім, якщо голова занадто сильно нахилена вперед, природність пози пропадає і поза становиться надто покірною.

Очі. Очі – це сама значуща деталь будь-якого портрету. Необхідно обов’язково контролювати напрямок погляду, направлений він прямо в об’єктив чи в сторону. Коли людина дивиться в об’єктив, навіть простий рух підборіддя вверх чи вниз створює різний настрій. Якщо підборіддя опущене, очі становляться більшими, а погляд робиться більш привабливим або зухвалим. В залежності від виразу рота чи брів. Коли людина дивиться в сторону від камери, вираз її очей зловити складніше.

Руки. Руки можуть стати головним у портреті, оживляючи позу людини і розкриваючи якісь риси її характеру. Але вони також можуть зіпсувати портрет, якщо вони надто укрупнені чи надто яскраво освітлені. Необхідно визначитись на початку зйомки яка роль відводиться рукам. Якщо вона незначна, необхідно переконатись, що руки не попадають в пляму світла. Або взагалі прибрати їх з кадру, попросивши людину заховати їх за спину чи в кишеню. В останньому випадку залишаються на виду великі пальці, це виглядає краще, ніж коли руки повністю заховані до кишені. Якщо ж включаються руки в кадр, використовується простий спосіб, що дозволяє виглядати їм елегантно. Коли руки розташовуються вище рівня талії, зап’ястя повинно бути злегка зігнуте і кисть направлена вверх, так виглядає більш природно. Коли руки опущені нижче талії, варто дозволити їм вільно звисати, бо саме в такому стані вони знаходяться , коли людина стоїть. Рука може над міру домінувати в кадрі, особливо якщо вона розвернута до камери широкою стороною. Саме тому рука показується збоку, а не розкритою долонею або її тильною стороною. Це приємніше для ока, рука здається тоншою.

У фотографа почасти виникають проблеми, тому що майже у кожного клієнта знайдеться хоч якась особливість у зовнішності, якої він соромиться. Тому задачею фотографа є якимось чином замаскувати цю особливість або хоча б зробити її менш помітною.

Лисина. Щоб лиса голова менш блищала, необхідно зменшити світло, що падає на неї. Замість приладу направленої дії контрового світла використовують софтбокс і знімають портрет в більш м’якому світлі. Якщо проблема не буде вирішена, значить джерелом відблисків був інший прилад. Необхідно використати чорну карту або розсіювач, щоб послабити світло від джерела відбиття.

Окуляри. Щоб повністю позбавитись або звести до мінімуму відблиски в скельцях окулярів, встановлюється рисуюче світло трохи вище, ніж звичайно, але так, щоб відблиски в очах як до того зберігались. Можна також попросити клієнта злегка підняти над вухами дужки окулярів, після чого лінзи дещо опустяться донизу. Зміниться кут нахилу лінз по відношенню до джерела світла. Що допоможе в боротьбі з небажаними відбиттями. Піднімати окуляри треба обережно і не зовсім високо, бо виглядати це буде не зовсім природно.

Подвійне підборіддя. Самий простий спосіб вирішення проблеми, що пов’язані з товстою шиєю і подвійним підборіддям, - фотографувати з більш високої точки, попросивши клієнта дивитись трохи вверх. При цьому підборіддя піднімається, а шия витягується. Ще надійніше попросити людину покласти голову на лікті.

Примружені очі. Людина примружує очі або в силу вроджених особливостей обличчя, або від яскравого світла – сонячного або від моделюючої лампи-пілота. Природжену примруженість можна виправити, якщо попросити клієнта нахилити підборіддя або фотографу самому підняти камеру вище – так. Щоб людина дивилась при цьому вверх, очі при цьому відкриваються ширше. Якщо людина примружується із-за яскравого світла ( або в студії чи на натурі), бажано, як тільки можливо, зробити освітлення більш рівномірним. Якщо використовується студійний спалах, то зменшується потужність лампи-пілота.

Різні за розміром або «заспані» очі. У багатьох людей одне око трохи більше за інше. Зіштовхнувшись з цією проблемою, необхідно попросити клієнта зайняти позу в дві третини, повернувшись до камери меншим за розміром оком. Згідно законам перспективи менше око буде здаватись дещо більшим, ніж воно є насправді, і обидва ока будуть виглядати приблизно однаковими за розміром. Випадок з «заспаним» оком значно складніший, позаяк повіка в такій ситуації виглядає напівзакритою. Краще за все розвернути обличчя так, щоб половина з «заспаним оком» розміщувалась як можна далеко від камери. Знімати при цьому треба з більш високої точки, ніж звичайно. Якщо і це не допоможе, розмістити ту сторону обличчя, на якій знаходиться «заспане» око, в тінь.

Вага. Дуже багато людей мають не ту вагу, яку хотіли б. Тому фотографу необхідно знати, як можна приховати повноту і показати людину стрункішою. Самий простий спосіб – це творчо використати тінь, застосовуючи вузько направлені джерела світла або встановити більш жорстке світло. Інший спосіб – розмістити між камерою і гладким клієнтом який-небудь додатковий об’єкт: це може бути інша людина, рослина або стіл. Необхідно пам’ятати, що вибраний фотографом кут зйомки також здатен на перший погляд міняти розміри тіла.

Великі вуха. Саме просте вирішення цієї проблеми – прикрити вуха волоссям, використовуючи при цьому освітлення в середній тональності, щоб не виділяти вуха на фоні світлого заднього плану. Ідеальне розміщення обличчя в дві третини або три четвертини при вузькому або боковому освітленні. Можна також відключити підсвітку волосся, щоб не привертати до вух додаткову увагу. Якщо у людини вуха різної величини, розміщується більше за розміром вухо в тінь, а менше ближче до камери.

Великий ніс. Окреслення носа завжди буде перебільшене грубою тінню, тому використовуються джерела м’якого світла, наприклад. великий софтбокс, що розміщений поряд з камерою, щоб освітлення стало рівномірнішим і не було тіней. Пересувається джерело світла до тих пір, поки окреслення носа не вирівняється і тінь від нього стане мінімальною. Якщо фотографується обличчя в три чверті, необхідно слідкувати за тим, щоб ніс не виступав за дальню щоку. Ніколи не можна фотографувати людину з довгим носом в профіль, якщо тільки він чи вона самі про це не попросять.

Різниця у зрості. При фотографуванні двох або більше людей, що занадто відрізняються за зростом, самий простий спосіб вирішити цю проблему – посадити більш високих. Ніколи не пропонують дорослим людям невисокого зросту стати на драбину або на лавочку. Ще один із способів скоротити різницю у зрості – дати можливість більш високій людині притулитись до стіни. Якщо більш низький при цьому стоїть прямо, то приховується біля 12-15 см.