Первинна та вторинна інформація

Всі джерела інформації підрозділяють на дві головні групи первинні та вторинні.

Первинні джерела містять нові оригінальні результати, запис результатів вивчення, дослідження, розробки.

До них належать монографії, журнальні статті, описи винаходів (патентів і авторських посвідчень), збірники праць конференцій і тематичних збірників, дисертації.

Класифікація документів відбувається на основі багатьох критеріїв. За способом фіксації інформації документи поділяються:

- письмові (матеріали архівів, преси, довідники, художня література, особисті документи - тобто ті, в яких інформація викладена у формі буквеного тексту);

- статистичні (маються на увазі ті документи, в яких форма подачі інформації в основному цифрова);

- іконографічні (всі образотворчі документи, як статичні - скульптури, будинки, орнаменти, картини, фотографії, так і динамічні - кіно-, теле-, відеоматеріали);

- фонетичні (мовні матеріали, розмови, пісні, казки тощо в їх озвученому вигляді - платівки, магнітофонні записи);

- документи, які передають інформацію у закодованому вигляді за допомогою електронної техніки.

Форма документа значною мірою визначає спосіб його аналізу.

Залежно від статусу джерела розрізняють документи: офіційні та неофіційні.

Важливими джерелами первинної інформації є книги, монографії, брошури, посібники і періодичні видання.

Вторинні джерела інформації містять відомості про первинні. Вони є результатом переробки первинних джерел, відображаючи в максимально стислому вигляді їхній зміст. До вторинних джерел інформації належать реферативні журнали, огляди, довідники, бібліографічні покажчики, словники тощо. Ті та інші підрозділяються на опубліковані (друкарський засіб, ротапринт) і неопубліковані (машинописні, рукописні).

За читацьким призначенням неперіодичні видання, крім художніх творів, можна розділити на шість умовних типів.

Перший тип - наукова література, призначена для висококваліфікованих спеціалістів: праці діячів науки, публікації науково-дослідних закладів, товариств, з'їздів, конгресів.

Другий тип - науково-популярна література, що має за мету поширення знань серед великого кола читачІв-неспеціалістів.

Третій тип - виробничо-технічна література, яка містить опис технічних пристроїв і засобів виробництва.

Четвертий тип - підручники і навчальні посібники. Вони близькі за змістом до наукової літератури.

П'ятий тип - література довідково-енциклопедичного характеру Це загальні і галузеві довідники й енциклопедії.

Шостий тип - офіційно-документальна література, яка охоплює широке коло нормативних джерел від збірників законів держави постанов і розпоряджень уряду до збірників і окремих видань стандартів, технічних умов і нормативів.

Чим більш спеціалізований журнал, тим меншому колу читачів він цікавий. Проте тематика повинна залишатися достатньо широкою, щоб забезпечити деяку мінімальну кількість передплатників журналу інакше журнал стає нерентабельним.

У той же час з'являються наукові праці, що викликають інтерес тільки у вузького кола читачів. Для таких праць створена система депонування рукописів. Наукові заклади та редакції журналів спрямовують рукописи статей вузького профілю у спеціальні центри з депонування (УІНТЕІ). Прийняті на депонування рукописи отримують реєстраційні номери, а реферати, в яких висвітлюється їхній зміст, публікуються у відповідному реферативному журналі. Всі організації й особи, що ознайомилися зі змістом праці з реферату журналу, та зацікавились нею, можуть замовити в центрі, що депонує, копію роботи. Для ознайомлення з депонованими рукописами УІНТЕІ щорічно випускає бібліографічний покажчик «Депоновані рукописи».