Формування і методи згуртованості наукового колективу

Науковий колектив — це група талановитих, висококваліфікованих людей, організаційно об’єднаних єдиною метою і діями. Важливими умовами ефективної роботи наукового колективу є: згуртованість; сумісність співробітників, які в нього входять; психологічний клімат; колективна думка й колективізм у роботі; традиції і творчий потенціал.

Ефективність наукової творчості, оптимальне використання потенціальних можливостей науковця залежать від раціональної організації праці, рівня наукового керівника, його вміння працювати з членами наукового колективу. Оптимальний науковий колектив поєднує в собі різні соціологічні групи: старих і молодих, з великим науковим стажем роботи та початківців, генераторів ідей і виконавців.

Для того, щоб цей колектив працював ефективно, щоб кожен із працівників точно знав свої обов’язки, завдання і кінцевий результат роботи колективу, слід правильно, на науковій основі, організувати управління ним. Однією із основних ознак колективу є певна організаційна культура, яка виражається в загальних цінностях, символіці, нормах і правилах поведінки в колективі, вимоги до фізичного і морального обліку його членів. Колектив відіграє значну роль у житті кожної людини. Перш за все в колективі задовольняється життєва потреба людей в спілкуванні та діловому взаємозв’язку, в належності людини до певної групи; в колективі людина знаходить підтримку і захист, визнання досягнень. Успіх роботи колективу визначається дотриманням таких принципів:

- принцип інформованості про суть проблеми і завдання дослідження;

- принцип ініціативи знизу - інформація про завдання дослідження має стати органічною частинкою свідомості виконавців, як справа корисна працівникам і суспільству;

- принцип тотальності — це значить, що всі, хто працює над проблемою, повинні бути заздалегідь поінформовані про можливі проблеми і залучення до їх вирішення;

- принцип перманентної інформації - це значить, що керівник має систематично інформувати колектив про стан виконання завдання, про досягнуті успіхи чи невдачі у вирішенні завдань, про складності і зриви;

- принцип безперервної діяльності, закінчення однієї розробки має співпадати з визначенням нової проблеми, іншого завдання;

- принцип індивідуальної компенсації — урахування особистісних ціннісних орієнтацій працівників, їх потреб і інтересів;

- принцип урахування типологічних особливостей сприйняття інновацій різними співробітниками.

Враховуючи індивідуальні особливості характеру працівників, можна цілеспрямовано впливати на них, формувати їхню поведінку і домогтись високої ефективності роботи колективу. Згуртованість колективу визначається ціннісно-цільовою і мотиваційною єдністю його членів.