Загальнонаукові методи

Загальнонаукові методи використовуються у переважній більшості наук, наукових дисциплін і напрямів. Ці методи діляться на дві великі групи: традиційні і сучасні (модерні), що є дещо умовним.

Традиційно загальнонауковими методами (ТЗМ) є: спостереження, аналіз і синтез, індукція і дедукція, порівняння і аналогія, узагальнення і абстрагування, метод експерименту.

Аналіз - це уявне або практичне розчленовування досліджуваного предмета на елементи і дослідження кожного елемента окремо як частини єдиного цілого. Після того, як шляхом аналізу окремі елементи достатньо вивчені, настає стадія пізнання - синтез.

Синтез - це уявне сполучення частин предмета, розчленованого в процесі аналізу, встановлення взаємодії і зв'язків частин і пізнання цього предмета як єдиного цілого.

Індукція (від лат. inductio) у перекладі означає наведення, тобто одержання загального правила із одиничних суджень, у яких відображені одиничні предмети і явища.

Наприклад, вчений-хімік, досліджуючи селітри (азотнокислі солі на основі Na⁺, К⁺, NH₄⁺, Ca⁺⁺) виявляє, що натрієва, калієва, аміачна і кальцієва селітри добре розчинні у воді. Натрієва, калієва, аміачна, кальцієва селітри - відомі селітри. Це дозволяє хіміку зробити індуктивний висновок, що всі відомі селітри добре розчинні у воді.

Отже, при індуктивному методі дослідження для одержання загальних знань про якийсь клас предметів необхідно досліджувати окремі предмети цього класу, знайти в них загальні істотні ознаки, які і стануть основою для знання про загальну ознаку, властиву даному класу предметів.

Дедукція (від лат. deductio - виведення) - це така форма мислення, коли нове положення виводиться суто логічним шляхом із попередніх положень. Отже, при дедуктивному методі дослідження переходять від знання більш загального до конкретного.

Індукція і дедукція складають дві нерозривні сторони єдиного процесу пізнання, які доповнюють одна одну і знаходяться в нерозривній єдності.

Аналогія - це такий метод наукового пізнання, за допомогою якого досягається знання про предмети і явища, які досліджуються на підставі їхньої подібності до ознак інших предметів і явищ, які людині більш відомі.

При цьому висновок буде тим правдоподібнішим, чим більше подібних ознак мають порівнювані предмети і чим ці ознаки більш суттєві. Незважаючи на те, що аналогії дають лише ймовірні висновки, вони, під час додаткового дослідження і доказів, можуть перетворитися в наукові теорії. Поряд із методом експерименту успішно застосовується метод порівняння. Як зазначав Гегель, порівняти — це показати спільне у відмінному і відмінне у спільному. Отже, можна допустити, що різні об’єкти того самого явища (наприклад, бюджетні системи низових адміністративних районів є варіантами станів певної (обласної) системи в умовах експерименту. Так само можна вважати «експериментом», коли одну і ту ж економічну систему певної країни розглядатимемо у різні історичні періоди її функціонування. Тоді такий метод називається порівняльно-історичним.

Логічне абстрагування в науці часто виступає як метод генералізації. Останній, як і абстрагування загалом, передбачає усунення під час дослідження об’єктів, явищ і процесів несуттєвих, другорядних властивостей і відносин і виділення головного, визначального.

Граничний випадок абстрагування маємо лише тоді, коли залишається лише одна, але суттєва риса і властивість.

До сучасних (модерних) загальнонаукових методів належать: метод моделювання, системний, формалізації, ідеалізації, аксіоматико-дедуктивний.

Моделювання — це дослідження об’єктів, явищ і процесів не безпосередньо, а з допомогою їх замінників — моделей. У процесі моделювання експеримент у натурі замінюється експериментом на моделі.

Модель - це образ, зображення, копія, план, карта, формула, графік, матриця (прямокутна таблиця чисел) тощо. Філософи визначають модель як мислено представлену чи матеріально реалізовану систему, яка відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження, здатна заміщати його так, що її вивчення дає нову інформацію про цей об’єкт. Отже, модель заміщає об'єкт, вона є його аналогом у певному відношенні — за властивостями, структурою, зв’язками чи функціями.

Розрізняють фізичне та математичне моделювання. У процесі фізичного моделювання фізика явищ у досліджуваному об'єкті та моделі, в їх математичних залежностях однакові. При математичному моделюванні фізика явищ моделі та об'єкту відрізняються, але математичні залежності залишаються однаковими. Математичне моделювання набуває особливої цінності, коли виникає необхідність вивчити дуже складні процеси.

У процесі розбудови моделі і властивості, і самий об’єкт дослідження звичайно спрощують (узагальнюють). Чим ближче модель до оригіналу, тим краще вона описує об'єкт, тим ефективнішими є теоретичні дослідження і тим ближче отримані результати до прийнятої гіпотези дослідження.

За типом моделі розділяють на фізичні, математичні та природні.

Фізичні моделі дозволяють наочно ілюструвати саме ті процеси, що мають місце у природі. За допомогою таких моделей можна вивчати вплив окремих параметрів на певний фізичний процес.

Математичні моделі дозволяють кількісно досліджувати явища, що важко піддаються вивченню за допомогою фізичних моделей.

Природні моделі уявляють собою змінені за масштабом об'єкти дослідження. Це дозволяє найбільш повно досліджувати процеси, що протікають за природними умовами.

Знакові моделі поділяють на два класи: образно-знакові (аерофото і космічні знімки, карти) і формально-знакові (статистичні, математичні, абстрактно-логічні тощо). Обидва ці класи однаково важливі і широко використовуються в економіці, взаємодіючи в конкретних дослідженнях.

Метод формалізації — це вивчення об’єктів шляхом відображення їх змісту, структури, форми чи функціонування у знаковому вигляді, з допомогою штучних мов (знакових систем). В останньому аспекті він близький до методу моделювання. Бо одним із видів методу формалізації є математичне моделювання (воно з успіхом включається у формально-знакове моделювання).

Крім математичної формалізації, існує логіко-математична, особливо при вивченні структури понять і у логічному численні, а також знакова формалізація - за допомогою штучної мови хімічних символів (значків) і операцій з ними.

Математичне моделювання - це створення математичної моделі і експериментування з нею. Класичним прикладом в економіці є відома формула (модель) попиту на товар:

(4.1)

де Q - обсяг попиту на певний товар, або максимальна кількість одиниць товару, що його готові придбати покупці за певну ціну;

Р - ціна цього товару.

Якщо у цій моделі змінювати значення ціни товару (це і буде експеримент), то і вихідне значення (обсяг попиту) теж буде змінюватися. Отже, отримуватимемо різні обсяги продукції, що зможуть придбати покупці за певною ціною.

Формалізація (математизація) дає змогу використовувати у дослідженнях — інформаційні системи (ІС) і відповідно інформаційні дослідницькі технології.

Системний підхід (системний аналіз і синтез) — це вивчення об'єктів, які трактуються як складні і (або) великі системи.

Системний підхід виступає у двох видах: системного аналізу і системного синтезу, які взаємодіють, але досить автономні. Системний синтез передбачає рух думки, розумових і практичних операцій від визначення (ідентифікації) елементів системи, встановлення зв'язків між ними, виділення на цій основі підсистем і об'єднання їх і тих елементів, що не увійшли в окремі підсистеми, у переважно великі чи складні системи. Водночас синтез системи — це спосіб зафіксувати відносно простими засобами всю складність реальності.

Системний аналіз передбачає декомпозицію досліджуваної системи спочатку на підсистеми першого, далі другого і т.д. рівнів і так аж до отримання елементів системи. При системному аналізі ми йдемо «зверху вниз», при синтезі — «знизу вверх». Системний аналіз має низку дослідних етапів:

а) формування проблеми (метод сценаріїв);

б) формування цілей функціонування системи (т.зв. метод дерева цілей);

в) генерування альтернатив (метод мозкової атаки);

г) вибір оптимальних альтернатив (використання оптимізаційних математичних методів, методів експертних оцінок, методів прогнозування тощо).

У цьому значенні системний аналіз — це взаємопов'язана, визначена метою розв'язання великомасштабної проблеми, сукупність багатьох методів і засобів, об’єднаних певною послідовністю.

Метод ідеалізації передбачає створення ідеальних моделей і порівняння ситуації, яку вивчають, з ідеальним варіантом. Отже, це складний метод, при застосуванні якого використовують специфічні особливості деяких інших методів - моделювання, аналогії, абстрагування тощо.

У багатьох науках поширені ідеальні моделі. У фізиці, наприклад, це ідеальна рідина (така рідина, яка не стискається), ідеально чорне тіло (таке тіло, що не випускає у зовнішній світ жодних променів) тощо.

Ідеальні моделі будуються двома способами.

Перший - це абстрагування від усіх, крім однієї, найважливішої у певному аспекті риси (властивості), яку доводять до «абсолютних» значень (та сама ідеальна рідина).

Другий спосіб полягає у наданні ідеальній моделі усіх можливих рис і особливостей (функцій, відносин), які мають реальні об’єкти (ідеальний ЕВЦ). У процесі дослідження реальні об’єкти порівнюють з ідеальними і фіксують: а) ступінь вираженості в реальному об’єкті властивості, яка характеризує ідеальну модель (перший тип моделей); б) наявність (відсутність) в реальному об'єкті, що досліджується, рис і особливостей, які характеризують ідеальну модель (другий тип моделей).

По суті, можна формувати ідеальні об’єкти щодо усіх реальних економічних об’єктів, систем і досліджувати останні на їх моделях, «адекватних» до ідеальних.

Аксіоматико-дедуктивний метод найчастіше застосовується у точних (математика, фізика) науках. Він базується на встановленні початкового набору понять, формулюванні кількох аксіом, тобто істин, які не потребують доказів (які приймаються без доведення) і у встановленні правил умовисновку (звичайно, ними є правила формальної або математичної логіки).