Участь України в МВФ та МБРР

Україна офіційно стала членом МВФ та МБРР з вересня 1992 р. Міністр фінансів від імені уряду України підписався під Статтями Угод про заснування цих організацій, що означало погодження з умовами співробітництва, викладеними в статутних документах цих організацій. Складнішим для України було виконання другої умови вступу – вступного внеску. Цей внесок був визначений для України в розмірі 665 млн.SDR, що за курсом 1992 р. становило майже дев’ятсот мільйонів доларів.

Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася так званим Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформляється як безпроцентний і безстроковий кредит, який по можливості країна повинна викупити.

У МБРР відповідно до квот Україні було виділено 10.678 акцій на загальну суму один мільярд триста мільйонів доларів США. За них потрібно було негайно внести валютну готівку у розмірі 7.9 млн. дол., а на залишок видати безпроцентний борговий вексель. Такий порядок застосовується МБРР з метою полегшення вступу до банку. Боргові кошти використовуються МБРР, як правило, в національній валюті країни-боржника під час проведення на її території спільних програм. Валютну готівку за членство України в МБРР внесли Нідерланди. Уряд цієї країни погодився надати українській стороні пільговий кредит. Нідерланди традиційно виступають в ролі країни-опікуна для країн, які вступають до МБРР, чимало країн, крім України, делегували Нідерландам своє представництво і захист інтересів у Раді керуючих.

Членство в МВФ та МБРР дозволяє Україні отримувати необхідні кредити для структурної перебудови економіки, стабілізації національної валюти, відкриває шлях для залучення іноземних інвестицій.

Одержання Україною кредитів пов’язане з виконанням певних політико-економічних умов, які стосуються всіх без виключення країн-позичальників. МВФ обґрунтовує це необхідністю бути впевненим, що країни-боржники будуть спроможні погасити свої борги. Місії МВФ, які працювали в Україні, відзначили, що Україна “перебуває на правильному шляху трансформації своєї економіки в ринкову”, в цілому виконує рекомендації МВФ.

При розробці своїх рекомендацій МВФ традиційно керується монетаристською концепцією. Як правило, ці стабілізаційні програми, які ґрунтуються на монетаристській концепції згідно з рекомендаціями МВФ, носять дефляційний характер зі всіма соціально-економічними наслідками дефляції. Ці заходи можуть викликати згортання інвестиційного процесу, гальмування темпів економічного зростання, падіння обсягів національного виробництва, зайнятості, виникнення безробіття, падіння реальної заробітної плати, зниження рівня життя, майнову диференціацію, хоча, звичайно, допомагають у боротьбі з інфляцією. Дефляційні заходи, на жаль, не завжди досягають мети, особливо якщо порушення рівноваги платіжного балансу носять стійкий структурний характер і відбуваються на фоні падіння обсягів виробництва. Звідси виникає проблема “ціни” кредитів МВФ, ціни, в яку стає країні реалізація стабілізаційних макроекономічних програм при сприянні МВФ. Спад виробництва і втрати, яких внаслідок цього зазнає держава, можуть бути набагато більшими, ніж позитивний ефект від зниження інфляції за рахунок обмеження грошової та кредитної маси.

Враховуючі ці наслідки, з середини 1980-х рр. МВФ все більше уваги приділяє довгостроковим структурним та інституційним проблемам економічної політики, соціальним аспектам реформ. Разом з тим, реалізація саме монетаристського варіанту стабілізаційної програми в Україні дала певні позитивні наслідки: приборкання інфляції завдяки виваженій грошово-кредитній політиці, покращення бюджетної системи за рахунок скорочення ряду видаткових статей, лібералізація зовнішньоторговельного режиму, а також зрушення у приватизації великих державних підприємств. Серед негативних ефектів можна відзначити слабкий рівень економічної активності. Проте саме позитивні зрушення дають надію на відродження національної економіки, її інтеграцію у світове співтовариство.