Сучасні інтеграційні угруповання країн

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угрупо­вань. Серед них можна виділити: Європей­ський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) у в Західній Європі; Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА) – у Північній Америці; Тихо­океанське економічне співтовариство (АТЕС)– в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угрупо­вання західноєвропейських країн називалось Європейські співто­вариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Євро­пейський Союз.

Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шіст­кою провідних європейських країн – Німеччиною, Францією, Італією, Нідер­ландами, Бельгією і Люксембургом:

§ Європейського об’єднання вугілля і сталі (угода 1951 p.);

§ Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення ЄЕС 1957 p.);

§ Європейського співтовариства з атомної енергії (угода1958 p.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні члени Союзу входять: Німеччина, Франція, Іта­лія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінлян­дія, Польща, Словенія, Угорщина, Че­хія, Естонія, Латвія, Литва . Виявляють бажання вступити до ЄС Румунія, Хор­ватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалі­стичних країн Європи тільки Росія, Білорусь та Югославія не за­декларували бажання приєднатися до ЄС. У самому ж Союзі пла­нують до 2015–2020 pp. збільшити число членів до 30-35.

Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Європейський Союз має свої наднаціональні законодавчі та ви­конавчі органи:

ž Рада міністрів – законодавчий орган, на рівні якого прийма­ють рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу залежно від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю;

ž Європейська рада[9] – верховний орган, до складу якого вхо­дять глави держав і урядів країн – членів ЄС. Його робота прохо­дить у формі нарад або сесій двічі на рік;

ž Комісія Європейського Союзу – виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів. Комісія Європейського Союзу контролює дотримання митного режиму, стан аграрного рин­ку, податкову політику; здійснює фінансування зі своїх фондів (соціального, регіональ­ного, аграрного); самостійно веде переговори з третіми країнами; має право розпоряджатися спільним бюджетом; приводить у відповідність до норм ЄС національні законодав­ства, стандарти і норми;

ž Європейський парламент – орган, що контролює діяльність комісії і затверджує бюджет;

ž Суд ЄС – вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

Крім цих органів, існують інші консультативні органи та допо­міжні заклади – різні комітети, комісії, підкомісії, фонди регіо­нального регулювання.

Первинним законодавством і правовою основою ЄС є міждержав­ні угоди про створення і розширення ЄС та інші угоди про діяльність Союзу. Вони мають однакове тлумачення у всіх країнах – членах Союзу і підпадають під його юрисдикцію. Законодавчі акти Європейського Союзу вищі за національні зако­ни у сферах зовнішньоторговельної політики; аграрної політики; господарського і цивільного права; податкового законодавства. Прийняття будь-яких нормативних актів, які суперечать праву ЄС, на території країн-членів не допускається.

Європейський Союз має власний, незалежний від країн-членів, бюджет. Розмір його визначається Радою і Європарламентом, який затверджує бюджет ЄС. Доходна частина бюджету ЄС формується за рахунок власних коштів, які складаються із ввізного мита, котре компен­сує різницю в цінах на сільгосппродукти в країні, що імпортує, і на зовнішньому ринку; митних податків за загальним митним тари­фом; частини податку на додану вартість; інших коштів; внесків країн-членів (1,2-1,3 % ВВП всіх країн).

Найбільша частина бюджету ЄС використовується на проведен­ня спільної аграрної політики, основою якої є субсидування внутрішніх та експортних цін. Внаслідок митних бар’єрів на аг­рарний ринок ЄС практично не надходять товари зі світового аг­рарного ринку, ціни на якому значно нижчі.

Під час створення ЄС були проголошені його завдання:

▪ поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями;

▪ введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами;

▪ ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів та послуг;

▪ загальна політика в галузях транспорту і сільського гос­подарства;

▪ створення валютного союзу;

▪ уніфікація податкових систем;

▪ зближення законодавств країн-учасниць;

▪ розробка принципів узгодженої економічної політики.

У реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, скасовані обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стан­дарти на багато видів продукції тощо.

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди про формування економічного і валютного союзів (Маастрихтські уго­ди), згідно з якими в ЄС була введена єдина грошова одини­ця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної полі­тики – Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.

Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, котрі бажають стати членами ЄС, було визначено на нараді у Копенгагені (1993 р.) Це так звані копенгагенські критерії:

▪ стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну владу закону, права людини і національних меншин;

▪ ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єди­ним ринком ЄС;

▪ здатність виконувати членські обов’язки, серед яких підтримка завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так звані Маастріхтські критерії, які висуває ЄС до своїх потенційних членів:

▪ низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

▪ помірно стабілізовані обмінні курси валют;

▪ мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % ВВП);

▪ прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що і не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).

Всебічна інтеграція в організаційні структури світового госпо­дарства, зокрема ЄС, є стратегічною метою зовнішньоекономічної політики України. Розвиток економічної інтеграції України в ЄС відбувається відповідно до угоди про партнерство та співробітни­цтво між Європейським Союзом та Україною (1994 р.). Україна першою з країн колишнього СРСР підписала таку угоду з ЄС. Основними завданнями Угоди є:

ž розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

ž сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

ž створення фундаменту для взаємовигідного економічного, со­ціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культур­ного співробітництва;

ž підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демокра­тії та завершення переходу до ринкової економіки.

Визначені й основні етапи просування України до Європи: вступ до COT; отримання статусу країни з ринковою економікою; створення зони вільної торгівлі з ЄС і отримання статусу його асо­ційованого члена.

Крім ЄС, значна роль в Європі належить ще одному економічно­му угрупованню – Європейській асоціації вільної торгівлі. Вона була ство­рена у 1960 р. в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Швейцарією, Великобританією, Данією, Порту­галією. Принципи діяльність ЄАВТ суттєво відрізняються від принципів діяльності ЄС:

• за кожною країною зберігається зовнішньоторговельна автоно­мія і власні мита в торгівлі з третіми країнами, не існує єдиного митного тарифу;

• немає наднаціональних органів; Рада, в яку входять представ­ники усіх країн – членів ЄАВТ, може ухвалювати рішення лише одноголосно;

• країни – члени її частково не відмовляються від свого суве­ренітету;

• ЄАВТ – це зона вільної торгівлі, причому режим вільного безмитного товарообігу між країнами-членами діє лише для промисло­вих товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію. ЄАВТ не є таким стійким інтеграційним угрупованням, як ЄС. Ще у19 70-х рр. з ЄАВТ вийшли і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, а у 1995 р. – Австрія, Норвегія, Швеція і Фінляндія.

Відносини між двома інтеграційними угрупованнями, що існу­ють в Європі, постійно розвиваються. До 1977 р. утворилася зона вільної торгівлі промисловими товарами країн ЄС і ЄАВТ, в межах якої ліквідовувались мита і зменшувались нетарифні обмеження взаємної торгівлі. У 1991 р. була підписана угода між ними про створення єдиного європейського простору. Згідно з цією угодою країни – члени ЄАВТ з 1993 р. вводять у своє законодавство пра­вові акти ЄС стосовно вільного переміщення товарів, капіталів, по­слуг, а також конкурентної політики. Інтеграція ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство країн ЄАВТ не змогло б конкурувати з країнами ЄС.

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об'єд­нало держави, що досі розвивалися, грунтуючись на різних економіч­них та політичних моделях, стало Чорноморське економічне спів­робітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбуль­ської декларації і об'єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болга­рію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію, Руму­нію, Туреччину, Україну. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає у створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

З 1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська уго­да про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення спів­робітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об'єднання Центральноєвропей­ська ініціатива (ЦЄІ). Воно об’єднує Австрію, Бос­нію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угор­щину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Біло­русь, Болгарію, Румунію, Україну. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можуть бути поділені на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні про­екти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); куль­турні проекти (фестивалі, семінари, стипендії).

Одним з найбільших економічних угруповань світу є Північно­американський ринок, який утворюють США, Канада та Мексика у межах Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). На державному рівні американо-канадська Угода про вільну торгівлю була укладена у 1988 p., а в 1992 р. до неї приєдналась Мексика. Угода про вільну торгівлю передбачає поступову ліквідацію тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі; полегшення умов взаємних капіталовкладень; порядок врегулювання торгових конфліктів між її учасниками. Повноцінний Північно-американський спільний ринок, за планами організаторів НАФТА, може бути створений до 2010 р.

Активізуються інтеграційні процеси і в Південній Америці. У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай (приєднався пізніше) уклали торговий пакт МЕРКОСУР, який набув чинності з 1 січня 1995 р. Його метою є створення нового потужного регіо­нального торговельно-економічного блоку, який об’єднує країни з населенням загальною чисельністю понад 200 млн. чол. і сумарним ВВП більш ніж 550 млрд. дол. Результатом такого об’єднан­ня є те, що 90 % взаємної торгівлі країн-членів звільняється від будь-яких тарифних бар’єрів, а щодо імпорту з третіх країн вво­диться загальна тарифна структура та митні правила. МЕРКОСУР є одним з найдинамічніших економічних угрупо­вань у сучасному світі.

В меншій мірі розвинені інтеграційні процеси серед країн Афри­ки. У 1989 р. Алжир, Лівія, Мавританія, Марокко та Туніс утворили Союз Арабського Загребу – договір, який передбачав організацію економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. Але широкого співробітництва досягти не вдалося. Економічна відсталість та відсутність міждержавних зв’язків не дозволяють швидко створити на африканському континенті інтеграційні угруповання. В планах Організації африканської єдності є ідея створення до 2005 р. Африканського економічного співтовариства.

Перспективи розвитку економічної інтеграції у Східній Азії по­в'язують передовсім зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АЕС). Співтовариство об'єднує Япо­нію, США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, більшість країн Східної і Південно-Східної Азії, зокрема країн – членів Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Китай та Океанію. Таке співтова­риство лише формується, тому ідуть пошуки шляхів співробітни­цтва.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособие.-М.: Маркетинг, 1996.-196 с.

2. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 1996. – 241 с.

3. Киреев А.П. Международная экономика. Учеб. пособие для вузов.– М., Международные отношения. – ч. 1, 1997.-416 с.; ч.2 1999. – 488 с.

4. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник. – К.: Знання, 2004. – 406 с.

5. Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика. Теория и политика: Учебник для вузов. – М., МГУ, 1997. – 799 с.

6. Линдерт П.Х. Экономика мирохозяйственных связей. - М.: Прогресс, 1992.- 520 с.

7. Макконнел К., Брю С. Экономикс. - М., 1992.- Т. 2. - 400 с.