Світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння

У різних формах світогляду по-різному представлені емоційний та інтелектуальний досвід людей – почуття і розум. Емоційно-психологічну основу світогляду називають світовідчуттям (визначається на основі досвіду – індивідуального, сімейного, групового, етнічного, класового, суспільного і загальнолюдського) або світосприйняттям (визначається на основі цінностей – щастя, любові, істини, краси, добра, свободи, справедливості тощо), пізнавально-інтелектуальну ж його сторону характеризують як світорозуміння (формується на основі знання).

Рівень інтелектуальності та ступінь емоційної насиченості світоглядів неоднакові. Але, так чи інакше, їм притаманні обидва ці «полюси». Світогляд – не просто набір нейтральних знань, безпристрасних оцінок, розсудливих дій. У його формуванні бере участь не одна лише робота розуму, а й людські емоції. Звідси світогляд – взаємодія того й іншого, поєднання світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння.

Життя в світі природи і суспільства народжує в людях складну гаму почуттів, переживань. Зі світоглядом пов'язані допитливість, здивування, почуття єдності з природою, причетності до людської історії, благоговіння, захоплення, трепету і багато інших. Серед емоцій такого роду є і зафарбовані в «похмурі» тони: тривоги, напруги, страху, відчаю. До них відносяться відчуття невпевненості, безпорадності, розгубленості, безсилля, самотності, печалі, горя, душевного надриву. Можна побоюватися за своїх близьких, переживати за свою країну, народ, за життя на Землі, долю культури, майбутнє людства. Разом з тим, людям притаманний і спектр «світлих» емоцій: радості, щастя, гармонії, повноти тілесних, душевних, інтелектуальних сил, задоволеності життям, своїми звершеннями.

Сполучення таких почуттів дають варіації типів людських світовідчувань. Загальний емоційний настрій може бути радісним, оптимістичним або ж похмурим, песимістичним; повним душевної щедрості, турботи про інших або егоїстичним тощо. У настроях позначаються обставини життя людей, відмінності їх соціального стану, національні особливості, тип культури, індивідуальні долі, темпераменти, вік, стан здоров’я. Світовідчуття молодої, повної сил людини, інше, ніж старої або хворої. Критичні, важкі ситуації життя вимагають від людей великої мужності і душевних сил. Однією з ситуацій, що викликають напружені переживання, є зустріч зі смертю. Потужні імпульси світогляду дають моральні почуття: сором, каяття, докори совісті, почуття обов'язку, морального задоволення, співчуття, милосердя, а також їхні антиподи.

Емоційний світ людини неначе підсумовується в її світовідчутті, але знаходить вираження і в світорозумінні. Яскравим виразом піднесених емоцій такого типу можуть слугувати, наприклад, знамениті слова німецького філософа І.Канта: «Дві речі наповнюють душу завжди новим і усе більш сильним подивом і благоговінням, чим частіше і триваліше ми міркуємо про них, – це зоряне небо наді мною і моральний закон в мені» [ Кант И. Соч.: В 6 т. М., 1965. Т. 4. Ч. 1. С. 499].

У тканині світогляду розум і почуття не відокремлені, а переплетені і поєднані з волею. Це надає всьому складу світогляду особливий характер. Світогляд, принаймні його вузлові моменти, його основа, тяжіють до того, щоб стати більш-менш цілісним комплексом переконань. Переконання – погляди, які активно приймаються людьми, відповідні всьому складу їх свідомості, життєвим прагненням.

Таким чином, включаючись у світогляд, різні його складові набувають нового статусу: вони вбирають в себе ставлення людей, зафарбовуються емоціями, поєднуються з волею до дії. Навіть знання в контексті світогляду знаходять особливу тональність. Інтегруючись з усією сукупністю поглядів, позицій, почуттів, вони впевнено й активно приймаються людьми, стають більше ніж просто знанням, перетворюючись на пізнавальні переконання – в цілісний спосіб бачення, розуміння світу, орієнтації в ньому. Сили переконання набувають також моральні, правові, політичні та інші погляди – цінності, норми, ідеали. У поєднанні з вольовими чинниками вони складають основу життя, поведінки, дії особистостей, суспільних груп, націй, народів, а гранично – усього світового співтовариства.

Отже, світогляд – єдність знань і цінностей, розуму і почуттів, світорозуміння і світовідчуття, логіки й віри, переконань і сумнівів. У ньому переплетені суспільно значущий та особистий досвід, традиційні уявлення і творча думка. Сполучені разом розуміння і дія, теорії і практика людей, осмислення минулого і бачення майбутнього. Поєднання всіх цих «полярностей» – напружена духовно-практична робота, покликана надати цілісний характер всій системі орієнтацій.

Охоплюючи різні «прошарки» досвіду, світогляд допомагає людині розсувати рамки повсякденності, конкретного місця і часу, співвідносити себе з іншими людьми, включаючи і тих, що жили раніше та житимуть потім. У світогляді накопичується мудрість людського життя, відбувається долучення до духовного світу.

Таким чином, можна підсумувати, що світосприйняття – це емоційно-чуттєва складова світогляду. Зміст світосприйняття визначають емоційні переваги, вірування, психологічні уявлення людини про світ і своє місце в ньому.

На основі світобачення та світосприйняття формується світовідчуття. Світовідчуття, або концепція практичних дій, – це сукупність ціннісних установок людини, її переконань, що визначають позицію з тих чи інших життєво важливих питань, її готовність до певного типу дій і способу досягнення цілей.

Світорозуміння, або картина світу, – це інтелектуальна складова світогляду. Коли говорять про світоглядні парадигми, стиль мислення, мають на увазі саме цей рівень світогляду. Зміст світорозуміння визначається в залежності від того, говоримо ми про концептуальний, теоретичний чи життєво-практичний рівні світогляду. Світорозуміння на рівні буденної свідомості або здорового глузду ґрунтується на повсякденних емпіричних знаннях і деколи виявляється неадекватним. Світорозуміння на теоретичному рівні представлено науковими, філософськими, релігійними ідеями.