Комерційна таємниця на підприємстві.

Комерційна таємниця – це склад і обсяг відомостей, що визначені керівником підприємства відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”.

Власник комерційної таємниці зобов’язаний:

– забезпечити захист такої інформації відповідно до вимог і правил, розроблених ним;

– повідомляти про всі факти порушення цього захисту.

За умови дотримання необхідних заходів безпеки він матиме право на юридичний захист від заподіяння шкоди внаслідок неправомірних дій щодо оволодіння комерційною таємницею.

Оскільки законодавством України не визначено перелік відомостей, які можуть становити комерційну таємницю, посадовим особам підприємства при вирішенні цього питання потрібно виходити з економічної вигоди та безпеки підприємства.

Перелік відомостей, які не становлять комерційної таємниці, затверджений Постановою КМУ від 09.08.1993 р. № 611:

– установчі документи та документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами;

– інформація за всіма встановленими формами звітності;

– дані, необхідні для перевірки і сплати податків та інших
обов’язкових платежів;

– відомості про чисельність і склад працюючих, їх заробітну плату в цілому та за професіями і посадами, а також наявність вільних робочих місць;

– документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

– інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

– документи про платоспроможність;

– відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

– відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Навіть якщо керівник підприємства і затвердить перелік відомостей, що є комерційною таємницею, до якого буде включено будь-яку із зазначених у відповідній Постанові КМУ відомостей, це не позбавляє підприємства обов’язків надавати таку інформацію на запит компетентних органів.

На практиці до комерційної таємниці зазвичай відноситься комерційна інформація, секрети виробництва або технологія здійснення підприємницької діяльності “ноу-хау” та організаційно-управлінська діяльність підприємства.

До комерційної інформації належать властиві конкретному підприємству особливості, деталі комерційної діяльності, ділові зв’язки, ринки та умови купівлі сировини та товарів, відомості про методику встановлення цін, про фінансову стабільність підприємства тощо. Збереження в таємниці цієї інформації від усіх сторонніх осіб (крім фінансових, податкових і правоохоронних органів) є неодмінною умовою успішної діяльності підприємства. Діяльність більшості комерційних структур базується на договірних засадах. Тому, володіючи інформацією про комерційні угоди, неважко сформувати думку про виробничий та фінансовий стан підприємства. Відомості про найбільш вигідних клієнтів (включаючи й особисту інформацію про них) дають можливість конкурентам вести боротьбу за “місце під сонцем”, залучаючи партнерів вигіднішими умовами спільної діяльності.

Предметом “ноу-хау” є знання, пов’язані зі створенням та експлуатацією нової техніки, технологій, матеріалів; знання управлінського, фінансового, економічного характеру, які мають цінність внаслідок невідомості та недоступності їх для третіх осіб завдяки вжитим заходам щодо охорони конфіденційності такої інформації.

Організація управління підприємством є складною та неоднорідною діяльністю керівництва підприємства. Предметом такої діяльності є управлінський апарат і структура фірми, процедура та порядок прийняття управлінських рішень, система комунікаційних зв’язків, включаючи проходження інформації від зовнішніх контактів до керівного центру.

Одним із вирішальних факторів у цьому питанні є належним чином організована робота з працівниками підприємства, тобто кадрова політика. Від того, які умови роботи створить керівник своїм підлеглим, залежить стан психологічної атмосфери в колективі. Правильно організований добір співробітників, розвиток у них зацікавленості в успіхах підприємства мають бути спрямовані на те, щоб звести до мінімуму плинність кадрів і разом з тим – втрату інтелектуального потенціалу підприємства і можливість розголошення конфіденційної інформації.

Вже при прийнятті на роботу нових співробітників слід попереджати їх про необхідність суворого дотримання правил поведінки і роботи з інформацією, що становить комерційну таємницю підприємства. Для цього до трудових договорів (контрактів), посадових інструкцій, Правил внутрішнього розпорядку підприємства потрібно вносити пункти, які зобов’язують працівника суворо дотримуватися правил поводження з конфіденційною інформацією, яка становить комерційну таємницю підприємства, та передбачають певну відповідальність за порушення цих правил. Вирішуючи питання соціального захисту працівників, їх медичного обслуговування, організації їх професійного зростання та організації відпочинку та дозвілля, керівник створює в колективі середовище, що зводить до мінімуму ймовірність усвідомлення заподіяння шкоди підприємству його працівниками.

Власник як суб’єкт внутрішнього контролю повинен контролювати цілісність комерційної інформації та вчасно виявляти і припиняти канали її розголошення.

Для захисту інформації, що становить комерційну таємницю, на підприємстві необхідно здійснити певні заходи:

– впорядкувати відвідування підприємства сторонніми особами;

– посилення контролю за внутрішнім і зовнішнім документооборотом;

– обмежити доступ до конфіденційної інформації, надавши таку можливість тільки тим співробітникам, яким це дійсно необхідно у зв’язку з їх обов’язками.

Специфіка використання інформації, що зберігається в комп’ютері, зумовлює і специфічні заходи захисту такої інформації. Оскільки традиційні заходи захисту інформації тут виявляються марними, слід використовувати програмні та апаратні засоби, які виключають несанкціонований доступ до комп’ютера і можливість вивчення або копіювання інформації, що зберігається в ньому.

Щодо зв’язку звітності з комерційною таємницею, то необхідно враховувати, що не всі види звітності є комерційною таємницею. Зокрема, законодавством визначено, що фінансова звітність підлягає оприлюдненню, тобто вона не може бути комерційною таємницею. Це також стосується і статистичної (хоча вона може мати статус конфіденційної) і податкової звітності. Однак дані внутрішньої звітності є досить деталізовані, а тому можуть використовуватися тільки в межах підприємства. У зв’язку з цим, внутрішня звітність найчастіше належить до комерційної таємниці.