Передумови виникнення профорієнтаційної практики

Виникла профорієнтація завдяки потребам розвитку людсь­кого суспільства, а тому вона, як і суспільство, має свою історію і передісторію. Звичайно ж, що профорієнтація не могла з'яви­тися раніше, ніж з'явилися професії, а отже й потреба в орієн­тації на ці професії.

На первинному етапі людської історії, у первісному сус­пільстві професій не було, так як низький рівень розвитку ви­робничих сил обумовлював об'єктивну необхідність участі кож­ного працездатного члена колективу у процесі матеріального виробництва, підготовка до трудової діяльності була загальною і обов'язковою. Щоб вижити у боротьбі за існування, людина повинна була уміти робити усе необхідне для забезпечення пер­вісної спільноти (а отже, і для свого власного) - добувати їжу, виготовляти одяг, будувати житло, захищатися від небезпек та ворогів, пояснювати причини своїх успіхів і невдач, передбачу­вати хід подій і створювати умови для успіху. Виховання дітей і підлітків, включення їх у життя общини та роду були перш за все пов'язані з набуттям підростаючим поколінням досвіду ви­робничої діяльності, з набуттям трудових знань, умінь та нави­чок.

В умовах спільності праці, відсутності приватної власності та експлуатації людини людиною кожний індивід мав право і був зобов'язаний отримати таку трудову підготовку, яка б дава­ла йому можливість бути повноправним і повноцінним членом колективу.

Але з часом у людському суспільстві поступово відбуваєть­ся перший розподіл праці, в результаті якого виникає обмін продуктами праці, цінностями, з'являються гроші. В епоху роз­паду первісного ладу виробнича праця стала втрачати свій спільний характер; у общинах з'явились групи людей, які по­чали виконувати культові, організаційно-адміністративні та військові функції. Це обумовило зміну взаємовідносин різних соціальних груп до праці, а відповідно, й до трудового вихован­ня. Поступово відбувалося і відокремлення духовних ціннос­тей (художніх, наукових, суспільно-організаторських) від ви­робництва матеріальних (їжа, одяг, житло, засоби транспорту, зв'язку, предмети побуту). Але справжнім ускладненням був останній розподіл праці у зв'язку з розвитком рабовласницько­го суспільства, де чітко існував розподіл між тими, хто вироб­ляв продукти праці і тими, хто лише користувався ними. Жит­тєвий шлях людини визначався його кастовою належністю: рабу - бути знаряддям, у якого немає вибору; рабовласнику - воло­діти і керувати.

Отже, з виникненням рабовласницького ладу остаточно за­вершився перший етап суспільного поділу праці - розумова праця відділилася від фізичної. Розвиток рабства перетворив фізичну працю для вільного громадянина на менш престижну і малозначиму. Праця стає важливою для більш низьких верств населення, а у рабовласників формується відверте неприйнят­тя та зневажання фізичної праці. Важливо, що саме з цього часу з'являються ідеї щодо необхідності та обов'язковості одних пра­цювати, створюючи матеріальні блага, а інших - займатися тільки благородною розумовою працею. Але праця зали­шалася життєвою потребою для більшості населення, що вик­ликало необхідність формування у молодого покоління пози­тивного відношення до праці та практичних умінь у тій чи іншій діяльності.

Далі поступово подібним чином відбувся другий значний розподіл праці - виділились ремісники. На основі ремесел ви­никла у подальшому промисловість. У феодальному суспільстві суспільно-трудовий шлях підростаючої людини визначався її кастово-класовим походженням і положенням. Професія не стільки обиралася, скільки передавалася як цінна сімейна спад­щина. Діти могли і повинні були відповідно цьому стати селя­нами, ремісниками, купцями або господарями землі і селян. Правда, розвиток і ускладнення матеріальної й духовної куль­тури розширювали розмаїття варіантів вибору занять у межах, дозволених кастовими нормами. Все це також було пов'язано із взаємним обміном виробленими людьми цінностями. Діяль­ність на основі обміну стала настільки складною, що відволіка­ла виробника цінностей від його прямої справи. У зв'язку з цим виник третій суспільний розподіл праці в історії людства: виді­лились спеціалісти з обміну - купці, торговці.

В умовах капіталістичного ладу, буржуазної демократії відбувається подальше розширення можливостей вибору про­фесійних життєвих шляхів. Кастові обмеження рухнули, зате на перший план виступили економічні - хочеш мати професію, май засоби для навчання. При цьому провідними стають не самі по собі кастові, класові, а перш за все економічні обмеження: хочеш навчатися - оплачуй. В умовах капіталізму дуже швид­ко зростає різноманітність професій в усіх сферах життя, але це зовсім не означало зростання можливостей їх вибору.

Можна сказати, що протягом багатьох віків підготовка підростаючих поколінь до виробничої праці здійснювалась ви­ключно народними масами. Саме народні маси зберігали і розви­вали ті традиції трудового виховання, основи якого були закла­дені на початку людської історії. Ще задовго до появи педагогі­чних теорій у багатовіковій практиці виховання молоді у Давній Русі трудовому вихованню, підготовці до праці відводилась особ­лива роль. Традиції, звичаї та обряди формували соціально зна­чимі якості, серед яких трудові навички та вміння, праце­любність знаходилися на одному з перших місць. Народна пе­дагогіка з моменту свого виникнення втілювала в себе перш за все досвід трудового виховання підростаючих поколінь, підго­товки їх до тієї сфери майбутньої діяльності, яка складала основу їх існування. Вона відображала потреби соціально-економіч­ного розвитку, розглядала працю і трудове виховання не тільки як необхідну умову підготовки молодої людини до практичної діяльності, але й як засіб її загального фізичного та духовного розвитку.

Однією із задач трудового виховання була передача молоді професійних навичок та умінь. Вже у VI-X ст. у східних слов'ян виникали майстерні та цілі поселення ремісників. Створюва­лися спільноти - братчини, які об'єднували людей однієї про­фесії. Тут готували молодь до певного ремесла, що часто поєдну­валося з навчанням читанню, письму та рахуванню.

Але слід сказати, що навіть в умовах рабовласницького сус­пільства окремі мислителі позитивно оцінювали працю у житті суспільства та у вихованні людини. Так, деякі фрагменти творів давньогрецького філософа Демокріта (V — поч. IV ст. до н.е.) дозволяють припускати, що він приділяв праці велику увагу. « Будь-яка праця, - навчав Демокріт, - приємніша бездіяльності, якщо люди отримують або знають, що отримають те, заради чого нони працюють», «Добровільна праця, - вважав філософ, - готує до того, щоб легше було переносити і вимушену» [188].

У античній філософії була сформована так звана школа кініків (Антисфен Афінський - V-IV ст. до н.е. і Кратет Фівансь-кий - IV—III ст. до н.е.), які стверджували, що праця є благо, накликали працювати, щоб не відчувати незручностей у житті.

У педагогічних традиціях Сирії, Палестини та Іудеї, які з кінця III ст. до н.е. були невід'ємними складовими спочатку елліністичного світу, а пізніше Римської імперії, оволодіння професією вважалося обов'язковою складовою релігійного та морального виховання молодого покоління.

Означена традиція збереглася і в наступну історичну епоху епоху середньовіччя, де давалася висока оцінка праці, вказу-валося на необхідність трудового виховання і професійної підго­товки підростаючих поколінь, що знаходило своє обґрунтуван­ня й підкріплення у розквіті ремесел та загальному господарсь­кому підйомі. В працях видатних діячів середньовічного Сходу Ібн Сіни (980-1037), Аль-Бируні (973-1050), Ібн-Хальдуна (1 332-1406) та багатьох інших говориться про важливість тру­дового виховання усіх дітей незалежно від їх соціального no­ходження. В їхніх творах чітко простежуються прогресивні ідеї про трудове виховання як невід'ємну складову всебічно розви­нутої особистості.

У Західній Європі ідеї трудового виховання пробивали собі дорогу значно повільніше, ніж на Сході. Але розвиток вироб­ництва, який розпочався у Західній Європі у ХІІ-ХШ ст., призвів до зародження капіталістичних відносин і обумовив початок перегляду відношення до праці, до її місця у суспільстві, а саме для аристократії, торгівельно-ремісничої верхівки міст, які відігравали важливу роль у економічному та політичному житті.

Найбільше зростання прогресивних ідей про трудове вихо­вання і професійну підготовку дітей та молоді на Заході припа­дає на епоху Відродження у XIV-XVI ст. (Томас Мор, Томмазо Кампанелла, Ян Амос Коменський, Джон Локк). Розбудова міст, економічні та соціальні реформи буржуазного суспільства обумовили потребу у вихованні нової людини, що, в свою чергу, підривало середньовікову монополію церкви у вихованні моло­дого покоління.

Ремісники та купці відкривали свої цехові та гільдейські школи, де дітей навчали грамоті та письму на рідній мові. Щодо навчання ремеслу, то воно відбувалося у майстернях, де підліткам передавались так звані «містерії» - таємниці ремес­ла. Але для розвитку ремесел, лише однієї ремісничої підго­товки було замало, тому й виникла потреба загальної освіти мо­лодого покоління. З метою задоволення потреб в освіті торгі-вельно-ремісничих прошарків населення створювалися нові типи навчальних закладів - міські школи (магістратські, це­хові, гільдейські), що істотно наблизило освіту до життя, обу­мовило відхід від схоластичного навчання релігійним догмам [130].

Таким чином, погляди на цілі та задачі трудового вихован­ня і професійної підготовки виходили далеко за межі просто підготовки людини до практичної діяльності. Поставало питан­ня про роль трудового виховання для всебічного розвитку особи­стості.

У XVII ст. піднімалося сільське господарство, розробляли­ся закинуті й спустошені землі, селяни починали заселяти око­лиці держави. Ще швидше йшов процес зростання виробничих сил у містах (у сер. XVII ст. у Росії було 254 міста, в яких було зареєстровано понад 80 тис. дворів). Більшість міст обростала торгово-ремісничими поселеннями - посадами, де розвивалась реміснича промисловість, для якої було характерним «перерос­тання ремесла (виготовлення виробів на замовлення покупця) у товарне виробництво». У ремісничій промисловості працювали майстри різноманітних спеціальностей. Зростання міської про­мисловості, спеціалізація різноманітних територій з виробниц­тва певних видів продукції спонукали розвиток торгівлі. Почи­нався перехід до мануфактурного періоду в історії вітчизняної промисловості, коли різко збільшувалась кількість великих підприємств з новою організацією праці, з механізмами, які працювали на водяній енергії.

Ці об'єктивні процеси викликали необхідність крім трудо­вого виховання давати молодим людям елементарні загально­освітні та професійні знання, уміння та навички. Необхідні були освічені, працелюбні люди, які добре зналися на різних ремеслах.

У першій чверті XVIII ст. були створені гірничодобувна та металургійна промисловість, судобудівництво, текстильне ви­робництво, армія та флот. Важливе значення мали реформи в області культури та освіти. На початку XVIII ст. були відкриті державні школи, які готували освічених людей для самих різно­манітних галузей діяльності. У цих умовах роль трудового ви­ховання у сім'ї, як першочергової умови підготовки до життя, вийшла за межі лише сімейних інтересів і стала умовою вклю­чення молодих людей у виробничу працю. Виникла необхідність давати елементарну професійну підготовку молодшому техніч­ному персоналу й кваліфікованим робітникам. Початком підго­товки фахівців широкого профілю стала школа математичних та навігаційних наук, створена за наказом Петра І, в 1701 році у Москві. Цей навчальний заклад поєднував загальноосвітню та широку професійну підготовку фахівців. Московська школа математичних і навігатських наук була першою у Європі реаль­ною школою, з якої виходили спеціалісти широкого профілю. Школа готувала освічених моряків, гідрографів, топографів, вчителів циферних та спеціальних шкіл, спеціалістів на «різні громадянські потреби».

Першими технічними школами у Росії для підготовки майстрів та кваліфікованих робітників були школи при заво­дах, діяльність яких була пов'язана з іменами В.І.Геніна та В.М.Татищева, що організовували систематичне навчання мо­лодих людей складним робочим професіям. Виникнення спеці­альних навчальних закладів було об'єктивною необхідністю і викликало у свою чергу розробку теоретичних питань трудової та професійної освіти.

Великий внесок у розробку ідей трудового виховання та підготовку кадрів для самих різноманітних галузей діяльності вніс геніальний російський вчений М.В.Ломоносов. Праця на користь вітчизни та виховання в праці Ломоносов розглядав як головну ланку у формуванні людини. Праця не тільки готує людину до життя, вона як ніщо інше спонукає до розвитку її розумових сил та моральних якостей. За ініціативою М.В.Ло­моносова у 1757 році була відкрита Академія мистецтв, яка да­вала своїм вихованцям трудову підготовку та професійну освіту.

Важливий етап у розробці проблем трудового виховання і професійної підготовки підростаючих поколінь був пов'язаний з ідеями французького утопіста середини XVIII ст. Мореллі. Він вважав, що особливу увагу потрібно приділяти питанням професійної підготовки молодого покоління. А саме, з 5 до 10 років діти повинні реалізувати себе у відповідних для їх віку заняттях та іграх, які можуть розвивати їх фізично, готувати до праці. А вже з 10 до 15 років підлітки повинні навчатися у ви­робничих майстернях. їх освіта має бути пов'язана з виробни­чою працею та підготовкою до конкретної професії [130].

Представники епохи Просвіти (Жан-Жак Руссо, Дені Дідро, Антуан Лоран Лавуазье, Фрідріх Вільгельм Адольф Дістервег) акцентували увагу на залученні підлітків до того чи іншого ремесла, визначали активну позицію самого вихованця у виборі інструментів та видів діяльності. Також розглядався взаємозв'язок загальної та професійної освіти; взаємозв'язок знань різних наук та професій, в яких ці знання застосовують­ся; надавалось особливе значення технічній освіті.

Особливий внесок у розвиток прогресивних демократичних ідей трудового виховання та професійної підготовки вніс швейцарський педагог Іоган Генріх Песталоцці, який започаткував теорію елементарної освіти, мета якої полягала у гармонійному розвитку усіх сил та здібностей дитини. Ідея розвиваючого навчання включала обов'язковим компонентом трудове вихован­ня, формування поваги та любові до тієї чи іншої професії, фор­мування професійних навичок.

Друга половина XIX ст. характеризувалася прискореним розвитком капіталістичних відносин. Бурхливий розвиток ка­піталістичної економіки був пов'язаний з корінними змінами у професійній освіті. Це вимагало підсилення трудового вихо­вання у всіх класах суспільства, практичної та психологічної підготовки молодого покоління до трудової діяльності та вибо­ру професії. Виникала необхідність наукової розробки питань методології, теорії та методики трудового виховання і профе­сійної освіти. Практичні потреби економіки, необхідність соціальних змін були причиною розробки теоретичних основ трудо­вого виховання і професійної освіти у другій половині XIX ст.

М.І.Пирогов був прибічником професійної освіти, але про­тивником ранньої і односторонньої «спеціалізації». Він вважав, що перш ніж дати молодій людині професію, потрібно дати їй загальнолюдське виховання, а саме виявити її схильності та здібності і на основі цього підготувати її до професійної діяль­ності. Погляди М.І.Пирогова були кроком вперед і визначили прогресивний напрямок у наступній розробці теорії професій­ної освіти, що ґрунтувалася на міцній загальноосвітній базі.

Д.І.Писарєв одним з перших висунув думку про не­обхідність трудового навчання у спеціальних майстернях при 111 колах. Він вважав, що діти у шкільних майстернях не повинні «грати в працю», а виробляти корисні речі, щоб їхня праця була економічно вигідною: окупала витрати на матеріали, обладнан­ня і т.д. Правильно організована праця у шкільних майстернях важливий засіб виявлення й розвитку схильностей, здібнос­тей та інтересів молодих людей. Писарєв вважав, що професій­на освіта – необхідна складова формування людини, підготовка п до життя.

К. Д .Ушинський був ініціатором введення праці як навчаль­ного предмета і вважав, що у чоловічих гімназіях необхідно знайомити гімназистів «з технічними основами промислу», а в жіночих - навчати рукоділлю, шиттю, домогосподарству. Він добре розумів також і значення професійно-технічних шкіл, які розглядалися з точки зору підготовки необхідних фахівців та вирішення методичних питань професійної освіти. Продовжу­ючи традиції К. Д .Ушинського, І.О.Корф наполягав на введенні уроків праці й відкритті при початкових школах майстерень для загальнотрудової підготовки учнів.

Загальнопедагогічні та економічні питання професійної освіти розглядали у своїх роботах такі видатні вчені та державні діячі, як М.О.Вишнеградський, С.О.Владимирський, І.О.Стебут, М.Л.Шоковський та інші. Таким чином, паралельно з відкриттям професійно-технічних училищ формувалися також погляди на місце, роль та значення професійної освіти.

Отже, підсумовуючи викладене вище, можна сказати, що передумовами виникнення профорієнтаційної практики були соціальні, економічні, політичні та психологічні особливості розвитку суспільства, а саме: бурхливий розвиток промисло­вості; міграція людей із сільської місцевості у міста; пошук ро­боти; відбір роботодавцями найбільш придатних до професії людей; проблема свободи вибору; відповідальність за життєве та професійне самовизначення; реалізація себе у певній справі, набуття умінь та навичок; тенденція диференціації й інтеграції окремих наук і напрямів; корінна «ломка» суспільного устрою під натиском розвитку машинної індустрії; підвищення інтен­сивності виробничих процесів; зростання ролі спеціалізації і професіоналізації праці; вимушена необхідність здійснення професійної підготовки величезних мас робітників; потреба в залученні робочої сили, її навчанні і розподілі на різні трудові операції відповідно до індивідуальних відмінностей і здібнос­тей. Все це створювало значимі і серйозні причини для розвит­ку і становлення професійної орієнтації.