Правовий статус і склад Верховної Ради України

Ст. 75 Конституції України закріплює, що єдиним органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Ця норма визначає, що тільки Верховна Рада України може приймати закони серед органів держави. Але існує думка, що Президент України бере участь у законодавчому процесі та навіть займається законодавчою діяльністю.

Верховна Рада України є представницьким органом, який обирається народом. До її складу входить 450 народних депутатів. Народним депутатом України може бути громадянин України, який досяг 21 року та проживає в Україні останні 5 років.

Верховна Рада України є парламентом. Це вищий орган народного представництва, який виражає волю народу та покликаний регулювати важливі суспільні відносини шляхом прийняття законів та здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади та вищих посадових осіб.

Чинна Конституція України закріпила якісно нову організацію державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, яка існувала в Україні до здобуття незалежності, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади – принцип державної влади поділу її на законодавчу, виконавчу і судову.

Органи державної влади України стали рівноправними і незалежними один від одного.

Верховна Рада, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдинність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави. тобто державним устроєм, вже згаданим поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади – загальнонаціональних або місцевих – крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів.

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь Український народ – громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту – «Верховна Рада України».

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймається на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є. як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його однопалатність. Така структура як зазначалось вище не є типовою для великих і середніх держав, але в Україні на це є певні причини об’єктивного і суб’єктивного характеру. Однопалатна структура українського парламенту зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), становлення парламентаризму в Україні (в його класичному розумінні) перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими обставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати згодом значні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв’язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності свого часу достатніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5-10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт, практично створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82) працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (ст. 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, державної влади, в тому числі законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став реальним органом законодавчої влади.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом в системі органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Парламент України має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб’єктами політичної системи: політичними партіями тощо.

Найбільш тісними і багатогранними є відносини парламенту з Президентом. Це зумовлено їхніми функціями і повноваженнями, передбаченими Конституцією і законами, системою стримувань і противаг один щодо одного та іншими обставинами.

Вихідним повноваженням Верховної Ради у взаємовідносинах з Президентом є право парламенту призначати вибори Президента у строки, визначені Конституцією (ст. 85). Новообраний Президент, заступаючи на свій пост, складає присягу народу України на урочистому засіданні Верховної Ради (ст. 104 Конституції), виявляючи тим самим повагу як безпосередньо до народу, так і до парламенту України.

Але головним змістом взаємовідносин парламенту і Президента є сам хід здійснення ними своїх функцій і повноважень.

Зокрема, Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання Президента про внутрішнє та зовнішнє становище України (ст. 85 Конституції), направляє новоприйняті закони Президенту (ст. 94 Конституції); надає у встановленому законом строки згоду на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України, які укладає, як правило, Президент.

Парламент затверджує укази Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її регіонах, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Чільне місце у взаємовідносинах Президента з парламентом посідають питання формування органів державної влади. Так, Прем’єр-міністра, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення, Генерального прокурора України, висловлює недовіру Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з посади тощо.

Є випадки, коли роль парламенту щодо призначень та інших дій відносно посадових осіб значно вагоміша, хоча це відбувається також за поданням Президента, а іноді й без нього, як-от призначення чи обрання частини складу колегіальних органів державної влади тощо. Зокрема, за поданням Президента парламент призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України, призначає на посаду та припиняє повноваження Центральної виборчої комісії.

Широко передбачена Конституцією участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом та іншими органами державної влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку, призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (ст. 85 Конституції) тощо.

Окрім того, Верховна Рада приймає рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради, попередньо підтриману не менш, як третиною конституційного складу Верховної Ради; має право усунути Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому Конституцією (ст. 111).

Багатофункціональними є відносини Верховної Ради – парламенту – з Кабінетом Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113 Конституції). Верховна Рада дає згоду на призначення Прем’єр-міністра, розглядає і приймає рішення щодо схвалення (не схвалення) програми діяльності Кабінету Міністрів, здійснює контроль за його діяльністю.

За пропозицією не менш як третини народних депутатів від її конституційного складу Верховна Рада може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів та прийняти резолюцію недовіри йому більшістю від конституційного складу Верховної Ради, наслідком якої є відставка Кабінету Міністрів.

Найважливішими повноваженнями Верховної Ради щодо Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади є прийняття нею законів про організацію і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби та ін.

Багатогранними є відносини Верховної Ради з органами судової влади. Зокрема, Верховна Рада призначає третину складу Конституційного Суду, обирає суддів судів загальної юрисдикції, надає згоду на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, може висловити недовіру Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з посади, призначає трьох представників до Вищої ради юстиції.

Парламент як орган законодавчої влади визначає законами України судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організацію та діяльність прокуратури.

Багатогранною є взаємодія парламенту з органами правосуддя і прокуратори у процесі здійснення парламентського контролю.

Конституційний склад Верховної Ради України

Сучасні склад і структура Верховної Ради України є неабиякими надбаннями держави і суспільства протягом останніх років і відображають рівень та напрями їх розвитку.

Загальний кількісний склад Верховної Ради Верховної Ради і її структура визначаються Конституцією, Регламентом Верховної Ради та законами про окремі ії структури і інститути.

Згідно з чинною Конституцією (ст. 76), конституційний склад Верховної Ради становить, як зазначалося, 450 народних депутатів. Ця кількість народних депутатів зумовлена певними чинниками: кількістю населення (громадян) України і виборців, системою виборчих округів та кількістю виборців у них, виборчою системою, однопалатністю парламенту тощо.

Із часу перших виборів до Верховної Ради України (1938 р.) її загальний кількісний склад неодноразово змінювався у зв’язку із збільшенням кількості населення та іншими обставинами.

Якісний склад Верховної Ради, природно, не передбачається ні Конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і демократичними. Проте чинною Конституцією встановлено певні вимоги до народних депутатів, які відрізняються від вимог до народних депутатів попередніх скликань Верховної Ради. Зокрема, народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років (ст. 76 Конституції). Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Конституція 1996 р. значно знизила віковий ценз народних депутатів – з 25 до 21 року і підвищила ценз осілості з 2-х до 5-ти років, а також встановила обмеження для осіб, які мають судимість.

Більше половини складу Верховної Ради двох останніх скликань становлять народні депутати, які мають гуманітарні професії, за освітою (фахом), це, зокрема: економісти, юристи, фахівці освіти, культури, мистецтва, засобів масової інформації тощо.

Як видно із складу Верховної Ради України останніх скликань. Український парламент в цілому склався, але перебуває на початковій стадії свого розвитку. Актуальними проблемами його дальшого розвитку і вдосконалення є, зокрема: структуризація всього складу парламенту на партійній основі; представництво в парламенті значно більшої кількості юристів і економістів, жінок, молоді, робітників і селян; забезпечення значно більшої наступності у складі парламенту в ході кожних виборів. Останній момент зумовлений тим, що при оновленні складу парламенту більше, ніж на половину, що мало місце при формуванні складу Верховної Ради трьох останніх скликань, об’єктивно необхідний досить тривалий час (до 1-2 років) для досягнення парламентаріями і парламентом в цілому необхідного професійного рівня.