Поняття політичної партії та багатопартійності

У політології та правознавстві існують різні визначення політичних партій. Так, одне з перших визначень політичної партії як об’єднання однодумців, які, керуючись власними принципами, прагнуть просувати загальнонаціональний інтерес, належить відомому англійському політичному діячеві і філософа XVIII ст. Едмунду Берку (1729-1797).

На рубежі XIX-XX ст. німецький дослідник Ст. Хасбах розглядав партію як союз людей з однаковими політичними поглядами і цілями, які прагнуть до завоювання політичної влади з метою її використання для реалізації власних інтересів. У свою чергу німецький соціолог Макс Вебер (1864-1920) розумів партії, громадські організації та вербуванні голосів виборців, які спираються на добровільне членів і ставлять своєю метою завоювання влади для свого керівництва і забезпечення своїм активним членам відповідних духовних і матеріальних умов для одержання матеріальних вигод і особистих привілеїв.

Існує безліч підходів до визначення сутності політичних партій:

- розуміння партії як групи людей, які дотримуються однієї ідеологічної доктрини (Б. Констан (1767-1830), французький філософ і письменник);

- трактування політичної партії як виразника інтересів певних класів (ідеї К. Маркса (1818-1883), Ф. Енгельса (1820-1895), в. І. Леніна (1870-1924));

- інституційне розуміння політичної партії як організації, що діє в системі держави (у трактуванні сучасного французького державознавця і політолога Моріса Дюверже політична партія розглядається як об’єднання людей, що має свою особливу структуру, як міцне, довгостроково існуюче соціальне формування, прагне до оволодіння установами державної влади);

- визначення партії з точки зору виконуваних нею функцій (таке трактування поширена в сучасній американській політичній науці).

Серйозні відмінності, часом прямо протилежні, в оцінці місця, ролі та перспектив партій як найважливішого політичного інституту у поглядах мислителів і вчених існують протягом усього періоду існування партій. Ще видатний мислитель Жан Жак Руссо (1712-1778), виходячи з концепції суспільного договору, держави як виразника загальної волі, негативно відгукувався про різні партійні угруповання, що виражають приватні інтереси і тим самим руйнують державний механізм і загальну волю. Він вказував, що наявність партій призводить до довгих дебатів, розбіжностей в суспільно-політичному житті. Багато хто з засновників США також негативно ставилися до партій, вважали їх непотрібними. Послідовним противником політичних партій взагалі був, наприклад, Джордж Вашингтон (1732-1799) - перший президент США.

Аж до виникнення парламентаризму в політичних партіях, як правило, вбачали джерело криз, силу, що протистоїть державі і руйнує її цілісність. Становлення і розвиток представницької демократії, коли найважливішим засобом репрезентації соціального в політичній системі стали кадрові та масові політичні партії, сприяло визнанню партій позитивним елементом громадянського суспільства, за допомогою якого громадяни реалізують свої політичні права і свободи, а держава взаємодіє з громадськими структурами.

Сучасне розуміння політичних партій як одного з видів громадських об’єднань, що мають основною метою надання домінуючого впливу на державну владу, пов’язане із затвердженням загального виборчого права і якісним розширенням прав парламенту.

Етимологічно «партія» означає «частина», «окремість» (від лат. partis). Зародження партій цілком може бути віднесено до часів Античності і пов’язане з республіканською формою правління. У Стародавньому Римі слово «партія» найчастіше називали групи політиків, які об’єдналися навколо того чи іншого лідера. Власне політичні партії виникли в Європі (у Великобританії, Франції) і в Північній Америці наприкінці XVIII - початку XIX ст. (період буржуазних революцій і формування парламентаризму).

У конституціях багатьох країн немає визначення політичної партії. У цих основоположних документах визначаються цілі та завдання партій: «політичні партії сприяють вираженню думок у ході голосування» (ст. 4 Конституції Франції); «під партією розуміється будь-яке об’єднання або група виборців, які виступають на виборах під особливим найменуванням» (Акт про форму правління Швеції). Більш точно функція партії показана в Конституції Греції (ст. 29): «партії повинні служити вільного функціонування демократичного режиму». В Основному законі ФРН (ст. 21) зафіксовано, що партії сприяють формуванню політичної волі народу і вільно утворюються.

Багатопартійність - це спосіб формування політичних структур, покликаних виражати і захищати інтереси певних верств суспільства. Багатопартійність - це не мета, а засіб, інструмент представництва інтересів громадян.

Множинність партій не завжди тотожна багатопартійності. Остання характеризується низкою ознак. Насамперед, партії повинні представляти собою частину суспільства, класу або соціального прошарку, найбільш повно виражаючи їх прагнення і потреби. Умовою успішного функціонування багатопартійності є сформований механізм правового регулювання взаємовідносин між партіями і владними структурами, між партіями і суспільством, який створює можливість чергування біля «керма держави» різних політичних сил (організацій) в результаті виборів.

Причини багатопартійності:

- існування сучасного суспільства зі складною соціальною структурою і диференціацією;

- неоднорідність ідеології, системи пануючих соціально-політичних цінностей;

- наявність розвинених багатовікових традицій політичного плюралізму та вільнодумства (Північна Америка, Великобританія, Франція).