Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд (МВФ) являє собою міжнародну фінансову організацію, яка має статус спеціалізованого закладу Організації Об’єднаних Націй (ООН). Це міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами і надання їм фінансової допомоги у вигляді кредитів в разі виникнення валютних ускладнень. МВФ виступає інституційною основою світової валютної системи.

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН 22 липня 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США), яка прийняла Статті Угоди про МВФ, і ця Угода фактично виконує роль Статуту МВФ. Практичну діяльність МВФ розпочав з 1 березня 1947 р. СРСР брав участь у Бреттон-Вудській конференції, але не ратифікував Угоди про створення МВФ, отже, не став його членом. У роки “холодної війни” (1950-1960 рр.) з МВФ вийшли Польща, Чехословаччина, Куба. Тільки на початку 90-х рр. колишні соціалістичні країни, а також країни колишнього СРСР, в тому числі і Україна, вступили до МВФ. Зараз членами цього Фонду є понад 180 країн.

Цілі МВФбули визначені у 1 статті його Статуту :

▪ сприяти міжнародному валютному співробітництву;

▪ полегшувати розвиток та гармонійне зростання міжнародної торгівлі й брати таким чином участь у встановленні та підтримці високого рівня зайнятості й реального доходу, а також у розвитку виробничих ресурсів;

▪ сприяти стабільності валютного обміну і запобігати знеціненням, пов’язаним з конкуренцією;

▪ сприяти встановленню багатосторонньої системи розрахунків по поточних операціях і скасуванню обмежень валютного обміну, які перешкоджають розвитку міжнародної торгівлі;

▪ надавати країнам-членам за рахунок ресурсів Фонду можливість коригувати порушення зовнішньої рівноваги або міжнародного добробуту;

▪ обмежувати обсяги порушень рівноваги платіжних балансів.

Практично МВФ має три основних завдання:

§ стежити за додержанням країнами-членами “кодексу гарної валютної поведінки”, визначеного його Статутом (стабільність валютного обміну, свобода поточних розрахунків, недискримінація, конвертованість валют, зовнішня рівновага); здійснювати нагляд за економічною політикою країн-членів;

§ надавати в їх розпорядження фінансові ресурси для виконання вимог “кодексу”, виправляючи і попереджуючи порушення рівноваги платежів за допомогою відповідної економічної політики;

§ представляти собою форум для узгодження дій та співробітництва країн в валютній сфері.

МВФ являє собою специфічну організацію. З одного боку, це класична міжнародна організація, в якій кожна країна має один голос. З іншого боку – це акціонерне товариство, ресурси якого форму­ються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти залежить від рівня еконо­мічного розвитку країни та її ролі у світовій економіці та міжнарод­ній торгівлі. Квота переглядається кожні 5 років. Квота України у 1992 р. становила 0,7% (для порівняння: Росії – 3%, США – 19,62%, Німеччини та Японії — по 6,1;, Франції та Великобританії — по 5,48%). Залежно від розмірів квот розподіляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. SDR її квоти. В результаті більшість голосів належить США і країнам – членам ЄС (»50%). Завдяки потужному економічному потенціалу США займають в МВФ привілейоване місце. Навіть не зважаючи на певне скорочення питомої ваги голосів США зі вступом до МВФ нових країн, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові рішення Фонду. Промислово розвинені країни (24) мають 60% голосів в МВФ. Частка інших країн (майже 86% загального числа членів Фонду) становить лише 40%. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютни­ми стабілізаційними фондами. До залучення коштів приватних банків МВФ не вдається.

МВФ надає наступні види кредитів:

§ звичайний кредит – для стабілізації платіжного балансу в межах року з можливим його продовженням до 4–5 років.

§ компенсаційний кредит – для компенсації скорочення експортного виторгу за незалежними від країни-позичальника при­чинами (на 3–5 років).

§ стабілізаційний („буферний“) кредит – для фінансування запа­сів сировини в зв'язку з несприятливою кон'юнктурою на світових ринках (на 3–5 років).

§ розширене фінансування – для структурної перебудови зовнішніх розрахунків, якщо наявні серйозні порушення платіж­ного балансу (до 3 років).

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні за­паси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Кредити надаються у формі прода­жу іноземної валюти за національну, яка зараховується на рахунок МВФ у центральному банку країни, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

Кожна країна може отримати від МВФ без будь-яких умов і процентів певну суму у конвертованій валюті, яка відповідає 25 % її квоти-внеску. До Ямайської конференції така можливість позики мала назву золотої частки, тепер вона називається резервною часткою. Вона відповідає внеску в золоті або конвертованій валюті, який зробила країна до МВФ в залік своєї квоти. Отже, по суті вона не являє собою кредитну послугу.

Сума позик, наданих країні-члену МВФ в межах додаткових кредитних угод, утворює її “кредитну позицію”. Резервна частка та кредитна позиція разом складають резервну позиціюкраїни в МВФ. В межах резервної позиції країни-члени можуть одержувати кошти в МВФ автоматично на першу вимогу. Використання цієї позиції не потребує від країни процентних та комісійних платежів і не передбачає повернення одержаних валютних коштів.

Механізм “кредитних часток”МВФ полягає у тому, що кошти в інвалюті, які можуть бути позичені країною-членом понад резервну частку (100% величини квоти) поділяються на 4 кредитних частки (транші), кожна обсягом по 25% квоти. Гранична сума кредиту, яку країна може отримати в МВФ внаслідок повного використання резервної та кредитної часток, становить 125% її квоти. Для того, щоб скористатися цим механізмом, країна-позичальник повинна надіслати до МВФ “лист про наміри”, в якому має зазначити заходи щодо врегулювання платіжного балансу або досягнення інших цілей. Якщо МВФ визнає, що країна використовує позику всупереч прийнятим нею зобов’язанням і цілям Фонду, не виконує рекомендації МВФ, кредитування може бути обмежене або припинене.

Використання першої (нижньої) кредитної частки може здійснюватися як у формі прямої покупки інвалюти, коли країна одержує необхідну суму негайно, після отримання Фондом її запиту, так і шляхом укладання з МВФ угоди про резервний кредит. Надання МВФ коштів в рахунок верхніх кредитних часток практично у всіх випадках здійснюється через угоди про резервні кредити.

Угоди про резервний кредит, або кредити “стенд-бай”(Stand-by Arrangements) почали застосовуватися з 1952 р. і спочатку призначалися для фінансування поточного дефіциту платіжного балансу. З 1961 р. вони почали застосовуватися з метою протидії дестабілізуючому руху капіталів, з 1974 р. вони були поширені на країни з економічними проблемами структурного характеру. Сьогодні головним призначенням кредитів “стенд-бай” є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів МВФ. МВФ за допомогою спеціальних критеріїв контролює виконання угоди країною-позичальником. Якщо умови угоди не виконуються, країна не одержує наступного траншу валюти. За допомогою такого механізму МВФ може впливати на економічну політику держав.

З 1960-х рр. з метою розширення кредитних можливостей МВФ та оперативного реагування на різноманітні дестабілізуючі чинники створюються спеціальні фонди, які відрізняються за цілями, умовами та вартістю кредитів.

Постійно функціонуючими спеціальними фондами МВФ є :

· Фонд компенсаційного фінансування та фінансування непередбачуваних витрат – призначений для кредитування країн, які мають дефіцит платіжного балансу, зумовлений зовнішніми, незалежними від них чинниками: стихійними лихами, непередбачуваним падінням світових цін, введенням протекціоністських заходів країнами – торговельними партнерами, появою товарів-субститутів та ін.; загальний ліміт доступу до кредитів цього фонду становить 95% квоти зацікавленої країни;

· Фонд кредитування резервних запасів – призначений для допомоги країнам, які беруть участь у створенні таких запасів сировинних товарів відповідно до міжнародних угод, якщо це погіршує стан їх платіжного балансу; загальний ліміт доступу – 30% квоти;

· Фонд фінансової підтримкиоперацій щодо скорочення й обслуговування зовнішнього боргу, ліміт кредитів – 30%;

· Фонд підтримки структурних перетворень – орієнтований на країни, які здійснюють перехід до ринкової економіки, ліміт кредиту – 50% квоти.

Також МВФ періодично створює тимчасові кредитні фондиз метою розв’язання гострих і невідкладних проблем міжнародних валютних відносин, до формування яких залучаються запозичені кошти з різних зовнішніх офіційних джерел. До таких тимчасових фондів належать:

· Нафтовий фонд(1974-1976) – надавав кредити країнам-імпортерам нафти, які мали дефіцит платіжного балансу внаслідок підвищення цін енергоносіїв. Умови кредитування були досить жорстокими: вартість кредиту 7,2% річних, обов’язкове виконання рекомендацій МВФ щодо проведення національної енергетичної та валютної політики;

· Фідуціарний (довірчий) фонд(1976-1981 рр.) був створений за рахунок прибутків, одержаних МВФ від продажу 25 млн. унцій золота. Кошти були розподілені МВФ між 104 країнами, що розвиваються, на пільгових умовах: строк кредиту – 10 років, погашення починається через 5 років з моменту надання за ставкою 0,5%;

· Фонд додаткового кредитування (1980 р.) створений для надання додаткових кредитів країнам, які мають глибокі та затяжні кризи платіжних балансів і вичерпали ліміти звичайних кредитів МВФ, його наступником став

· Фонд розширеного доступу до кредитів МВФ (1981 – 1992);

· Фонд структурної перебудови (1986 р.) створений для фінансування довгострокових (3 роки) програм оздоровлення, які стосуються макроекономічної структурної перебудови найбідніших країн, що розвиваються; ліміт – 50% квоти, процентна ставка 0,5%, строк кредиту – 10 років.

Розширення кредитних можливостей МВФ за рахунок створення додаткових спеціальних фондів відображає процес адаптації системи міждержавного кредитування та валютного регулювання до мінливих умов світової економіки.

МВФ не лише безпосередньо кредитує країни, але й допомагає їм одержати кредити урядів промислово розвинених країн, групи Міжнародного банку реконструкції і розвитку, приватних комерційних банків, виступаючи гарантом повернення кредитів, платоспроможності країн. З іншого боку, відмова МВФ у кредитній підтримці може закрити країні доступ до світового ринку позичкового капіталу.

За час свого існування МВФ перетворився на універсальну організацію та здобув визнання як головний наднаціональний орган регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, що здійснює місію підтримки стабільності в цій сфері для забезпечення економічного зростання, розвитку міжнародної торгівлі, широкого співробітництва всіх країн світу.