Суть, передумови та етапи міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтерна­ціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

· формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та органами управління; спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та наддержавному рівнях;

· зростає можливість об’єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

· основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільго­вих порівняно з іншими країнами умовах;

· інтеграційне співробітництво має комплексний і довготрива­лий характер.

Для утворення інтеграційних об’єднань країн необхідна наявність низ­ки об’єктивних та суб’єктивних передумов, головними з яких є:

▪ сучасна НТР, яка об’єктивно зумовлює формування міждержав­ного господарського простору з оптимальним поєднанням можли­востей і потреб національних економік;

▪ соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню;

▪ близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

▪ досить тривалий період і досвід взаємного економічного співро­бітництва групи країн;

▪ цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів;

▪ наявність спільних кордонів, спільних історичних, куль­турних та інших умов існування.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

Угода про вільну торгівлю ґрунтується на міждержавній угоді між країнами-учасницями. Кожен член зони вільної торгівлі[8] залишає за собою право на ведення самостійної економічної полі­тики. Сфери співробітництва визначаються угодою про ЗВТ. Для координації діяльності і розгляду розбіжностей у ході вирішення питань технічного характеру, як правило, створюється Секретаріат ЗВТ. Можливе також створення окремого органу (Ради) з надан­ням йому права прийняття обов’язкових рішень, що стосуються питань технічного характеру. Єдиний митний тариф не встанов­люється. Кожен учасник угоди визначає митний збір відповідно до економіч­них потреб третьої сторони. Необхідною умовою є використання країнами – учасницями ЗВТ єдиної номенклатури опису і коду­вання товарів.

Митний союз має єдиний митний кордон. Митниці зберіга­ються, але діють тільки на зовнішніх кордонах союзу. На території митного союзу діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів у будь-яку з країн-учасниць. В рамках митного союзу про­вадиться єдина торговельна політика, яка формується усіма країнами-учасницями. Для розробки законів ведення торгівлі усередині сою­зу та з третіми країнами створюється наддержавний орган. Між країнами – учасницями митного є вільний доступ до товарів, вироблених у цих країнах, здійснюється вільне просування товарів з однієї країни в іншу, відсутні митні збори з товарів. Товари, імпортовані з третіх країн на територію митного союзу, проходять мит­ний контроль у першій країні, куди вони потрапляють. Як правило, країнами-учасницями встановлюється єдиний митний тариф. Доходи від тарифів розподіляються між учасниками митного союзу згідно з певними встановленими пропорціями. „Спільний ринок“ ЄЕС – найбільш яскравий, але не єдиний приклад економічної ефективності митного союзу. На всіх конти­нентах існують регіональні союзи у формі митних союзів: ЄАВТ, „МЕРКОСУР“, Андський пакт, Митний Союз Центральної Афри­ки, Асоціація країн Південно-Східної Азії та ін.

Спільний ринок,як і митний союз, не має торговельних бар’єрів і характе­ризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Крім того, у спільному ринку мобільними є фактори виробництва, усунуті обмеження на імміграцію, еміграцію та перелив капіталу. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використо­вувати працю, капітал та технологію. У межах спільно­го ринку починається інтеграція безпосередньо у сфері вироб­ництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, фіскальній і політиці зайнятості.

Але, крім очевидних вигод функціонування спільного ринку, він має і негативні сторони. Мова йде про те, що підвищення про­дуктивності праці країн-учасниць спільного ринку в цілому не завжди передбачає однакову вигоду для всіх країн , які входять до спільного ринку. Через цю обставину виникають труднощі у створенні спільного ринку в різних частинах земної кулі. При­кладом успішної політики спільного ринку може слугувати ЄЕС.

Економічний союз вимагає не лише інтеграції у сфері зовнішньоторговельної і виробни­чої діяльності, але й інтеграції економічної політики. Країни-учасниці економічного союзу на доповнення до вільного переміщен­ня товарів, послуг, чинників виробництва, повинні гармонізува­ти грошово-кредитну політику, оподаткування та державні витрати. Крім того, учасники економічного союзу повинні використовувати спільну валюту. Форму­вання економічного союзу вимагає від держав відмови від більшої частини їх національного суверенітету, що є серйозною перешкодою на шляху формування економічного союзу. Процес формування економічного союзу успішно відбуваєть­ся лише в Європі.