ПОНЯТТЯ ПРО КУЛЬТУРУ

У Матенадарані — музеї рукописів Вірменії — зберігається величезний ста-

ровинний манускрипт. Це розкішно оформлене Євангеліє, але воно розірване навпіл. У годину іноплемінного нашестя дві християнки, рятуючи священну книгу' від загибелі, змушені були розділити її надвоє, бо нести цілою на тендітних жіночих плечах жодна з них не могла. Вони не взяли з собою v вигнання ні іліса. ні одягу, ні грошей. Крутими гірськими стежками, долаючи численні небезпеки та труднощі, жінки несли хліб духовний. І національна святиня, до створення якої долучилися найкращі переписувачі та митці, була врятована завдяки самовідданості цих скромних героїнь.

Чому людина не задовольняється лише комфортабельною квартирою, пре­стижним автомобілем, кар'єрою? Чому вона живе здебільшого за відомим ви­словом «не хлібом єдиним»?

Бувають епохи, коли культура — отой хліб духовний — вартує більше, аніж предмети матеріального добробуту. Бувають і періоди негараздів, війн та здича­віння, які, на щастя, минають. Із забуття виринають прекрасні статуї, оживають старовинні мелодії, з'являються нові шедеври.

Сьогодні для України, яка заліковує тяжкі рани, завдані століттями бороть­би за незалежність, культура національна та світова стає поступово отим живим повітрям, отим хлібом духовним, якому не складеш ціни.

Отож, варто розглянути питання про зміст слова «культура», яким ми часто користуємося, не завжди розуміючи його значення.

Існує чимало визначень терміну «культура». Слово «культура» (лат. cultura) вперше використав славетний римський оратор Цицерон у значенні «обробка землі». Давно було помічено, що праця з рослинами і тваринами сприяє їх вдосконаленню, робить їх більш потрібними людині. Звідси й поширення слова «культура» на об'єкти, вдосконалені працею. За віки людина створила те, що філософи називають «другою природою» (одяг, будинки, техніку тощо), для чого віддавна вживається термін «артефакт», який означає річ, що не існує в природі від початку.

Культура — це рівень розвитку суспільства, породжений прагненням люди­ни вдосконалити природу.

1.1.1. Теорія культури. Відомий історик XX сг- А. Тойнбі слова «культура» і «цивілізація.» вживає як синоніми. Він розглядає історію людства як утворення низки цивілізацій, не поєднаних між собою. Поняття цивілізації в його розумінні стосується будь-якого артефакту: чи то твору мистецтва, чи то винаходу колеса або якогось іншого механізму. Водночас цивілізацію А. Тойнбі розглядає як певну концепцію життя, його структуру'. Інші вчені розуміють «культуру» як сферу духовності й «цивілізацію» як сферу техніки. Існує й така точка зору; цивілізація — це найвища стадія культури, яка виникає після переходу від мисливства і скотар­ства до осілого землеробства.

У цьому посібнику ми дотримуємося концепції тих вчених, які розрізняють цивілізацію та культуру.

Поняття «цивілізація» охоплює всі надбання, що були створені для комфор­ту людини: машини, меблі, посуд і т.ін. Поняття «культура» — це явище духов­ного життя: релігійно-філософський світогляд людей, їх прагнення будувати життя за законами справедливості (політика), наука та освіта, живопис, скульптура:

архітектура, музично-театральне мистецтво, література та ін. Щоправда, провести межу між культурою та цивілізацією інколи доволі складно². Наприклад, будин­ки, одяг, посуд, насамперед, мають прикладне значення, але часто вони є справж­німи творами мистецтва. Культура, на відміну від цивілізації, ніколи не буває агресивною.

Цілком зрозуміло, що протягом століть уявлення про культуру були різни­ми. Наприклад, у часи середньовіччя людину, що не знала приписів панівної релігії та не дотримувалася її канонів, вважали безкультурною і дикою. Це бого­словська концепція культури. Пізніше, з розвитком світських начал, безкультур­ними вважали людей, які не стежили, наприклад, за новинками літератури, не відвідували концертів, театральних вистав тощо. Це просвітницька концепція культури..

У ХVIII—XX ст. зі становленням таких наук, як незалежна філософія, есте­тика та ін„ з'являються більш своєрідні та суб'єктивні погляди на культуру-Наприклад, з'являється концепція культури як гри. Але саме поняття гри було різним. Наприклад, Г. Спенсер вважав, що лише сита людина схильна до куль­турної діяльності, останню він розглядав як гру надлишкових фізичних сил. Ф, Шіллер стверджував, що у грі людина шляхом фантазії пізнає навколишній світ, моделює ситуації, які не в змозі пережити в дійсності.

Німецький вчений К. Бюхер висунув трудову теорію культури, вважаючи, що вона народжується спільною-працею (як приклад він наводив ритмічну пісню, яка об'єднує людей, цю виконують важку роботу).

Австрійський психіатр 3. Фройд розглядав культуру як сублімацію, тобто заміну сексуально-біологічних інстинктів створенням різних предметів і творів мистецтва, які символізують бажаний, але недоступний об'єкт потягу. За Фройдом, культура — створення житла, одягу, мистецтва — врятувала людство від розчинення » тваринному світі.

Марксисти вбачали в культурі ідеологічну надбудову над економічним жит­тям суспільства. Вони вважали, що в культурі у прихованому вигляді постійно кипить боротьба інтересів різних класових угруповань.

Деякі вчені XX ст. заперечували зв'язок і послідовність культур. Наприклад, згаданий вже А. Тойнбі стверджував, що великі цивілізації (єгипетська, греко-римська, європейського середньовіччя та ін.) народжуються, розквітають та вмирають у власних межах, не передаючи нічого прийдешності. Це відмова від ідеї прогресу людства як об'єднаної спільноти. Натомість, марксисти вважали, що розвиток культури йде шляхом відмирання «непотрібного» та народження нового, але все життєздатне переходить зі старої культури в нову.

Очевидно, що в кожній позиції є своя правда і усі варто брати до уваги при вивченні світової культури.

.

1.1.2. Корені національної культури. В історії культури простежуються дві тенденції. Перша тенденція —• це розвиток національних особливостей. Прикладом відданого збереження рідної мови та власної культури є Україна, що у багатовікових поневіряннях та приниженнях зберегла і власне національне обличчя, і прабатьківські звичаї.

Чимало хвиль усіляких чужоземних впливів прокотилося над цією землею:

стародавні іранці та середньовічні скандинави, візантійці та Російська імперія, комуністична тиранія — усі прагнули позбавити народ його живої душі, його мови. Проте й сьогодні над нами лунає-дзвенить старовинна народна пісня, народні майстрині тчуть ті ж візерунки, іцо й їхні прабабусі у сиву давнину.

Друга тенденція — прагнення до універсальної культури всього людства, єдиної мови, єдиної релігії, єдиних форм мистецтва. Часто велику роль у єднанні культур відіграє релігія. Наприклад, в країнах ісламу — азіатських, африкан­ських, європейських — культура в основних своїх рисах подібна. Те ж можна сказати і про візантійсько-православний культурний регіон, про країни, що спо­відують буддизм тощо.

Сучасний глобалізм — тенденція до поєднання різних народів і різних кра­їн світу — виразно проходить під знаком американізму. Англійська мова та американська масова культура активно проникають навіть у такі традиційно консервативні регіони, як Китай. Місцеві національні традиції (інколи Й мови) поступаються чужоземним впливам. Це викликає закономірний опір і прагнен­ня зберегти національні культурні основи. Прикладом може бути сучасна Фран­ція, де американізму оголошено справжню війну.

Справді, деякі народи «втрачали себе», розчиняючись у більш сильних культур­них впливах. Інколи і великі народи відмовлялися від власних давніх культурних основ у ім'я тих, кого вважали більш освіченими та досконалими (наприклад, у Ірані сьогодні вже немає прихильників зороастризму).

У сучасному суспільстві співіснують у складному поєднанні національне та чужоземне, масове та елітарне, традиційне та новаторське. .Внаслідок міграцій­них процесів люди легко втрачають рідні корені, виникають численні змішані шлюби; людина дедалі частіше відчуває себе на кордонах різних культурних світів.

У цих умовах набуває особливого значення проблема культурної самоідентифікації, Наприклад, українцем почуватися може не лише етнічний українець, а й свідомий громадянин України, який прагне бути корисним своїй Батьків­щині. Наприклад, відомий культурний діяч гетьманської доби митрополит Петро Могила був за походженням молдаванином, але не кожен корінний українець може похвалитися таким потужним внеском у справу розбудови української культури, який зробив святитель Петро.

1.1.3. Складові культури. Пам'ятаючи, яким важливим є дослідження проблем розвитку матеріальної культури, виробничо-економічних відносин тощо, все ж таки зупинимося винятково на явищах духовної культури.

Найважливішою складовою частиною культури є релігійна культура. При­гадавши афоризм Дж. Фрезера про те, що вся культура походить з храму, вва­жаємо за потрібне підкреслити історичний пріоритет релігійної свідомості та її культового вираження,

Існує чимало різних моделей політичного життя, юридичних законів, мета яких — забезпечити гармонію та мир у людській спільноті. Політика-правова

культура — норми, які регулюють законодавче поведінку людей — теж є об'єктом нашої уваги,

Безумовно, культурний рівень суспільства визначається станом його науки та освіти. Є, наприклад, виразна різниця між суспільством, у якому малечу вчать жеб­рати, і суспільством, де однією зі складових освіти є комп'ютерна грамотність дітей.

Духовне життя суспільства, його релігійно-філософська свідомість, мораль і поняття про добро й справедливість максимально яскраво виявляються в літе­ратурно-митецькій творчості, яка естетично інтерпретує світ і проблеми лю­дини. Мистецтво слова, музика Й театр, архітектура, скульптура та живопис — найважливіші моменти культурного життя будь-якого суспільства.