Мотиваційна специфіка видів спорту

Мотиваційна специфіка видів спорту досить широка і багатогранна своїми проявами та формами. Тут і різні контактні форми, які реалізують мотиви спортсмена, клубу, підприємців, спонсорів, державні інтереси, культурні традиції. Тут і мотиви пізнання людини, мотиви спілкування в сфері спорту і з приводу спорту, тут і задоволення агресивних нахилів у жорстких фізичних контактах, і багато непрямих, опосередкованих контактів, примушування суперника за допомогою ударів та кидків м'яча, волана, шайби. Нарешті, складна та багатоваріантна специфіка становлення мотивів кінцевого вибору виду спорту, змагальної вправи або амплуа, тобто прагнення до перемоги саме в циклічності, управлінні рухом або ситуативному протиборстві.
Під час знайомства з мотиваційною специфікою видів спорту вам пропонується вибрати один з конкретних видів змагання, краще той, який найбільш освоєно, і порівнювати матеріал, який далі викладено, з вашою уявою про психічні особливості тих, що займаються даним видом спорту (змагальними вправами). Але тут слід враховувати стать, вік, спортивну кваліфікацію, соціальний статус спортсмена або команди і багато інших факторів підготовки та участі в змаганнях.
Соціальна відповідальність як мотив змагальної діяльності в конкретному виді спорту може мати індивідуальний або командний характер. Як здається на перший погляд, вам не важко буде вирішити питання про характер відповідальності, що переважає (індивідуальної або командної). Проте перший погляд змінюється наступним, і тут ви з'ясовуєте, що в самих індивідуальних видах спорту та змагальних вправах доля командної відповідальності (відповідальності перед клубом, командою) досить велика. Вона зростає в міру росту майстерності спортсмена та вкладу клубу в його підготовку і забезпечення участі в змаганнях. Для тих, що мають сумніви, досить розглянути контракти спортсменів-професіоналів, в яких багато спеціально обговорених умов відповідальності перед клубом, командою. Навпаки, в командних видах спорту та змагальних вправах значними є мотиви індивідуальної відповідальності, готовності взяти на себе гру, ініціативу, лідерство в переломні моменти поєдинку або матчу.
Соціальна відповідальність може бути різною і в спортивних амплуа, відповідно до тієї ролі, яку виконує даний спортсмен у змаганнях.
Контакт з суперником або партнерами також є важливою мотиваційною особливістю вибраного виду спорту. Роз-різняють три основних різновиди контактів: безпосередні, опосередковані та умовні.
Безпосередні контакти, в свою чергу, можуть відрізнятись ступенем жорсткості фізичних впливів. Наприклад, в боротьбі, боксі, регбі жорсткі фізичні контакти передбачено правилами. Фізичні контакти можуть бути епізодичними, не передбаченими правилами, які проте, виникають під час змагання внаслідок перебування суперників на одній доріжці, майданчику. Психологами спорту багато разів виявлялись відмінності спортсменів у намаганнях до жорстких фізичних контактів або, навпаки, уникання від жорстких прийомів.
Опосередковані контакти характеризуються наявністю загального для суперників і партнерів предмета: м'яча, шайби, волана, фігур на дошці. Спортсмен відповідно до правил даних змагань виконує власні дії з предметом, спрямовуючи його в певне місце майданчика, у ворота, корзину і заставляє цим самим суперника виконувати дії у відповідь. Тут велику роль відіграє зорова аферентація і психічні стани, які дозволяють адекватно реагувати на рух предмета в просторі. Безпосередні і опосередковані контакти часто чергуються в тих видах, де вони дозволені правилами.
Умовні контакти розуміють широкий спектр можливого впливу на суперників та партнерів, при цьому зорова, слухова та інша дистантна інформація є не обов'язковою для врахування суперниками та партнерами, які можуть і не реагувати на неї, але опрацювання цієї інформації і включення її в склад діяльності підвищують ймовірність успіху.
Дистантна інформація - інформація, яка може бути одержана на основі відчуттів, які не вимагають безпосереднього контакту відповідного аналізатора з джерелом відчуттів (зорова, слухова, нюхова, вібраційна).
У видах спорту, де ця інформація переважає, спортсмени змагаються на різних доріжках, по черзі виконують вправу, можуть навіть не бачити один одного. В широкому розумінні до умовних контактів можна віднести і інформацію, яку одержують через засоби масової комунікації, і різні чутки та багато іншого. Зрозуміло, такими контактами користуються і у видах спорту, які орієнтовані на безпосередні і опосередковані контакти.
У загальному вигляді характер контактів пов'язаний з реалізацією взаємодії і протидії, з використанням інформації різної модальності та властивостями особистості, які залежать від опрацювання інформації, випереджальним відображенням. Більш конкретні варіанти мотивації, яка пов'язана із заняттями різними видами спорту, відображені у групах: забезпечення циклічності, управління рухом, ситуативне протиборство.
Забезпечення циклічності спортивних рухів в ходьбі, біганні, плаванні, греблі, велоспорті, а також у змагальних вправах інших видів, які включають локомоторні акти (стрибки - в легкій атлетиці, опорні стрибки - в гімнастиці, розбіг - в акробатиці тощо), передбачає чотири основних групи мотивів: реалізація природної координації рухів, спринтерсько-стайєрський вибір, оптимізація енерговитрат, синергізм. Кожна з цих чотирьох груп мотивів формується під час тренувань та змагань, досягаючи в міру вдосконалення спортивної майстерності високого розвитку.
Використання природної координації рухів наперед визначає об'ємну і компетентну роботу для створення індивідуального стилю циклічних рухів на основі локомоторних актів.
У більшості циклічних видів спорту спортсмен змушений рано чи пізно робити вибір між більш короткими і більш тривалими дистанціями. При цьому не завжди та чи інша дистан-ція збігається з зонами потужності, які відомі за даними фізіології. Реалізація спринтерсько-стайєрських стосунків визначає багаточисленні форми роботи і підбір засобів у більш вузькій спеціалізації спортсмена.
Оптимізація енерговитрат заставляє спортсмена виконувати значні об'єми загальнофізичної і спеціальної роботи, вчитись економити сили, управляти ресурсами організму.
Вимоги до синергізму волокон у м'язі, забезпечення міжм'язової координації, а також синхронного додатка сил в екіпажах іноді є одним з основних піклувань тренерів і спортсменів, особливо в командних циклічних видах спорту: у веслувальників, велосипедистів (на тандемах), у бобслеї.
Управління рухом передбачає інші акценти мотивації: забезпечення координації найвищої складності, оптимізацію руху за такими параметрами, як швидкість, сила, точність; реалізацію наданої спроби і багатоборських якостей. Не можна забувати, що до даної групи належить більшість технічних видів змагань, в яких спортсмени разом з екіпажами виступають як рульові (пілоти, шкіпери), а також види, які пов'язані з точністю керування парашутом, зброєю.
Засвоєння і реалізація складної координації рухів пов'язані з оволодінням навичками, часто досить далекими від природної координації, з утворенням умовно-рефлекторних зв'язків, "незручних" для будови нервової системи людини в облігаторному значенні, до того ж часто небезпечних у випадку помилки виконання.
Облігаторне научіння - утворення умінь і навичок, які вигідно використовують особливості нервової системи. Усім відомі феномени спритної та неспритної руки, зручні і незручні сторони обертання, роль вроджених властивостей нервової системи в засвоєнні тієї чи іншої професії.
Про оптимізацію спортивних рухів за параметрами швидкості, сили і точності можна з впевненістю сказати, що це одна з найбільш важливих проблем сучасного спорту, наріжний камінь багатьох методик підготовки і суттєвий мотив не тільки технічного вдосконалення, але і тактики, і розвитку фізичних якостей як з загальнофізичним акцентом (на ранніх етапах підготовки), так і з позицій спеціалізації. Зазначимо, що саме дана категорія мотивів спонукає до дій на межі сили, швидкості та точності.
Реалізація спроби, як данина надійності в спорті, як прояв особливої тактики, як спосіб відбору фіналістів і переможців породжує групу мотивів, яка спрямована на розвиток впевненості у своїх силах, на концентрацію сил в суворо відведений час, на управління психічними станами, які забезпечують результат з урахуванням можливої динаміки подій на спортивному майданчику.
Багатоборство складає один з традиційних мотивів змагань, є ознакою справжнього атлетизму. Рицарі багатьох якостей з незрозумілою для багатьох спортсменів наполегливістю йдуть до вершин досягнень у поєднанні найрізноманітніших змагальних вправ в одному з видів спорту (легка атлетика, гірські лижі, плавання), або в поєднанні декількох видів (сучасне п'ятиборство, триатлон, поліатлон). В основі їх успіху містяться загальні здібності.
Ситуативне протиборство як прояв специфіки мотивів більш за все поєднується з використанням арсеналу прийомів і контрприйомів, забезпеченням перемінної інтенсивності, засвоєнням стратегії і тактики, а також з прогнозуванням, в якому провідне місце належить раптовій оцінці ймовірності наступної дії суперника і партнерів по команді. Дана група мотивів є більш за все характерною для єдиноборств та ігрових видів спорту.
Підготовка спортсменів в цих видах спорту спрямована на використання арсеналу прийомів і контрприйомів, кожен з яких може бути використаний для досягнення перемоги, але далеко не кожен буде обов'язково використаний. Тут майстерність і основний мотив змагання зокрема, полягає в тому, щоб переходячи від прийому до прийому, підготувати суперника до помилки, а себе - до можливості провести "бажаний" прийом, кидок, удар по воротах.
Протиборство здебільшого пов'язане з умінням команди або спортсмена перепочити під час поєдинку і швидко проявити вирішальну активність, з умінням швидко відновити сили в період замін, з "грою швидкості" під час поєдинку або матчу, тобто із забезпеченням змінної інтенсивності. Регулювання інтенсивності - предмет особливого піклування в підготовці майстрів високого класу, ознака і мотив володіння спортивною ситуацією, гарантований елемент раптовості для суперника.
Багато терпіння, праці і часу затрачається у спортсменів на засвоєння стратегії і тактики в будь-якому виді змагань, але саме в ситуативному протиборстві формуються тактичні і стратегічні прийоми, розвивається мотивація ведення розумного поєдинку.
Ситуативне протиборство в іграх та інших поєдинках завжди має імовірнісний характер, вимагає раптового оцінювання ситуації і прогнозування наступних дій. У багатьох прийомах та контрприйомах формується майстерність прогнозування. Кожен прийом має характер відносного успіху - неуспіху, це проба і можливість помилки. При цьому помилки та успіхи "заразливі": велика кількість помилок суперників робить поєдинок нецікавим, а значна кількість удач - красивим.
У загальному вигляді розглянута мотиваційна специфіка розкриває багатогранні можливості для індивідуалізації діяльності людини в галузі спорту, для вибору спортивної спеціалізації, для орієнтування в світі спорту і самореалізації особистості.
Названі вище мотиви можуть бути одночасно розглянуті як властивості спортивної діяльності, як об'єктивні вимоги до психіки тих, що займаються спортом, які сформувались культурно та історично. Таким чином, їх можна розглядати в якості джерела породження мотивів конкретного спортсмена в міру засвоєння конкретної спортивної діяльності.
Ще раз зауважимо, що незважаючи на очевидну належність вибраного виду спорту, змагальної вправи або спортив-ного амплуа до тієї чи іншої розглянутої вище категорії моти-вів, завжди корисно розглянути і всі інші варіанти (інші мотиви, інші вимоги до психіки).