Лекція 1. Загальнонаукові основи перекладознавства.

1. Поняття переклад. Процес перекладу як різновид міжмовної та міжкультурної комунікації. Объект, предмет і завдання перекладознавства. Термінологічний аппарат. Основні поняття та категорії перекладознавства.

2. Становлення перекладознавства як науки. Теорія і практика перекладу в Україні: історія і сучасність.

3. Зв’язок перекладознавства з іншими лінгвістичними дисциплінами: теорія перекладу і лінгвістика; теорія перкладу і контрастивна лінгвістика; теорія перекладу і соціолінгвістика; теорія перекладу і психолінгвістика.

4.Види текстів для перекладу та їхня класифікація.

Переклад – уважається одним із найдавніших, найскладніших і найбагатогранніших видів люддської діяльності, оскільки у процесі перекладу відбувається не просто заміна однієї мови іншою. Різниця у мовах спонукала людей до цієї нелегкої, але вкрай необхідного праці, яка слугувала і слугує цілям спілкування й обміну духовними цінностями між народами. У перекладі стикаються різні культури, різні особистості, різні склади мислення, різні літератури, різні епохи, різні рівні розвитку, різні традиції й настанови.

Слово «переклад» багатозначне, але є в ньому два цікавих для нас термінологічних значення. Перше з них визначає розумову діяльність, процес передачі змісту, вираженого однією мовою засобами другої мови. Другеназиває результат цього процесу усний чи письмовий. Хоча ці поняття різні, але вони являють собой діалектичну єдність, одне не мислиться без іншого. Доречно також зауважити, що в мовознавстві відоме більш широке, ніж переклад поняття двомовної комунікації. Головне місце в ній займає мовне посередництво, до якого відносяться і переклад, і реферування, і переказ, та інші адаптовані перекладання.

Назви перекладу, наприклад, у романських мовах, з'явилися лише в XVI ст. До цього ці значення передавалися іншими словами.

Цицерон, який перекладав праці Платона і Демосфена, Горацій у трактаті «Наука поезії» використовували слово interpres у значенні «перекладач», «тлумач». Те саме найменування вживає перекладач біблії Святий Ієронім (IV ст. Н. Е.). І в Середні століття монахи-перекладачі користувалися іменами interpres і hermeneuma. Однак уже в кінці тієї епохи ця термінологія стає маловикористовуваною.

У романських мовах формується поняття «писати народною мовою», тобто народною латиною, передавалося тими самими дієсловами, що й поняття «перекладати з латини на народну мову». Після XII ст. перекладача у Франції називали droguement (drugement) і trucheman (truchement) » запозичені з сирійського targmana й візантійського dragoumanos (пор. в українській« тлумач »з тюркських джерел).

Виникнення друкарства стимулювало перекладацьку діяльність. Саме тоді і з'явилися сучасні терміни. До 1539 році відносять появу дієслова traduire, а в 1540 французький гуманіст і перекладач Е. Довше включає в один зі своїх трактатів слова traduction і traducteur. Водночас у шкільній практиці продовжує вживатися термін version (анг., Франц., Італ.), Version (ucn.), на позначення перекладу на рідну мову з грецької і латини.

Об'єктомвивчення є сам процес перекладу в усіх різноманітних виявах і різні перекладні тексти і їх орігінали, зіставлення яких надає дослідникам об'ективні дані для розвитку теорії перекладу.

Теорія перекладу або перекладознавство визначається як наукова дисципліна, завданнями якої є: (а) вивчення процесу перекладу і його закономірностей; встановлення закономерності у співвідношенні між оригіналом і перекладом, (б) узагальнення у світлі наукових даних висновків із спостережень над окремими поодинокими випадками перекладу; (в) розкриття сутності, характеру і регулярності міжмовних перекладацьких відповідностей різного рівня шляхом узагальнення і систематизації спостережень над конкретними текстами оригіналу та перекладу; (г) опис прийомів і способов перекладу; (д) розгляд історії перекладацької теорії і практики та сприяння перекладацькій практиці, яка могла б здобувати в ній доводи і докази в пошуках потрібних засобів вираження і на користь певного вирішення конкретних завдань; (ж) визначення ролі перекладів у розвитку вітчизняної культури тощо.

Лінгвісти здебільшого зосереджували свої зусилля на (а) вивченні процесу перекладу, (б) побудові його гіпотетичних моделей, (в) зіставленні текстів оригіналу і перекладу з метою встановлення лексичних, граматичних, і текстових відповідностей і на (г) визначенні перекладознавчих закономірностей, (д) описі перекладацьких прийомів при передачі змісту оригіналу, а також (ж) на пошуках критеріїв еквівалентності (адекватності) перекладу й (з) ефективних методів навчання перекладу. Літературознавці основну увагу приділяли аксеологіченим аспектам перекладу. Зазвичай вони вивчали художні тексти, прагнучи оцінити переклад з погляду його естетичної еквівалентності оригіналу, ролі мови перекладу в розвитку духовної культури, його відповідності моральним потребам епохи. Багато робіт літературознавців і перекладачів художньої літератури присвячені суто професійній стороні перекладацької майстерності, обміну досвідом перекладацької діяльності та оцінки достоїнств і недоліків конкретних перекладів.

Щодо машинного напряму, то він виник у період захоплення ідеєю створення автоматичного перекладу і має суто прикладне значення. Тут розробляються проблеми моделювання машинного перекладу, «прямого» через мову-посередника, або триетапного (аналіз - перетворення - синтез), намагаються формалізувати перекладацьку діяльність людини, знайти методи ефективної обробки лінгвістичної інформації, виявлення синтаксичних структур мови, опису значення лексичних одиниць, укладання алгоритмів і програм перекладу з однієї мови на іншу для конкретної електронної апаратури.

Слід зауважити, що практика свідчить про близькість лінгвістичного і літературознавчого напрямів. При наймні, при аналізі перекладознавчих проблем, наприклад, на матеріале художнього перекладу лінгвістові не обійтися без естетичних оцінок і літературознавчих підходів, а літературознавцю, який здійснює переклад, постійно доводиться звертатися до лінгвістичних понять. Тому іноді ці дві дослідні гілки перекладу розглядають у межах одного напряму – філологічного.

Як часто трапляється у філології, дефініції терміна «переклад» залежать від цілей дослідника і поглядів ученого і його належності до тієї чи іншої наукової школи. Так, один із засновників перекладознавства А. В. Федоров, для якого матеріалом аналізу «слугують лише тексти як мовні твори», вважає, що переклад означає вміння «висловити коректно і повно засобами однієї мови те, що вже виражено раніше засобами іншої мови ». Прихильники структурних методів дослідження визначають переклад як «перетворення структури мовного твору, внаслідок якого, за збереження незмінним плану змісту, змінюється план вираження «одна мова замінюється іншою». Прихильники денотативного погляду на переклад вважають його процесом «опису за допомогою мови перекладу денотатів, описаних мовою оригіналу»; послідовники трансформаційних методів уважають, що переклад - це «перебудова одиниць і структур вихідної мови в одиниці і структури мови перекладу», представники семантичних теорій стверджують, що переклад полягає в розкритті сутності еквівалентних відношень між змістом оригіналу та перекладу і т.ін.

Тут доцільно запропонувати робоче визначення перекладу як викликаного суспільною необходністю процесу і результату передачі інформації (змісту), виражених у письмовому або усному тексті на одній мові, за допомогою еквівалентного (адекватного) тексту іншою мовою. Це визначення потребує коментарю.

По-перше, під інформацією розуміється весь зміст, вся інформація як смислового, так і стилістичного, емоційно-експресивного, функціонального, оцінного, жанрового, естетичного характеру, закріплені в оригінальному тексті і що підлягають передачі при перекладі на іншу мову. Таким чином, інформацією йменується те, що в кібернетиці не вивчається, а лише вимірюється. За Вінером «інформація - це позначення змісту, отриманого з зовнішнього світу у процесі нашого прилучення до нього і пристосування до нього наших почуттів». Інакше кажучи, в кібернетиці мають справу не з інформацією як такою, а з її матеріальним вираженням за допомогою відповідних слів, знаків, сигналів і т. ін. Кібернетична міра кількості інформації відірвана від реального змісту будь-якого знака або сигналу, від смислів і емоцій, які висловлюються словом, відірвана якраз від того, що для нас становить головний об'єкт вивчення.

По-друге, під еквівалентністю (адекватністю) розуміється найбільш повне й ідентичне збереження в тексті перекладу жанрової своєрідності оригіналу і всієї різноманітної інформації, що міститься в тексті оригіналу. Лише службова внутрішньомовна інформація не передається, оскільки вона повідомляє відомості про так званих «порожніх» граматичних категоріях (рід неживих іменників і дієслова, рід, число і відмінок прикметників, деякі категорії займенників і т. ін.), притаманних системам тих чи інших мов. Еквівалентність перекладу оригіналу поняття відносне. Її рівень і специфіка змінюються залежно від способу і жанру перекладного тексту. Так само як вимоги до еквівалентності перекладу наукових, ділових і, наприклад, художніх текстів також будуть різними.

Основи перекладознавства складається з таких основних розділів:

1. Загальна теорія перекладу вивчає універсальні закономірності процесу перекладу взагалі і залежно від жанру перекладаються тексти, визначає теоретичні основи міжмовних, стилістичних, функціональних і т. ін. відповідностей, специфіку усного та письмового перекладу і т. ін. А. В. Федоров визначав загальну теорію перекладу як «систему узагальнень, які можна застосувати до перекладу різних видів матеріалу з одних мов на інші.

2.Окремі теоріїперекладу виявляють особливості перекладу з одної конкретної мови на іншу, типи відповідностей між конкретними мовними одиницями і явищами, види оказіональних мовних відповідностей, індивідуальних стилістичних прийомів перекладачів тощо. Іншими словами, це «підсумки роботи з дослідження перекладу зведеної конкретної мови на іншу і перекладу конкретних видів мовного матеріалу. Звичайно, загальне і часткове завжди взаємопов'язане. Окремі теорії перекладу, спираються на широкий емпіричний матеріал, збагачують загальну теорію, роблячи її більш достовірною і доказовою.

3. Спеціальні теорії перекладу досліджують специфіку різних видів перекладацької діяльності (переклад усний, письмовий, синхронний, послідовний, абзацний-фразовий тощо.) й особливості, своєрідність і закономірності, зумовлені жанром перекладного твору (переклад художньої, наукової, технічної, публіцистичної тощо літератури).

4. Історія практики і теорії перекладу пов'язана з дослідженням історичних етапів і основних напрямів перекладацької деятельності, періодизацією перекладів, варіюванням уявлень про сутність перекладу, різновиди перекладної літератури в національних літературах і т. ін.

Критика перекладу дає оцінку адекватності перекладів орігіналу, що визначає значення перекладів для культури приймаючої мови. Цей напрям зазвичай пов'язаний з перекладами художньої літератури і лише починає оформлюватися в самостійний науково-обґрунтований розділ перекладознавств.

Теорія машинного перекладу, на основі якої робляться спроби змоделювати процес природного перекладу і створити інженерні установки, що містять відомості про лексико-граматичні і семантичні відповідності різних мов. Теоретики машинного перекладу спираються на дані таких наук, як інформатика, кібернетіка, математика, семіотика та ін.

З перекладознавством тісно пов'язана методика викладання перекладу. Вона розробляє найоптимальніші методи навчання різним видам і типам усного та письмового перекладу з однієї мови на іншу.

Деякі дослідники вважають, що в сучасному перекладознавстві відомі ще два розділи: практикологія перекладу, що містить у собі соціологію перекладу, редакційну роботу над перекладом, методологію критики перекладу, і дидактику перекладу, яка вивчає питання навчання перекладачів і укладання навчальних посібників.

Вже зазначалося, що в перекладознавстві вивчається як процес перекладу, що відбувається у свідомості людини, так і результати цього процесу, мовні твори, тексти. Саме тексти є єдиним матеріалізованим свідченням здійсненого процесу перекладу і конкретним матеріалом для зіставного наукового аналізу, що дозволяє встановити комунікативні і перекладознавчі закономірності, способи і прийоми еквівалентної передачі різноманітної і багатопланової інформації оригіналу в перекладі. Перекладом цікавляться культурологи, етнографи, психологи, історики, літературознавці, і різні боки перекладацької діяльності можуть бути об'єктом вивчення в рамках відповідних наук. У перекладознавстві використовуються дані таких наук, як лінгвістика, літературознавство, історія, соціологія, психологія, етнографія, семіотика, інформатика і деяких інших. Тому в науці про переклад - перекладознавстві - можуть виокремлюватися культурологічні, когнітивні, психологічні, літературні та інші аспекти. Отже, перекладознавство приречене на міждисциплінарний підхід до розробки певних тем та аналізу певного матеріалу. Однак головне полягає в тому, що перекладознавство має справу з вивченням процесів передачі творів духовної культури однієї мовної спільноти іншій, з порівняльним аналізом за різними параметрами письмових та усних текстів оригіналу і перекладу. Це ще раз свідчить про те, що перекладознавство є філологічною дисципліною, що входить до гуманітарних дисциплін, об'єктом яких є мова і текст як виразники духовної культури людини в суспільстві.