Екологічний вектор соціальної відповідальності

Концепція екологічної відповідальності у собі органічно поєднує елементи концепції сталого

розвитку та корпоративної соціальної відповідальності.

В рамках становлення феномену глобальної екологічної відповідальності чітко виділено дві тенденції.

По-перше, світова спільнота дійшла висновку, що повинна існувати глобальна відповідальність за стан довкілля. Саме це підкреслюється у численних міжнародних домовленостях та

регламентовано багатьма угодами.

По-друге, громадяни, з одного боку, щоразу більше перейма-

ються тим, як вплине несприятлива екологічна ситуація на їх повсякденне життя, а, з іншого боку,

їх цікавить, як вони можуть сприяти вирішенню екологічних проблем, які їхні дії можуть поліпшити

екологічну ситуацію. Тобто, йде мова про зародження у суспільстві концепції екологічної відповідальності.

Суть екологічної відповідальності виявляється через три основні функції:стимулюючу, компенсаційну та превентивну, і полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат уприродному середовищі.

Виявом стимулюючої функції є наявність економічних та нормативно-правових стимулів доохорони довкілля.

Компенсаційна функція екологічної відповідальності полягає у відшкодуванні

збитків, завданих навколишньому природному середовищу у грошовому чи натуральному виразі.

Превентивна функція реалізується у формі примусових засобів впливу на поведінку учасників екологічних відносин шляхом застосування покарання та відшкодування завданих збитків .

Одним з найпоширеніших підходів до визначення екологічно відповідальної компанії є підхід, воснові якого лежать три критерії:

дотримання екологічних зобов’язань, енергетичний та сировин-

ний менеджмент, й ефективне залучення стейкхолдерів

Більшість українських підприємств в кращому випадку визнають лише юридичну екологічнувідповідальність, тобто організовують свою діяльність відповідно до вітчизняного екологічного законодавства. Проте із року в рік зростає кількість підприємств, керівництво яких усвідомлює гостроту глобальної екологічної кризи та намагається зробити свій внесок у поліпшення довкілля. Екологічна складова соціальної відповідальності є однією з ключових вимог виходу українських компаній на світовий ринок. Експортноорієнтовані українські компанії повинні виготовляти продукцію, що відповідає європейським стандартам, зокрема екологічним, які значно суворіші, ніж вітчизняні.

Щоразу більше компаній у світі (незалежно від сфери діяльності чи територіального розміщення) усвідомлюють цінність та конкурентні переваги екологічної відповідальності.

Основними елементами екологічної відповідальності бізнесу є:

а).Запровадження корпоративної екологічної політики. Компанії, які намагаються мінімізувати

шкоду для природи, заподіяну своєю діяльністю, зазвичай, приймають систему екологічних

принципів та стандартів. Як мінімум, більшість таких заяв виражають повагу компанії до навколишнього середовища на всіх стадіях виробництва, проголошується дотримання компанією

екологічного законодавства, провадиться відкрита екологічна політика, згідно якої працівники,партнери, члени місцевої громади та інші зацікавлені сторони інформуються про можливу екологічну шкоду від діяльності компанії. Зазвичай, вичерпну інформацію про екологічну політикуорганізацій подано їх веб-сайтах.

б) Екологічний аудит. Для того, щоб розробити основні засади екологічної політики, визначити їїосновні напрями компанії використовують спеціальну процедуру екологічного аудиту, яка дозволяє оцінити реальні масштаби екологічної шкоди від діяльності організації. Мета екологічногоаудиту полягає у визначенні основних ресурсів, необхідних для функціонування організації таобсягів їх споживання, а також в одержанні науково обґрунтованих висновків про міру впливудіяльності компанії на навколишнє природне середовище (атмосферні викиди, забрудненняводойм, відходи процесу переробки тощо). Екологічний аудит проводиться компанією добровільно, він допомагає визначити пріоритетні напрями екологічної політики організації як у довго, так і в короткостроковій перспективі, та визначитися з системою заходів, від яких буде максимальна користь оточуючому середовищу та організації. Узагальнено екологічний аудит можна визначити як систему заходів, спрямованих на оцінювання впливу діяльності компанії чи її природо-збережувальних дій на навколишнє середовище.

Поняття екологічного аудиту є досить широким, з огляду на це компанії використовують різні його

види:

·Перевірка відповідності діяльності організації нормативним екологічним нормам та її екологічнійПолітиці– найбільш поширений тип екологічного аудиту, який використовують практично усі компанії-виробники;

·Проблемний аудит полягає в оцінюванні того, як діяльність компанії впливає наглобальні екологічні проблеми (світове забруднення атмосфери, руйнування озонового шару,

споживання енергії тощо). Цей тип аудиту також використовують для екологічної оцінки конкретних проектів;

·Оцінювання безпечності роботи для працівників компанії та можливого негативного впливу наїх здоров’я

·Оцінювання екологічної ситуації певної території (сучасний стан та перспектива). Цей тип аудитукомпанії використовують при прийнятті рішення про передислокацію виробництва,відкриття нових представництв тощо;

·Корпоративний аудит передбачає повну аудиторську перевірку компанії – перевірку її екологічної політики, основних виробничих та технологічних процесів;

·Аудит товарного циклу передбачає аналіз впливу продукції компанії на

екологічну ситуацію на стадії її розробки, виробництва, реалізації, споживання, а також під часпереробки відходів .

в) Залучення працівників до екологічних ініціатив.

Відповідальне ставлення до природи сьогодні є запорукою існування людства у майбутньому.

Над розвязанням екологічних проблем працюють уже майже півстоліття, однак екологічна кризатільки поглиблюється. Концепція екологічної відповідальності, яка є синтезом концепції сталогорозвитку та соціальних теорій, може стати вагомим інструментом у подоланні екологічних негараздів.

Концепція екологічно відповідального бізнесу в Україні лише зароджується, хоча на Заході вонаперебуває у стадії розквіту.

Причини недооцінювання екологічної складової у вітчизняній економіці

різні.

По-перше, за радянських часів економічне зростання було екстенсивним – постійно збільшувалось видобування корисних копалин, відбувалось освоєння нових земель, вирубувались ліси.

По-друге, українські покупці раніше не звертали уваги, чи є товар екологічним, чи ні.

По-третє, усуспільстві ще не утвердилась ідея колективної екологічної відповідальності.

Основними перешкодами становлення екологічної відповідальності в Україні є недосконале екологічне законодавство, відсутність належної системи екологічної стандартизації та сертифікації,

повільний розвиток інститутів екологічного безпечного виробництва, низький рівень культури екологічного споживання. Важливою є не лише законодавча регламентація екологічної відповідальності, але й неухильне дотримання підприємствами та громадянами екологічних норм та законів.

Формування відповідального ставлення до довкілля можливе лише в результаті розвитку системи екологічної освіти. Поширення екологічних знань та інформування про можливі шляхи зменшення шкоди природі на всіх рівнях системи освіти допоможуть утвердити толерантне ставленнянаселення до природи, навчити громадян відповідати за свої дії, виховувати дітей з відчуттям поваги до довкілля.

Екологічна відповідальність повинна бути не атрибутом, що забезпечує відповідний імідж наміжнародній арені або прихильність споживачів, додаткові конкурентні переваги, популярність.