Проблема психологічної характеристики виду спорту

Рано чи пізно перед тренерами та спортсменами постає проблема визначення психологічних умов, які пов'язані з вдосконаленням підготовки в певному виді спорту, змагальній вправі (спортивній дисципліні, виді змагань) або спортивному амплуа.
У "Тлумачному словнику спортивних термінів" під видом спорту розуміється конкретний відносно самостійний вид змагань, який історично сформувався у ході розвитку спорту. Усіма питаннями проведення змагань з конкретного виду спорту, як правило, керують федерації, комітети міжнародного та національного рівня. За видами спорту розроблено національні та міжнародні правила змагань. Вид спорту може включати один (наприклад, хокей з шайбою), або декілька (наприклад, легка атлетика) видів змагань, змагальних вправ, спортивних дисциплін. Іноді змагання з різних видів спорту об'єднуються для проведення олімпіад, спартакіад, фестивалів. Розрізняють олімпійські, професійно-прикладні, зимові, літні, водні, військово-прикладні, національні, циклічні, швидкісно-силові, складнокоординаційні види спорту.
Змагальна вправа (спортивна дисципліна, вид змагань) це різновид певного виду спорту, який розглядається як самостійний вид програми змагань з даного виду спорту. За перемогу в змагальних вправах присвоюються звання чемпіонів, у змагальних вправах розігруються медалі та призи, як індивідуальні, так і командні.
Для деяких небагатьох видів спорту цей термін не використовується, оскільки вони не мають окремих спортивних дисциплін; проте і в них розігруються звання та медалі в різних вікових або статевих групах. Сюди ж слід зарахувати варіанти проведення змагань у закритому приміщенні або на відкритому повітрі, вдень або вночі, які також збільшують ряди змагальних вправ, що враховують рекорди та чемпіонські звання.
У випадку збігу понять вид спорту і змагальна вправа ми будемо використовувати їх як синоніми; в інших випадках відмінність в їх використанні пов'язана зі сказаним вище.
Термін спортивне амплуа відображає специфіку функцій окремих спортсменів у командних видах спорту (воротарі, нападники, захисники, пілоти, штурмани; ті, що розводять; ті, що блокують; центрові, загребні, рульові). Спеціалізація в різних видах спорту буває іноді досить значною. Наприклад, у матчі з реґбі деяким гравцям за всю гру не вдається потримати м'яч в руках, а рульовому академічної вісімки під час гонки не доводиться прикладати зусилля до весла.
Проблема психологічної специфіки виду спорту, змагальної вправи, спортивного амплуа стає все більш актуальною, оскільки резерви людської психіки - одна з надій на подальше підвищення спортивних досягнень і зниження тривалості термінів підготовки висококваліфікованих атлетів.
Теорія і практика психологічного забезпечення спортивної діяльності, при прогнозі її успішності з різним ступенем результативності, використовує перспективні моделі розвитку психіки, профілі елітарних вибірок, валідні психологічні тести.
Валідність - це один з важливих критеріїв придатності тесту для дослідницьких цілей, характеризує відповідність між вираженням певної властивості психіки і конкретним методом його вимірювання.
Є приклади використання комплексних і системних передумов психологічного забезпечення, які реалізують більше чи менше число системних ознак, а отже, і більше або менше врахування задіяних в конкретному виді змагань (і при підготовці до нього) різних психічних факторів.
Досі немає загальноприйнятої психологічної класифікації видів спорту, не кажучи вже про специфіку змагальних вправ або спортивних амплуа. Вітчизняні і зарубіжні класифікації, як правило, не охоплюють і половини видів спорту, що є тепер, а до змагальних вправ та амплуа взагалі справа не доходить.
У спортивній психології ще не сформовано однозначного підходу до вирішення проблеми психологічної характеристики (класифікації) видів спорту. Серед підходів, які використовуються тепер, можна виділити два основних: емпіричний (спирається на порівняльне вивчення особливостей психіки спортсменів та осіб, які не займаються спортом, спортсменів різного рівня підготовки одного виду спорту та осіб з аналогічними трудовими професійними навичками, але обмежених чітко вираженої змагальності) і теоретичний, який будується на врахуванні специфіки вимог різних видів спорту до психіки осіб, які займаються цими видами.
Емпіричний підхід широко прийнятий в американській та західноєвропейській психології спорту: не відмовляються від нього і наші спеціалісти. Він передбачає виділення (фіксацію) найбільш стійких характеристик особистості. Які характерні представникам того чи іншого виду спорту. До числа таких характеристик як правило, відносять мотивацію, активацію, агресію, тривожність, товариськість, емоційну виразність і стійкість, інтелект, антиципацію, рівень домагань.
Антиципація - здатність передбачення, угадування наперед подальшого розвитку подій, явищ, результатів дій. Ця здатність може бути основою інтуїтивних рішень завдань або реакцій на якусь подію до її настання.
Певний профіль особистості, який побудовано на таких характеристиках, повинен, на думку дослідників, відрізнятись від профілю неспецифічної вибірки, а самі характеристики повинні мати тенденцію до розвитку в міру занять даним видом спорту.
Спеціалістам також добре відомі факти психічних відмінностей між представниками різних видів спорту або різних амплуа в одному і тому ж виді спорту, які трапляються значно частіше, ніж відмінності між спортсменами конкретного виду спорту та особами, які не займаються спортом. До того ж вибірки висококваліфікованих спортсменів невеликі, що знижує цінність їх зіставлення з багаточисленними неспецифічними вибірками.
На нашу думку, розвиток будь-якої з перерахованих вище якостей особистості та їх поєднання можна досягти і в сфері діяльності, яка не пов'язана зі спортом.
Теоретичний підхід до побудови психологічної характеристики (класифікації) видів спорту, як правило, поєднаний зі встановленням деякого невеликого (від 2 до 6) числа факторів, які дозволяють порівнювати, рангувати види спорту за ступенем необхідності подолання цих психічних перешкод під час занять даним видом спорту. Ці фактори мають характер об'єктивних вимог до психіки спортсмена. Такими факторами, як правило виступають: швидкість дій в малопрогнозованих ситуаціях, ймовірність травми, прямий або непрямий контакт з суперником.
Аналогічна класифікація запропонована психологом Т.Т. Джамгаровим. У ній враховується характер протиборства (безпосередній або опосередкований), характер контакту з суперником (жорсткий фізичний, фізичний, умовний фізичний, відсутність фізичного контакту), а також характер взаємодії з партнерами та суперниками (сумісні взаємодії, індивідуальні дії, сумісно-синергичні дії.
Взаємодія - особливість сумісної дії декількох суб'єктів, в якій кожен, вирішуючи свої завдання, одночасно сприяє вирішенню завдань, які поставлені перед іншими партнерами.
В основі розглянутих вище класифікацій містяться фактори, які викликають стрес у тому чи іншому виді спорту. На думку спеціалістів, такі класифікації охоплюють далеко не всі види спорту і не чіпають галузі спортивних амплуа. Крім того, поза даними теоретичних моделей залишаються досить значні для результату, але не стресові фактори: емоційна виразність, інтелект, складність координації рухів, ергономічні особливості, циклічність.
Якщо до цього додати недостатньо розроблені соціально-психологічні сторони становлення спортивної майстерності в різних видах спорту, які забезпечують статус особистості і її перспективу, тоді необхідність більш сучасного вигляду психологічної характеристики (класифікації) видів спорту, змагальних вправ та спортивних амплуа стає очевидною як з позицій гуманізації спорту, так і психологічного моніторингу.
Психологічний моніторинг - регулярне, планомірне відслідковування динаміки психічних властивостей, процесів і станів протягом тривалого часу. При цьому використовується комплекс методик, які дозволяють вирішити суттєві проблеми психічного здоров'я, надійності, управління спортивною формою тощо.
Відповідно до структури діяльності в запропонованій психологічній характеристиці видів спорту ( за О.Л. Поповим) виділено три фактори:
- фактор мотивів, які покладено в основу всієї діяльності спортсмена, не виключаючи і відтінків мотивів, які властиві тому чи іншому виді спорту;
- фактор цілей, які визначають специфіку дій в конкретній змагальній вправі, де головною ціллю є досягнення спортивного результату;
- фактор умов, які складають багаточисленну групу вимог до психіки, які обов'язкові для врахування в операціях.
Операція - цим терміном в теорії діяльності позначаються закінчені і, як правило, автоматизовані акти (рухові, перцептивні, інтелектуальні та ін.), які входять в склад дій. На відміну від дій, що визначаються цілями і діяльністю, яка визначається мотивами, операції визначаються умовами предметної ситуації, в яких втілені, вбудовані у формі значень суспільно вироблені схеми поведінки.
Унаслідок виділення цих факторів специфіка вимог виду спорту, змагальної вправи або спортивного амплуа може бути представлена п'ятьма рівнями (див. схему), три з яких належать до мотивів: соціальна відповідальність (як данина соціально обумовленим мотивам); специфіка контактів з партнерами та суперниками ( як комунікативна мотивація), а також основні відтінки мотиву (мотиваційної специфіки) виду спорту з акцентом на забезпечення циклічності, управління рухом або ситуативне протиборство. Цільову сторону діяльності визначають альтернативні характеристики дій з позицій подолання небезпеки, соціальної підтримки, емоційного насичення та ергономічності, а умови становлять найбільш типові складові успіху або неуспіху операцій у складі діяльності (середовище, погода, статус, престиж, традиції, правила, досвід, задатки і обдарованість, контроль, спеціалізоване сприймання).

Таблиця 1. Психологічна специфіка змагальних вправ

В аналізі конкретного виду спорту, змагальної вправи або спортивного амплуа доцільним є розгляд не тільки традиційно очевидних особливостей вибраного виду спорту, але і уважне ставлення до всіх названих вимог. Як показує досвід використання даного (розширеного) підходу до аналізу конкретного виду спорту, в результаті цього є можливість виявити суттєві резерви психологічної підготовки спортсменів завдяки використанню прийомів в інших, навіть, здавалося б, досить неподібних видів спорту. Ці парадокси здебільшого і скла-дають арсенал "маленьких хитрощів" досвідченого тренера і спортсмена, оскільки спираються на традиційну інертність мислення і поведінки суперників.
Крім того, досить часто доводиться мати справу з видами спорту, які не можуть повною мірою бути зараховані до однієї з гілок запропонованої класифікації.
Передбачається також, що спортсмен або тренер при психологічному аналізі вибраного виду спорту, змагальної вправи або амплуа будуть виходити з конкретної ситуації і реальних умов: рівня підготовки, віку, статі, наявності часу для вирішення завдань підготовки.