Сучасні тенденції розвитку профорієнтації: теорії та концепції

Професійна орієнтація, як уже зазначалося вище, є галуз­зю, що формується на основі філософії, соціології, педагогіки, психології і медицини. Можна сказати, що за своїми методами і змістом вона психолого-педагогічна, за сферою діяльності - соціальна, а результати її виявляються в економічному та куль­турно-просвітницькому житті суспільства.

Основні підходи до сутності профорієнтації, які складали­ся у зарубіжній і вітчизняній науці з 60-х років XX ст., об'єдну­ються у такі напрямки: 1) теорії типів професійного життя (структурні концепції); 2) мотиваційні теорії; 3) теорії індиві­дуальності.

Прихильники структурних теорій(Н.Аксельрод, Е.Гінзбург, Дж.Міллер, Д.Форш) вважають, що на кожній стадії ви­являються певні типи кар'єр та існує вплив специфічних фак­торів; визначають періоди найвищого злету творчості, які по­в'язані з професійною продуктивністю (К.Леман); особливо важливого значення надають професійному життєвому шляху особистості (Є.О.Клімов). Так, Є.О.Клімов виділяє такі "профе­сійно значущі" якості людини: 1) громадянські якості; 2) став­лення до праці, професії, позитивні інтереси і схильності до даної галузі діяльності; 3) працездатність (загальна); 4) одиничні, окремі, спеціальні здібності; 5) навички, уміння, знан­ня, досвід. Він вказує на необхідність звернення до самого ран­нього віку в ході життєвого шляху, бо навіть дошкільники ак­тивно прагнуть залучатися до життя і діяльності оточуючих до­рослих.

Відповідно до концепції вікової профорієнтації особистості (В.Ф.Моргун), основними етапами професійного становлення особистості є: 1) різнобічні задатки і здібності дитини; 2) ігрова профорієнтація в дошкільному віці; 3) суспільно-корисна пра­ця, профорієнтація і трудове навчання дітей молодшого шкільного віку; 4) політехнічне (технологічне) навчання, ви­робнича праця і профпропаганда у підлітковому віці; 5) профконсультація (включаючи експрес-формуючу діагностику здібностей), профпідбір і профкваліфікація старшокласників; 6) професійне навчання, профадаптація юнацтва; 7) підвищен­ня кваліфікації, перекваліфікація і реорієнтація у зрілому віці.

Завдяки цим підходам виявляються загальні типи, схеми, зразки професійного життя людей. У всіх різновидах цих те­орій головним положенням є те, що розвиток індивіда не завер­шується в підлітковому віці, а продовжується протягом усього життя, в тому числі й професійного. При цьому професійний розвиток розглядається як один з аспектів загального розвитку особистості (В.В.Рибалка, В.В.Синявський, Б.О.Федоришин).

До мотиваційних теорійналежать: мотиваційно-гігієнічна теорія задоволеності працею (Ф.Херцберг); модель "валентності-очікування-сили" (В.Фрумм); концепція Д.Мак-Клелланда про потреби в досягненні; теорія ієрархічних потреб А.Маслоу, на основі якої Е.Роу було побудовано психологічну класифікацію професій, де провідна роль у виборі професійного життя нале­жить різним формам потреб. їх автори зважають на свідомий і вмотивований вибір професій.

Так, Є.М.Павлютенков стверджує, що "свідомим вибір про­фесії може бути лише тоді, коли він глибоко мотивований, якщо випускники шкіл усвідомлюють суспільну значущість праці за обраною професією, правильно оцінюють свої психофізіо­логічні можливості і зміст тієї професії, яку їм доведеться здійснювати у майбутньому".

Критеріями раціонального вибору професійного майбутньо­го деякі дослідники пропонують вважати те, наскільки обрана професія сприяє реалізації пріоритетів людини та її уявлень про саму себе. Ці погляди, об'єднані у напрямі, який представля­ють теорії "індивідуальності"чи "розвитку саморозуміння". В їх межах вивчають формування професійної зрілості індивіда та індивідуального вибору галузі праці: зосереджується увага на допомозі у виробленні саморозуміння (Л.Тайлер); модель вибору професії розглядається як уявлення про себе, власні здібності та втілення їх у життя, яке ґрунтується на типології особистості (Дж.Холланд); досліджують процес формування саморозуміння (Д.Тідеман, О'Хара). Так, у концепції профе­сійного вибору, де побудова "кар'єри" є постійною зміною вибо­рів (Д.Сьюпер), автор обґрунтовує положення про те, що профе­сійний розвиток індивіду відбувається не в одному, а в багатьох напрямках і, відповідно, є багатопараметричним процесом.

С.Фукуяма основну увагу зосереджує на підготовці до прий­няття рішення щодо вибору майбутньої професії та умовах удос­коналення цього вибору. Здатність до професійного самовизна­чення він трактує як здатність до свідомого вибору професії, який включає три основні фактори: самоаналіз, аналіз професії і професійні спроби.

Особливості підготовки учнів до свідомого професійного са­мовизначення за умови розкриття тих психологічних і психо­фізичних особливостей особистості школяра, які є суттєвими для його майбутньої професійної діяльності, досліджувалися Б.О.Фе­доришиним та його науковою школою. Основну увагу ці дослідження зосереджують на самому індивіді, його розвитку, уявленнях про самого себе і власну роль у світі праці. Професій­ний розвиток вони тлумачать як процес формування і зростання саморозуміння, а професійні переваги індивідів і типи кар'єр - як спроби реалізувати вже складені уявлення про себе.

При цьому наголошується на розвитку і формуванні індиві­дуальності кожного оптанта: його самосвідомості, сприйманні й оцінці себе як суб'єкта професійного самовизначення; само­оцінці індивідуальних особливостей у прояві власної особис­тості; здатності до зіставлення психологічної сфери особистості із психограмами різних видів професійної діяльності. Засоби профорієнтації стимулюють учня до свідомого і адекватного суб'єктивним (потребам, здібностям) і об'єктивним (соціально-економічним) умовам вирішення практичних життєвих питань про напрями, шляхи і засоби свого професійного самовизначен­ня. Виходячи з цього, профорієнтація визначається як на­уково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення і містить такі складові: професій­на інформація (профпропаганда); професійна консультація; професійний відбір; професійна адаптація.

У зв'язку з цим змінюються підходи до характеристики і визначень її структури, функцій, змісту і методів, до шляхів її практичного втілення в психологічну і педагогічну практику, у центрі якої особистість є суб'єктом і предметом профорієн­тації. Профорієнтація тлумачиться як: 1) комплекс цілеспря­мованого здійснення формуючих впливів, які забезпечують орі­єнтацію майбутнього суб'єкта діяльності у сфері історично, соціально, економічно і психологічно фіксованих форм і спо­собів діяльності, на основі сформованих у нього особистісно-про-фесійних якостей (особистісного розвитку); 2) система, що ба­зується на психологічних закономірностях самої діяльності лю­дини, де вирішуються завдання формування і забезпечення мо­тиваційного (профспрямованість) та операційного (профпридатність) компонентів діяльності при виборі професії; 3) систе­ма, яка має діалектику розвитку і взаємозв'язку її елементів, підструктур тощо.

До основних напрямків розвитку вітчизняної професійної орієнтації відносять особистісно-діяльнісний підхід (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьев, Г.С.Костюк, С.Д.Максименко та ін.) і гуманістичну психологію (В.А.Роменець, І.П.Маноха, В.О.Татенко, Т.М.Титаренко та ін.). Виходячи з поглядів К.К.Плато­нова, С.Л.Рубінштейна, В.А.Роменця (проблеми професіографії), В.П.Зінченка, Г.С.Костюка, Б.Ф.Ломова (проблеми пси­хології взаємозв'язку навчання, виховання і розвитку особис­тості), В.О.Моляко, О.І.Кульчицької (проблеми творчої діяль­ності особистості), Є.М.Павлютенкова (мотивації вибору про­фесії), природа профорієнтації розглядається з позицій прин­ципів детермінізму та системності. Принцип детермінізму ви­являється в тому, що в процесі самовизначення здійснюється аналіз двох взаємодіючих систем: "особистості як саморегульо­ваної системи та системи суспільного орієнтування молоді щодо свідомого вибору професії". При цьому профорієнтація визначається як "система державних заходів", бо йдеться про державне управління процесом підготовки учня до вибору тих професій, до яких суспільство вважає за потрібне його залучи­ти. Це "... система управління мотивами вибору професії", коли врахування психологічної структури особистості учня здійснюється "на основі потреб суспільства", тобто як "маргі­нальний елемент профорієнтації". К.М.Гуревич пи­сав, що індивідуальні особливості людей не даються взнаки ні у кінцевому результаті, ні на ефективності праці, ні на задово­ленні нею, оскільки згодом будь-яка праця (якщо людина ста­виться до неї "позитивно", працює з охотою) формує в людині риси, які необхідні для продуктивної діяльності.

Тому найважливішим завданням профорієнтації вважають розробку методики системного виховного впливу на молодь з І по XI клас, де функціональна структура профорієнтації зводить­ся до профагітації і профпропаганди. У розвивальному підході враховуються професійно значущі індивідуальні особли­вості особистості при здійсненні профорієнтації та наголошуєть­ся на лабільності як психічних якостей особистості, так і соціальних (педагогічних, виховних) факторів впливу на особис­тість.

Розглядалися також загальні теоретико-методологічні підходи щодо психологічних особливостей школярів у системі профорієнтації. Сучасні теоретико-методологічні концепції психології сходяться, принаймні, на трьох найбільш загальних принципах: детермінізму, розвитку і системності (В.П.Зінчен-ко, А.В.Петровський, В.В.Рибалка, С.Д.Смірнов, Ю.Г.Сулімов, О.М.Ткаченко, М.Г.Ярошевськийтаін.). Виходячи з цих прин­ципів, профорієнтація має системну будову, розвиток якої де­термінується як зовнішніми (соціально-педагогічними впли­вами), так і внутрішніми (власне психологічними чинниками).

Так, у підході до профорієнтації А.Е.Голомштока, Є.М.Павлютенкова, К.К.Платонова, В.Ф.Сахарова окреслюються про­фесійно значущі якості особистості, які слід ураховувати під час вибору професії; визначається психологічна структура про­фесії, якій відповідають професійно значущі якості особистості. Але особистість оптанта (людини, яка обирає професію) займає позицію об'єкта профорієнтації, а психолого-педагогічні, методичні і державні заходи ототожнюються із системою профе­сійної орієнтації.

Є.О.Клімов співвідносить поняття "професійне самовизна­чення", "профорієнтація" і "профконсультація", що таким чи­ном: профорієнтація є більш широким поняттям, що припус­кає вихід за рамки педагогіки і психології, являє собою комп­лекс заходів для надання допомоги у виборі професії, куди вхо­дить і профконсультація як індивідуально орієнтована допомо­га в професійному самовизначенні. І профорієнтація, і профконсультація - це "орієнтування" школяра, тоді як професійне самовизначення більше співвідноситься із "самоорієнтуванням" учня, що виступає в ролі суб'єкта самовизначення.

В.Ф.Моргун кладе профорієнтаційну модель в основу про­відних діяльностей особистості, що змінюються на життєвому шляху людини в онтогенезі. їх послідовність виглядає так: фізіологічні відправлення, емоційне спілкування, предметно-маніпулятивна діяльність, гра (сюжетно-рольова), навчання, інтимно-особистісне спілкування, навчально-професійна діяльність, самовизначення, спеціалізація, вдосконалення, наставництво, спілкування, спогади, самообслуговування.

В.В.Колінько розробив загальну психолого-педагогічну модель системи профорієнтації, в основу якої покладені зовні­шньо-соціальні (педагогічні) впливи і внутрішньо-індивіду­альні (психологічні) якості. Розвиваючи погляди на систему профорієнтації Б.О.Федоришина та її вікову динаміку за В.Ф.Моргуном, автор конкретизує системно-діяльнісний підхід до профорієнтації і репрезентує в означеній моделі два важливі напрямки профорієнтаційної роботи: опосередкована орієнта­ція і безпосередня, які відрізняються за ступенем опосередку­вання чи безпосереднього впливу на процеси професійного са­мовизначення, на особистість учня з боку зовнішніх формую­чих факторів. Узагалі підструктури опосередкованої, безпосе­редньої орієнтації та спеціалізації утворюють цілісну психоло­го-педагогічну структурну модель системи профорієнтації, яка дозволяє забезпечити орієнтацію особистості в системі трудової діяльності, у власному світогляді, у професійних намірах і здібностях, у перспективах їх формування, у соціальній ситу­ації тощо (див нижче рис. 1)

Інтегрованим поглядом на профорієнтацію є концепція М.М.Захарова, де її визначено як "тривалий, у певному сенсі незворотний соціальний процес освоєння особистістю тієї чи іншої професії, ... що враховує як потреби суспільства, так і можливості, потреби, інтереси, ідеали самого індивіда". До складу структури профорієнтації входять компоненти: "профос-віта; розвиток інтересів та здібностей, нахилів у різних видах діяльності (пізнавальній, трудовій, ігровій, комунікативній); профконсультація; профадаптація".

Відповідно до особистісного аспекту професійної орієнтації, и основу якого покладено психологічну структуру особистості, багатьма дослідниками виділяються такі психологічні особливості учнів, як інтереси (пізнавальні, про­фесійні), нахили, здібності (загальні та спеціальні), темпера­мент (конгруентність професій щодо типу темпераменту), ха­рактер, наміри. Означені особливості переважно відносять до суб'єктивних. Наступна група особливостей (їх можна назвати об'єктивними) містить в собі рівень підготовки, стан здоров'я, і інформованість про світ професій, мотиви професійної діяль­ності, життєві цінності індивіда, соціальне оточення, минулий досвід, уявлення про майбутнє та ін.

Так, В.В.Рибалка розглядає особистісний аспект професійної орієнтації, в основу якого покладено психологічну структуру особистості і три взаємопов'язані базові виміри: соціально-психолого-індивідуальний, "вертикальний", із прита­манними йому підструктурами особистості (здатність до спілку­вання, спрямованість, характер, самосвідомість, досвід, інте­лект, психофізіологічні якості); діяльнісний, "горизонталь­ний", що диференціюється на відповідні компоненти діяльності та поведінки (потребнісно-мотиваційний, інформаційно-пізнавальний, цілеутворюючий, операційно-результативний, емоційно-почуттєвий); віковий, онтогенетичний, що характеризує рівень розвитку якостей особистості, її задатків та психічних властивостей. Згідно цієї моделі, психологічна структура осо­бистості дійсно виступає основою для систематизації професій­но важливих якостей фахівця, для створення ідеальних профе­сійних моделей особистості, що має велике теоретичне і прак­тичне значення для професійної підготовки.

Огляд концепцій системи професійної орієнтації показує виражену тенденцію до надання переваг індивідуальним особ­ливостям особистості (мотиваційні теорії, теорії індивідуаль­ності) під час вибору нею професії. Основну увагу ці досліджен­ня надають самому індивідові, розвитку його уявлень про само­го себе і власну роль у світі праці. При цьому особистість визна­чають суб'єктом професійного розвитку, а свідоме професійне самовизначення пов'язується з аналізом індивідуально-особистісних і соціально-економічних особливостей та наступним вільним і самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії.

Висока значущість проблеми врахування психологічних особливостей учнів у виборі професії на сьогодні зумовила ши­рокомасштабну розробку вітчизняними та зарубіжними вченими різних її аспектів. Сучасні дослідження О.Ф.Аменда, Г.О.Балла, З.О.Валієвої, О.В.Ващенкова, В.І.Лугового, Н.А.Побірченко, Е.О.Помиткіна, В.В.Рибалки та інших присвячені проблемам формування в учнів базових економічних знань та економічно­го способу мислення, вдосконалення форм і методів роботи з економічної освіти молоді.

Адаптація учнів до умов ринку, професійна орієнтація шкільної молоді на різні види діяльності останнім часом при­вернула увагу низки вчених, зокрема, М.В.Ковтуна, О.І.Кульчицької, О.Г.Максимової, Є.В.Машиньяна, О.Я.Савченка, В.В.Синявського, Л.І.Філатової, В.В.Ярошенка та інших.

Можна сказати, що вихідною позицією у розробці психо­логічних особливостей школярів в системі профорієнтації Н.О.Гончарової, М.М.Захарова, Ю.І.Калюжної, Є.О.Клімова, В.В.Колінька, В.Ф.Моргуна, Т.М.Пазюченко, Л.Г.Перетятько, Н.А.Побірченко, В.В.Рибалки, Б.О.Федоришина, Н.О.Чайкіної є визнання особистості як суб'єкта саморозвитку в процесі пізнавальної діяльності. У цьому разі свідоме професійне само­визначення пов'язується з аналізом суб'єктивних (особистісних) і об'єктивних (соціально-економічних) умов професійного самовизначення з наступним вільним і самостійним прийнят­тям рішення про конкретний вибір професії або напрям подаль­шої освіти. Серед функцій профорієнтації, які визначаються такими, як соціальна, економічна, медико-фізіологічна і психолого-педагогічна, остання передбачає, насамперед, виявлення і формування інтересів, нахилів, здібностей школярів, допо­магає їм у пошуках покликання, вибору такої професії, яка б відповідала індивідуальним особливостям особистості, її по­тенційним можливостям, визначає шляхи і умови ефективно­го керування професійним самовизначенням школярів".

На основі узагальнення підходів щодо психологічних особ­ливостей школярів у системі профорієнтації та при зіставленні їх з існуючими методологічними підходами до пізнання і роз­питку особистості, а також - з принципами психологічної на­уки (принципом детермінізму, розвитку, системності) можна виділити такі групи особливостей як: соціально-педагогічні (зовнішньо-соціальні (педагогічні) впливи) і психологічні (внут­рішньо-індивідуальні (психологічні) властивості, які й врахо­вуються у виборі професії).