Інформація як основа організації інформаційного забезпечення

Багатий на різні форми ві­дображення Всесвіт характе­ризується виявами різно­манітних видів інформації. Інформація, як зазначалося вище, властива всім видам і формам руху матерії, зокрема й соціальній формі її руху, що відображає розмаїття матері­ального й духовного світу. Матеріалістична діалектика, теорія відображення, статис­тична теорія, теорія інформа­ції, кібернетика, сучасний рі­вень розвитку природничо‒на­укових знань істотно розши­рили суть поняття інформації. Вона стала об'єктивною хара­ктеристикою не тільки жи­вих, а й взагалі всіх матеріа­льних систем, зокрема об'єк­тів неживої природи та їх взаємодії на всіх рівнях організа­ції матерії.

У хронологічному порядку генезис і взаємозв'язок видів інформації можна подати як фізичний, біологічний та соці­альний. Вони характеризують якісну своєрідність процесів відображення на різних рівнях організації матерії. Фізична інформація властива процесам відображення в неорганічній природі (елементи, речовини, неорганічні структури, плане­тні й зоряні системи). Біоло­гічна інформація циркулює в живій природі й формує її стру­ктури. Соціальна інформація виробляється, використову­ється й накопичується в про­цесі управління суспільством і його підсистемами. Це пояс­нюється тим, що людина, яка її виробляє, формує, викорис­товує і трансформує у процесі діяльності, — істота соціаль­на за своєю суттю й така, що обов'язково належить до пев­ного суспільства, класу, нації, соціальної верстви, організа­ції, колективу. У суспільстві та властивих йому суспільних сферах і структурах, зокрема й загальноосвітньому навча­льному закладі, циркулює пе­реважно соціальна інформа­ція.

Інформація стає таким самим важли­вим видом ресурсів, як енергетичні, при­родні, фінансові та людські.

Розглянемо сутність понят­тя «соціальна інформація» та його інтерпретацію вченими, дослідниками, практиками. Відомий учений‒соціолог В.Афанасьєв визначає соціа­льну інформацію як «знання, повідомлення, відомості про соціальну систему, а також про системи природи тією мі­рою, якою їх використовує су­спільство» . Однак він зауважує, що «інформа­ція — це знання, але не всі, якими володіє людство, а лише та їх частина, що вико­ристовуються для орієнтуван­ня, активної дії, управлін­ня» .

Поняття «соціальна інфор­мація» Н.Вінер тлумачить так: «Інформація — це визна­чення змісту, одержаного із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до ньо­го й пристосування до нього наших почуттів». Інші вчені дають таке визна­чення: «Інформацією є всі ті дані про зовнішній світ, що ми здобуваємо як безпосереднім впливом на наші органи чуття навколишніх предметів і явищ, так і опосередковано через книжки, газети, розпо­віді інших людей». У праці В.Афанасьєва та А.Урсула «Соціальна інфор­мація: деякі методологічні ас­пекти» дається визначення поняттю «соціальна інформа­ція» як відображення в суспі­льстві розмаїття природних і соціальних явищ. Зазначаєть­ся, що соціальна інформа­ція — це нагромаджені в сус­пільстві й визнані ним знання у зміненій формі.

З означеним розумінням суті поняття «соціальна ін­формація» корелює точка зору А.Урсула: «...Соціальна інформація — це аспекти й результат відображення сус­пільством як самої соціальної форми руху матерії, так і всіх інших її форм тією мірою, якою їх використовує суспіль­ство, і мірою залучення їх до орбіти громадського життя. Інформація, яку люди здобу­вають і використовують у різ­них сферах діяльності, є соці­альною за своєю природою, бо її рух спричиняється і спрямо­вується суспільством. Якими б не були джерела інформації, вона стає соціальною за своєю природою, тільки‒но потрап­ляє в сферу діяльності людини й використовується нею. Соці­альна інформація є вищим, найскладнішим і різноманіт­ним типом серед усіх інших видів інформацій, невід'ємною властивістю та специфічною рисою соціальної форми руху матерії». Це ви­щий тип інформації ще й тому, що «її використання пов'яза­не з найвищим типом доціль­ності — усвідомленою доцільністю, властивою тільки лю­дині, а остання, в свою чергу, пов'язана з логічним мислен­ням — вищим типом відобра­ження дійсності. Матеріаль­ним носієм, сигналом, який несе інформацію, є слово, мова — найвищий з відомих типів сигналів, сигнал сигна­лів», за висловом І.Павлова. Саме слово і є тим універсальним сигналом, що дає змогу логічному змісту со­ціальної інформації набути ма­теріальної форми, завдяки якій ця інформація може фор­муватися, сприйматися, збері­гатися й передаватися, а та­кож використовуватися в про­цесі людської діяльності, зок­рема й управлінської.

Соціальна інформація цир­кулює в соціальному середови­щі, стосується насамперед від­носин, взаємодій між людьми, їхніх потреб та інтересів і пе­редається комунікативно в процесі людської діяльності, в управлінні соціальними інсти­туціями, процесами, явища­ми. Соціальне середовище мо­жна розглядати як інформа­ційне середовище, через яке будь‒яка людина може отри­мати соціальну інформацію та її фрагменти. Соціальну інфор­мацію тлумачать як відчуже­не від індивіда знання, уза­гальнене й закріплене на ма­теріальному носії. Інакше ка­жучи, така інформація — це трансформована форма знання. Знання як еле­ментарна форма науки та її елемент традиційно зароджу­валися в процесі діяльності людини. Знання накопичувалися й передавалися від поко­ління до покоління як усвідом­лений набутий практичний досвід. Процес утворення но­вих знань, як і процес створен­ня нової технології або техні­ки, можна подати як резуль­тат взаємодії людини й приро­ди, людини й суспільства, су­б'єкта й об'єкта. Пізнання су­б'єктом навколишнього світу відбувається за умови не тіль­ки безпосереднього вивчення, спостереження, дослідження, а й за його видозміни та пере­творення. Знання, вироблене людством, є рушійною силою, яка спричиняє подальші видо­зміни світу і є не тільки якістю результату пізнання, а й якіс­тю взаємодії людини із Всесві­том. У процесі суспільно‒прак­тичної діяльності людини змі­нюється не тільки обсяг знань, змінюється й обсяг пізнання суб'єкта, тобто розширюється сфера застосування знань у практиці життєдіяльності лю­дини.

Соціальне життя людини неможливе без знань, без ви­роблення, здобуття й викори­стання інформації. Інформація виявляється в процесі пізнан­ня, демонструючи загальні й багатогранні зв'язки з дійсні­стю у відображенні цієї дійсно­сті. Тому інформація є ступе­нем розвитку не тільки пізнан­ня, а й суспільної практики людей, їхніх відносин між со­бою й ставлення до природи. Соціальна інформація поділя­ється на матеріальну та ідеа­льну. До матеріа­льної належить інформація, яку визначає сама людина у процесі життєдіяльності, у її ставленні до різноманітних чинників соціального буття, Всесвіту. Ідеальну інформацію людина свідомо здобуває з на­вколишнього соціального й природного середовища. На­звані вище види соціальної ін­формації можуть взаємоперетворюватися.

Соціальна інформація з по­зицій системного й функціона­льного наукових підходів утво­рює систему різнорівневого знання, що характеризує по­літичні, економічні, культуро­логічні, соціальні (енергетич­но‒речовинні, комунікаційно‒інформаційні, духовні, демо­графічні, освітні) та інші про­цеси, що відбуваються в суспільстві, окремих соціальних інституціях, установах (під­приємства, агропромислові комплекси, навчальні закла­ди тощо), а також інтереси, прагнення, думки людей у со­ціальних, професійних і наці­ональних групах. Соціальна інформація передається різни­ми каналами зв'язку й засоба­ми її поширення. Вона надзви­чайно різноманіт­на. Соціальна інформація склада­ється зрізних видів інформації, зокре­ма науково‒техніч­ної, політичної, економічної, світо­глядної, технічної, публіцистичної, ес­тетичної, науко­вої, екологічної, релігійної, по­бутової та інших, що відобра­жають зміст, спосіб та сферу її вироблення та забезпечу­ють реалізацію певного виду професійної діяльності людей. У статті 18 Закону Украї­ни «Про інформацію» визначе­но види інформації та розкри­то зміст статистичної, адміні­стративної, масової, соціоло­гічної, правової інформації; ін­формації про діяльність дер­жавних органів влади та орга­нів місцевого й регіонального самоврядування, інформації про особу, інформації довідко­во‒енциклопедичного харак­теру.

Статистична інформація ‒ це офіційна документована дер­жавна інформація, що дає кі­лькісну характеристику масо­вих подій, явищ та процесів, які відбуваються в економіч­ній, соціальній, культурній та інших сферах життя України. Державна статистична інфор­мація підлягає систематично­му відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий до­ступ громадян, наукових уста­нов, зацікавлених організацій до неопублікованих статисти­чних даних, які не підпадають під дію обмежень, установле­них цим Законом, а також За­коном України «Про державну статистику». Система статис­тичної інформації, її джерела й режим визначаються Законом України «Про державну стати­стику» та іншими правовими актами в цій галузі (Стаття 19 Закону України «Про інформа­цію»).

Розвиток наукового пізнання значно поглибив поняття інформації та пов'я­зав його з категорією відображення. Саме філософське розуміння категорії відображення як загальної властивості матерії (первинної щодо відображення) допомагає зрозуміти суть поняття «інформація».

Адміністративна інформа­ція (дані) — це офіційні доку­ментовані дані, що дають кі­лькісну характеристику явищ та процесів в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширю­ються та зберігаються органа­ми державної влади (за винят­ком органів державної статис­тики), органами місцевого са­моврядування, юридичними особами відповідно до законо­давства з метою виконання ад­міністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції (Стаття 19‒1. Ад­міністративна інформація (дані)).

Масова інформація — це публічно поширювана друко­вана та аудіовізуальна інфор­мація. Друкованими засобами масової інформації є періодич­ні друковані видання (пре­са) — газети, журнали, бюлетні тощо і разові видання з ви­значеним накладом. Аудіові­зуальними засобами масової інформації є радіомовлення, телебачення, кіно, звукоза­пис, відеозапис тощо. Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації ви­значається законодавчими ак­тами про ці засоби (Стаття 20. Масова інформація та її засо­би).

Інформація державних ор­ганів та органів місцевого і регіонального самоврядування — це офіційна документо­вана інформація, що створю­ється в процесі поточної діяль­ності законодавчої, виконав­чої та судової влади, органів місцевого й регіонального са­моврядування. Основними джерелами цієї інформації є законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органа­ми, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцево­го й регіонального самовряду­вання.

Інформація державних ор­ганів та органів місцевого і ре­гіонального самоврядування доводиться до відома зацікав­лених осіб шляхом опубліку­вання її в офіційних друкова­них виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних орга­нів і організацій; опублікуван­ня її в друкованих засобах ма­сової інформації або публічно­го оголошення через аудіовізу­альні засоби масової інформа­ції; безпосереднього доведення її до зацікавлених осіб (усно, письмово чи іншими способа­ми); надання можливості озна­йомлення з архівними матері­алами; оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Джерела й порядок одер­жання, використання, поши­рення та зберігання офіційної інформації державних органів, органів місцевого й регіональ­ного самоврядування визнача­ються законодавчими актами про ці органи. Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і закон­них інтересів громадян, які не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили (Стаття 21. Інформація держа­вних органів та органів місце­вого й регіонального самовря­дування.)

Правова інформація — це сукупність документованих або публічно оголошених відо­мостей про право, його систе­му, джерела, реалізацію, юри­дичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення й боротьбу з ними та. Джерелами правової інформа­ції є Конституція України, інші зако­нодавчі й підзакон­ні нормативні пра­вові акти, міжнаро­дні договори та уго­ди, норми й прин­ципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інфор­мації з правових питань. З ме­тою забезпечення доступу до законодавчих та інших норма­тивних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами в найкоротший термін строки після набрання ними чиннос­ті (Стаття 22. Правова інфор­мація).

В кібернетиці поняття інформації характеризується як міра неоднорідності тощо матерії та енергії в просторі й часі; «...міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що відбуваються у світі»; як універсальна міра складності й струк­турованості систем будь‒якої природи матеріального світу; як об'єктивна інформаційна характеристика реально існуючих систем.

Інформація про особу — це сукупність документованих або публічно оголошених відо­мостей про особу. Основними даними про особу (персональ­ними даними) є національ­ність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата й місце на­родження. Джерелами доку­ментованої інформації про осо­бу є видані на її ім'я докумен­ти, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого й регіонального самоврядуван­ня в межах своїх повноважень. Забороняється збирання відо­мостей про особу без її попере­дньої згоди, за винятком ви­падків, передбачених законом. Кожна особа має право на озна­йомлення з інформацією, зі­браною про неї. Інформація про особу охороняється Законом (Стаття 23. Інформація про особу.)

Інформація довідково‒ен­циклопедичного характеру — це систематизовані, докумен­товані або публічно оголоше­ні відомості про суспільне, дер­жавне життя та навколишнє природне середовище. Основ­ними джерелами цієї інформа­ції є енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідом­лення та оголошення, путів­ники, картографічні матеріа­ли тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого й регіона­льного самоврядування, об'єд­наннями громадян, організа­ціями, їх працівниками та ав­томатизованими інформацій­ними системами. Система цієї інформації, доступ до неї регу­люються бібліотечним, архів­ним та іншим галузевим зако­нодавством (Стаття 24. Інфор­мація довідково‒енциклопеди­чного характеру).

Соціологічна інформа­ція — це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих грома­дян і соціальних груп до суспі­льних подій та явищ, проце­сів, фактів. Основними джере­лами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціо­логічних опитувань, спостере­жень та інших соціологічних досліджень. Соціологічні до­слідження здійснюються дер­жавними органами, об'єднан­нями громадян, зареєстрова­ними у встановленому поряд­ку (Стаття 25. Соціологічна інформація).

Інформація документова­на — це інформація, що підго­товлена і призначена для за­доволення потреб користува­чів (Стаття 1 Закону України «Про національну програму інформатизації»).

Науково‒технічна інфор­мація — це документовані або публічно оголошені відомості про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані під час науково‒дослідної, дослідно‒конструкторської, проектно‒технологічної, виробничої та громадської діяльності (Стат­тя 1. Визначення термінів За­кону України «Про науково‒технічну інформацію »).

За ступенем доступу інфор­мація поділяється на відкри­ту інформацію та інформа­цію з обмеженим доступом. Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформа­ції. Завдання контролю за ре­жимом доступу до інформації полягає у забезпеченні додер­жання вимог законодавства про інформацію всіма держав­ними органами, підприємства­ми, установами та організаці­ями, недопущенні необгрунто­ваного віднесення відомостей до категорії інформації з обме­женим доступом. Державний контроль за додержанням встановленого режиму здійс­нюється спеціальними органа­ми, які визначають Верховна Рада України і Кабінет Мініс­трів України.

У порядку контролю Вер­ховна Рада України може ви­магати від урядових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх ді­яльність щодо забезпечення інформацією зацікавлених осіб (кількість випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мо­тивів таких відмов; кількість та об­ґрунтування засто­сування режиму обмеженого досту­пу до окремих видів інформації; кіль­кість скарг на не­правомірні дії поса­дових осіб, які від­мовили у доступі до інформації, та вжиті щодо них заходи тощо) (Стаття 28. Ре­жим доступу до інформації).

Доступ до відкритої інфор­мації забезпечується шляхом:

•систематичної публіка­ції її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірни­ках);

•поширення її засобами масової комунікації;

•безпосереднього її на­дання зацікавленим громадя­нам, державним органам та юридичним особам.

Порядок і умови надання громадянам, державним орга­нам, юридичним особам і пред­ставникам громадськості ві­домостей за запитами встано­влюються цим Законом або до­говорами (угодами), якщо на­дання інформації здійснюєть­ся на договірній основі. Обме­ження права на одержання від­критої інформації забороня­ється законом. Першим пра­вом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхід­на для виконання своїх профе­сійних обов'язків (Стаття 29. Доступ до відкритої інформа­ції).

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на кон­фіденційну і таємну.

У соціології управління думки науков­ців щодо визначення поняття «інформа­ція» здебільшого збігаються. Вони роз­глядають поняття «інформація» з пози­цій системного підходу як фактору інтег­рації систем і характеризують інформа­цію через знання з погляду розмаїття або ж ототожнюють поняття «інформа­ція» з поняттям «знання».

Конфіденційна інформа­ція— це відомості, які знахо­дяться у володінні, користу­ванні або розпорядженні окре­мих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передба­чених ними умов. Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ді­лового, виробничого, банків­ського, комерційного та іншо­го характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, бан­ківського, комерційного та ін­шого інтересу і не порушує пе­редбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи на­лежність її до категорії конфі­денційної, та встановлюють для неї систему (способи) за­хисту. Виняток становить ін­формація комерційного та ба­нківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, подат­ків тощо) та інформація, при­ховування якої являє загрозу життюі здоров'ю людей.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які станов­лять державну та іншу перед­бачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і дер­жаві. Віднесення інформації до категорії таємних відомос­тей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї гро­мадян здійснюється відповід­но до закону про цю інформа­цію. Порядок обігу таємної ін­формації та її захисту визна­чається відповідними держав­ними органами за умови доде­ржання вимог, встановлених цим Законом. Порядок і тер­міни обнародування таємної інформації визначаються від­повідним законом (Стаття ЗО. Інформація з обмеженим доступом).

Документи та інформа­ція, що не підлягають надан­ню для ознайомлення за за­питами осіб. Не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформацій­ними запитами офіційні доку­менти, що містять у собі:

•інформацію, визнану у встановленому порядку дер­жавною таємницею;

•конфіденціальну інфор­мацію;

•інформацію про опера­тивну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, робо­ту органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголо­шення може зашкодити опера­тивним заходам, розслідуван­ню чи дізнанню, порушити право людини на справедли­вий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити за­грозу життю або здоров'ю будь‒якої особи;

•інформацію, що стосу­ється особистого життя грома­дян;

•документи, що станов­лять внутрішньовідомчу слу­жбову кореспонденцію (допо­відні записки, листування між підрозділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;

•інформацію, що не під­лягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами.

Установа, до якої звернуто запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акту іншої державної установи, а та державна установа, яка роз­глядає запит, не має права ви­рішувати питання щодо її роз­секречення; інформацію фі­нансових установ, підготовле­ну для контрольно‒фінансо­вих відомств (Стаття 37 Зако­ну України «Про інформа­цію»).

Інформація в автомати­зованих системах становить сукупність усіх даних і про­грам, які використовуються в автоматизованих системах (АС) незалежно від засобу їх фізичного та логічного подан­ня (Стаття 1 Закону України «Про захист інформації в ав­томатизованих системах»).

Економічна інформація є сукупністю відомостей про со­ціально‒економічні процеси і суб'єктів, які керують цими процесами й колективами лю­дей у виробничій і невиробни­чій сферах. Характеристика­ми економічної інформації є великі обсяги; багаторазове повторення циклів її отриман­ня і перетворення в певні часо­ві періоди (місяць, квартал, рік тощо); розмаїття джерел і спо­живачів; значна питома вага одноманітних процедур при її обробці.

Специфічна інформація. Джерела специфічної інформа­ції, яка характеризує види і сфери діяльності, різні, зокре­ма й Всесвітня мережа Інтернет. Пошук такої специфічної інформації здійснюється за до­помогою інформаційно‒пошукових систем. Однією з найбі­льших за кількістю докумен­тів є російська пошукова сис­тема Rambler (www.rambler.ru). Вона виконує пошук до­кументів в Інтернет за ключо­вими словами і з урахуванням морфології російської мови. Окрім того, будь‒який вели­кий пошуковий сервер вміщує інформацію про сервери за пев­ними тематичними групами. Наприклад, пошукова систе­ма Rambler вміщує також такі розділи як: бізнес/фінанси, робота, закони, реклама, ком­панії, товари/послуги, нерухомість, освіта, експертиза.

Соціально‒педагогічна ін­формація. Директор навчаль­ного закладу та його заступни­ки свої управлінські функції здебільшого реалізують у про­цесі комунікації з людьми, здійснюють обмін думками та інформацією соціального спря­мування. Аналіз наукової лі­тератури з проблеми дослі­дження свідчить про те, що вчені й дослідники розгляда­ють у своїх наукових працях такі основні види соціальної інформації, як педагогічна й управлінська, що циркулю­ють у сфері освіти.

Наведемо приклади автор­ських визначень і розкриємо суть поняття «педагогічна ін­формація». В Українському педагогічному словнику вітчизняний науковець С.Гонча­ренко дає таке визначення по­няття інформації: «У педаго­гіці і психології — зміст будь‒якого повідомлення, дані про щось, які розглядаються в ас­пекті передачі їх у часі й прос­торі». Л. Квіртія так описує суть поняття «пе­дагогічна інформація»: «Вона постає як результат пізнава­льної діяльності у вигляді окремих фрагментів чи ціліс­них систем логічних вислов­лювань, гіпотетичних уяв­лень, теорій, суджень і виснов­ків про закономірності розвитку антропологічних та інте­лектуальних можливостей со­ціального феномена — люди­ни, а також відомостей про ор­ганізацію й перетворення «самопізнавальних» систем на­уки, апарату пошуку й управ­ління потоком її інформації про історичні факти та явища соціально‒педагогічного ха­рактеру, про прогноз подаль­шого розвитку педагогіки, освіту й науково‒комунікати­вні зв'язки у світовому масш­табі». А.К.Шміте визначає поняття педагогічної інформації як «дані, що хара­ктеризують стан конкретного об'єкта управління за певний період, а також усі дані про зо­внішнє середовище, необхідні для управління школою». Слід зауважити, що до­слідник ототожнює поняття «педагогічної» та «управлінсь­кої» інформації, що є неправо­мірним, бо об'єктом управлін­ня не завжди може бути педа­гогічний процес, а, скажімо, педагогічний персонал, обслу­говуючий персонал, фінансо­во‒господарська діяльність або інші види діяльності.

До різновидів соціальної інформації, що відповідає за­питам суб'єктів навчально‒виховного процесу й управлін­ня, у процесі дослідження вхо­дить соціально‒педагогічна інформація як специфічний її різновид, який властивий установам і закладам системи освіти й має специфічний зміст та характерні ознаки. Це по­яснюється тим, що вона має свої, тільки їй притаманні властивості.

Розкриваючи суть поняття «соціально‒педагогічна інфор­мація» , слід враховувати його діалектичний характер у вузь­кому й широкому розумінні. Передусім соціально‒педаго­гічна інформація належить до наукової інформації як видо­вої, бо педагогіка — це наука про навчання та виховання молодого покоління. Під науковою інформацією розумі­ють «здобуту в процесі науко­вого пізнання логічну інформа­цію, що відображає об'єктив­ні закономірності матеріально­го світу й використовується в суспільно‒історичній практи­ці», або «фактичні дані про предмети навколишнього сві­ту, людської діяль­ності й думки, зако­ни й методи вивчен­ня об'єктів, певні форми й способи ус­відомлення, які ха­рактеризують стан галузей наукового знання та їхні дося­гнення».

Якщо в основі своїй за розрізнювальну ознаку взяти відтворення способу виро­блення інформації відповідно до галузей практичної діяль­ності людей, то соціальну інформа­цію, одержану в процесі пі­знання або в результаті дослі­дження, можна поділити на соціально‒політичну, ідеоло­гічну, економічну, соціологіч­ну, психологічну, соціально‒педагогічну, управлінську та інші види. Це подано в Зако­нах України «Про інформа­цію», «Про науково‒технічну інформацію». Причому соціа­льно‒педагогічна інформація належить до спеціальної, тоб­то такої, яка набуває значен­ня в межах певної формальної соціальної групи та відображає практичну діяльність педаго­гічних і науково‒педагогічних працівників. ЇЇ зміст має суто професійний характер і усвідо­млюється суб'єктами як по­треба мати вихідний матеріал для реалізації функціональ­них обов'язків і управлінсь­ких функцій, запропонованих внаслідок розподілу соціаль­них ролей у педагогічному ко­лективі, вироблення й прийн­яття науково обґрунтованих управлінських рішень під час професійної діяльності. Характерною рисою спеціальної ін­формації є імперативна обов'я­зковість для всіх членів педа­гогічного колективу загально­освітнього навчального закла­ду незалежно від посадових сертифікатів і обов'язків.

Першоджерелами соціаль­но‒педагогічної інформації є суспільство, різні сторони і сфери суспільного життя, уста­нови й загальноосвітні навча­льні заклади, соціальні інсти­тути. Проте це не означає, що суб'єкт управління (напри­клад, керівник закладу) одер­жує всю соціально‒педагогіч­ну інформацію, яку викорис­товує в процесі діяльності, без­посередньо від суспільства. Безперечно, частина її — це результат власного управлін­ського й життєвого досвіду, безпосереднього спілкування з людьми, соціальними колек­тивами й групами, зв'язку з різними сторонами життя і сферами суспільства. Іншу, значно більшу за обсягом і різ­ну за змістом, частину соціа­льно‒педагогічної інформації суб'єкт управління здобуває в процесі педагогічної діяльнос­ті, безперервної освіти через систему соціальних інститу­тів, засоби масової комуніка­ції та інші канали зв'язку.

Узагальнене визначення поняття «Ін­формація дається у філософії, де під інформацією розуміють відображення реального світу. Це поняття є загально‒науковою категорією, невід'ємним атри­бутом матерії та руху. На жаль, ця дефі­ніція в умовах сучасного розвитку на­уки ще не набула статусу філософської категорії нарівні з поняттями «матерія», «енергія», «час» та «рух».

Термін «соціально‒педа­гогічна інформація» у вузько­му розумінні цього слова — це трансформована з інформацій­ного простору у внутрішнє пе­дагогічне середовище соціаль­на інформація, а у широко­му — сукупність знань, даних, повідомлень, відомостей, що передаються у часі й просторі про педагогічні й управлінські об'єкти, процеси, явища, про взаємодію об'єктів, науково обґрунтований педагогічний досвід, інновації, технології та зовнішнє соціальне середови­ще, які необхідні для пізнан­ня й управління.

Отже, соціально‒педагогічна інформація є специфічною формою взаємозв'язку струк­турних компонентів загально­освітнього навчального закладу як системи і формою її взає­модії з навколишнім соціаль­ним середовищем.

Окрім зазначених вище у законодавчо‒правових доку­ментах видів інформації, існу­ють також авторські класифі­кації видів і визначення їх назв.

Поняття «інформація» прийнято пов'язувати з певною системою в тому розумінні, що для її одержання та цирку­ляції необхідний об'єкт, який є носієм або джерелом інформації, та суб'єкт‒споживач, зацікавлений в її продуку­ванні та використанні. Будь‒який вид ін­формації має три основні параметри: зміст, кількість, якість.

В інформаційному менедж­менті є таке поняття: «інфор­мація Касандри». Ван Гунстерен пише про специфічний вид інформації, що може вплива­ти на вищий менеджмент, і називає його «інформацією Касандри». З усього обсягу ін­формації, що існує і пропону­ється керівнику, — пише Ван Гунстерен, — лише певна її частина необхідна для вико­нання поставлених завдань. « Цю інформацію можна назва­ти «використаною інформа­цією» — вона дотична до спра­ви і важлива. Інший вид інфор­мації, що не стосується пред­мета, але на який, однак, зве­ртають увагу, він називає «змішаною (непевною) інформацією», оскільки вона стосу­ється побічних деталей. Тре­тій вид — «інформація Каса­ндри» —проходить непоміче­ною. Це інформація, що безпо­середньо стосується суті спра­ви, але якій не приділяють на­лежної уваги: це ключові дані, на які не звертають уваги.

Назва цього виду інформа­ції походить від імені дочки царя Трої — Пріама. У Касандру, за класичною легендою, закохався бог Аполлон і наді­лив її здатністю передбаченням майбутнього. Коли ж вона відкинула його залицяння, взяти подарунок назад уже було неможливо, оскільки дарунок богів є вічним. Тоді Аполлон доповнив його — відтепер Касандру ніхто не хо­тів слухати, бо вважали її бо­жевільною. За приклад мож­на навести застереження Касандрою троянців про подару­нок афінян — дерев'яного коня («Троянський кінь»), яке її народ проігнорував, внаслі­док чого місто було зруйно­вано.

Ван Гунстерен вважає, що існує кілька причин неуважно­го ставлення до «інформації Касандри»: керівники не ма­ють достатнього доступу до інформації; інформація є надто загрозливою (наприклад, ін­формація про те, що війна з греками ще не закінчилася, була надто загрозливою для троянців — і вони відкинули її)». Мораль цієї історії для керівників, які при­ймають рішення, цілком про­зора. Пам'ятати треба про всі види інформації та не забува­ти про «інформацію Касанд­ри», яка часто є першим попе­редженням про те, що справа є невідкладною.

Вивчення наукових праць вітчизняних і зарубіжних учених, розвідок дослідників у різних галузях науки, законо­давчо‒правових документів стосовно з'ясування суті, ха­рактерних ознак і основ кла­сифікації інформації дає змогу сформулювати висновки у та­кий спосіб. У хронологічному порядку інформація подана такими видами: фізична, біо­логічна та соціальна.

Суть, характерні ознаки, класифікаційні основи різних видів соціальної інформації, що циркулює у сферах суспі­льства, лише аспектно висві­тлені з урахуванням предмета дослідження у філософії інфо­рмаційної цивілізації (Р. Абдєєв); соціальній філософії (В.Андрущенко, М.Горлач); кібернетиці (Н.Вінер, В.Глушков); соціології (В.Афанасьєв, В.Коган, А.Урсул); інформатиці (В.Биков, М.Жалдак, Р.Гіляревський, А.Михайлов, Н.Морзе, А.Чорний); педаго­гіці (С.Гончаренко, Г.Єльні‒кова, Л.Квіртія, В.Маслов, В.Пікельна, А.Шміте).

Соціальна інформація — це найвищий тип інформації, що виникає в результаті люд­ської діяльності й суспільної практики — найвищої форми перетворень життя й навко­лишнього середовища. Інфо­рмація становить сукупність знань, даних, відомостей і по­відомлень про соціальну та інші форми руху матерії, сус­пільство, соціальне середови­ще, життя, виробництво і Все­світ. Відповідно до прийнятої більшістю дослідників‒соціологів точки зору, соціальна ін­формація — це надзвичайно широка, основна таксономіч­на надвидова категорія, охоплює багато видів інформації і є щодо них родовою, тоді як типи соціальної інформації відносно неї є видовими. Дже­релом вироблення й накопи­чення інформації є соціальне середовище, що оточує люди­ну, забезпечує соціальні, ма­теріальні та духовні умови її існування, формування й дія­льності.

Соціальну інформацію вче­ні та дослідники класифіку­ють за різними ознаками. У Законі України «Про інформа­цію » за системотворчу ознаку класифікації взято розмах циркуляції в інформаційному полі й гіпотетично поділено інформаційний потік на основ­ні види: особистісний, спеціа­льний, масовий. Соціальна ін­формація, що циркулює в сус­пільстві, зокрема, у сфері осві­ти, є гетерогенною, бо складається з різних неоднорідних складових, охоплює низку спе­цифічних видів.

Керівники закладів і су­б'єкти навчально‒виховного процесу використовують усі види інформації в процесі про­фесійної діяльності як разом, так і окремо, в різноманітних поєднаннях і термінах часу для розв'язання стратегічних, та­ктичних і оперативних за­вдань і ситуацій. Властивості інформації пов'язані з її зміс­том, оскільки вона відображає цей зміст (дійсність, об'єктивність, правдивість, вірогід­ність).

Учені‒соціологи В.Афанасьєв і А.Урсул у процесі конкретизації й класифікації соціальної інформації з ураху­ванням наявних форм суспі­льної свідомості (наука, філо­софія, політика, право тощо) визначили такі основні види соціальної інформації: кому­нікативна, управлінська, пі­знавальна, навчально‒вихов­на, агітаційно‒пропагандист­ська.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про інформацію

Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ