Поняття та види внутрішньої (сегментної) звітності

Управлінська звітність – це внутрішня звітність, основною метою якої є надання релевантної інформації відповідно до вимог менеджерів. Деякі автори, називають її сегментною, або просто внутрішньою.

Її створюють не стільки з метою контролю, скільки з метою допомогти керівникам центрів відповідальності в організації самоконтролю їх діяльності.

Система управлінської звітності використовується для:

- оцінки фактичного виконання запланованих показників діяльності;

- оцінки продуктивності роботи окремих центрів відповідальності;

- підготовки інформаційних масивів, необхідних для прийняття управлінських рішень;

- налагодження комунікативних зв’язків в межах підприємства.

Вимогами до сегментної звітності є:

· простота за формою і стилем (детальні розрахунки і таблиці повинні бути подані у пронумерованих додатках “Основні висновки і рекомендації резюмовані і висвітлені у звітності окремо);

· подання – звіт повинен мати описову назву, відмітки про адресата та одержувачів копій, дату та підпис;

· структура – логічна, з нумерацією окремих елементів.

Метою управлінських систем звітності є:

· зміна функція бухгалтерії зі збирача інформації до її постачальника;

· визначення базових управлінських систем звітності;

· забезпечення прийняття рішень стосовно планування (щодо стратегії, ринку, товарів, цін, потужностей);

· організація контролю ( завантаження робочої сили, рівень товарних запасів, розподіл ресурсів, контролю грошових потоків);

· оцінювання результатів ( аналіз витрат, ефективність праці, порівняльний аналіз).

Для створення систем управлінської сегментної звітності необхідні такі ресурси:

- масив якісних основних даних;

- узгоджені форми та зміст форм звітності;

- функціональний метод накопичування та підсумовування інформації;

- бажано комп’ютеризована система обробки даних.

Підсумовуючи вище зазначене виділимо основні характеристики

( сегментної ) управлінської звітності:

- призначена для прийняття внутрішніх рішень;

- враховує минулу, теперішню і майбутню діяльність;

- забезпечує можливість аналізу даних відповідно до економічної ситуації та зрозумілій формі;

- носить конфіденційний характер ;

- розробляється відповідно до потреб бізнесу ( менеджерів) відповідного рівня;

- не регулюється законодавчими актами;

- є доступною в режимі реального часу, або з мінімальною часовою затримкою .

Форма звітів залежить від їх змісту, призначення та напрямів використання інформації. Наприклад, у невеликому підприємстві з незначним асортиментом звіт про виручку (обсяг продажу) можна готувати щоденно, а форма накопичення бути будь – якою .

Якщо підприємство здійснює багатопрофільну діяльність, має великий асортимент продукції, широке коло партнерів і недостатній рівень автоматизації облікових процедур, то перегрупування інформації для підготовки внутрішньої звітності необхідно здійснювати у два етапи. На першому етапі підготувати інформацію про обсяг продажу за видами продукції ( місцями зберігання, покупцями, регіонами ), а потім одержані дані перегрупувати у зведені звіти про обсяг продажу.

Прикладами видів сегментної звітності також можуть бути:

· звіт про виконання планових завдань щодо витрат (єдина форма для всіх центрів витрат підприємства);

· звіт про фінансові результати з виділенням маржинального доходу (табл. 8 );

· звіт центрів прибутків;

· порівняльний баланс (для центрів інвестицій).

Інші приклади внутрішніх звітів наведено на рис.26.

Таблиця 8. Звіт про фінансові результати (маржинальний підхід)

Управлінська інформація необхідна для виконання менеджерами своїх функцій:

· прийняття рішень;

· планування і контролю;

· координація дій.