Адміністративно - територіальний устрій держави

Під адміністративно-територіальним устроємрозуміється поділ державної території на певні одиниці, відповідно до якого будується система державного і регіонального (місцевого) управління. Це поняття показує характер і особливості взаємини між державою та її складовими частинами.

Адміністративно-територіальний устрій складається протягом тривалого часу, інколи навіть сторіч. В його основі лежать економічні, політичні, соціальні та інші фактори, обов’язково враховується фактичне розселення громадян (підданих) на конкретній території.

У прямому значенні аналізоване поняття застосовне лише до унітарному державі, так як для федерації первинно федеративний устрій. В останньому випадку власне територіальне членування притаманне суб’єктам федерації - штатів, провінцій, земель. Сукупність територіальних одиниць утворює територіальний поділ державної території. Територіальні одиниці є просторовою межею функціонування регіональних (місцевих) інститутів публічної влади.

Найчастіше держави з великою територією мають триланкову систему адміністративно-територіального устрою. Так, більша частина великої Британії поділяється на графства, останні - на округи, а округи складаються з парафій. У Франції діє четирьохланкова система: департаменти - округи - кантони - комуни (громади). Зазвичай низовою адміністративною одиницею є невелике міське чи сільське поселення типу громади (комуни), а в деяких афро-азіатських країнах таку роль виконує кочове плем’я або рід.

В адміністративно-територіальних одиницях є призначені посадова особа, що управляє відповідною територією, обраний громадянами представницький орган і призначена посадова особа. Представницькі органи влади створюються далеко не у всіх адміністративно-територіальних одиницях.

У невеликих по території і чисельності населення державах взагалі немає самостійних і відокремлених адміністративно-територіальних одиниць (наприклад, на Мальті, у Бахрейні, Брунеї, Науру).

До адміністративно-територіальним одиницям примикають столичні округи, що мають самостійний статус. Вони об’єднують столиці і її околиці (федеральні округи в США, Бразилії тощо). Місцеве (міське) самоврядування у цьому випадку обмежена.

Згідно з національним конституційним нормам великий самостійністю наділені великі адміністративно-територіальні одиниці - області в Італії (їх 20) та Іспанії (їх 17). У цих державах області виступають як загальновизнані публічно-правові заклади і володіють більш широкими повноваженнями, ніж суб’єкти деяких федерацій.

У Португалії основними територіальними одиницями є адміністративні області, муниципії та парафії. Встановлено особливий політико-правовий режим для віддалених територій - Азорських островів і Мадейри (ст. 227 Конституції Португалії).