ДСТУ 3582—97 Інформація і документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила.

Залежно від документа, на який складено опис, розрізняють три його види:

Монографічний бібліографічний опис складають на окремо виданий документ (книгу, окремий том або випуск багатотомного, серійного видання, окремо виданий стандарт, географічну карту тощо);

Зведенийбібліографічнийопис — на багатотомне та серійне видання, тобто декілька томів, випусків, що складають єдине видання;

Аналітичнийбібліографічний опис — бібліографічний опис складової частини документу, його складають на окрему наукову роботу зі збірки статей, на окремі тези із збірника тез, на окрему статтю із журналу або газети, окремий розділ та параграф документа.

Об’єктами бібліографічного опису є всі види опублікованих та неопублікованих документів на будь-яких носіях. Для забезпечення максимально точного бібліографічного опису його складають у тому вигляді, в якому він представлений в об’єкті опису, безпосередньо маючи документ перед очима («de vizu»). Найбільш повним джерелом для складання описів книг, серійних видань та їхніх частин є титульний лист, титульний екран (перша або остання сторінка газети, перший аркуш тексту складової частини, титульний екран електронного ресурсу та ін.), на якому розташовані основні відомості видання. При відсутності у виданні необхідних відомостей вони можуть бути запозичені з інших джерел або сформульовані укладачем опису. У такому випадку наведені відомості подаються у квадратних дужках [Б. в.](без видавництва), [авт.-упоряд. І. А. Зязюн](автор-упорядник І. А. Зязюн).Квадратні дужки застосовуються у межаходнієї області. Якщо суміжні елементи відносяться до різних областей, то кожен елемент береться в окремі квадратні дужки.

Бібліографічний опис, як правило, складається мовою тексту видання. Опис може складатися також мовою, якою подано місце видання та назва видавництва, коли текст написаний іншою мовою. У такому разі мову тексту документу вказують в описі.

При складанні бібліографічного опису можна застосовувати скорочення слів та словосполучень відповідно до стандартів ДСТУ 3582-97, ГОСТу 7.12-93 та ГОСТу 7.11-78. Не скорочується загальне позначення матеріалу та відомості, що відносяться до назви, якщо вони складаються з одного слова, а саме: підручник, монографія, енциклопедія та ін.

Новий стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, про який ми інформуємо наших читачів, має суттєві відмінності від попередніх стандартів.

Перш за все — розширився набір обов’язкових елементів бібліографічного опису, а саме:

· перші відомості про відповідальність в усіх областях (в області назви та відомостей про відповідальність, області видання, області серії);

· додаткові відомості про видання;

· ім’я видавця, розповсюджувача тощо;

· основна назва серії та підсерії;

· Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN);

· номер випуску серії чи підсерії;

· окремі примітки в описі певних видів документів (в описі електронних ресурсів — примітки про джерело основної назви, примітки про системні вимоги).

Відповідно до нового стандарту для розрізнення приписної пунктуації(умовні розділові знаки) та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак ДОі ПІСЛЯприписного знака. Виняток — крапка та кома — проміжки залишають тільки після них. Знаки крапка з комою та три крапки до винятку не відносяться.

Звертаємо вашу увагу на область назви та відомостей про відповідальність. В області назви введено новий елемент — загальне позначення матеріалу ([Текст], [Електронний ресурс], [Карти] та ін.),

наприклад: Мазепа, В. І. Культуроцентризм світогляду Івана Франка [Текст] : [монографія].

Загальне позначення матеріалу є факультативним елементом і визначається бібліографувальною стороною. Відомості, що відносяться до назви, приводять у формі і послідовності, зазначених у джерелі інформації. Перед відомостями, що відносяться до назви ставиться двокрапка і записуються з маленької літери. Що стосується відомостей про відповідальність, то за новим стандартом вони є обов’язковими і наводяться у тому вигляді, в якому зазначено у документі.

Якщо опис доповнюється заголовком бібліографічного запису, ім’я особи в заголовку наводять у формалізованому вигляді: спочатку прізвище, потім ім’я (можливо ім’я та по батькові) або псевдонім. Тільки у відомостях про відповідальність є можливість зазначити, в якому вигляді особа, що несе інтелектуальну чи іншу відповідальність за документ, представлена в документі. Заголовок запису — факультативний елемент, відомості про відповідальність — обов’язковий елемент бібліографічного опису, у відповідності до положень ISBD. Відомості про відповідальність обов’язково зазначають, навіть якщо вони збігаються із заголовком, наприклад:

Мазепа, В. І. Культуроцентризм світогляду Івана Франка [Текст]: [монографія] / В. І. Мазепа; НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. — К.: ПАРАПАН, 2004. — 232 с. — ISBN 966-8210-17-4.

Стосовно правил вживання великої та малої літер у бібліографічному описі. Тут теж відбулися зміни, які продиктовані не тільки нормами мови, а й розділенням областей бібліографічного опису. Перші слова відомостей, що відносяться до назви та відомостей про відповідальність записуються з малої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами. Винятком є загальне позначення матеріалу та будь-які назви в усіх областях опису.

Мазепа В. І. Культуроцентризм світогляду Івана Франка [Текст] : [монографія] / В. І. Мазепа; НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. — К.: ПАРАПАН, 2004. — 232 с. — ISBN 966-8210-17-4

Зміни, що стосуються області видання, наводять у послідовності, зазначеній у джерелі інформації. Порядковий номер видання не виноситься на перше місце, як це було раніше. Додаткові відомості про видання (виправлене, доповнене, стереотипне, тощо) та перші відомості про відповідальність, які відносяться до конкретного зміненого документа, є обов’язковим елементом, наприклад:

· 2-ге вид., переробл. та допов.;

· Вид. 3-тє допов.;

· 5-те вид., стер.

Область специфічних відомостей розміщена у бібліографічному описі після області видання і є новою для загального переліку областей. Вона використовується для особливих видів публікацій (стандарти, технічні умови, патенти, серіальні документи), або для документа на специфічному носії (електронні ресурси), наприклад: Квартет [Ноти]: для 2 скрипок, альта і віолончелі/Андрій Ешпай. – Партитура.

За новим стандартом відомості про видавця мають статус обов’язкового елемента. В області вихідних відомостей місце видання та ім’я видавця слід наводити у формі та відмінку, зазначених у джерелі інформації, а не лише в називному відмінку. Для неопублікованих матеріалів місце видання не приводиться, скорочення [Б. м.] в цьому випадку не проставляється.

Рік видання за новим стандартом наводиться обов’язково, навіть коли він відсутній в документі. Він повинен бути встановлений хоча б приблизно. В таких випадках дату видання наводять у квадратних дужках разом зі знаком запитання, наприклад: [2007?]. Позначення [б. р.] (без року) в описі не наводять.

В області фізичної характеристики введено новий елемент − специфічне позначення матеріалу. Після відомостей про кількість фізичних одиниць зазначають позначення фізичного носія документа, наприклад:

· 1 електрон. опт. диск;

· 1 папка (24 окр. арк.).

Зміни в області серії пов’язані зі збільшенням кількості обов’язкових елементів:

· основна назва серії та підсерії;

· Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN);

· номер випуску серії та підсерії.

При зазначені декількох серій відомості про кожну серію беруться в круглі дужки та відокремлюються проміжком.

В області стандартного номера приводять Міжнародний стандартний номер книги (ISBN) або Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN). Стандартні номери приводять у формі, в якій вони відображені на об’єкті опису. Всі тире і проміжки зберігаються.

Бібліографічний опис складається з елементів бібліографічної інформації, які згруповані у вісім функціональних областей. Області бібліографічного опису (окрім першої) відокремлюються одна від одної знаком крапка і тире (.—).

Елементи бібліографічного опису відокремлюються розділовими знаками за загальними правилами синтаксису, а також умовними розділовими знаками, які допомагають орієнтуватися в описах, складених навіть незнайомими мовами:

.крапка й тире;

.крапка;

,кома;

:двокрапка;

;крапка з комою;

/скісна риска;

//дві скісні риски;

( )круглі дужки;

[ ] квадратні дужки;

+ плюс;

= знак рівності.

Області та елементи бібліографічного опису приводять в установленій послідовності :

Заголовок

= перед паралельним заголовком

: відомості, що відносяться до заголовку

/ відомості про відповідальність

; перші відомості

- наступні відомості (відокремлення однорідних понять)

Бібліографічний опис складової частини документа (аналітичний опис)складається з двох частин. Перша містить відомості про складову документа, а друга — відомості про документ, у якому вміщено складову. Вони розділяються знаком дві скісні риски (//). (Відомості про складову частину видання // Відомості про видання, в якому розміщена складова частина.—Примітки).Всіелементи і специфічні знаки в аналітичному описі розміщені за загальними правилами.

Збільшення потоку електронних ресурсів привело до необхідності бібліографічного опису документів на електронних носіях. В якості електронного ресурсу виступають: магнітні диски, оптичні диски, касети та ін. Бібліографічний опис електронних ресурсів підпорядковується загальним правилам стандартного бібліографічного опису.

Вимоги до бібліографічного опису на прикладі:

Універсальна десяткова класифікація (УДК)

Міжнародна бібліотечно-бібліографічна класифікація, розроблена Міжнародним бібліографічним інститутом у 1895-1905 рр. на основі «Десяткової класифікації» американського бібліотекаря Дьюї.

Сучасну назву отримала в 2-му виданні (1927-1932 рр.).

Удосконалення УДК координується Міжнародною федерацією з документації у відповідності з спеціальними правилами.

УДК — ієрархічна комбінаційна класифікація, що включає 3 частини: основні таблиці, таблиці визначників (типових рубрик) і алфавітно-предметний покажчик.

Індексування логічне, цифрове, використовуються арабські цифри.

Глибока деталізація основних таблиць і значні можливості введення нових рубрик за допомогою визначників дозволяють вважати УДК однією з найбільш розроблених універсальних класифікацій.

2000 року Книжкова палата України видала україномовну версію УДК.

Можливості УДК дають змогу систематизатору перейти від пасивного відшукування у таблицях індексу, який є адекватним для змісту документа, до активного створення індексів за допомогою вільного комбінування елементів основної і допоміжних таблиць відповідно до специфічного профілю бібліотеки, інформаційного центру або роботи, яку вони здійснюють. Правильність цього процесу регламентується методикою.

Методика індексування — це сукупність заходів та правил побудови індексів УДК для понять, які відображають основний зміст документа або запиту. Основним завданням методики є забезпечення одноманітності підходів до створення індексів.

Для виконання цього завдання розроблено правила індексування за УДК.

Класифікація наук.

Сучасна наука — складне соціальне явище. Окремі науки розрізняються, перш за все, тим, що досліджується і як досліджується. Відповідь на питання, що досліджується, розкриває предмет науки, тоді як відповідь на запитання, як здійснюється дослідження, розкриває метод дослідження. Предметом науки в цілому є вся дійсність, тобто різні форми і види рухомої матерії, включаючи суспільство, людину, культуру, науку, мистецтво і т. д.

По предмету дослідження науки ділять на дві основні групи: природничі та суспільні (соціальні). За функції, цільовим призначенням виділяють фундаментальні і прикладні (технічні) науки. За методом дослідження — теоретичні та емпіричні і т. д.

Природничі науки — система наук про природу, теоретична основа промисловості, сільського господарства і медицини.

Структуру науки про природу можна розглядати в двох планах. Перший відображає послідовність ускладнення самого її об’єкта (тобто Різних видів матерії Е. форм її руху). Другий відображає ряд наук, в яких послідовно поглиблюється пізнання одного й того самого об’єкта (або одного і того ж кола явищ), починаючи з наук, які тільки описують його і систематизують дані про нього, і кінчаючи науками, які проникають в його сутність, відображають закони його історичного розвитку. Загалом весь цей ряд наук відповідає руху пізнання від явищ до сутності і від менш глибокої сутності до більш глибокої. У цьому позначається внутрішня логіка розвитку науки, логіка пізнання природи. Зв’язок наук про природу відображає розвиток природи, що йде від об’єктів більш простих, нижчих до складніших, вищим.

Роздвоєння ряду наук слідом за хімією відбиває роздвоєння процесу розвитку природи на неживу і живу, яке зароджується в межах хімії з того моменту, коли хімічні сполуки диференціюються на органічні та неорганічні.

Таке роздвоєння підготовляється на атомному та молекулярному рівнях структури матерії: з молекул утворюються агрегати (газоподібні, рідкі, тверді — аморфні кристалічні), що складають основу різних галузей нашої планети або неживої природи (область геології та споріднених з нею наук). З іншого боку, поступове ускладнення молекул вуглецевих сполук призводить до утворення білків, які складають основу живої природи. Фізика, хімія, геологія та біологія відносяться до числа основних галузей сучасного природознавства. Їх взаємний зв’язок в самому першому наближенні може бути виражена у вигляді загального ряду наук.

У сучасному природознавстві існує безліч перехідних наук, які свідчать про відсутність будь-яких різких граней між різними його галузями, про взаємопроникнення раніше відокремлених наук.

Кожна основна галузь природознавства підрозділяється, у відповідності з досліджуваними нею більше приватними формами руху матерії, на ряд наукових дисциплін; так, хімія підрозділяється на неорганічну і органічну (за характером об'єкта) і аналітичну хімію (за методом); біологія — на зоологію і ботаніку (за характером об’єкта), але разом з тим і по даному методу, оскільки обидві вони носять характер систематичних наук, морфологію, анатомію та фізіологію (по методу і разом з тим з предмета): перші два вивчають форму і внутрішню будову організмів, фізіологія — їх функції і т. д.

Отже, можна сказати, що поняття науки потрібно розглядати з трьох основних позицій. По-перше, з теоретичної, як систему знань, як форму суспільної свідомості; по-друге, як певний вид суспільного розподілу праці, як наукову діяльність, пов’язану з цілою системою відносин між ученими і науковими установами; по-третє, з позицій практичного застосування висновків науки, тобто її суспільної ролі. Саме матеріальні об´єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, об’єднаних у три великі групи наук, які розрізняються за предметами та методами дослідження:

1. природничі (фізика, хімія, біологія, географія, астрологія та ін.), науки, предметом яких є різні види матерії та форми їхнього руху, їх взаємозв´язки та закономірності;

2. суспільні (економічні, філологічні, філософські, логічні, психологічні, історичні, педагогічні та ін.), науки, предметом яких є дослідження соціально-економічних, політичних та ідеологічних закономірностей розвитку суспільних відносин;

3. технічні (радіотехніка, машинобудування, літакобудування), предметом яких є дослідження конкретних технічних характеристик і їх взаємозв’язки.

На межі між природничими, суспільними, технічними науками розвиваються нові суміжні галузі науки, як технічна кібернетика, ергономіка, біоніка, біофізика, технічна естетика та інші.

Вищою атестаційною комісією (ВАК) України за погодженням з Міністерством освіти і науки України, Державним комітетом у справах науки і технологій України затверджено певну класифікацію галузей наук.

Відповідно до цієї класифікації основними галузями наук є:

1. Фізико-математичні науки.

2. Хімічні науки.

3. Біологічні науки.

4. Геологічні науки.

5. Технічні науки.

6. Сільськогосподарські науки.

7. Історичні науки.

8. Економічні науки.

9. Філософські науки.

10. Філологічні науки.

11. Географічні науки.

12. Юридичні науки.

13. Педагогічні науки.

14. Медичні науки.

15. Фармацевтичні науки.

16. Ветеринарні науки.

17. Мистецтвознавство.

18. Архітектура.

19. Психологічні науки.

20. Військові науки.

21. Національна безпека.

22. Соціологічні науки.

23. Політичні науки.

24. Фізичні виховання і спорт.

25. Державне управління.

Наука є складовою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети навколишнього світу, людської думки та дії, не лише закони і принципи вивчення об'єктів, а й певні форми та способи усвідомлення. Цим самим наука виступає як форма суспільної свідомості.