Історичні типи світогляду

За історичними типами виділяють міфологічний, релігійний та науковий світогляд.

Першим історичним типом світогляду є міф. Міф у перекладі з давньогрецької означає «переказ». Але міф як історичний тип світогляду є не просто оповіддю, а виступає найважливішим засобом переживання людиною своєї смислової причетності до світу і до соціальної спільноти. Це також і важливий засіб соціальної спадкоємності та регуляції людської життєдіяльності. Міф намагається дати відповідь на усі питання походження та існування світу, природи, суспільства, людини та є важливим засобом освоєння світу.

Найважливішими характеристиками міфологічного світогляду є наступні:

1. Синкретизм,тобто нерозчленованість образу світу. У міфі людина, суспільство, природа і надприродні сили злиті в єдине нерозчленоване ціле. Тут не розрізняються слово і річ, предмет і образ. В єдине ціле злиті й всі форми суспільної свідомості – релігія, мистецтво, філософія, наука тощо.

2. Символізм. Міф оперує символами, тут кожний образ, герой позначають якесь певне явище чи поняття.

3. Антропоморфізм та анімізм – виявляється в одухотворенні явищ природи, перенесення на них душевних та тілесних властивостей людини.

4. У міфі немає абстрактних понять. Тут все конкретне, персоніфіковане, одухотворене.

5. Міф – це емоційно забарвлений, конкретно-чуттєвий образ світу. Він живе емоціями та глухий до голосу розуму.

6. Міфологічний образ світу – це магічний космос в якому все одухотворене. Тут не тільки людина залежить від богів, але й боги залежать від людини й усі вони є лише елементами Космосу.

7. Міфологічний світогляд ґрунтується на вірі – вірі релігійного характеру, тобто некритичному ставленні до дійсності й змісту міфологічних уявлень.

Таким чином, міфологія – це така форма світогляду, в якій через художні образи відображається залежність людського існування від природних явищ, стихій, а також колективного буття у межах родоплемінних відносин.

Міфологія як історичний тип світогляду супроводжує всі періоди існування земної цивілізації, що відомі людині. Міфологічна світоглядна культура виявилась одночасно через ряд сильних та слабких сторін.

Позитивно-прогресивна роль міфології полягає насамперед у тому, що цей світогляд завжди орієнтує людину на мрію. У міфології зароджується бачення одвічного прагнення людини до свободи і щастя. Визнаючи факт досконалості природи та нерозривної єдності людини і природи, міфологія прагне звеличити гармонійність відношення людини і світу як взірець щастя.

Слабкості міфологічного світогляду – це передусім сліпе поклоніння силі природи, декларування пасивного характеру відношення людини до світу.

Отже, міфологічний світогляд був, є і залишається надбанням світоглядної культури людини, без якого її подальший розвиток неможливий..

Другим історичним типом світогляду є релігія. Релігія (від лат. religio – благочестя, святиня, предмет культу) – світосприйняття, яке одухотворене вірою у Бога. Це не тільки віра чи сукупність поглядів. Релігія – це також почуття причетності, залежності та обов’язку по відношенню до таємної вищої сили, яка дає опору і гідна поклоніння. Перетворення релігії на пануючий тип світогляду пов’язаний з формуванням й утвердженням світових релігій: буддизму (VI-V ст. до н.е.), християнства (І ст. н.е.), ісламу (VІІ ст. н.е.). Вони виникають на новому етапі розвитку суспільства, коли людина, її існування залежать вже не від сил природи, а від соціального середовища. Саме тому Бог, як вища сила, асоціюється вже не з явищами природи, а, безпосередньо, з людиною.

Основні риси релігійного світогляду:

1. Основу складає віра в існування надприродних сил і визнання панівної ролі надприродного світового початку у Всесвіті та житті людей. На відміну від міфологічного світогляду, цей надприродний світовий початок мислиться як уособлений в одній істоті й такий, що знаходиться поза межами природи і постає як її Творець.

2. Світ тут роздвоєний на «земний», природний, який сприймається органами чуттів людини, і потойбічний – «небесний», надприродний, спілкування з яким можливе лише через культові дії. Таке бачення світу було концептуально оформлене у вченні батька церкви Августина Блаженного про «Град земний» і «Град небесний» і визначало світосприйняття протягом усієї епохи Середньовіччя.

3. Уособлений Бог потребує й особистого до себе ставлення, що передбачає особисту відповідальність перед Богом за власну життєдіяльність.

4. Тут роздвоєним є не тільки світ, але й людина. Вона постає як єдність душі й тіла, де душа – це божий початок в людині, а тіло – гріховне, тваринний початок.

5. Уявлення про безсмертя душі.

6. Нове уявлення про простір і час. У просторі виділяються святі місця, зони сакрального, священного та буденного. На зміну циклічним уявленням про час, властивим міфологічному світогляду, приходять уявлення про спрямованість часу у майбутнє.

7. Наявність системи абсолютних моральних норм та цінностей. Вони уявляються як непорушні моральні закони, встановлені Богом.

Звідси ми можемо побачити соціокультурні функції релігії. Релігійні заповіді, канони, обряди виступали засобами соціальної регламентації, регулювання, впорядкування та збереження нравів, традицій, звичаїв. Релігія формувала уявлення про цивілізаційну єдність різних народів, які належать до однієї віри. Вона надавала безумовне, абсолютне обґрунтування системі моральних норм і цінностей, вимагала їхнього обов’язкового дотримання.

Як і міфологічний тип світогляду, релігійне світобачення має сильні і слабкі сторони.

Сила релігійного світогляду полягає передусім у тому, що в релігії вперше в історії світоглядної культури людина починає розглядатись як суперечлива істота, як єдність протилежностей – тіла і душі. Релігійний світогляд особливої сили набуває завдяки вдосконаленню ідеї Бога, яка була започаткована ще в міфології.

В релігії створюються моральні принципи світоглядного вибору людині, якими виступають біблійні заповіді.

Релігійний світогляд, на відміну від міфологічного, вперше докладно пояснює місце і роль людини у світі, а також значущість віри в Бога.

До так званих слабких сторін релігійного світогляду можна віднести передусім те, що релігія принижує роль людського пізнання і практично-перетворюючої діяльності людини. Крім того, релігійний світогляд абсолютизує ідею потойбічного щастя, фактично позбавляючи людину права на земне щастя.

Третім історичним типом, на наш погляд, виступає науковий світогляд. У багатьох підручниках з філософії прийнято визначати третім історичним типом світогляду філософію. Такий підхід генетично походить від усталеної за радянських часів думки про науковість філософії, що зрештою призводило до ототожнення філософії та наукового світогляду.

Сьогодні теза сцієнтистської природи філософії вже не виступає настільки безсумнівною, як раніше. Проведений багатьма дослідниками (у тому числі й вітчизняними В.І.Шинкаруком та О.І.Яценком) аналіз змушує обережніше говорити науковість філософського знання (хоча воно послуговується багатьма загальновизнаними стандартами раціональності). Тому, розглядаючи історичність світогляду, яка виражається в його певних типах, доцільно говорити про науковий світогляд як спосіб пояснення людиною світу. Філософія ж виступає основою та теоретичним базисом усіх історичних типів світогляду – міфологічного, релігійного, наукового. Коли людина будь-якої епохи звертається до найважливіших світоглядних питань, вона неминуче (явно чи неявно) приходить до розв’язання філософських проблем. Але філософом стає далеко не кожен. Лише теоретична системна пізнавальна діяльність зі створення та використання найзагальніших філософських понять – категорій – власне й може розглядатись як філософія. Світогляд же (навіть науковий) реалізовується найбільшою мірою у поняттях повсякденного вжитку. Тому ми і розмежовуємо в даному аспекті філософію та світогляд.

В історії розвитку світоглядної культури наука відіграє важливе значення в поясненні й характеристиці відношення «людина – світ».

Наука як світоглядний феномен має кілька визначень. По-перше, наука – це система знань про ту чи іншу сферу об'єктивної дійсності та людську діяльність, яка ці знання створила.По-друге, наука – це системно організований образ існування певної сфери об'єктивної дійсності.По-третє, наука – світоглядно визначена сфера людської діяльності, основною функцією якої є вироблення світогляду як найвищої форми самоусвідомлення знань про об'єктивну реальність, перевірка цих знань на предмет істинності та вироблення рекомендацій для практичного перетворення світу відповідно до потреб та інтересів людини. І, нарешті,наука– це теоретично-практично означена система знань, що перебуває у безперервному розвитку і намагається віднайти об'єктивну істину в тій чи іншій сфері відношення «юдина – світ».

Наведені формулювання поняття науки підкреслюють її світоглядно-перетворюючу спрямованість, тому у світоглядному вимірі найпростіше сказати так:наука –це система знань про людину і світ та спосіб перетворення їх на благо людини.

Завдяки науці людство використовує сили природи, розвиває виробництво і перетворює суспільні відносини. При цьому наука завжди черпала свої сили у знанні. Знання – це елементарний, відносно завершений образ дійсності, який твориться людською свідомістю. Але так звані елементарні знання у вигляді первинної чуттєво даної інформації існують навіть у тварин, про що свідчить рівень їхньої орієнтації у світі.

Елементарними повсякденними знаннями володіють діти раннього віку. Кожна людина в процесі свого життя отримує величезну кількість інформації про світ і про себе. Вже первісні люди володіли чималими знаннями, які вони використовували, спираючись на досвід та звичаї. Але все це було донауковим знанням.

Наукові знання суттєво відрізняються від повсякденних і донаукових знань. Вони передбачають не лише констатацію фактів та їх опис, а й пояснення фактів, усвідомлення їх відповідно до всієї системи понять певної науки. Повсякденне, просте пізнання констатує, хоча й дуже поверхово, як відбувається та чи інша подія.Науковий світогляд дає відповідь не лише на питання «як?», а й на питання «чому?». Сутність наукового світогляду полягає в достовірному узагальненні фактів, а також у тому, що за випадковим він бачить необхідне, закономірне, а за одиничним – загальне. І на підставі цього науковий світогляд передбачає різноманітні явища, об'єкти і події. Передбачення є вершиною наукової діяльності людини.

Увесь процес наукового знання пов'язаний зі зростанням сили і діапазону наукового передбачення. А передбачення дає змогу контролювати процеси та скеровувати їх. Науковий світогляд, таким чином, відкриває можливість не лише передбачення майбутнього, а й свідоме його формування.

Суттєвою ознакою наукового світогляду є його системність, тобто така сукупність знань, яка впорядкована на засадах певних теоретичних принципів. Проста сукупність різних знань, не об'єднаних у взаємопов'язану систему, це ще не науковий світогляд. Основою наукових знань є певні вихідні положення, закономірності, які й дають змогу об'єднувати відповідні знання в єдину систему. Знання перетворюються на наукові тоді, коли цілеспрямований збір фактів та їхній опис доводиться до рівня введення їх у систему понять, тобто до складу теорії.

Кожна наука проходить етап формування. Однак критерій формування будь-якої науки загальний: визначення предмета дослідження, вироблення понять, які відповідають цьому предметові, встановлення фундаментального закону, властивого цьому предметові, відкриття принципу чи створення теорії, які дають змогу пояснювати величезну кількість фактів.

Науковий світогляд докорінно відрізняється від релігійного. І основою цих відмінностей є відношення їх до віри.

Релігійна віра – це фактичне прийняття за істину того, що в принципі не піддається ніякій практичній перевірці й логічному доведенню. Успадкувавши від релігійного світогляду поняття віри, науковий світогляд якісно по-новому трактує це поняття. Віра в науковому розумінні набуває органічної, природної єдності з істиною. Віра в науці розглядається передусім як впевненість, що ґрунтується на знанні, яке має системно-теоретичну організацію і практично-логічне підтвердження. Наукова віра надає людині могутності по відношенню до сил природи і суспільного життя. Наукова віра існує як логічний зв'язок у системі знання і сприймається як необхідність, яка випливає чи то з фактів, чи з раніше встановлених істин. Ось чому аргументовані результати наукового світогляду набувають якості всезагальності й виявляють силу переконання.

Науковий світогляд, як і будь-який інший, має свою структуру у вигляді сучасної класифікації наук. Їх існує величезна кількість, але враховуючи сучасний розвиток науки, можна запропонувати, наприклад, таку: природознавчі і технічні; математичні; соціально-гуманітарні; філософські науки.

Доприродознавчих і технічних наук належать передусім механіка і прикладна механіка, астрономія і космонавтика, астрофізика, фізика і технічна фізика, фізична хімія та хімічна фізика, хімія та хіміко-технологічні науки, геологія і гірська справа, географія, біологія, біофізика, біохімія та сільськогосподарські науки, антропологія, фізіологія людини, медичні науки тощо.

Математичні науки найбільш яскраво представляють: математична логіка, практична математика, у тому числі й кібернетика, математична статистика, алгебра, геометрія, математичний аналіз, диференційне та інтегральне числення тощо.

Досоціально-гуманітарних наук слід віднести насамперед історію, археологію, етнографію, економічні науки, соціологію, мовознавство, психологію, правознавство, педагогічні науки та багато інших.

Структура філософських наук також досить розгалужена й буде розглянута нижче.

У міру розвитку наукового світогляду цей класифікаційний ряд не залишатиметься сталим. Він, виходячи з практичної потреби людини і суспільства, з необхідністю поповнюватиметься. Адже, особливо нині, науковий світогляд набуває нових специфічних і оригінальних рис. Сучасний науковий світогляд – це передусім складний процес духовного виробництва. Наукова творчість дуже розгалужена. Вона глибоко пов'язана з наступністю і традиційністю. Водночас сучасний науковий пошук є глибоко новаторським явищем.

Сучасна наукова істина з'являється як результат наполегливої праці, пульсації думки, боротьби різних точок зору та консолідації творчих зусиль багатьох учених. Суттєвою ознакою сучасного рівня наукового світогляду є проникнення у внутрішню структуру об'єкта, сходження від пізнання закономірності до розкриття структури і системи.

Сучасна наука – це глибоко інтегроване і водночас диференційоване явище. Сьогодні наука рухається шляхом спеціалізації. Водночас виник ряд дисциплін, які вивчають так звані межові явища в розвитку людини, природи і суспільства (міждисциплінарні та трансдисциплінарні дослідження). Світоглядна культура сьогодення дає змогу науці, з одного боку, широко використовувати передові методи, техніку та технології, з іншого – сама стає творцем їх. Сучасна наука перетворилася в безпосередню продуктивну силу суспільства.

Характерною рисою сучасної науки є те, що вона йде шляхом синтезу формальної і змістовної сторін пізнання. Нині наука стоїть напередодні розв'язання ряду кардинальних проблем сучасності: екологічної проблеми; виліковування серцево-судинних хвороб, раку, СНІДу; ефективного соціального прогнозу; визначення найбільш оптимальних шляхів гуманізації людської діяльності та ін.

Підсумовуючи проблему особливостей наукового світогляду, потрібно зауважити, що поряд із позитивними зрушеннями в його розвитку існує ряд суттєвих обмежень. Науковий світогляд «хибує» передусім на «бездушність». Він намагається уніфікувати, стандартизувати бачення світу людиною, «забуваючи», що та є досить «крихкою» і ніжною істотою. Прагнучи до максимальної достовірності й точності, він виключає особистісне, те, чим людина переймається. Він відкидає зі свого шляху суб'єктивізм, вимисел, фантазію. Науковий світогляд немовби «забуває», що часто звеличуючи істину, доводячи її до рангу Бога, він принижує людську здатність знаходити у світі своє, особливе і неповторне. А найслабшим його місцем є те, що він фактично ігнорує неповторність людської індивідуальності.

Та в цілому науковий світогляд, безперечно, є вищим рівнем розвитку світоглядної культури порівняно з міфологічним і релігійним світоглядами.

Що ж стосується філософії, то вона супроводжує всі історичні типи світогляду, виступаючи їх теоретичної основою.