Взаємозалежність фінансової безпеки держави і підприємства

Фінансова безпека держави виступає як такий стан фінансово-кредитної сфери держави, який характеризується збалансованістю і якістю системної сукупності фінансових інструментів, технологій і послуг, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати захист національних фінансових інтересів, достатні обсяги фінансових ресурсів для всіх суб`єктів господарювання і населення, і в цілому – ефективне функціонування національної економічної системи і соціальний розвиток.

Фінансова безпека на рівні підприємства є складовою фінансової системи країни і виступає :

як ступінь інтеграції фінансової системи підприємства в національну фінансово-кредитну сферу;

як певною мірою незалежна від фінансово-кредитної сфери країни.

Така подвійна роль фінансової системи підприємства має наступні прояви :

можливість проведення власної фінансової політики в межах чинного законодавства;

спроможність реагувати на кризові зміни у фінансово-кредитній сфері країни;

здатність до здійснення фінансових заходів з невідкладних фінансових ситуаціях на підприємстві, пов`язаних з локальними фінансовими прорахунками на центральному рівні;

можливість стабільно підтримувати відповідність існуючих на даному підприємстві фінансових нормативів загальноприйнятим у світовій практиці чи затвердженим для себе даним підприємством на певний період часу, виходячи з обраної місії і цілей.

До функціональної структури фінансової безпеки підприємства, за складовими якої здійснюються зв`язки підприємства і держави, належать:

1) бюджетна – взаємовідносини підприємства з бюджетом (податки і збори до бюджетів, бюджетні кредити, бюджетне фінансування);

2) грошово-кредитна – кредити під операційну діяльність, виплата заробітної плати працівникам, розрахунки з постачальниками і отримання грошових коштів від покупців продукції та послуг;

3) валютна – в разі здійснення зовнішньоекономічної діяльності (купівля і продаж валюти, кредити в іноземних валютах, розрахунки з іноземними контрагентами);

4) банківська – взаємовідносини підприємства з банками по кредитах і депозитах;

5) інвестиційна – капітальні вкладення у розвиток підприємства, у тому числі за рахунок довгострокових кредитів;

6) фондова – випуск підприємством власних акцій і купівля акцій інших підприємств;

7) страхова – страхування майна підприємства або результатів його діяльності, безпечної праці, збереження здоров`я працівників.

Взаємозв`язок і взаємовплив систем забезпечення фінансової безпеки на рівнях держави і підприємства здійснюється шляхом функціонування механізму забезпечення фінансової безпеки держави.

До складових механізму забезпечення фінансової безпеки на рівні держави належать:

1) організаційна структура (системна сукупність органів законодавчої, виконавчої і судової влади, суб`єктів господарювання та громадських інституцій, які задіяні у забезпеченні фінансової безпеки);

2) сукупність принципів забезпечення фінансової безпеки держави;

3) методи забезпечення безпеки фінансово-кредитної сфери;

4) основні функції щодо підтримання фінансової безпеки на належному рівні;

5) правові засади, що регламентують відносини у сфері розвитку та функціонування системи забезпечення фінансової безпеки (закони та нормативні акти);

6) підсистема моніторингу стану фінансово-кредитної сфери країни;

7) підсистема інформаційного та аналітично-прогнозного забезпечення;

8) повноваження і задачі основних суб`єктів системи забезпечення фінансової безпеки.

Усі наведені складові механізму забезпечення фінансової безпеки держави взаємопов`язані і взаємно впливають на стан фінансової безпеки підприємства. Таким чином, якщо стан фінансової безпеки підприємств будь-яких форм власності в сукупності підтримується на належному рівні, то і фінансова безпека держави буде переважно забезпеченою.

Вплив держави на стан фінансової безпеки підприємства реалізується через:

політику держави: економічну, грошово-кредитну, бюджетну, податкову, інвестиційну;

збалансованість національних фінансових інтересів та фінансових інтересів підприємств;

функціонування секторів фінансово-кредитної сфери країни: бюджетного, грошово-кредитного, валютного, банківського, інвестиційного, фондового, страхового;

національну Стратегію забезпечення фінансової безпеки держави;

чинне законодавство у фінансово-кредитній сфері країни;

контрольну функцію держави з боку Державної податкової адміністрації, Рахункової палати Верховної Ради України, Національного банку, Державного казначейства, Державної контрольно-ревізійної служби, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Державної комісії з регулювання послуг фінансових ринків, Державної митної служби, Пенсійного фонду.

Напрямками впливу підприємства на стан фінансової безпеки держави є:

на стан бюджетного сектору : відрахування (податки, збори, обов`язкові платежі) до Державного бюджету і Пенсійного фонду;

на стан грошово-кредитної сфери : зміни у рівні та строках виплати заробітної плати;

на рівень зайнятості : зміни у чисельності персоналу;

на стан банківського сектору країни : внески у вигляді депозитів;

на стан страхового сектору : страхування своєї діяльності і майна;

на стан валютного і грошово-кредитного секторів : конвертація власних валютних коштів у національну валюту;

на стан грошово-кредитного сектору : зміна обсягів кредиторської і дебіторської заборгованості;

на стан фондового сектору : додаткова емісія акцій або їх продаж;

на стан банківського сектору : депозити, отримання та повернення кредитів;

на стан інвестиційного сектору : вкладення фінансових ресурсів в розвиток свого підприємства.

Предметом діяльності державної влади в сфері забезпечення фінансової безпеки підприємств є:

а) виявлення і моніторинг чинників, які впливають на розвиток і функціонування фінансових систем підприємств, у тому числі на перспективу;

б) надання консультативної і методичної допомоги підприємствам у формуванні ними власної фінансової податки ;

в) недопущення дискримінації з боку центральних органів виконавчої влади стосовно фінансової політики підприємств державного сектору економіки;

г) залучення самих підприємств у реалізації національних (державних) програм щодо розвитку їхньої фінансової бази.

Фінансова безпека підприємств і держави аналізується за допомогою наскрізних індикаторів стану фінансової безпеки і має забезпечувати:

оцінку кризових ситуацій у фінансовій діяльності держави і підприємства;

оцінку впливу загальнодержавних і регіональних кризових ситуацій у фінансово-кредитній сфері на стан фінансової безпеки підприємства;

виділення пріоритетів і траєкторій фінансового розвитку підприємства та їхню відповідність національним інтересам країни у фінансово-кредитній сфері;

розробку й обґрунтування програмно-цільових заходів на рівні країни щодо забезпечення фінансової безпеки підприємства.

Принциповими вимогами до системи наскрізних параметрів є:

можливість одночасного використання параметру фінансової діяльності підприємства у центральних і регіональних органах виконавчої влади;

сумісність даного параметра фінансової безпеки підприємства на центральному і регіональному рівнях з діючою в країні системою обліку, статистики і прогнозування;

достатній ступінь конкретності і визначеності параметра, що дозволяє давати однозначну оцінку фактичному стану фінансової безпеки підприємства в цілому з позицій забезпечення фінансової безпеки держави і регіону;

можливість здійснювати моніторинг і прогнозування чинників на рівні підприємства, які впливають на рівень загроз фінансовій безпеці держави і регіону.

Сукупність основних взаємозв`язків фінансової безпеки держави і підприємства наведено на рис. 2.1.

Згідно з проектом Концепції фінансової безпеки України ключовими її загрозамиє такі:

У сфері функціонування державних фінансів:

низька ефективність бюджетної і грошово-кредитної політики;

слабкий контроль за використанням бюджетних коштів, кредитних та інвестиційних ресурсів держави;

відсутність стратегії та належного правового забезпечення діяльності уряду щодо боргових запозичень.

Ключову роль у сфері функціонування державних фінансів відіграє бюджетна політика. На сьогодні найгостріші проблеми бюджетної політики концентруються в таких напрямках, як планування і виконання бюджету, а також організація бюджетного процесу.

Серед основних проблем бюджетного планування є низький рівень обґрунтування дохідних і видаткових статей бюджету. Заплановані показники надходжень здебільшого занадто оптимістичні, тоді як численні видатки часто недооцінюються. Це спричиняє великий ризик невиконання затвердженого бюджету, накопичення бюджетної заборгованості з подальшим формуванням бюджетного дефіциту, провокує проведення негрошових розрахунків з бюджетом, здійснення секвестрування, посилення тиску на легально працюючі підприємства. Крім того, потребує значного реформування структура доходної частини державного бюджету. Насамперед, йдеться про удосконалення системи оподаткування в напрямку зниження надмірного податкового тиску на суб’єкти господарювання (як щодо зниження ставок оподаткування, так і щодо зменшення кількості податків та зборів).

Структура бюджетних видатків має бути більш прозорою, оскільки формування спеціального фонду держбюджетів на основі спеціалізованих фондів створює можливості для неефективного використання бюджетних коштів.

Негативно позначається на стані сфери державних фінансів характер виконання бюджетів різних рівнів. Існують численні порушення чинного законодавства в цьому процесі, найпоширенішими серед яких є: нецільовий характер використання коштів держбюджету (використання коштів не за призначенням, понад затверджені ліміти, оплата невиконаних послуг тощо); відсутність торгів (тендерів) при закупівлі товарів (робіт, послуг) за рахунок бюджетних коштів; ухилення від розрахунків з бюджетом тощо.

2.1. Схема взаємозалежності фінансової безпеки держави і підприємств

У той же час, в умовах значної напруженості з виконанням бюджетів, гострого дефіциту коштів на соціальні виплати, є багато фактів надання відстрочок з податків та обов’язкових платежів до бюджету. Значно ускладнює ситуацію постійне зростання недоїмки за податками. Списання та реструктуризація недоїмки не сприяють досягненню бюджетних результатів щодо ліквідації платіжної кризи та покращання фінансово-економічного стану підприємств, а лише створюють нездорову атмосферу серед платників податків.

Таку ситуацію із виконанням державного та місцевих бюджетів переважно спричиняє неврегульованість на законодавчому та нормативному рівні низки питань щодо процедури виконання бюджетів. Зокрема, існує необхідність у проведенні попередньої перевірки фінансового стану суб’єкта господарювання, який потребує бюджетних асигнувань; невизначено порядок блокування у разі потреби бюджетних видатків; неефективним є контроль за рухом бюджетних коштів; недостатньо чітким є порядок надання одержувачами бюджетних коштів інформації контролюючим органам.

Щодо організації бюджетного процесу, то на сьогодні недостатнім є контроль з боку Міністерства фінансів України і Державного казначейства України за виконанням видаткової частини держбюджету. Однією з причин такої ситуації є відсутність правового врегулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках здійснення нецільового або неефективного фінансування, а також чіткої процедури отримання та використання конфіденційної інформації, яка стосується діяльності одержувачів бюджетних коштів.

Ефективність фінансового контролю в Україні помітно знижується внаслідок нечіткого розмежування завдань і повноважень різних контролюючих органів на державному рівні, що спричиняє певне дублювання в їх діяльності, знижує результативність контрольної діяльності.

Ще однією проблемою в цій галузі є відсутність у країні єдиної інформаційної і методологічної бази для здійснення такого контролю, що призводить до різних оцінок одних і тих самих показників, підходів до проведення ідентичних за своєю природою контрольних заходів.

Серйозним недоліком у сфері функціонування державних фінансів є відсутність чіткої урядової політики щодо державних запозичень (як внутрішніх, так і зовнішніх).

Невизначеність цілей та завдань боргової політики, слабка обґрунтованість рішень та принципів управління державним боргом зумовлюють низьку результативність урядових дій у цій сфері, про що, зокрема, свідчить тривала невирішеність проблеми повернення іноземних кредитів, отриманих під державні гарантії.

Специфіка діяльності у сфері державних запозичень потребує відповідного законодавчого забезпечення, наявності добре виваженої та розрахованої на тривалу перспективу стратегії управління державним боргом.

Потребує значного підвищення рівень співпраці Уряду з Національним банком України у процесі розробки бюджетної політики держави шляхом узгодження її показників з показниками кредитно-грошової політики.

У сфері державного регулювання корпоративних та приватних фінансівнайактуальнішими є проблеми:

недостатньої капіталізації та ненадійності банківської системи України;

нерозвиненості сегмента небанківських фінансових установ;

низької прозорості та ліквідності фінансового ринку;

відсутності дієвих механізмів акумуляції та розподілу інвестиційних ресурсів;

низької довіри населення до вітчизняної фінансової системи.

Більшість проблем при цьому концентруються у тих сферах діяльності, що знаходяться в стадії становлення, зокрема йдеться про ринок небанківських фінансових послуг.

Значною мірою таку ситуацію обумовлює недосконалість чинного законодавства щодо функціонування фінансового сектору економіки. Стримує розвиток ринку небанківських фінансових послуг і низький рівень довіри населення до установ, які надають зазначених послуг. Основними причинами цього є невирішеність проблеми повернення знецінених вкладів в Ощадбанку та колишньому Держстраху, а також підрив репутації фінансових посередників під час масової приватизації.

Підвищенню ефективності функціонування фінансового сектору в Україні сприятиме удосконалення відповідної законодавчої бази в напрямку розширення можливостей органів регулювання швидко реагувати на зміни та нові тенденції на фінансовому ринку.

Подальший розвиток фінансового сектору України неможливий без функціонування саморегулюючих організацій, які створюються операторами певного сегмента фінансового ринку і наділяються повноваженнями щодо регулювання та нагляду. На сьогодні правова база для діяльності таких організацій відсутня.

Окреме місце в цьому питанні займає проблема взаємовідносин між державними органами та саморегулюючими організаціями. Поступове передавання таким організаціям частини функцій державного регулювання сприятиме підвищенню ефективності цього процесу, що обумовлюється з одного боку, безпосередньою наближеністю саморегулюючих організацій до відповідного сегмента ринку, що підвищує можливості оперативного реагування на зміни ситуації на ринку, а з іншого – економією державних коштів на здійснення відповідних функцій. Саме професійні об’єднання та саморегульовані організації мають здійснювати представництво консолідованих інтересів фінансових агентів перед регуляторами фінансового ринку.

Розвиток фінансового сектору України стримується через недостатню прозорість діяльності фінансових установ. Водночас, гострою необхідністю є впровадження дієвих механізмів захисту конфіденційної інформації, яка надається державі, а також контролю за діяльністю органів державного регулювання та нагляду за фінансовим ринком.

Негативно позначається на фінансовому ринку України недостатній рівень розвитку інфраструктури окремих його складових, зокрема, фондового ринку, ринків страхових та небанківських послуг.

Актуальним на сьогодні залишається питання співпраці та координації діяльності органів державного регулювання та нагляду за фінансовим ринком (перш за все, це НБУ, ДКЦПФР, Держфінпослуги, Держфінмоніторинг).

Потребує підвищення ефективність державного регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ. Зокрема, доцільним вважається запровадження системи нагляду за діяльністю фінансових установ на основі оцінки ризиків, який стимулював би використання відповідних програм страхування фінансових ризиків та персональної відповідальності посадових осіб за результати.

Важливого значення у зв’язку з цим набуває запровадження обов’язкового рейтингування українських та іноземних фінансових компаній, стимулювання розробки відповідних навчальних програм вищими навчальними закладами України для підготовки фахівців економічних спеціальностей.

Стримуючими факторами для розвитку фінансового ринку в Україні є малозабезпеченість значної частини населення, а також наявність значної дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств. Загрозою для фінансової безпеки країни є тенденція до зростання цих показників.

Вихід фінансових установ України на міжнародний ринок потребує розвитку співпраці органів державного регулювання та нагляду України з відповідними органами інших країн, а також концептуального вирішення питання щодо присутності іноземного капіталу на українському фінансовому ринку з точки зору забезпечення економічної безпеки держави та її національних інтересів у фінансовій сфері.

Для ідентифікації загроз фінансовій безпеці України у проекті Концепції фінансової безпеки України застосовуються наступні принципи:

1) принцип сегментації: загрози ідентифікуються в межах відповідного сектору фінансового ринку;

2) принцип суттєвості: ідентифікації підлягають загрози, які об’єктивно створюють небезпеку для одного або кількох елементів фінансової безпеки України – її ефективності, незалежності або конкурентоспроможності;

3) принцип об’єктивності: наявність загрози має бути доведена за допомогою статистичних показників, опису чинних процедур управління або нагляду, або зазначенням відсутності такої процедури;

4) принцип повноти: загроза ідентифікується з точки зору усіх можливих негативних наслідків;

5) принцип динаміки: при ідентифікації загрози мають бути враховані тенденції, що склалися.

Мінімізація загроз та забезпечення інтересів фінансової безпеки України можуть бути здійснені виключно на державному рівні. При цьому обов’язковим є дотримання розподілу повноважень щодо визначення фінансової політики та здійснення нагляду за її виконанням. При цьому визначення фінансової політики, її пріоритетів та інтересів України у фінансовій галузі є виключною компетенцією Президента та Верховної ради України. Функції нагляду та регулювання в межах прийнятої фінансової політики розподіляються між державними установами та комітетами відповідно до їх повноважень і не повинні поєднуватись з функціями управління.

Основними принципами мінімізації загроз та забезпечення інтересів фінансової безпеки є наступні:

1) формалізація загроз та інтересів;

2) наявність системи статистичних показників, які характеризують рівень загроз або рівень досягнення інтересів;

3) моніторинг кількісних характеристик загроз та інтересів фінансовій безпеці;

4) авторизація заходів щодо мінімізації загроз та забезпечення інтересів.