Професійна придатність, професійний добір та відбір, їх принципи.

Для безпечної праці важливим є вибір людиною такої про­фесії, яка найкраще відповідала б її психічним можливостям. В різних галузях виробництва люди часто не можуть оволодіти деякими професіями, хоч успішно оволодівають іншими, тех­нологічно не менш складними. Один працівник протягом бага­тьох років жодного разу не був травмований, а інший за цих же умов декілька разів протягом року. Це пояснюється антрополо­гічними, фізіологічними чи психологічними особливостями або недоліками людини, які в окремих ситуаціях можуть призво­дити до виникнення небезпеки. Вони можуть бути постійними або тимчасовими (погіршення слуху і зору, притупленість ре­акції і орієнтації, невміння зосередитися, погана координація рухів, погана пам'ять). Для безпечної праці, підвищення її ефек­тивності і успішної розстановки кадрів необхідний професій­ний відбір, який базується на науково обґрунтованих вимогах, що висуваються до людини різними професіями.

Наприклад, відбір і подальший контроль професійної при­датності для таких спеціальностей, як монтажники і машині­сти баштових кранів, бажано проводити з допомогою медичних тестів, таких як в авіації і на залізничному транспорті. Для цих професій необхідно, щоб зорово-рухові реакції були стійкими, вестибулярний апарат був у нормі. Працівники, психофізіо­логічні особливості яких не відповідають вимогам тієї чи іншої професії, на практиці постійно будуть самі наражатися на не­безпеку та створювати небезпечні ситуації для інших. Тому вміння визначити нахил людей до тієї чи іншої професії є необ­хідним для забезпечення життєдіяльності.

Профвідбір використовується, зазвичай, під час рекомен­дації кандидатів на складні, відповідальні професії і посади, які відрізняються, по-перше, високою економічною та соціаль­ною «вартістю» допущених помилок (значні збитки виробниц­тву, загроза здоров'ю або життю самого виконавця, інших лю­дей та ін.), по-друге, тим, що їх успішне засвоєння не завжди і не повністю залежить від бажання людини, методів її вихован­ня, а обумовлене психофізіологічними характеристиками (гос­трота зору, особливості пам'яті, уваги і т.д.).

Робота із професійного відбору є досить трудомісткою і складною, вимагає спеціальної підготовки у галузі фізіології, психології, медицини, педагогіки. Цей елемент профорієнтації використовується при прийомі на роботу і виявляє придатність людини до конкретного виду праці.

Деякі дослідники [63; 106; 144; 147; 164] визначають спе­ціальні показники щодо проведення професійного відбору, тобто коли він вважається вкрай необхідним і обов'язковим: екстре­мальні умови та складна діяльність; високі вимоги професії до людини; якщо є небезпека як для самого спеціаліста, так і ото­чуючих в результаті помилкових дій однієї людини (тобто висока соціальна, економічна та біологічна значимість помилки); якщо навчання дороге, складне, має проходити в стислі терміни умов масових наборів; якщо на практиці є учні, що відраховуються за професійною непридатністю або ж випускаються неповно­цінні кадри.

Головні завдання профвідбору спеціалістів такі: визначи­ти здібності кандидатів до виду праці за станом здоров'я; вия­вити ступінь здатності кандидатів до навчання з конкретної спеціальності; довгостроковий прогноз ефективної діяльності спеціаліста.

Зрозуміло, що виконати означені завдання та досягти ефек­тивності професійного відбору можливо на основі вирішення відповідних завдань психологічного, психофізіологічного, освіт­нього, медичного, соціального відбору. Тому розрізняють такі види професійного відбору [63; 87; 125], а саме: психофізіологічний відбір спрямований на оцінку у кандидата індивідуальних яко­стей, зумовлених фізіологічними системами організму, пере­дусім вищою нервовою діяльністю; освітній відбір дозволяє ви­явити у кандидата рівень знань, навичок та умінь традиційним методом, а також рівень розвитку психічних пізнавальних про­цесів та інтелекту за допомогою тестів; медичний відбір виявляє стан здоров'я кандидата та рівень фізичного розвитку, які не­обхідні для діяльності в складних умовах; соціально-психологі­чний відбір призначений виявити спрямованість особистості, особливості спілкування та поведінки в колективі; відбір за рівнем фізичної підготовленості дає змогу вивчити фізичні можливості, функціональні резерви кандидата; психологічний відбір, який дозволяє обрати з групи кандидатів на конкретну посаду тих людей, від яких найбільш імовірно, завдяки індиві­дуально-психологічним якостям, чекати успішного виконан­ня певної роботи.

Досягнення мети професійного відбору забезпечує високу ефективність праці, заощаджує фінансові та матеріальні ресур­си, зменшує кількість аварій та травм, підвищує роль людсько­го фактора в системі « людина-техніка-середовище», крім того, приносить людині задоволення та радість.

Методологічною основою професійного відбору служать по­няття професійних здібностей та динамічної функціональної структури особистості, які поєднують чотири головні та дві «на­кладені» підструктури [63; 102; 114; 177]: / підструктура -соціально зумовлені особистісні якості, які відображають мо­тиваційну спрямованість особистості; II підструктура - еле­менти професійної підготовки: досвід, знання, навички, умін­ня; III підструктура - індивідуальні особливості психічних пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, уява, увага, па­м'ять, мислення, емоції, почуття, воля); IVпідструктура - біо­логічно зумовлені якості особистості (темперамент, вік, стату­ра). Характер - як «накладена» підструктура складається з найбільш виражених та тісно взаємопов'язаних властивостей. Це особистість в її своєрідності.

Здібності також професійно значимі в якості «накладе­ної» підструктури виражають ступінь відповідності особистості в цілому вимогам конкретної професійної діяльності. У концепції багатовимірного розвитку особистості В.Ф.Моргуна про­блема здібностей розглядається в контексті п'яти особистісних інваріантів [98].

1. З точки зору просторово-часових орієнтацій необхідно розрізняти задатки (на ранніх ступенях онтогенезу) і здібності (по мірі засвоєння суспільного досвіду та самоактуалізації). Мі­ра засвоєння суспільного досвіду визначає обдарованість (мак­симальна швидкість розвитку задатків при мінімальних умо­вах) і працьовитість (мінімальна швидкість розвитку задатків при максимальних умовах).

2. За ступенем вираженості потребо-вольових переживань розрізняються схильності (невисокий ступінь) та покликання (високий ступінь мотивації досягненнь у тій чи іншій діяль­ності).

3. У залежності від широти та змістовної спрямованості осо­бистості можна говорити про загальні та спеціальні здібності (у праці, спілкуванні, грі, включаючи мистецтво, та у самовдос­коналенні).

4. Рівень опанування діяльністю задає мнемічні здібності (навчання), здібності до відтворення та креативні (творчі) здібності. Останні у своєму надзвичайному розвитку виража­ються у талановитості та геніальності.

5. Форми реалізації діяльності диференціюють здібності у залежності від індивідуально-психофізіологічних властивостей особистості: моторні, сенсорні, лінгвістичні,розумові здібності.