Законодавство з питань інформатизації
4.1 Законодавство про інтелектуальну власність
Цей розділ регулює відносини, що охоплюють первинну інформацію і її джерела, тобто на етапі виникнення або виробництва інформації. Основою даного розділу законодавства є конституційні норми про право кожного на інформацію, на гарантії свободи творчості й охорони інтелектуальної власності силою закону. До складу даного розділу входять:
законодавство про авторське право й суміжні права,
патентне законодавство й
законодавство про "ноу-хау".
На рис. 1 наведена загальна класифікація об’єктів інтелектуальної власності.
Рис. 1. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності
У додатку 1 наведено законодавство України у сфері інтелектуальної власності, а також міжнародні договори, учасницею яких є Україна.
Як видно з рис. 1. комп'ютерні програми і бази даних є об'єктами авторського права. Суть авторського права в усіх країнах однакова - це гарантія, що дається автору і правовласнику на те, що він може виключно використати свій твір і дозволяти (або не дозволяти) його використання іншим особам. Авторські права діляться на особисті немайнові і майнові. Особисті немайнові права іноді, наприклад, в США, називаються «моральними» (moral rights).
Для того, щоб твір охоронявся авторським правом, він повинен відповідати кільком умовам: бути оригінальним і мати “матеріальне втілення”
В Україні діє закон "Про авторське право й суміжні права", відповідно до якого здійснюється регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності. Структура цього закону наведена на рис. 2.
Рис. 2. Структура закону "Про авторське право й суміжні права"
Цей закон регулює відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням творів у галузі науки, літератури і мистецтва. Закон визначає твори, які до об'єктів авторського права не відносяться. Це, зокрема:
а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;б) твори народної творчості (фольклор);в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;г) державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій;д) грошові знаки;е) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах "г" і "д", до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону.
Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, системи, способи, концепції, принципи, відкриття, незалежно від форми, яку вони мають, а також на факти та події.
До об'єктів авторського права відносяться комп'ютерні програми і бази даних.
Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.
Авторське право виникає завдяки факту створення об'єкта. Для виникнення й здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, іншого спеціального оформлення або дотримання будь-яких формальностей. Закон регулює авторські права також у випадках, коли твір створений колективом авторів.
Відносно його твору авторові належать особисті немайнові права (право авторства, право на ім'я, право на обнародування твору, право на захист своєї репутації) і майнові права (виключне право на використання твору в будь-якій формі й будь-який спосіб, зокрема право на відтворення, поширення, публічний показ, переклад, переробку).
Автору належать такі особисті немайнові права:
1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
Особисті немайнові права належать авторові незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у випадку поступки виключних прав на використання твору.
До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:
а) виключне право на використання твору;б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.Майнові права – це права на комерційне використання твору. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:1) відтворення творів;2) публічне виконання і публічне сповіщення творів;3) публічну демонстрацію і публічний показ;4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;5) переклади творів;6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;11) імпорт примірників творів.Цей перелік не є вичерпним.Відповідно до Закону, авторське право діє протягом усього життя автора й 70 років після його смерті. Права авторства, на ім'я й на захист репутації автора охороняються безстроково.
Разом із тим Закон визначає, що правовій охороні не підлягають ідеї й принципи, що лежать в основі програми для ЕОМ, бази даних або будь-якого їх елемента, у тому числі ідеї й принципи організації інтерфейсу й алгоритму, а також мови програмування. Проте в судах такі справи час від часу розглядаються. Прикладом такого позову може служити позов компанії Apple проти корпорації Microsoft: Apple заперечувала правомірність використання варіанта графічного інтерфейсу, прийнятого в ОС Microsoft Windows, починаючи з першої її версії, і вказувала, що він неправомірно запозичений з її операційних систем Mac OS.
Авторське право на програми для ЕОМ виникає в через їх створення з усіма його атрибутами. Особливе значення в цій сфері має принципове відділення авторського права від права власності на матеріальний носій програми або бази даних. При цьому передача прав на матеріальний носій не спричиняє прав на програму або базу даних.
За порушення авторських і суміжних прав наступає цивільна, карна й адміністративна відповідальність.
Використання програм або баз даних третіми особами здійснюється, як правило, на підставі договору із правовласником. У протилежному випадку автор може звернутися в суд, арбітражний або третейський, за захистом своїх законних прав. Випуск під своїм ім'ям чужої програми для ЕОМ або бази даних або незаконне відтворення або поширення таких творів тягне за собою кримінальну відповідальність. У Кримінальному кодексі України, що набув чинності з 1 вересня 2001 року р., уведений спеціальний розділ XVI "Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв’язку ", що містить три статті - 361, 362 й 363. Ці статті не вичерпують всіх ситуацій, які можуть виникнути в цій сфері, але початок процесу підвищення відповідальності діючих у ній суб'єктів покладено вже тим, що цілком виразно й недвозначно деякі діяння віднесені до карних злочинів.
Щоб закон про авторське право розповсюджувався на твір, воно повинно мати так зване "сповіщення" власника авторських прав (копірайт). Законом встановлена форма такого сповіщення. Воно складається з трьох частин:
ü символ ã, або слово Copyright, або скорочення Copr.;
ü рік першої публікації роботи;
ü ім'я (найменування) правовласника або абревіатура, по якій можна дізнатися його найменування.
Сповіщення повинне бути розміщене на примірнику твору таким чином, щоб його можна було без великих зусиль побачити. Відділ авторських прав Бібліотеки конгресу випустив зведення правил, в яких визначив точні місця на примірниках творів, на яких може розміщуватися копірайт.
Треба зазначити, що американські суди дуже суворо ставляться до того, як зроблене сповіщення. Якщо воно зроблене з порушенням вимог закону, то, як правило, вважається, що його немає. Наприклад, напис "Ця програма написана Альбертом Роєм і є його власністю до 2060 року" не є сповіщенням про авторські права - незважаючи на те, що вказане ім'я автора і термін дії прав на твір (по якому можна обчислити і рік написання програми).
У США сповіщення про авторські права відіграє величезну роль: його присутність на примірнику твору визначає, захищається воно авторським правом чи ні. Ця, по суті, єдина вимога, яку повинен виконати автор для того, щоб захистити свої права на твір. У разі відсутності на примірниках твору знаку охорони авторських прав воно вважається суспільним надбанням і може безкоштовно використовуватися будь-якими способами.
В Україні ж копірайт такої ролі не має. Згідно ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» виникнення і здійснення прав, передбачених цим Законом, не вимагає виконання якої-небудь формальності. Власник авторського права для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору. Однак це не ставиться йому в обов'язок, і від цього не залежить дія охорони його авторських прав.
Покупець, під час придбання комп’ютерних програм, має право отримати від продавця не тільки комерційні документи, які сторони оформлюють за такими угодами, а й документальне підтвердження ліцензійної чистоти програмного продукту, тобто авторські договори, ліцензійні угоди (договори, контракти) або інші правоустановчі документи, якими підтверджується наявність у продавця прав на розповсюдження комп’ютерних програми і в яких зазначаються дозволені способи їх використання. Форма та пакет таких документів встановлюються компанією-правовласником, або її офіційним представником, що розповсюджує такі програмні продукти.
У випадку, якщо приватна компанія має відповідні повноваження від компанії-правовласника, для отримання вищезазначених документів вона може скористатись процедурою, передбаченою цивільно-правовим порядком захисту прав інтелектуальної власності.
Підтвердженням легальності першого продажу примірників комп’ютерних програм, власником авторських прав на які є іноземні компанії-правовласники, можуть виступати угоди, які надають українському продавцю право на таке розповсюдження. У цьому випадку, як правило, український продавець набуває статусу офіційного постачальника (дистриб’ютора, дилера) такої компанії-правовласника.
Державний контроль за дотриманням суб’єктами господарювання незалежно від форм власності вимог законодавства в сфері інтелектуальної власності, зокрема, авторського права, здійснюється державними інспекторами з питань інтелектуальної власності (далі — державний інспектор), які є посадовими особами Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, відповідно до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.02 р. № 674.
Спеціальним органом, завданням якого є виявлення та припинення фактів порушення прав інтелектуальної власності, є Державна служба боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до підпункту 6 пункту 4 Положення про Державну службу боротьби з економічною злочинністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 510, відповідні підрозділи цієї служби проводять у встановленому порядку оперативно-розшукові заходи, у тому числі пов’язані з установленням фактів порушення прав інтелектуальної власності.
Крім того, державний контроль за захистом прав інтелектуальної власності здійснюють наступні державні органи: Служба безпеки України, Державна митна служба, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет України та Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Указані державні органи здійснюють означену діяльність відповідно до покладених на них завдань та у межах своєї компетенції.
На рис. 4 наведена структура державних органів з питань інтелектуальної власності.
Рис. 3. Структура державних органів з питань інтелектуальної власності
Патентне законодавство регулює відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною й використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків (об'єктів промислової власності). Його основою в нашій країні є такі закони України: "Про охорону прав на винаходи i корисні моделі", (12.07.2000); "Про охорону прав на промислові зразки" (1.07.1994); "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5.11.1997) та ін. (див додаток 1)
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 680;