Лекція 7. Основи фотографування портрету.

1. Історія фотопортретного жанру.

Портрет (фр. рortrait – відтворювати що-небудь риса до риси) зображення або описування якоїсь людини або групи людей існуючих або тих, що існували в реальній дійсності, в тому числі художніми засобами (живопис, скульптура, гравюра, графіка, фотографія), а також в літературі чи криміналістиці (словесний портрет).

Історія фотопортрету безпосередньо пов’язана з зародженням фотографії. Ще в 1822 році Нісефору Н’єпсу вдалось отримати на склі, покритому бітумом, геліографічну копію з гравюри папи Пія YII – перший в історії випадок створення фотопортрету.

Інший співвітчизник Н’єпса – Луї Дагер сконструював фотокамеру і запропонував більш досконалий спосіб закріплення зображення на світлочутливій поверхні. В історії фотопортрету цей спосіб, названий його іменем – дагеротипією, отримав практичне застосування. З перших знімків в історії фотопортрету,зроблених самим Дагером, до нас дійшов портрет лондонського інженера Ендрю Шанкса.

Від моменту зародження фотографії в історії фотопортрету не стихали суперечки про те, чи то є мистецтвом. Було чимало сумнівів в корисності винаходу. Новому способу створення зображення передрікали, в кращому випадку, скромну роль прикладного технічного засобу. Про якесь художнє відтворення натури ніхто і не гадав.

Найбільш завзяті супротивники «механічного зображення» особливо недопустимою вважали зйомку людей, що, як вважають деякі фахівці, негативно відбилось на історії розвитку фотопортрету.

Художня фотографія не зразу стала самостійним мистецтвом. Розпочавши з відвертого запозичення прийомів живопису, вона довгий час знаходилась під його впливом. І лише з прогресом фототехніки почалась її емансипація. Фотохудожники доказали своє право свідомо впливати на фотопроцеси. Піком розвитку портретного жанру у фотографії були 40-60 роки 20 століття. Потім портрет поступово ставав фактично вимираючим жанром у зв’язку з повальним захопленням фотографією, приходом у професію випадкових людей, з’явилась велика кількість доступних цифрових камер, прийшла мода на гламурні фотографії. Кожен міг зробити фото, яке передає детальну схожість з людиною, але не створює фактично портрет, який передає внутрішній образ людини. Подивившись на сьогоднішні фотографії кожного з нас, варто задуматись, а чи щось залишиться потомкам для історії.

Між тим в моду знову входять ретро-інтер’єри, обов’язковим атрибутом якого є портрет. Наприклад, саме портрет є невід’ємною складовою італійського інтер’єру, бо згідно традиціям італійців на стінах обов’язково повинні бути портрети членів сім’ї.

Підсумовуючи, варто зазначити думку Юрія Лотмана: «У фотографії нема минулого і майбутнього, вона завжди в сьогоденні. Час портрету – динамічний, його «сучасне» завжди повне пам’яті про попереднє і передріканням майбутнього».

2.Види фотопортретів. Ідеї для фотопортрету.

Фотопортрет – це відображення внутрішньої суті людини, її переживань, емоцій. Дуже часто саме на таких зображеннях проявляється внутрішня краса людини. Якісно виконаний фотопортрет може передати дуже багато інформації про людину – особливості зовнішності людини, положення в суспільстві, внутрішній стан та ін.. Навіть самий простий студійний портрет може розкрити характер і глибину душі людини, що особливо чітко проявляється у виразі обличчя та у погляді.

Взагалі, віднайти чітку класифікацію видів фотопортрета досить непросто. Наприклад, портрет на замовлення, пікторальний (з врахуванням точки зору живопису), студійний. В найбільш загальному плані фотопортрети поділяються на індивідуальні та групові. Якщо не прив’язуватись до якоїсь конкретної основи, то портрети умовно можна поділити на декілька підвидів.

1. Класичний фотопортрет. Представляє собою плечовий або поясний портрет з класичними постановками освітлення, стандартними позами та положенням рук.

2. Концептуальний фотопортрет. Об’єкт, що фотографується, подається в певному образі, який передає задум зйомки.

3. Іміджевий фотопортрет. Відображає статус, характер діяльності, переконання людини для передачі їх публіці. Часто затребуваний у політиків, громадських діячів, керівників. Як правило, демонструє людину у «найкращому вигляді».

4. Романтичний фотопортрет. Використовуються відповідні реквізити для створення ніжного, романтичного образу.

5. Корпоративний фотопортрет. Представляє собою зйомку співробітників якоїсь компанії. Наприклад, для рекламних буклетів, постерів і таке інше.

6. «Fashion» фотопортрет. Представлення образу в стилі fashion. Застосовується в модельному та шоу-бізнесі для створення портфоліо, модних каталогів, журналів.

7. Репортажний фотопортрет. Використовується для створення звіту про якусь подію, явище або людину. Як приклад, весільна фотосесія або фотосесія з показу мод – типовий варіант репортажної зйомки.

8. Натурний фотопортрет. Фотозйомка на природі без використання додаткових джерел світла.

9. Жанровий фотопортрет. Фотографування людини на робочому місці або в іншій звичній обстановці.

3.Композиція фотопортрету.

Кінцева мета композиції портрету – дати уявлення про сутність образу. Принцип об’єднання образотворчих елементів обумовлений видом зображення (портрет у повний зріст, поясний, плечовий, портрет голови і т.п.). Очевидно, що в індивідуальному портреті важливіша за все соціальна і психологічна характеристика об’єкта. Зрештою, до неї треба прагнути також і в груповому портреті. Однак композиція портрету в цьому випадку складніша – вона залежить від сюжетної мотивації об’єднання персонажів.

Виходячи з особливостей композиції і вибору плану зйомки, можна умовно виділити такі види фотопортретів, як плечовий, поясний і фотопортрет у повний зріст. Кожний з цих видів має свої специфічні особливості і ставить перед фотографом задачу дотримання певних правил фотографування.

Плечовий фотопортрет має на увазі зйомку з близької відстані, коли в кадрі розміщуються тільки голова і плечі моделі. Класичний варіант постановки освітлення в цьому випадку наступний. Об’єкт знаходиться на відстані 1,5 метра від фону. З боків від нього і дещо позаду встановлюються 2 джерела світла, які направлені на фон. Камера стоїть на відстані 2-3 метри від моделі. Ліворуч від камери знаходиться софтбокс, направлений на об’єкт зйомки. Саме софтбокс дозволяє створити м’яке і вигідне освітлення на плечовому фотопортреті. Різку світлотінь можна отримати, використовуючи потужну лампу розжарювання або фотоспалаху.

За допомогою різних варіантів будь-яких ракурсів, поз, напрямків погляду, постановки освітлювальної техніки можна отримати безліч різних варіантів плечового фотопортрету. Хоч плечі і не є головним елементом на подібній фотографії, все ж вони задають тон знімку. Наприклад, якщо у дівчини-моделі досить масивні плечі, то вони не будуть виграшно виглядати на портреті. В такому випадку плечі доцільно трохи повернути, щоб змістити акцент на головній частині знімку – голові.

При створенні плечового портрету велике значення набуває погляд людини. Якщо об’єкт дивиться прямо в камеру при фотографуванні, то це забезпечує прямий контакт з глядачем і, звичайно ж, робить портрет більш ефектним. Для підсилення ефекту можна кадрувати зображення. Важливу роль має правильний макіяж моделі, в першу чергу, макіяж очей.

Поясний фотопортрет, як видно з назви, передбачає фотографування об’єкту по пояс, не захвачуючи в кадр ноги і стопи моделі. Цей вид портрету дозволяє експериментувати з різноманітними позами і ракурсами, що особливо притягує увагу глядачів.

При створенні поясного портрету важлива роль відводиться настрою моделі, який дуже чітко проявляється в його міміці і позах. Ні в якому разі не треба просити модель «розслабитись», більш ефективніше буде запропонувати перемістити вагу з однієї ноги на іншу.

Зйомка поясного портрету передбачає використання 55-міліметрового об’єктиву для зменшення ризику оптичних спотворень. Головне джерело світла повинно знаходитись під кутом 45 градусів праворуч від об’єкту. Рекомендується використовувати парасольку для розсіювання світла по обличчю,волоссю та одягу моделі.

Фотопортрет у повний зріст дещо складніший у порівнянні з плечовим та поясним портретами. Обов’язковою умовою є узгоджене положення верхньої частини тіла, правильна розстановка джерел світла. Людина повинна прийняти не просто «правильну» позу, вона повинна відчувати себе комфортно в ній. Об’єкт можна розвернути в ту чи іншу сторону, щоб створити більш динамічну композицію. Хоча б одна з рук повинна бути чимось зайнята, наприклад, її можна покласти на стегно, завести за спину, взяти в руки якийсь предмет та ін.. Важливим є встановлення візуального контакту з камерою, що дозволяє зробити портрет більш живим і виразним.

Якщо умови дозволяють, то треба використовувати довгофокусну оптику і відходити подалі від об’єкту. Можна також робити фото зблизька ширококутним об’єктивом, але він у значній мірі спотворює геометрію зображення, наприклад, скорочує ноги, збільшує розмір голови тощо.

Постановка освітлення в цьому випадку може бути різноманітною. Традиційно використовується варіант, описаний для зйомки плечового фотопортрету. Основна умова – фотограф повинен знаходитись на більшій відстані до об’єкта. Оптимальна дистанція складає біля 3 метрів. Головне джерело світла – потужний софтбокс, розташований ліворуч від камери і направлений на об’єкт зйомки.

Ідей для фотопортрету є чимало. Інколи деякі з них можна застосовувати виключно в певних ситуаціях. Наприклад, підкреслити структуру шкіри. Звісно, що ця ідея не для жінок, але інколи таким способом можна віднайти у візерунку зморщок емоції, які складно передати словами.

Зокрема, як ідеями для фотопортрету можна використати:

- підсвітка волосся моделі (контрове світло);

- незвичні пози;

- особливості культури народу;

- відбиття від поверхні;

- тіні на фоні;

- кадрування;

- рух у кадрі;

- ракурс та точка зйомки;

- використання експозиції з недотримкою та перетримкою;

- у фокусі чи не у фокусі певні об’єкти у кадрі;

- кольори;

- реквізити;

- застосування Photoshop.

4.Класична схема освітлення у фотопортреті в портретній зйомці. Високий та низький ключ у фотопортреті.

Кожний фотограф знає, що світло – це головний інструмент у створенні добротного і виразного портрета. Різноманітні схеми освітлення дозволяють допомагають не тільки зробити більш різноманітними портретне портфоліо, але і надасть можливість більш ефективно реалізувати творчі задумки та ідеї відносно майбутніх портретів.

В класичній портретній фотозйомці є декілька нюансів, які необхідно постійно контролювати, щоб отримати чудовий портрет. До цих нюансів відносяться: співвідношення світла і тіні, освітлення об’єкту, розміщення обличчя, а також кут зору.

На практиці розміщення світлових приладів, які створюють той чи інший ефект, може бути різним. А який ефект створити – вирішує фотограф з огляду на художню задачу та з урахуванням характеру моделі, розміщенням її відносно фотокамери.

На практиці найбільш поширеними для зйомки фотопортрету є 4 моделі освітлення (або світлові схеми):

- «Рембрандтівське» освітлення;

- освітлення в стилі «Метелик»;

- поділяюче освітлення або бокове освітлення;

- освітлення «Петля».

Загалом, самою розповсюдженою у зйомці фотопортрета є так звана схема «світло Рембрандта». Знаменитий нідерландський живописець Рембрандт Ван Рейн в переважній більшості портретів використовував світло, яке на темній стороні обличчя створювало під оком тінь у вигляді перевернутого трикутника.

Високий контраст між світлом і тінню є ключем для передачі об’єму. Художник по праву вважається майстром роботи зі світлом і тінню, тому його методи скопійовані для роботи з портретною фотографією. Заповнююче освітлення можна не використовувати, якщо бажано отримати контрастний світлотіньовий рисунок. Якщо ж тіні на фотографії занадто глибокі, то можна їх пом’якшити заповнюючим світлом. При цьому джерело заповнюючого світла розташовується поряд з фотокамерою.

Для створення вказаної схеми освітлювальний прилад розміщується під кутом 45 градусів до осі «камера – об’єкт зйомки» і піднімається джерело світла достатньо високо, так, щоб світло падало на обличчя під кутом 45 градусів (за це схему ще називають схемою 45-ти градусів або на жаргоні «сорокап’ятка»). При постановці світла необхідно переконатись, що на оці тіньової сторони є відблиск , в іншому випадку очі будуть здаватись неживими.

За спрощеною схемою для даного виду освітлення можна скористатись і одним джерелом світла. Світло встановлюється під кутом 45 градусів до моделі з відстані приблизно 1,5 метра. Від камери до джерела світла повинно бути приблизно 2 метри. Тіні підсвічуються світловідбивачем, який встановлюється з протилежної джерелу світла сторони, і повертається на 45 градусів. На фон бажано не направляти прямі промені, тому перед джерелом світла встановлюється темний екран.

Самою розповсюдженою помилкою при використання рембрандтовської схеми освітлення є освітлення ока з світлої сторони. Воно не повинно бути повністю заповненим світлом. Рішенням цього є підняття джерела світла вище. Схема по Рембрандту вважається правильною, якщо світло торкається вік, утворює світловий трикутник, що не ширший ока і не довший носа.

Освітлення у стилі «Метелик» часто використовується для fashion і гламурної зйомки. Цей тип освітлення в честь одноіменної студії ще називають Paramount, а також голівудський або гламурний. Якщо розмістити основне джерело світла зверху прямо за камерою, то форма тіні, яка утворюється під носом, буде у вигляді метелика. Виходить так, що фотограф буде під джерелом світла. Така зйомка підходить для людей похилого віку, позаяк на відміну від інших схем менш за все підкреслює зморшки. Інколи додатково встановлюють відбивач прямо під підборіддям моделі, який модель, як правило, тримає сама. Таке освітлення більш підходить для моделей з вузьким обличчям і щелепами, що виступають. Ця схема протипоказана моделям с округлим обличчям. Для них більше підходить освітлення «Петля».

Поділяюче освітлення або бокове освітлення утворюється тоді, коли світло падає збоку.

Це освітлення ділить обличчя на дві рівні частини, одна з яких освітлена, а інша знаходиться в тіні. Така схема часто практикується для створення драматичних портретів, наприклад, художника чи музиканта за роботою. Найчастіше дане освітлення застосовується для зйомки чоловічих портретів.

Для застосування даної схеми джерело світла розташовується під кутом 90 градусів справа чи зліва. З метою досягнення кращого ефекту переміщується освітлювач вище або нижче, бо від типу обличчя моделі також багато залежить. Дивляться, як змінюється світлотіньовий рисунок. При правильному боковому освітленні на тіньовій стороні обличчя світло повинно попадати тільки на око, щоб на ньому утворився відбиток світла. Якщо виникла ситуація, що освітилась щока, то відсувається освітлювач трохи назад. Якщо ж щока знову залишилась освітленою, то можливо, що даний тип обличчя не підходить для даного виду зйомки.

Освітлення «Петля» - це освітлення, коли світло від одного джерела відбивається від якоїсь перепони і знову попадає на модель. Таке освітлення утворює від носа моделі характерну тінь, яка направлена до куточка рота. Для освітлення типу «Петля» джерело світла встановлюється дещо вище рівня очей і під кутом 35-40 градусів від точки зйомки. Точне положення освітлювача залежить від обличчя моделі. джерело світла не піднімається надто високо, бо може привести до дуже химерної довгої тіні і зникненню відблиску світла. Ця схема проста і популярна у більшості фотографів.

На рисунку, який приведений нижче, показана схема освітлення «Петля». Вона підходить практично для всіх форм обличчя і добре освітлює більшу частину обличчя моделі. Якщо фотограф не впевнений з якої схеми освітлення розпочати, то краще попробувати з схеми «Петля».

Високий і низький ключі – творчі прийоми у фотографії. Технічно «світлий ключ» у фотографії використовується для позначення сюжетів, знятих у світлій тональності. Термін «низький ключ», навпаки, використовується для позначення фотографій, знятих у темній тональності. Високий ключ часто застосовують , щоб підкреслити цнотливість, простоту і легкість. До числа таких сюжетів входять романтичні образи, фотографії дітей, а також зимові чи туманні пейзажі. Високий ключ у фотографії можна використовувати для зйомки людей з проблемною шкірою, щоб приховати її дефекти.

Технічні поради:

1.Щоб досягнути необхідного ефекту – світлих тонів – необхідно використовувати предмети і об’єкти білого, світло-сірого чи пастельного кольорів, але не пересвічувати предмети. Пересвічування може призвести до втрати важливих деталей і об’єму фотографії.

2.Необхідно використовувати відбивачі (лайт-диски) для заповнення світлом всіх тіньових областей об’єкту зйомки.

3.Додатковий ефект створює мала глибина різкості, контрове світло і незначне збільшення експозиції. При збільшенні експозиції необхідно уважно стежити за тим, щоб не було пересвічень.

Для прикладу нижче розміщені дві абсолютно різні фотографії – перша у високому ключі, друга – у низькому ключі.

Низький ключ застосовується, щоб підкреслити загадковість, таємничість і навіть небезпечність об’єкту. Прийом можна використовувати для передачі напруженої обстановки, туги, поганого настрою та неспокійного внутрішнього стану людини.

Технічні поради:

1.Для створення темної тональності використовують глибокі тіні, задньо-бокове освітлення, темний, не підсвічений фон і темний колір об’єктів зйомки.

2.Щоб злегка проявити деталі в глибоких тінях, рекомендується використати відбивач.

3.Якщо об’єкт зйомки не передає задумку автора, значить низький ключ – недостатньо темний. Тон фотографії необхідно затемнювати до тих пір, доки він не буде здаватись зовсім похмурим. Для затемнення фотографії можна також застосувати він’єтування у Photoshop.