Розвиток і становлення професійної орієнтації
Вибір професії - невід'ємна частина життєдіяльності людини. Від вдалого вибору професії у значній мірі залежить її подальша доля, соціальне становище, міра розвитку природних обдарувань тощо. Правильний професійний вибір громадян позначається і на економічній могутності держави. Проблема вибору професії, безумовно, виникає з суспільним поділом праці, але знаходить вона своє відображення у перших теоретичних та практичних посібниках лише у XIX ст.
Хоча перша праця, присвячена вибору професії, була створена К.Бичіним (1410-1470 pp.) у XV ст., загально визнано, що систематична і послідовна теоретико-практична робота з професійної орієнтації учнівської молоді бере свій початок від 1849 p., бо саме в цьому році у Франції побачила світ книга «Керівництво з вибору професії». Промислова Америка у цьому не набагато відстала від Франції, оскільки у 1883 р. з'являється праця професора Гарвардського університету Ф.Парсонса «Вибір професії», який і запровадив у науку термін «професійна орієнтація», що так широко використовується в наш час. У цьому ж 1883 році Ф.Гальтон запропонував використовувати тестові нипробування з метою професійного відбору.
Дещо пізніше, у 1897 році, в Росії, у Петербурзі, була видана книжка М.Кірєєва "Вибір факультету і проходження університетського курсу". У відомому "Каючомуся енциклопедисті" (1900 рік) був розділ, присвячений вибору професії, і виділено чотири типові варіанти вибору: 1) за сімейними традиціями (що було типово для тодішньої патріархальної Росії); 2) випадковий, необдуманий вибір; 3) вибір за покликанням; 4) вибір із розрахунку. У дореволюційній Росії видавалися журнали, де була інформація про професійні навчальні заклади ("Студентський альманах", "Адрес-календар").
Із появою названих праць на кінець XIX ст. у Франції, Англії, СІЛА та деяких інших країнах з'явилися служби профорієнтації. Найбільше визнання серед них здобула професійна система Ф.Тейлора, пов'язана з управлінням виробництвом та підвищенням ефективності праці.
Перші лабораторії з профорієнтації з'являються у 1903 році у Стразбурзі (Франція), але початком масової практичної профорієнтаційної роботи вважають 1908 рік, коли у місті Бостоні було відкрито перше бюро з професійної орієнтації молоді, метою якого було надання допомоги підліткам у визначенні свого життєвого шляху. Аналогічне бюро виникло також у Нью-Йорку. Перед ним стояло завдання вивчення вимог, які ставляться перед людьми різних професій. Бюро працювало у контакті з вчителями, використовуючи різні тести і анкети й керувалося наступними положеннями: за значущістю вибір професії прирівнювався до подружнього вибору; професію краще обирати, ніж сподіватися на щасливий або вдалий випадок; ніхто не повинен обирати професію без ретельного роздуму, без опори на профконсультанта; молодь повинна ознайомитися з великою кількістю професій, а не братися відразу ж до «зручної» роботи або тієї, що випадково підвернулася; вибір професії протікає тим успішніше, чим уважніше профконсультант вивчить особливості оптанта, чинники успішного вибору і світ професій.
Один із засновників цього бюро Ф. Парсонс виділив три основні чинники успішності вибору професії: правильна самооцінка схильностей, здібностей, інтересів, намірів та можливостей; знання того, що потрібно для успішної діяльності за кожною з обраних професій; уміння співвіднести результати самооцінки із знанням вимог професій.
Там учні мали змогу порадитися у виборі професії, дізнатися про шляхи подальшої освіти і підготовки до майбутньої професії. Такі бюро не обмежувалися окремими індивідуальними консультаціями, а проводили пропаганду доцільності зваженого вибору професії за допомогою видання окремих профорієнтаційних листків, брошур і т.д. Досвід діяльності таких бюро отримав поширення як у самих США, так і в Фінляндії, Швейцарії, Іспанії, Чехії та інших країнах світу.
В той же час у Англії було прийнято закон, який давав право з дозволу Міністерства освіти відкривати установи, де учні молодше 17 років могли одержувати допомогу у виборі професії - порадою або довідкою часто практичного характеру (інформація про стан ринку праці, про умови роботи за тієї чи іншою професією і т.д.). У 1911 році був виданий спеціальний циркуляр, що регулював спільну роботу бірж праці і шкільних установ. У містах згідно циркуляру створювалися так звані комітети з вибору професії і аналогічні шкільні комітети сприяння, які зверталися до учнів перед закінченням школи, а також до їх батьків з особливими листами, що мали вказівку про важливість вибору професії. При цьому школа пропонувала учню не втрачати зв'язку з нею після закінчення курсу навчання, а у деяких містах випускники протягом трьох років після школи знаходилися на обліку, їх відвідували вдома і на службі шкільні радники.
Професійна орієнтація на початку здійснювалася невипробуваними шляхами, а тому виникало багато труднощів. Профконсультаційні установи, в основному, користувались недостатньо розробленою методикою вивчення учня, що часто призводи по до неправильного визначення придатності молодої людини до тієї чи іншої професії. Разом з тим все ширше і ширше у профорієнтаційній роботі використовуються тестові методики, які постійно вдосконалюються на предмет валідності і надійності.
У Німеччині в 1922 році був прийнятий закон про систему професійної орієнтації й консультації і на його основі було ухвалено положення, що визначало принципи керівництва цією і системою. Згідно положення бюро профконсультації, створені мри біржах праці, повинні були: проводити планомірну підготовку до вибору професії, для чого підтримувати тісний зв'язок ні школою (на практиці ця робота починалася за 4-5 місяців до
ми пуску зі школи); давати поради й інформацію, що стосуються як вибору професії, так і її альтернативи; проводити психологічне обстеження; доповнювати рекомендації направленням на роботу або на професійне навчання.
Як наслідок, на кінець другого десятиріччя XX ст. профорієнтаційною роботою було охоплено всю територію країни і практично на всі провідні групи професій були складені професіограми. У 20-х роках XX ст. професійною орієнтацією учнівської молоді починають серйозно займатися і в нашій країні.
Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що професійна орієнтація в нашій країні проводилась у складній обстановці, долаючи великі перешкоди. Умовно її можна розподілити на п'ять основних етапів:
1. Початок 20-х - кінець 30-х років - зародження і становления, пошук форм і методів профорієнтаційної роботи. В цей час іде усвідомлення і накопичення експериментального матеріалу.
Кінець 30-х - 50-ті роки - етап епізодичного функціонування, відхід у минуле нагромадженого досвіду і майже відсутність нового, відхід від вирішення цієї проблеми, незначна участь вчених і спеціалістів у профконсультаційному процесі.
2. Початок 60-х - 80-ті роки - активний пошук у вирішенні завдань профорієнтації, підвищена увага державних органів де цієї важливої проблеми виховання. У 1969 році виходить постанова про професійну орієнтацію молоді. У школах з'являються факультативи, гуртки за інтересами. З кінця 70-х на початку 80-х років організовується (впроваджується) Всесоюзна система профорієнтації.
3. З 1984 року по 1990 рік - теоретичне і організаційно-методичне забезпечення розвитку державної служби професійної орієнтації.
4. З 1990 року до сьогодні - удосконалення і пошук форм і методів професійної орієнтації у зв'язку з новими умовами господарювання, потребами освітніх новацій, проведення структурних змін в освіті й науці, створення ефективної системи професійної підготовки молоді. Насамперед, це поява профільних, гімназичних, ліцейних класів, організація занять за інтересами у кімнатах творчих справ; проведення профдіагностики та профконсультацій, ведення психологами навчальних закладів профорієнтаційних карт, організація заходів, спрямованих на професійну освіту молоді.
Профорієнтаційна робота у 20~30-тіроки. У нашій країні діяльність профорієнтації почала розгортатися в перші роки XX ст. Так, московським Педагогічним музеєм вчительського будинку було зроблено ряд обстежень, що стосуються вибору професії. У процесі цієї роботи було вирішено з'ясувати, які професії привертають найбільшу увагу, що спонукає молодих людей обирати той чи інший трудовий шлях. З цією метою музей організовував у школах опитування учнів та добирав загальні відомості про них.
Проте найбільшого розвитку профорієнтація молоді в нашій країні досягла після Жовтневої революції. У 20-х роках XX ст. з'явилися перші наукові дослідження вітчизняних авторів, присвячені з'ясуванню причин вибору тієї чи іншої професії.
Так, наприклад, у 1927 році А.А.Смірнов виділив наступні причини: сімейні традиції, територіальна віддаленість підприємства або навчального закладу від місця проживання, матеріальні інтереси, прагнення отримати вищий суспільний статус, приклад старших і товаришів, безпосередня зацікавленість у самій професії.
Робота з профорієнтації, яка диктувалася індустріалізацією країни, масовою підготовкою кадрів, висунула важливу проблем у вибір професії окремою людиною. Профорієнтаційна роботи узгоджувалася з конкретним розподілом і спрямуванням підлітків на промислові підприємства та у професійні училища через спеціальні підприємства - профконсультаційні бюро, перше з яких було організоване в Ленінграді у 1927 році під керівництвом В.М. Бехтерева і займалося практичною діяльністю та проводило наукові дослідження. Співробітниками бюро Оула сформулювано низка принципів: проблема профконсультації розглядається як практично значуща робота у справі формування і розподілу робочої сили; профконсультація розглядається не тільки як психотехнічне і соматичне обстеження, мне і як складна система, що охоплює ширше коло осіб, яка не обмежується віковими особливостями; вся практична профконсультаційна робота розглядається нерозривно пов'язаною з поглибленою науково-дослідною і методичною роботою, без якої вона втрачає базу. Аналіз цих принципів дозволяв виділити ряд Ідей, якими керувалися співробітники бюро.
По-перше, це спроба вирішувати проблеми профорієнтації за допомогою профконсультації і профвідбору, хоча навіть саме поняття «профорієнтація» авторами цих принципів ніде не використане. І це не випадкове явище, а принципова позиція. І профконсультацію і профвідбір співробітники бюро вважали необхідними і достатніми для «створення» основи розподілу робочої сили. Оскільки і те й інше ґрунтувалося на діагностиці професійних здібностей, можна небезпідставно стверджувати, що вони прагнули вирішувати проблеми профорієнтації на основі діагностики особистості підлітка.
Друга важлива ідея - комплексний підхід до оцінки особистості. Ця прогресивна ідея, як і ідея діагностики, одержала свій розвиток в «Основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи», де новостворюваним центрам профорієнтації наказувалося «виявляти психофізіологічні особливості, здібності і схильності учнів до певних видів діяльності й розробляти на цій основі відповідні практичні рекомендації».
Третя, важлива ідея - єдність практики, теорії і методології. Але ця ідея, на жаль, довгі роки не розвивалася.
В країні, крім бюро профконсультації, діяли профконсультаційні пункти, проводились перші наукові дослідження у цій галузі, видавались методичні матеріали з питань надання допомоги у виборі професії.
Влітку 1928 року в Україні були створені перші Бюро професійної консультації. Директивою Наркомпраці УРСР передбачалась організація таких бюро у великих індустріальних центрах республіки: Києві, Харкові, Одесі, Львові. У своїй діяльності щодо здійснення профконсультації та профвідбору бюро керувалось положенням, згідно з яким їх завданням було відповідне спрямування підлітків на ту чи іншу професію з урахуванням потреб промисловості, особливостей особистості та професійних протипоказань. Робота профорієнтаційних бюро проводилася в таких напрямках: а) досліджувалися професійні схильності учня; б) враховувалися фізичний розвиток та загальний стан здоров'я; в) вивчалася шкільна успішність та ін.
Робота з профконсультації проводилась, в основному, з підлітками, яких направляли у ФЗУ і на виробництво, і полягала в ознайомленні підлітків та їх батьків з різними професіями. При цьому використовувалися шкільні характеристики із відомостями про особливості розвитку, риси характеру, про успішність та соціально-побутові умови індивіда. Також досліджувався рівень розвитку підлітків, їх спеціальних здібностей згідно вимог різних професій та перспектив попиту на певні професії; проводилось медичне обстеження, визначалися професійні протипоказання, узгоджувалися фізичні особливості з вимогами професій та умовами праці. Широко застосовувались індивідуальні бесіди з підлітками, під час яких враховувалися індивідуальні особливості особистості щодо вибору тієї чи іншої професії. Згодом питаннями профорієнтації починають займатися підприємства, встановлюючи контакти зі школами, активізуючи роботу серед молоді. В деяких містах з'являються кабінети професійної орієнтації.
Наукові засади профорієнтації в нашій країні розробляли Л.В.Луначарський, С.Т.Шацький, П.П.Блонський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші. Вони допомогли створити і психолого-педагогічну основу для подальшого розвитку шляхів здійснення професійної орієнтації школярів. Уже в 20-х роках XX ст. було зрозуміло, що одних розмов про ту чи іншу професію недостатньо для того, щоб учень достеменно її пізнав. Щоб пізнати професію в усіх її проявах, реально оцінити свої шанси в опануванні нею, потрібно на практиці випробовувати свої сили у певній галузі діяльності. Серед тих, хто перший вказав на місце суспільно корисної, продуктивної праці учнів у психолого-педагогічній системі профорієнтаційної роботи серед школярів був А.В.Луначарський. Він вважав, що основи професійної орієнтації повинні закладатися в змісті освіти, а без міцного фундаменту ніякі надбудови у вигляді організаційних форм чи методів профорієнтації не можуть бути міцними та ефективними.
П.П.Блонський, міркуючи про проблеми вибору професії в суспільстві, відстоював необхідність забезпечення максимальної свободи особистості. Основні причини, які спонукають молоду людину обрати для себе ту чи іншу професію, підмічає він у статті «Вибір професії», це, по-перше, те, що дана професія, даний вид роботи їй подобається, і по-друге, те, що вона здібна до цього. Інтереси і здібності - два основні фактори професійного самовизначення учня, якщо не враховувати вплив об'єктивних та суб'єктивних факторів, які існують і не залежать від волі особистості. П.П.Блонський вважав, що загальноосвітня школа має знайомити учнів з різноманітними професіями, розкривати їхню сутність, суспільну значимість та умови оволодіння ними. Для реалізації на практиці розробленого змісту профорієнтаційної роботи він пропонував використовувати учнівські заняття за інтересами.
У підході С.Т.Шацького школа зобов'язана сформувати у випускника уявлення якщо не про всі існуючі професії (фізично це, мабуть, неможливо), то про всі групи професій і про типові в кожній з груп. Всебічний розвиток особистості передбачає надання кожній дитині можливості розвивати свої природні дарування в пропорційній мірі, але до тих пір, поки окремі з них яскраво не виділяються на фоні інших. Тому навчання, виховання і розвиток тісно пов'язані між собою і впливають на вибір майбутньої професії.
А.С.Макаренко хоча і не завжди вживав термін «профорієнтація», проте вибір професії своїми вихованцями ставив у центрі уваги - як в теоретичних роботах, так і в практичній діяльності. Він проаналізував соціальне замовлення як один із факторів впливу на вибір випускниками майбутньої професії, розглядав поєднання навчання з продуктивною працею як один із принципів систематичної роботи з професійної орієнтації вихованців. Велике значення мала система трудового виховання А.С.Макаренка, що базувалася на створенні колективного сільськогосподарського та промислового виробництв, які давали товарну продукцію.
В.О.Сухомлинський теж вказував на значення праці у розвитку особистості, оскільки саме в ній людина реалізує свою духовну сутність, самостверджується, пізнає свої сили, здібності, обдарування. Тоді праця стає улюбленою. Кожна дитина, вважав він, має бути «зайнята своєю цікавою справою», досягаючи гармонії праці й широких інтелектуальних інтересів. Важливо, щоб вихованці могли не тільки знайти себе у певній професії, а також повністю розкрити свої задатки та розвинути власні здібності. А тому обрана праця повинна бути для них « не тільки улюбленою справою, а й сприятливим полем для постійного самовиховання та самовдосконалення».
У 1921 р. при Центральному інституті праці (ЦІП) була відкрита психотехнічна лабораторія, яка активно займалася питаннями професійної орієнтації молоді. Цими ж питаннями займалися у той час Всеукраїнський інститут праці у Харкові, лабораторія з вибору професій при психофізіологічному відділі Казанського бюро НОП, Московський інститут профзахворювань й інші організації. Велику дослідницьку роботу щодо проблем профорієнтації проводила секція психофізіології праці Московського державного психоневрологічного інституту.
У1929 р. при Наркомпраці РРФСР була створена міжвідомча рада з профорієнтації, а в 1930 році в Москві при ВЦРПС створюється Центральна лабораторія з профорієнтації та профвідбору, яка відіграла позитивну роль під час направлення дітей на навчання до фабрично-заводських шкіл (ФЗЩ). Згодом подібні центри та лабораторії були створені в Харкові, Казані, Ташкенті та інших містах. До 1932 р. в країні налічувалося 54 профконсультаційних бюро, які мали певний досвід робота. Але ці установи знаходилися у компетенції різних наркоматів, тому в їх діяльності не було узгодженості, а міжвідомча рада з профорієнтації не забезпечувала необхідної взаємодії і координації в такій важливій роботі.
Підводячи підсумки першого етапу становлення теорії і практики професійної орієнтації в СРСР, приходимо до висновку, що в 20-30-х роках XX століття вітчизняною психолого-педагогічною наукою було закладено основи для наукового вивчення обдарованості дитини, розроблено підходи до формування змісту, організаційних форм і методів профорієнтаційної роботи, зроблено перші, але важливі кроки в плані складання професіограм для найпростіших професій. В практику роботи загальноосвітньої школи активно впроваджувались сільськогосподарський та індустріальний ухили, учням надавались можливості вивчати дисципліни за вибором, навчально-виховні заклади надавали великого значення професійній орієнтації учнів як при вивченні основ наук, так і в позакласній роботі. Разом з цим, соціально-економічні умови в країні деформували профорієнтаційну політику, яка проводилась в освітніх закладах. Увага педагогів, працівників профорієнтаційних служб концентрувалась в основному на виробничих та сільськогосподарських професіях, в яких країна відчувала гостру потребу. У зв'язку з цим, професійна орієнтація поступово зникає в роботі вчителів-предметників і пов'язується виключно з трудовим навчанням. Вилучення з навчального плану загальноосвітньої школи трудового навчання нанесло відчутний удар по системі профорієнтаційної роботи серед учнівської молоді, яка на кінець 30-х років склалася в країні. Повний крах наступив у зв'язку з прийняттям постанови ЦК ВКП(б) «Про педагогічні перекручення в системі Наркомпросу» від 4 липня 1936 року. Як наслідок, ліквідовуються центри профорієнтації молоді, піддаються ревізії теоретичні розробки вчених, психологів і педагогів, у справі вибору професії залишається єдиний фактор - суспільна потреба.
Профорієнтаційна робота у ЗО-50-mi роки. Робота з підготовки учнів до життя і вибору професії була активізована відповідно до рішень XVIII з'їзду ВКП(б) (1937 p.), але подальшому її розгортанню перешкодила Велика Вітчизняна війна.
У післявоєнний період в школах країни розгорнулася робота у напрямку посилення зв'язку навчання з життям та працею.
Аналіз практики роботи загальноосвітніх шкіл 40-х - 50-х років показує, що проблеми професійної орієнтації розроблялися у контексті підготовки школярів до професійної трудової діяльності. На цьому етапі інтенсивно впроваджувалася концепція виховної профорієнтації. Цей період характеризується підвищеною увагою держави, працівників освіти до трудової підготовки школярів. У центрі та на місцях йшла науково-дослідницька й практична робота щодо визначення її цілей, задач і змісту, розроблялися форми та методи організації, з'являлася навчальна та методична література. В цілому процес йшов по висхідній, накопичуючи досвід, складалась система трудової підготовки школярів, ланками якої були: трудове навчання, суспільно корисна та виробнича праця, позакласна та позашкільна робота, професійна орієнтація.
Умовно в розвитку трудової підготовки у цей період можна виділити три етапи. Перший, початок 50-х pp. - 1958 p. Після майже двадцятирічної перерви трудова підготовка знову входить в життя школи. Другий, 1959-1966 pp. Різке розширення трудової підготовки, введення в ІХ-ХІ класах виробничого навчання. Його відміна у 1966 р. трудова підготовка понесла великі збитки, її позиції стали слабкими. Третій, 1967-1987 pp. - поступове, цілеспрямоване формування системи трудової підготовки.
Починаючи з 50-х років значно зросла увага до проблеми профорієнтації, склався і певний організаційно-методичний підхід. Всі зусилля, матеріальні засоби, випуск літератури були спрямовані в основному на поліпшення організації роботи профорієнтації і вдосконалення методики профорієнтації школярів.
Керівництво країни приймає рішення про впровадження політехнічного та трудового навчання у загальноосвітній школі.
У 1954—1955 pp. в I—IV класах вводиться навчання ручній праці. Його мета - сформувати у дітей найпростіші трудові навички та уміння, виховання працелюбності. Навчальна програма передбачала роботу з папером та картоном, глиною або пластиліном, догляд за рослинами і тваринами, технічне моделювання. Заняття проводяться у спеціальних класних приміщеннях та майстернях. З 1954 року в V-VII класах вводяться практичні заняття у навчальних майстернях, які були спрямовані на формування знань та вмінь щодо обробки деревини та металів, електромонтажу; розвиток технічного мислення, конструкторських здібностей, виховання добросовісного відношення до праці.
У цей же час вводиться також курс «Основи виробництва» для учнів VIII-X класів. У міській школі учнів знайомили з технологією, технікою та організацією промислового виробництва, їх адаптацією до праці на підприємствах. Основний час відводився на практику, учні закріплювалися за робочими місцями на підприємствах і брали участь у випуску продукції. У сільській школі учні оволодівали курсом «Основи сільського господарства», який передбачав особливості вивчення рослинництва і тваринництва, основи сільськогосподарського машинознавства та основи електротехніки.
У 50-ті роки проводилась значна робота щодо забезпечення умов для трудового навчання. У школах створювалися навчальні майстерні, науково-дослідні ділянки, кабінети машинознавства, автосправи, електротехніки. З'являлася література з трудового навчання. З 1957 року став видаватися журнал «Політехнічне навчання » (пізніше «Школа та виробництво»).
Профорієнтаційна робота у 60-80-ті роки. 1959-1966 роки можна назвати етапом «великого стрибка». Він був не досить вдалим і значно дискредитував трудову підготовку. В кінці 50-х років кількість випускників середніх шкіл стала перевищувати кількість абітурієнтів, які зараховувалися у вузи. Частина випускників мала йти на роботу і адаптуватися до праці на виробництві. У грудні 1958 року Верховна Рада СРСР прийняла «Закон про зміцнення зв'язку школи з життям і подальшим розвитком системи народної освіти». Висувалась вимога поєднати навчання основам наук із суспільно корисною, виробничою працею. Практичне навчання і виробнича праця, як правило, були організовані на підприємствах. їх кваліфікаційні комісії проводили атестацію учнів старших класів. Формально впровадження виробничого навчання йшло задовільно, але установка на обов'язкову професійну підготовку учнів старших класів була нездійсненна, оскільки не враховувала можливостей і школи, і виробництва, не було достатньої кількості програм та навчальних посібників, планування виробничого навчання на місцях проводилось без урахування потреб у кадрах підприємств та інтересів учнів. У1966 році виробниче навчання було відмінено. У старшій школі (ІХ-ХІ класи) воно проводилося лише у формі практикумів.
Розв'язанню багатьох педагогічних аспектів професійної орієнтації учнівської молоді сприяє заснування в 1967 році НДІ трудового навчання і профорієнтації, співробітники якого зосередили свої зусилля на пошуках оптимальних шляхів підвищення рівня організації профорієнтаційної роботи в школах, удосконалення форм і методів трудового виховання та професійної орієнтації учнів загальноосвітніх шкіл. Потрібно сказати, що в тісному зв'язку з московськими вченими працювали їхні українські колеги. Завдяки спільним зусиллям розв'язується ціла низка педагогічних питань організації професійної орієнтації школярів. Так, Ю.К.Бабанським і Є.М.Павлютенковим були запропоновані оригінальні методики вивчення особистості школяра. С.Я.Батишев, М.М.Скаткін, Є.О.Клімов, Б.О.Федоришин отримують цінні результати в процесі дослідження психолого-педагогічних основ підготовки школярів до вибору професії. П.Р.Атутов, Д.А.Сметанін, Д.О.Тхоржевсь-кий і Г.Є.Левченко вирішують проблеми підготовки учнів до вибору професії в процесі трудового навчання. Відомі спільні напрацювання названого вище інституту з інститутом педагогіки АПН України. Лабораторія трудового виховання і профорієнтації була створена в 1986 році, що помітно активізувало дослідницьку роботу стосовно удосконалення форм і методів професійної орієнтації учнів: інтенсивно обговорювалися теоретичні питання й відшукувалися конкретні шляхи і прийоми практичної роботи і т.п.
В кінці 70-х років система трудової підготовки почала відроджуватись і набувати нових обертів. На перше місце виходило трудове, допрофесійне та професійне навчання, яке передбачалося навчальним планом і мало великі можливості для реалізації цілей трудової підготовки. З 1980/81 навчального року вводяться нові програми, зміст трудового навчання стає диференційованим з урахуванням місцевих особливостей. В цей період значно розширюється участь школярів у суспільно корисній праці. Основною формою організації праці учнів стають трудові об'єднання: учнівські бригади, табори праці та відпочинку та ін. Невід'ємною частиною роботи більшості шкіл, НВК, дитячих позашкільних закладів стала професійна орієнтація. А саме, інформація учням про професії, можливості професійної підготовки, працевлаштування. Накопичувався досвід консультування школярів з питань вибору професії. У більшості середніх шкіл були створені кабінети профорієнтації. Випускались довідники про професії, література з питань змісту та методики профорієнтаційної роботи. Підвищення рівня профорієнтації та всієї роботи з трудової підготовки сприяло введенню у 1978 році у штати відділів з трудового навчання посади інспектора з трудового навчання, виховання та профорієнтації учнів.
Профорієнтаційна робота у період з 1984 по 1990 рік. Шкільна реформа 1984 року мала меті покращення трудової підготовки учнів. Вважалося, що призначення трудової підготовки у неповній середній школі полягає в тому, щоб підвести учнів до вибору шляху отримання повної середньої освіти, професії, якою вони будуть оволодівати у Х-ХІ класах, профтехучилищах, середніх спеціальних навчальних закладах. До закінчення повної середньої школи учні повинні оволодіти професією, їх потрібно підготувати до вибору місця роботи або шляхів продовження освіти. Передбачалось також введення загальної професійної підготовки (з VIII класу), значне збільшення часу на трудове навчання, обов'язкову суспільно корисну, виробничу працю. Були введені в дію перероблені типові програми трудового навчання у I-IV та V-VII класах, підготовлені програми професійного навчання у старших класах. Була розроблена типова програма курсу «Основи виробництва. Вибір професії», який вводився у VIII-IX класах.
В період з 1984 року і до нашого часу можна виділити три етапи, які визначилися подіями, що відображали в різний час політику держави щодо трудової підготовки дітей: 1984-1988 pp. - реалізація шкільної реформи; 1988-1992 pp. - Всесоюзний з'їзд працівників освіти і реалізація його рішень до початку розпаду СРСР; з 1993 р. до нашого часу - перехід України до ринкових відносин.
У1984-1988 роках були розроблені орієнтовний перелік професій, за яким організовується підготовка учнів у загальноосвітніх школах; низка інших нормативних та інструктивних документів, методичних рекомендацій як галузевого, так і міжгалузевого характеру щодо забезпечення порядку оплати праці працівників у народному господарстві, організації трудового навчання, суспільно корисної, виробничої праці школярів на базі середніх професійно-технічних училищ, про створення робочих місць для школярів на виробництві, про надання кваліфікації випускникам середніх загальноосвітніх шкіл, про вдосконалення роботи з професійної орієнтації школярів, про кадрове забезпечення трудового та професійного навчання школярів та ін. Одним із найважливіших документів, що забезпечував реалізацію шкільної реформи 1984 року, був Типовий навчальний план середньої загальноосвітньої школи, який передбачав виділення на предмет «Трудове і професійне навчання* обов'язкової кількості годин, а також передбачались години на суспільно корисну, виробничу працю та трудову практику учнів.
Реалізація означених документів забезпечувала вихід проблем організації трудового навчання і виховання, професійної орієнтації та трудової діяльності дітей за межі школи і сприяла досягненню значних успіхів. Але разом з тим у реалізації реформи були і серйозні недоліки, а саме, на місцях нерідко поспішали з введенням нових програм, що призводило до формалізму, не сприяло якісному покращенню трудової підготовки.
Другий етап характеризувався перебудовою та непередбаченими змінами у політичній, економічній та соціальній сферах, що було пов'язано з розпадом СРСР. До керівництва в усіх ланках влади прийшли нові лідери, у яких були свої, не завжди послідовні підходи до розвитку галузей народного господарства, не виключаючи освіту. Процеси перебудови, введення нових законів про державне підприємство, підприємницьку діяльність, кооперацію вплинули також на матеріальне, кадрове та фінансове забезпечення трудового навчання і виховання, трудової діяльності. Почалася відмова підприємств від співробітництва зі школами, від участі у вирішенні питань трудової підготовки, профорієнтації школярів, працевлаштування випускників, організації робочих місць для праці підлітків у вільний від навчання час і т.д.
Профорієнтаційна робота у період з 1990 року до сьогодні. У 90-х роках актуальність проблеми професійного трудового становлення підростаючого покоління, його професійної підготовки і підвищення ефективності праці молоді суттєво зростає в зв'язку з переходом країни до ринкової економіки.
У 1990 році вийшло Положення про професійну орієнтацію учнів загальноосвітньої школи, розроблене науково-дослідним інститутом трудової підготовки і профорієнтації АПН СРСР, яке охоплювало усі сторони профорієнтаційної роботи у школі.
Новий Державний базисний план понизив статус трудового та професійного навчання, відносячи його до шкільного компоненту загальної освіти учнів. Це призвело до того, що він поступово став зникати з навчальних планів загальноосвітніх закладів. 31992 року структурою базисного навчального плану вже передбачалася варіативна частина, яка визначала мінімальну кількість годин на суспільно корисну працю та трудову підготовку учнів.
Перехід до ринкових відносин загострив проблеми щодо зайнятості населення і збільшив чисельність молоді, яка не працює і не навчається. У цей період в значній кількості з'являються нові освітні заклади: ліцеї, гімназії, школи-комплекси, авторські школи, коледжі і т.д. Головним напрямком їх діяльності стає елітна освіта і орієнтація на продовження навчання у вищих навчальних закладах. Спостерігається початок процесу соціального та економічного розшарування в суспільстві, що впливав на розшарування і в системі освіти. Економічні реформи, загальний спад виробництва негативно вплинули на ситуацію з забезпеченням школярів учнівськими робочими місцями, на зв'язок підприємств із загальноосвітніми закладами. Відсутність ефективної допомоги щодо забезпечення трудової зайнятості неповнолітніх, в організації їх навчання з боку державних органів, призводять до негативних педагогічних та соціальних наслідків.
Тому на сучасному етапі необхідно виробити державне відношення до таких проблем, формувати певну політику, яка повинна ґрунтуватися на ефективному об'єднанні дій служб зайнятості, освіти, праці, молодіжних та суспільних організацій, інших соціальних сфер та інститутів, спрямованих на законодавче та нормативне, правове забезпечення трудової і професійної підготовки осіб, їх професійного становлення, а також на розширення та укріплення існуючої матеріально-технічної бази, розробку науково-методичних основ, підготовку відповідних кадрів.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 4935;