Правова специфіка сфери інформатизації

Поряд із наявними в сфері інформатизації правовими проблемами, які повністю аналогічні проблемам інших сфер діяльності, у цій галузі існують унікальні особливості, обумовлені насамперед властивостями основного предмета діяльності й об'єкта правової охорони - інформації. Вона істотно відрізняється як від предметів матеріального виробництва, так і від фінансового бізнесу - інформація не є чимось речовинним.

У зв'язку із цим серйозні юридичні дискусії викликає навіть саме визначення поняття інформація. Не вдаючись глибоко в ці дискусії, можна прийняти, що інформація відображає відносини об'єктів у матеріальних процесах і тому інформаційні потоки можуть розглядатися як сугубо матеріальні й цілком об'єктивно вимірні. З такого розуміння коректно виводиться зміст похідних термінів: зберігання інформації, розкрадання інформації й т. д.

Певні нюанси є й у розумінні сутності наявних і майбутніх обчислювальних систем й інформаційних технологій. Колишнє спрощене трактування понять комп'ютер і програма як програмно-апаратної реалізації сукупності алгоритмів має потребу в істотних уточненнях. Оскільки розвиток комп'ютерів і їх програм проходить таким чином, що реалізовані ними алгоритми стають усе більш інтелектуальними. Їх реалізація у вигляді програмної й апаратної частин інформаційно-обчислювального комплексу стає усе більш неформалізованою, внутрішні процеси роботи з інформацією можуть у значній мірі стати нечіткими. Можна назвати ще цілий ряд подібних міркувань, зокрема зрощування ІТ і систем зв'язку.

Як уже зазначалось, на ринках засобів інформатизації діють всі правові акти загального характеру. Вони забезпечують правову охорону бізнесу (інтереси учасників угоди, вільну конкуренцію, тобто обмеження антимонопольного характеру і т.д.), права власності суб'єктів, що беруть участь, і процесуальні права. Значною мірою цими нормами сфера інформаційного бізнесу забезпечується, як і будь-яка інша, наприклад ринок продовольства.

Однак є в сфері інформаційного бізнесу ситуації, регульовані спеціальними актами саме через специфіку предмета бізнесу. До таких предметів відносяться суперЕОМ. Бізнес у цьому секторі ринку всіма країнами контролюється через призму державних інтересів більш жорстко, ніж в інших, оскільки тут завжди відіграють помітну роль національні інтереси як країн-постачальників, так і країн-покупців.

Особливо потужні комп'ютери (суперЕОМ) завжди у світі розглядалися будь-якою державою як його стратегічний потенціал, тому на будь-які операції з такими ЕОМ у всіх країнах поширюється найбільш жорстке законодавство, що регулює державні інтереси країни, якому повинен підкорятися бізнес. Особливо ревно контролює цей процес законодавство США. Саме тому угоди на поставку суперЕОМ як і раніше залишаються досить поодинокими й практично завжди мають глобальний масштаб.

Україна нині не виробляє конкурентноздатних виробів цього класу, тому виступає на цьому ринку тільки як споживач. Наша країна дотепер ще перебуває серед країн, поставка суперЕОМ у які дуже серйозно обмежена. Це обумовлено можливостями, надаваними суперЕОМ.

Американські закони не забороняють вільно продавати машини зі швидкодією до 2 млрд. оп./сек. При продажі ЕОМ продуктивністю від 2 до 7 млрд. оп./сек. постачальник повинен порадитися з експертами Міністерства торгівлі США до початку відвантаження. Для продажу машин зі швидкодією понад 7 млрд. оп./сек. потрібна обов'язкова експортна ліцензія.

Обмеження поширюється на усі пострадянські держави, на Україну у тому числі.

Ось приклад, що мав місце у Росії. Наприкінці 1996 р. у США велися конфіденційні переговори із приводу поставки в Росію трьох суперЕОМ. Одна з них - найпотужніший на той час CONVEX SPP-2000 компанії Hewlett-Packard, яка здатна промоделювати всі стадії ядерного вибуху. У силу цих обставин угода потрапила на розгляд у Конгрес США. Передбачалося, що на поставку цих машин у Росію Конгрес накладе заборону; це й відбулося.

В аналогічній ситуації виявилася також компанія IBM, яка визнана винною в порушенні закону й оштрафована на 8,5 млн. дол. рішенням федерального суду округу Колумбія після того, як з'ясувалося, що дочірня фірма IBM у Москві продала Росії 17 суперкомп'ютерів, призначених для ядерних лабораторій.

Ще один приклад державного впливу на інформаційний бізнес. З 1 січня 1998 р. рішенням Європейської Комісії європейський ринок засобів і послуг зв'язку, на якому більше століття панували національні, тобто державні, компанії-оператори, повністю відкритий для вільної конкуренції. Рішення це вимушене, якщо не запізніле: Європа ризикує відстати від рівня цієї динамічної й передової сфери життя суспільства, тому що світовий телекомунікаційний ринок активно проходить як технічну, так і адміністративну перебудову.

У монополізованій сфері телекомунікацій зацікавлені уряди, які без усяких зусиль отримують доступ до комунікаційних ресурсів і до того ж ще й високі доходи за рахунок введення монопольних цін. Як наслідок, якість послуг прогресує повільно.

Однак у цілому ряді країн телекомунікаційні системи досить давно приватизовані, ціни лібералізовані й уведена вільна конкуренція на ринку послуг. Це привело до істотного прогресу якості систем і послуг й, що дуже важливо, до істотного зниження цін. Для прикладу, місячна плата за оренду каналу європейських державних компаній між Парижем і Римом в 1998 р. досягала 67 тис. дол.; у США, де ринок далекого зв'язку лібералізований більше 10 років, оренда приблизно такої ж лінії між Чикаго й Нью-Йорком коштує 6 тис. дол. [12].

У зв'язку з цим європейським компаніям буде не просто встояти в конкурентній боротьбі із приватними операторами, швидше за все американськими й англійськими компаніями, а також і з власними молодими фірмами. У виграші будуть, зрештою, абоненти. Правда, ідеалізувати ситуацію, що складається в результаті приватизації телекомунікаційних компаній, не треба: монополісти швидко не поступляться.

Конфліктні ситуації в правових державах вирішуються в судах. Судові процеси в сфері інформатизації - звичайна практика вирішення конфліктів.

З позицій права першорядне значення має ясність у питаннях відносин власності, що є юридичним вираженням правовідносин. У сфері інформатизації також повинен бути відбитий цей аспект, насамперед стосовно інформації як такої. Таким чином, формується адекватна правова основа, яка характеризується як інформаційне право.