Європейська валютна система

Європейська валютна система (ЄВС) була створена у 1979 р. як міжнародна регіональна система країн-членів Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Римська угода 1957 р. про заснування ЄЕС, яку підписали ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург і до якої приєдналися у 1973 р. Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 р. – Греція, у 1986 – Іспанія і Португалія, спочатку не передбачала створення валютної Європи, йшлося лише про координацію внутрішньої та зовнішньої грошової політики. Але з крахом Бреттон-Вудської валютної системи пошуки шляхів створення валютного союзу в Європі активізувався.

У 1972 р. Рада міністрів ЄЕС приймає рішення щодо обмеження амплітуди коливань валют країн співдружності, для чого центральні банки повинні були узгоджувати свої інтервенції на валютних ринках. Так виникла “європейська валютна змія”. Для валют країн-членів встановлювався “валютний коридор” з границями коливань курсів +/– 1,125 % до +/– 4,5 % в різні роки. На час виникнення “валютної змії” таким чином визначилися границі коливань курсів валют 6 країн (ФРН, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу). Якщо курс валюти виходив за межі встановленого коридору, центральний банк повинен був вдаватися до інтервенції. “Валютна змія” проіснувала до введення у 1979 р. ЄВС.

Метою створення ЄВС було підвищення стабільності валют країн-членів; забезпечення економічного зростання в умовах стабільності; посилення економічного взаємозв’язку країн-членів; посилення стабілізуючого впливу на міжнародні економічні і валютні відносини. ЄВС ґрунтувалася на трьох елементах: спеціальній розрахунковій валютній одиниці ЕКЮ; механізмі валютних курсів та інтервенцій (допустимі коливання +/– 2,25 %); механізмі кредитування з метою стабілізації валютних курсів.

ЕКЮбула колективною резервною валютною одиницею, що базувалася на “кошику” валют 12 країн-членів ЄС. Питома вага певної валюти в цьому “кошику” визначалася на основі частки країни у ВНП ЄС і в експорті всередині союзу. Проіснувала як спе­ціальний запис на рахунках Європейського фонду валютного співро­бітництва до 1 січня 1999 р. Одиниця ЕКЮ дорівнювала приблизно 1,3 долара США. Обсяг емісії ЕКЮ перевищував випуск SDR. Метою запровадження ЕКЮ було не тільки досягнення стабільності валютних курсів країн ЄС, але й захист ЄВС від коливань курсу долара та економічного диктату США.

Протягом 15 років ЄВС функціонувала досить стабільно. Але восени 1992 р. з неї виходить англійський фунт, девальвується іспанська песета і португальський ескудо. Однією з причин була неспроможність центральних банків цих країн протистояти біржовим спекулянтам, які грали на зниження з розрахунку на девальвацію валют. У 1993 р. 5 з 8 валют ЄВС впали до встановленої для них нижчої границі. Центральними банками було прийняте рішення щодо штучної їх підтримки, границі коливань встановлені в межах 15%.

Разом з тим, з 1989 р. розпочинається опрацювання плану валютного об’єднання Європи: здійснення скоординованої економічної валютної політики окремих країн ЄС; створення центрального банку ЄС; заміна національних валют єдиною валютою ЄС.

За Маастрихтською угодою 1991 р. про створення єдиного європейського простору були визначені етапи створення країнами ЄС валютного союзу:

1 етап (1998 р.) – визначені країни, які відповідають критеріям союзу (рівень інфляції, дефіцит державного бюджету – не повинен перевищувати 3%, рівень облікової ставки, стабільність національної валюти) і створять валютний союз, планувалося також створити Центральний Європейський банк і розгорнути європейську систему центральних банків. Остаточний список держав, які готові до впровадження євро, був затверджений главами держав і урядів країн на саміті 2 травня 1998 р. у Брюсселі. Згідно з цим списком до монетарного союзу у січні 1999 р. приєдналися 11 з 15 країн Європейського Союзу — Бельгія, Німеччина, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія. Утрималися від всту­пу Великобританія, Швеція, Данія, а Греція не пройшла за макроекономічними показниками.

2 етап (1999-2003 рр.) – з 1 січня 1999 р. із введенням в обіг єдиної для Євросоюзу ва­люти – євро – в Європі почав діяти Економічний і валютний союз. Євро спочатку замінив національні валюти держав у безготівкових розрахунках, а з 1 січня 2002 р. в обіг були введені банкноти і монети.

3 етап (з 2004 р.) – всі банківські рахунки у просторі Європейського валютного союзу конвертовані в нову європейську валюту.

Єдина європейська валюта може стати найміцнішою у світі. Вона розглядається як фактор стабільності ЄС, підвищення ефективності боротьби з інфляцією, конкурентоспроможності товарів у боротьбі за ринки з США та Японією. Економісти вважають, що євро має всі шанси зайняти місце долара на ринку капіталів, внести кардинальні зміни у фінансову ситуацію всього світу. Нова валюта дозволяє також уникнути значних витрат, пов’язаних з обміном однієї валюти на іншу (за оцінками експертів, економія становитиме 50 млрд. дол.), звужує можливості для спекулятивних операцій. Не виключно, що реалізація проекту європейського економічного і валютного союзу у майбутньому поставить питання про економічну і валютну інтеграцію всього західного світу, основою якого будуть незмінні валютні курси, як за часів золотого стандарту.