Канонічне право католицької церкви

Канонічне право католицької церкви має спільні з православним канонічним правом витоки. З початку нашої ери і протягом багатьох століть християнська церква була єдиною і тільки в XI столітті відбувся поділ церкви на Східну (православну) і Західну (католицьку), що набуло певної організаційно-юридичної форми. У силу сказаного, в канонічному праві католицизму стали проявлятися свої характерні особливості, і в даний час воно значною мірою відрізняється від православного канонічного права.

Ці відмінності проявляються в кількох напрямках, які включають в себе: 1) порядок церковного управління; 2) джерела канонічного права; 3) канонічне регулювання взаємовідносин церкви і держави; 4 ) деякі догматичні основи християнства; 5) порядок реалізації права релігійного вчення; 6) порядок реалізації права релігійного освячення (вчинення таїнств ); 7) канонічне регулювання шлюбу; 8) особливості пристрою чернечого життя та ін.

Концептуальним положенням церковного права в католицькій церкві є вчення про папську владу, відповідно до якого папа Римський розглядається як «заступник і намісник Христа», видимий глава християнської церкви. Ватиканський собор 1870 затвердив догмат про непогрішимість папи римського.

Взаємовідносини католицької церкви з владою державною базується на принципі пріоритету влади релігійної над владою світською.

Католицька церква залишилася на суворій точці зору дисципліни перших століть християнства: шлюбний союз може припинитися тільки зі смертю одного або обох подружжя. Ті місця Євангелія, за змістом яких допускається розірвання шлюбу за життя подружжя з причини перелюбу, тлумачаться католицькими богословами в тому сенсі, що тут мається на увазі тільки фактичне розлучення подружжя без дозволу вступити в новий шлюб. Католицьке право допускає лише два винятки із загального правила про довічну нерозривності шлюбу: 1) коли шлюб розривається за спільною згодою для вступу в чернецтво тобто в даному випадку не може бути мови про вступ в нові шлюби; 2) при укладенні шлюбу з нехристиянином або коли один з подружжя став християнином, а інший, що залишився в колишній, нехристиянської релігії, не бажає продовжувати з ним життя.

У той же час в католицькому праві в значній мірі розвинений інститут недійсності шлюбу. Канонічне законодавство католицької церкви передбачає канонічні процедури проголошення неспроможності (тобто недійсності ) шлюбу. Ординарний (тобто звичайний ) процес по справах про неспроможність шлюбу, підлягає компетенції колегіального церковного суду з трьох суддів і розгортається в три стадії: стадія порушення справ ; стадія інструкції або збору доказів; стадія винесення рішення, головним моментом якої є вирок.