Поняття інформаційного права, його суб’єкти і об’єкти

Право як механізм формулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, значно відстає у своєму розвитку від темпів розвитку самої інформаційної сфери й інформаційних технологій зокрема.

Перехід до інформаційного суспільства вимагає якнайскорішого урегулювання таких відносин та прискореного формування інформаційного права як фундаменту інформаційного суспільства.

Під інформаційним правом будемо розуміти - комплексну галузь - систему соціальних норм і відносин (інформаційних відносин), що виникають в інформаційній сфері - сфері виробництва, перетворення та споживання інформації та охороняються державою.

Суб’єктами інформаційного права є особи, що беруть участь у створенні, передачі та розповсюдженні, отриманні та споживанні інформації.

До суб'єктів інформаційного права відносяться також особи, які беруть участь у створенні та використанні інформаційних систем, їх мереж, інформаційних технологій і засобів їх забезпечення, призначених для роботи з інформацією, а також особи. Що створюють та застосовують засоби і механізми інформаційної безпеки.

Перш за все, це виробники інформації, власники та споживачі.

Виробники - це особи в результаті інтелектуальної діяльності яких створюється інформація. До них в першу чергу відносяться автори, що створюють інформацію в процесі творчості у вигляді творів, патентів (заявок) на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, відомості про ноу-хау та комерційну таємницю.

Крім того до виробників відносяться також особи (у т.ч. юридичні особи. Органи державної влади, місцевого самоврядування) які не претендують на авторство з приводу створеної ними інформації.

Власники - особи, що доводять інформацію до споживача, або своєрідні посередники між виробниками та споживачами.

Споживачі інформації - особи, які мають потребу в інформації, здійснюють її пошук з метою задоволення своїх потреб.

Основним об’єктом інформаційного права є інформація.

Під інформацією, як об’єктом права розуміють створювані в процесі інтелектуальної діяльності дані (відомості) про оточуючий нас світ (про що-небудь або про кого-небудь) і події, що в ньому відбуваються, або повідомлення про стан справ.

Інформація - об’єкт багатофункціональний, тож створюється та споживається в усіх сферах діяльності та забезпечує розв’язання багаточисельних задач найрізноманітніших споживачів - органів державної влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб.

Вона може бути:

a) засобом правової координації та управління діями суб’єктів (через офіційні документи та судові рішення)

b) джерелом отримання знань та прийняття рішень;

c) засобом сповіщення суспільства про події та явища, що мали місце (через ЗМІ -засоби масової інформації);

d) засобом звітності про діяльність юридичних та фізичних осіб (податкова, бухгалтерська, статистична звітність, тощо);

e) засобом здійснення прав та свобод особи (право на життя, житло, мед. обслуговування, освіту, працю, тощо) через подання персональних даних структурам, що забезпечують реалізацію таких прав і свобод.

Зверніть увагу, що інформація одночасно з перерахованими функціями є товаром. Приклад, комерційні ІС про нормативно-правові акти; банки персональних даних, які за кордоном уже давно продаються і здаються в оренду для здійснення прямого маркетингу.

Продаються також різноманітні інформаційні ресурси, що містять відомості про корисні копалини, науковий та технічний розвиток суспільства, його творчий потенціал тощо.

Інформація має специфічні особливості та юридичні властивості у порівнянні з традиційними для права об’єктами - речами.

Особливості та специфічні властивості інформації значною мірою і визначають суспільні відносини з її приводу, характер поведінки суб'єктів, що беруть участь в обігу інформації.

До таких особливостей та властивостей можна віднести наступні:

1) Двоєдність інформації та її матеріального носія. Інформація при включенні її в обіг документується і відображається на носієві. Юридична властивість, що випливає із невіддільності інформації від матеріального носія - її можна розглядати як інформаційну річ (інформаційний об’єкт). Це дає можливість ввести для документованої інформації поняття складних речей або інформаційних речей, які складаються з носія і самої інформації, що записана на ньому. Такий підхід дає можливість говорити про власність на них і включати такі речі (інформаційні речі) до складу майна власника, розглядаючи при цьому інформацію як нематеріальні активи. Звідси виникає юридична властивість - бути об’єктом, що передається від одного суб'єкта до іншого, що потребує юридичного закріплення факту його приналежності суб'єктам, що беруть участь у такому обігу.

Однак право власності на інформаційну річ, особливо при її відчуженні, повинно здійснюватись з урахуванням особливостей і юридичних властивостей інформації, що відображені в ній (речі).

2) Фізична невідчужуваність (знання невідчужувані). Виходячи із цього, при передачі інформації від однієї особи до іншої процедура відчуження інформації на носії повинна супроводжуватися передачею прав на її використання, тому інформація повинна передаватися разом із цими правами.

3) Відокремлюваність інформації. При включенні в обіг інформація завжди упредметнюється у вигляді символів, знаків, хвиль, внаслідок цього відокремлюється від її виробника (творця) і існує окремо й незалежно від нього.

4) Множинна власність. Оскільки після передачі від одного суб'єкта іншому вона залишається й у першого.

Інформація відрізняється від речей тим, що останні при передачі від одного суб'єкта іншому завжди переходять від одного іншого.

Із цим пов'язана така юридична властивість інформації - її фізична невіддільність від творця, власника, споживача. Така властивість потребує розробки і застосування до інформації особливих механізмів відчуження. Наприклад спеціальних правил використання інформації після її передачі обома суб'єктами: тим хто передає і тим, що отримав інформацію.

5) Тиражованість (розповсюджуваність) інформації. Інформація може тиражуватися й поширюватися в необмеженій кількості екземплярів без зміни її змісту.

6) Форма надання інформації (документ (оригінал, копія), масив (база) даних (документів), бібліотека, фонд документів, архів і т.п.). Ця властивість дозволяє відносити до інформаційних речей (інформаційних об'єктів) як окремі документи, так і складні інформаційні структури. Інформація може надаватись у різних видах (букв, символів, цифр, слів, тексту, малюнків, схем, формул, графіків, таблиць, планів, креслень, мап географічних, топографічних і т.д., технологічних мап, алгоритмів і т.д.). Звідси юридична властивість - можливість відносити до інформаційної речі як окремі документи, так і включати їх до складу майна власника.

Інформація проходить типові етапи життєвого циклу, характерні для будь-якого іншого продукту: виникнення (створення, виробництво), зберігання (нагромадження, перетворення) і пошук (одержання, передача, використання).

Звідси, предметом правового регулювання в інформаційному праві є інформаційні відносини, тобтовідносини, що виникають при здійсненні інформаційних процесів — процесів виробництва, збору, обробки, нагромадження, зберігання, пошуку, передачі, поширення й споживання інформації.

Зведений перелік суспільних відносин, що підлягають регулюванню в інформаційній сфері, зручно представити по етапах життєвого циклу інформації (виникнення, зберігання і пошук). Відповідно до цього можна розглядати й інформаційне законодавство - сукупність норм права, що регулюють суспільні відносини. Ці норми називають інформаційно-правовими. Вони можуть мати вигляд актів (законів, указів) прямої дії або системоутворюючих, тобто загальних засад, що створюють базу для всебічного регулювання всієї гами відносин у тій або іншій галузі через систему конкретних законів і підзаконних актів (постанов, інструкцій і т.п.).

Сукупність інформаційно-правових норм буде повною, тобто всі можливі відносини будуть забезпечені в правовому відношенні повністю, якщо всі елементи суспільних відносин будуть забезпечені відповідними правовими актами. Якщо всі акти погоджені між собою й із суміжними галузями права, то буде утворене єдине правове поле, на якому ефективно вирішуються всі правові проблеми діючих суб'єктів права. Поки це не досягнуто. Навіть у найбільш інформатизованій країні - США - є правові проблеми в сфері інформатизації, хоча перший нормативний акт по інформаційних відносинах був виданий у США 90 років тому, і нині в країні налічується близько 450 різних правових актів у цій сфері. В інших країнах є ще більш істотні прогалини в законах.

Українське законодавство теж поки далеке від досконалості, ще багато реальних ситуацій виявляються незабезпеченими в правовому відношенні. Проте таке законодавство вже існує і контури системи правових норм в інформаційній сфері цілком визначилися.

Інформаційне законодавство будується по "вертикалі" і по "горизонталі". Вертикальна структура визначається загальними принципами "верховенства закону", що лежать в організації законодавчих актів країни. Система законів є ієрархічною, норми більш високого рівня мають більшу юридичну чинність й є визначальними для актів більш низьких рівнів права. Горизонтальне пророблення інформаційно-правових актів припускає узгодження норм, що регулюють відносини в суміжних галузях права.

Крім того, до складу інформаційно-правової сфери входять норми інших правових галузей як повноправні складові, природно, у відповідній їх частині.

Питання доступу до інформації, формування та використання інформаційних ресурсів і захисту інформації закріплені в Конституції України, а також таких актах, як закони України: “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про авторські та суміжні права”, “Про державну таємницю”, “Про технічний захист інформації в автоматизованих системах” та ін. законодавча та нормативно-правові документи (див. додаток 1до теми 11 і тема 12 і додаток до теми 12).