ЕМОЩЙНО-ВОЛЬОВА СТІЙКІСТЬ ОСОБИСТОСТІ. ОСОБИСТА ПРОФЕСІЙНА БЕЗПЕКА ПРАЦІВНИКА ОВС.

Саме через це, серед провідних професійно значущих психологічних якостей юриста, крім високих рівнів соціалізації особистості, інтелектуального розвитку, комунікативної компетентності чинне місце займає емоційно-вольова стійкість особистості. Емоційна стійкість як інтегративна, полісистемна якість особистості характеризується такою взаємодією емоційних, вольових, психофізіологічних, мотиваційних компонентів психічної діяльності індивіда, які в комплексі забезпечують продуктивність діяльності та цілеспрямованість поведінки в складній емотивній обстановці. Емоційно стійким працівникам притаманні: висока працездатність, витривалість в умовах значного фізичного та психічного навантаження; здатність зберігати цілеспрямованість та результативність діяльності; високий рівень самоконтролю емоцій та поведінки, здатність стримувати раптово виникаючі імпульсивні реакції; розвинуті адаптивні властивості нервової системи, такі як врівноваженість, динамічність, активність, сила нервових процесів.

Отже, емоційні стани мають суттєвий вплив на ефективність та якість професійної діяльності юристів. 1 саме тому юридичному працівникові доцільно оволодіти прийомами - саморегуляції власної емоційної сфери, вміти вчасно знешкоджувати свої негативні емоційні переживання, тобто володіти навичками психічної саморегуляції.

Переживання людиною напружених емоційних станів супроводжується суттєвими зсувами в фізіологічних параметрах нервової, ендокринної, серцево-судинної систем, зміною виразу обличчя, мови, психомоторики. Це пов'язано з діяльністю вегетативної нервової системи, під контролем якої функціонують внутрішні органи, змінюється частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ритм та глибина дихання, інтенсивність потовиділення. Відповідно, вивчення та оволодіння прийомами контролю за соматичними проявами емоцій і є одним з перспективних шляхів розвитку навичок психічної саморегуляції.

Ці прийоми виступають як один з важливих елементів тренінгу розвитку емоційної стійкості, в якому ми також пропонуємо використовувати вправи щодо розвитку та формування суттєвих в структурі емоційної стійкості якостей особистості: вольової уваги, оволодіння прийомами зняття психологічних бар'єрів за допомогою образного мислення, розвиток уяви для формування впевненості у власних силах і вміннях через уявлення їх як прихованого потенціалу. Головну увагу при формуванні емоційної стійкості приділяють психофізичному тренуванню з метою контролю та зміни вегетативних та соматичних проявів емоцій.

Спираючись на комплексний метод, розроблений А.Я.Чебикіним (1995). ми використовуємо комплекс засобів саморегуляції, що поєднує певні фізичні вправи та психологічні прийоми: аутогенне та ідеомоторне тренування, мовні формули у вигляді самонаказів.

Дія подолання скутості, втоми, психоемоційного напруження, зниження м'язової рухової чутливості в діяльності юридичного працівника доцільно використовувати психомоторні та дихальні вправи, формули самонавіювання для загального заспокоєння та розслаблення. Так, у гострих стресових ситуаціях слід: перше і головне правило: в гострій ситуації не слід приймати ніяких рішень, навіть намагатися; порахуйте до десяти; займіться своїм диханням. Повільно вдихніть повітря носом і на деякий час загримайте дихання. Видих здійснюйте поступово, також через ніс. Зосередьтесь на відчуттях, пов'язаних з вашим диханням.

Безумовно, краще вчасно попередити зростаюче емоційне напруження, ніж боротись із ним. З цією метою можна застосовувати такий алгоритм розвитку емоційно-вольових якостей для подолання емоційного напруження.

1. Етап рішення.

Зосереджуватись на діях, вчинках, словах з метою аналізу реалізації вольових якостей. До складу рішення повинні бути включені засоби та способи його реалізації. Ніколи не слід приймати рішень у стані роздратування, образи, тривоги.

2. Етап оцінки.

Сформувати звичку оцінювати свої дії та слова з точки зору вольових розрахунків з метою їх попередження. Не вміючи критично ставитись до себе та до своїх вчинків, неможливо виховувати сильну волю.

3. Етап тренування.

Проводити постійне тренування у подоланні внутрішніх та зовнішніх перешкод. З цією метою щоденно або з певною періодичністю можна виконувати щось таке, що не хотілося б робити, чи виявляти розумний аскетизм у необхідних для себе дрібничках.

4. Етап постави.

Тренуванню та зміцненню волі допомагає стеження за власною поставою. Хребет має бути завжди прямий, плечі трохи розправлені, груди вільно виступали вперед. Поза людини безпосередньо впливає на його настрій. Якщо людина сутула, голова опущена, то це викликає затискання хребта у шийному та грудному відділах, що в свою чергу веде до погіршення артеріального кровообігу потиличних та тім'яних долів головного мозку.

5. Етап самонавіювання.

Розвитку волі сприяють формули самонавіювання вольових якостей, що застосовуються у формі самосхвалення, самонаказів подумки (або навіть вголос): "Я завжди володію собою... Я цілком можу стримувати себе...Я керую собою. Я володію своїми емоціями... Я завжди зібраний, організований, уважний... Я сміливий та рішучий у будь-яких умовах. У складній ситуації я холоднокровний, зібраний. Я наполегливий у досягненні мети...Я завжди підтягнутий. Я дійсно володію собою".

Методики ж довгострокового подолання емоційного напруження бу­дуються на попередженні, плануванні, перспективі та практиці, попередження означає розуміння різниці між збудженням та стресом; планування означає знання своїх болючих і вразливих місць, а також володіння прийомами їх захисту; перспектива означає, що Ви знаєте коли слід зробити вибір і проконтролювати себе, і знаєте коли послабити контроль; Практика означає, що недостатньо все це тільки прослухати, зрозуміти. Самоуправління повинно стати частиною вашого повсякденного життя.

Узагальнюючи, зазначимо, що емоційні стани мають суттєвий вплив на ефективність та якість професійної діяльності юристів. Виникнення емоційної напруженості у працівників ОВС пов'язано із цілим переліком екстремальних умов діяльності. І саме тому юридичні працівники повинні оволодіти прийомами саморегуляції власної емоційної сфери, прийомами контролю за соматичними проявами емоцій, що є перспективним шляхом розвитку навичок психічної саморегуляції. Комплекси вправ психічної саморегуляції повинні містити певні фізичні вправи та психологічні прийоми: аутогенне та ідеомоторне тренування, мовні формули у вигляді самонаказів. В аспекті психологічної підготовки людини до діяльності в напружених умовах необхідним стає такий напрямок роботи, як формування здатності ефективно реагувати на ряд команд в напрямку самонавіювання, відпрацювання спеціальних навичок м'язової релаксації, керування вегетативними проявами емоцій, ритмом дихання, які автоматично ведуть до зниження надмірних вегетативних фізіологічних реакцій.

Особиста професійна безпека - це система правових, спеціальних захисних, тактичних, педагогічних і психологічних заходів, що дозволяють забезпечити збереження життя, фізичного і психічного здоров'я працівників органів правопорядку за умови підтримки високого рівня ефективності професійних дій. Особиста безпека ґрунтується на достатньому рівні професійної підготовленості працівників, що припускає також володіння безпечними методами діяльності, сформованою особистісною установкою на виживання, психологічними якостями, що дозволяють адекватно оцінювати обстановку, приймати швидкі і правильні рішення і не втрачати самовладання в небезпечних ситуаціях.

Закордонні і вітчизняні дослідження в галузі психології безпечної діяльності працівників органів внутрішніх справ дозволяють скласти узагальнений психологічний портрет загиблих. До переліку основних параметрів такого портрету можна віднести:

- недостатні особистісні передумови для нормального виконання службових обов'язків: відсутність необхідних фізичних даних та професійної підготовленості, несприятливі психічні стани, перевтома, виктимні якості та ін.;

- невикористання чи неправильне використання засобів особистої безпеки (бронежилет, шолом "Сфера" тощо);

- порушення встановлених правил, особливо стосовно арешту, затримання, обшуку, конфлікту із затриманим та ін.;

- переоцінка своїх можливостей щодо знання суті інших людей;

- ігнорування прикриття при потребі його мати;

- притуплення пильності і довірливість (орієнтація лише на позитивне в людях);

- застосування сили тільки як виключного засобу, що призводить до запізнення в силовому реагуванні;

- невміння передбачати небезпеку;

- помилкові дії в ситуації небезпеки ("відкриття спини" злочинцям, неквапливі рухи, відсутність спроб маскування та укриття в небезпечне місце, самовпевнена поведінка тощо);

- помилкові рішення і невдала тактика дії в ситуації небезпеки;

- необґрунтований ризик.

Формування стійкої установки на виживання є одночасним вихованням розумного і мотивованого ризику, подолання почуття страху, розвиток обачності і пильності в поведінці працівників органів внутрішніх справ. Така робота - гарантія їх ефективних і надійних дій у небезпечних для життя і здоров'я умовах. Сформувати і розвити в себе установку на виживання здатен кожен працівник.

Ризик - це дії правоохоронця, що характеризуються невизначеністю результату і можливим настанням несприятливих наслідків у випадку невдачі. Ризикована поведінка залежить від ситуації діяльності й особистісних якостей працівника. Спостереження і дослідження свідчать, що при ухваленні рішення про ризик працівники враховують два основних фактори: ймовірність і розмір невдачі, що усвідомлюється як очікуваний збиток. Ризик характеризується можливістю вибору між менш чи більш небезпечними для працівників варіантами поведінки, проте вони розрізняються за ступенем ефективності з огляду на досягнення результатів діяльності. Зазвичай ризикована поведінка дозволяє досягти мети діяльності швидше і з мінімальними втратами.

Значною мірою успішний результат при ризику пов'язаний зі ступенем обґрунтованості (виправданості) чи необґрунтованості (невиправданості) ухвалення рішення правоохоронцем про ризиковану поведінку. Обґрунтований ризик припускає адекватну оцінку працівником співвідношення між очікуваним успіхом, виграшем і очікуваною невдачею. Значною перешкодою до обґрунтованої і адекватної поведінки в небезпечній ситуації є схильність працівника до ризику - відображення комплексу особистісних якостей індивіда (потреби в самоствердженні, мотивації діяльності, тривожності, імпульсивності, агресивності та ін.). Особи, які прагнуть до домінування над іншими, до самоствердження, яким притаманна підвищена агресивність, здебільшого віддають перевагу поведінці, що містить ризик.

Визначний вплив на прийняття працівником рішення про ризик здійснює пережита ним небезпека. У зв'язку з цією обставиною виділяють два основних феномени: ефект Карпентера й ефект "обпечених пальців". Ефект Карпентера полягає в тому, що кожне сприйняття чи уявлення породжує схильність до подібного ж сприйняття і уявлення. Працівник, який одержав у небезпечній ситуації поранення або психотравму, зневіряється в можливості запобігання нещасних випадків у майбутньому. У нього розвивається "занепокоєння тривогою", що вимагає надання йому термінової психотерапевтичної допомоги. Ефект "обпечених пальців" становить протилежний тип поведінки працівників. У цьому випадку працівник, який пережив небезпеку, стає обачливішим, обережним, у нього розвивається здатність до мотивованого й обґрунтованого ризику за принципом "Обпечений молоком дме на воду"

ВИСНОВКИ З П’ЯТОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, можна сформулювати кілька правил поведінки працівників органів внутрішніх справ, спрямованих на забезпечення їх особистої професійної безпеки.

1, Комбінуйте, обходьте, знижуйте напруженість при інцидентах із правопорушниками. Пам'ятайте: час, як правило, на вашому боці.

2. Не провокуйте напад і стрілянину.

3. Здорова недовіра до підозрюваного чи затриманого краще, ніж легковажна довірливість.

4. Страхуйте кожну свою дію стосовно підозрюваного чи правопорушника, найкраще - за допомогою напарника.

5. Уникайте шаблонної і передбачуваної поведінки в небезпечній ситуації.

6. Будьте пильні до засідок. Кращий захист від засідки - уважно прислухатися до своїх відчуттів.

7. На місці події намагайтеся тримати під кутом зору всіх діючих осіб.

8. Ніколи не повертайтеся до підозрюваного чи правопорушника спиною.