КУЛЬТУРА СТАРОДАВНЬОГО ІРАНУ

2.4.1. Історична довідка. Цивілізація Ірану відома з III тис. до н.е. Саме слово «Іран» означає «країна аріїв» (пригадаймо, що арії, які мандрували на Схід, по дорозі поділилися на дві групи через релігійний конфлікт).

Іранське нагір'я населяло багато племен: гутії, касити, еламіти та ін. Де­який час територія Ірану належала мідійцям, що успішно воювали з Ассирією.

Перські племена спочатку перебували в залежності від мідійських царів. У середині VI ст. до н.е. вождь Кір II, засновник династії Ахеменідів, підняв повс­тання проти Мідії та захопив її, а потім підкорив всю Малу Азію, Вавилон, Сирію, Фінікію, Палестину та деякі області Середньої Азії до межі з Індією. Так виникла найбільша на той час держава — Ахеменідська.

Епоха Ахеменідів (середина VI ст, — 330 р. до н.е.) — період класичної культури Стародавнього Ірану. Класичний Іран починається з епохи царів Кіра її Великого і Дарія І.

.

Ахеменідська держава наприкінці IV ст. до н.е. була завойована Александ-ром Македонським. Після розпаду імперії, створеної останнім, більша частина Ірану увійшла до складу Селевкідської держави зі столицею у Вавилоні. Але у II ст. до н.е. парфяни захоплюють Селевкідську державу та опановують весь Іран і Месопотамію. Парфянська держава існувала понад 100 років, поки один з нащадків Сасана — князь з півдня Ірану — захопив її у III—IV ст. Виникає імперія Сасанідів, яка в пору найбільшої могутності поєднувала, окрім Ірану, Месопотамію, значну частину Закавказзя та Середньої азії.

2.4.2. Зороастризм як релігійний світогляд іранців. Якщо вірування праіранців були практично тими, що й у аріїв-протоіндійців, то в Парфян­ському царстві чільною релігією стає зороастризм (названий так за іменем про­рока Заратустри), або маздаїзм (що пов'я­зано з визнанням верховним божеством Агура-Мазди, Великою Агура) (рис. 2.4.1).

Священною книгою зороастризму була «Авеста», в найдревнішій своїй час­тині записана зі слів Заратустри і продов­жена його послідовниками. Її найдавніші частини складені у віршованій формі, є проповідями самого Заратустри. Окрім цього, вона містить молитви, описи риту­алів, пророцтва та пояснення вчителя. За цим віровченням в основі світу лежить боротьба між злом та добром, що ніколи не припиняється. Її уособлюють сонячний бог правди, світла, добра, вогню, творець світу — Агура-Мазда та злий володар пі­тьми, руйнівник життя — Ангроманью. Агура-Мазда та Ангроманью борються за людину. Вона створена Агура-Маздою, але вільна у виборі між добром та злом. За допомогою вогню людина здатна бороти­ся за добро. Таким чином, вогонь був по­середником між людиною та богами. За вшанування вогню іранців називали вог-нешанувальниками (рис. 2.4.2).

Від часів арійської спільності іранці шанували бога сонця Мітру (єдиного з девів). Шанували й чимало богів з воїн­ства Агура-Мазди (Вертрагна, втілення сили природи, що набував вигляду різних тварин тощо). В «Авесті» функціонували також стародавні міфи про всесвітній потоп, який спричинило танення снігів

і якому запобіг герой Йїма, побудувавши величезну чотирикутну загорожу для людей і худоби.

2.4.3. Політична культура та право. «Авеста» формулює моральні за­сади та політичні декларації, Вони ґрунтуються на давньому розумінні святості й безперервності життя: «Потрібно безперестанно людей примножувати і худо­бу» — основний постулат «Авести». Злочинець — це той, хто «вершить насилля над худобою і людьми праведного скотаря»³⁶.

Царів, як і у Вавилоні та Єгипті, вважають охоронцями закону та порядку:

«Нехай володарюють добрі правителі (нехай не володарюють погані), здійсню­ючи добре вчення і відданість»³'.

У Стародавньому Ірані склалася така ж деспотична централізована монар­хія, що спиралася на бюрократично-воєнний апарат, як і в Месопотамії чи Єгипті (типова форма політичної культури Стародавнього Сходу).

У мистецтві Ірану чимало сюжетів, де зображено вогонь поряд із фігурою царя, що у поєднанні повинно було вселяти думку про священний характер царської влади, яка охороняється Агура-Маздою, одним з символів котрого був вогонь.

Царська влада в Ірані була вкрай деспотичною Й спиралася на жорстокий примус. У мови різних народів увійшло слово сатрап (намісник царя в облас­ті) як синонім свавільної тиранії. Покарання жорстокою смертю (наприклад, здирання шкіри з живих людей) було тут звичним явищем.

Водночас в аристократичних колах існував культ шляхетності й справедливості,

Ось кілька характерних написів царя Дарія: «Каже Дарій цар: «О ти, хто буде з часом царем, міцно оберігай себе від брехні. Людину, яка буде брехуном, суворо карай, якщо хочеш, аби твоя країна була неушкоджена.

Цікавим е вислів, який передає атмосферу політичного життя в стародав­ньому Ірані: найбільшії наближених до царя людей, які наглядали за сатрапами, називали «очі й вуха царя».

У царських архівах Ірану знайдено чимало документів різними мовами імпе­рії, в яких зафіксовані всілякі господарські витрати; «396 бар борошна [:і того], яке знаходиться у розпорядженні Упіррада у Персеполі. фарнік отри­мав [у якості] зарплатні за 22 дні; день за день по 18 бар борошна він отримував. 23-й рік, 5-й місяць. Іртена написав [документ], Маннуда повідомив його зміст.

2.4.4. Наука та освіта. «В архаїчних уявленнях іранських народностей панував культ природи, усвідомлення нероздільності людини і тваринного сві­ту..,. За етичними максимами Заратустри, слід удосконалювати духовну й тілесну природу людини, плекати як величезне культурне досягнення хлібо­робство та скотарство (характерно, що лихий Ангроманью — бог кочівлі, голоду та зими). Кочівників потрактовано як розбишак і вбивць. Заборонено криваві пожертви худоби — головного багатства людини. Закликано шанувати таких тварин, як корова та собака. «Хто сіє хліб, той сіє правду», — твердить «Авеста» -

.

Засуджується нечесність, безшлюбність, все «протиприродне», що затьмарює

чистий дуалізм.

Оригінальним був утворений у VI ст. до н.е. місячний календар персів, що відповідав землеробському циклу. Він поділявся на 12 місяців по 29—30 днів, що вимагало долучати що чотири роки додатковий місяць (цікаві самі назви:

місяць збору часнику, місяць лютого морозу, місяць поклоніння вогню тощо). Згодом його було впроваджено як офіційний зороастрійський календар.

Велику роботу було проведено в Стародавньому Ірані з кодифікації тексту «Авести» та створення коментаря до неї («Зенд») як системи законів і приписів.

Загалом в «Авесті» піднесено вченість, яка характеризується як «найпрямі-ша й свята». Але подібно, що пошана до вченості в Стародавньому Ірані тим і вичерпувалася. Це, можливо, пояснюється відсутністю власного письма. Іранці засвоїли писемність Урарту, згодом стали широко користуватися еламською та вавилонською писемністю. Щоправда, вони значно спростили вавилонський кли­нопис — використовували лише 43 знаки, на відміну від аккадців, які мали 600 знаків. Зазначимо, що в місцевостях, які перебували під владою іранців, наука часом розвивалася інтенсивно і без утиску (Вавилонія, грецька колонія Іонія у Малій Азії тощо).

2.4.5. Мистецтво та література. Оригінальні літературно-мистецькі твори Стародавнього Ірану, окрім «Авести», — царські написи. За розпоряджен­ням царя Дарія І у 520 р. до н.е. був вирізьблений Бехистунський напис — най­більший скельний «літопис» у світі. Висота його — близько 8 м, ширина — 22 м. Напис, зроблений трьома мовами (давньоперською, еламітською, аккадською), розповідає про справи та плани Дарія. Над написом розташований рельєф; бог Агура-Мазда простягає ліву руку з перснем (символом влади) до Дарія, а піднятою правою рукою благословляє царя. Дарій зображений на весь зріст. Права рука його простягнута до Агура-Мазди, в лівій він тримає лук, лівою ногою топче ворога. За спиною — почет Дарія, а за ворогом — бунтівники, скуті ланцюгом.

У VI—IV ст. до н.е. цар Дарій та його син Ксеркс починають будувати столицю Ахеменідської Імперії — Персеполь, «візитну картку» давньоіранської культури, Персеполь повинен був продемонструвати велич імперії, Місто збуду­вали на підвалинах зі скелі висотою понад 12м. З трьох боків його обгородили подвійною стіною з цегли, з четвертого боку воно прилягало до скелі.

У палацовий ансамбль Персеполя можна було потрапити лише одними сходами, що складалися зі 110 сходинок.

Піднявшись по них, відвідувач опинявся перед парадно оформленими во­ротами з чотирма фігурами гігантських (близько 8 м висотою) крилатих биків (рис.2,4.3). За воротами був храм «Ворота всіх святих», біля входу якого вста­новлено десятиметрові статуї биків. Центром палацового ансамблю була ападана Дарія-Ксеркса — величезна приймальна зала, піднята над іншими частина­ми палацу, прикрашена колонами, зробленими із каменів різних відтінків і вкритими позолотою. Ападана з'єднувалася спеціальними входами з особис­тими палацами Дарія І та Ксеркса. До неї вели двоє сходів, обрамлені числен­ними рельєфами. уздовж одних сходів розташований рельєф із зображенням професії представників 33 народів, підкорених Ахеменідами, що несуть по-

Уславленню правителів слугував і палац у Сузах, побудований у VI—IV ст.

до н.е. царями Дарієм, Ксерксом та Артаксерксом III. Багато в чому він нагаду­вав палацовий ансамбль Персеполя. Деякі приміщення палацу також були зве­дені на кам'яних платформах. Елементом палацової архітектури Суз були керамічні панно, виконані синім, жовтим, зеленим, бі­лим та чорним кольорами. На панно зобра­жені шеренги воїнів царя з незворушними, одноманітними обличчями, в пишному одязі (рис. 2.4.4).

2.4.4. Перські воїни

У Сузах була знайдена статуя Дарія І, яка колись стояла біля воріт його палацу. Цар зо­бражений у вигляді одного з єгипетських со­нячних божеств Атума (далася взнаки влада над підкореним Єгиптом), але в перському одязі, Перси визнавали політеїзм — за умо­ви поділу божеств на воїнів Агура-Мазди та Ангроманью, і ця статуя повинна була за­безпечити Дарію милість з боку єгипетських богів.

Ахеменідське мистецтво поєднало парадні багатоколонні палаци, тип надзвичайно струн­кої колони та систему оформлення в єдиний ансамбль архітектури, скульптури, та кераміч­них панно.

Образотворче мистецтво ахеменідського Ірану зазнало впливу багатьох наро­дів, які увійшли до складу імперії: тип колони перси запозичили з Єгипту, звичай прикрашати вхід до палацу рельєфними зображеннями фантастичних напів-людей-напівтварин прийшов із Ассирії, а сама архітектура нагадує малоазіатську.

Більш оригінальне ахеменідське мистецтво карбування по металу (^чеканка) та різьблення по напівкоштовному (або коштовному) камінню — торебпшка — були тут одними з провідних видів мистецтва. Сюжети в ній часто повторюють­ся — це зображення правителя біля жертовника з вогнем, боротьба царя з різними фантастичними чудовиськами, сцени перемог, полювання царів та їхніх вельмож (рис. 2.4.5). Сюжети ці також символізу­ють ідею могутності та величі царської влади.

Досконалу скульптуру, на якій позначився вплив Ста­родавньої Греції (зображення божеств і царів у характерно­му іранському одязі, але за елліністичними художніми нор­мами), створила Парфія. Парфянами був відкритий новий тип архітектурної споруди — айван (склепінчаста зала, від­крита на фасад або у двір будівлі⁴¹). Парфянська архітекту­ра вирізнялась особливим колоритом — використовувались три кольори: білий, червоний та чорний. Такі споруди вла­стиві для архітектури всього Середнього Сходу.

Сасанідський період характеризується потужним міс­тобудівництвом, в якому широко використовувалися купо­ли. Особливу популярність в сасанідську епоху отримали рельєфи, що, як і раніше, уславлювали царів. Типовий рельєф Ардашира І, першого царя сасанідської династії, вирізьбле­ний над гробницею ахеменідського царя Дарія. Він зобра­жає сцену передачі Агура-Маздою символу влади цареві. Бог і цар зображені як вершники, що топчуть бога пітьми Ангроманью. У статуї останнього парфянського царя Арта-бана V простежується те ж прославлення земного волода­ря, що й у мистецтві класичного Ірану.

Значного розвитку сягає у сасанідському Ірані прикладне мистецтво, особ­ливо славилися художні тканини та вироби зі золота й срібла. Сасанідські шов­кові тканини були прикрашені візерунком з зображенням рослин, тварин і птахів. Для царя та знаті виготовляли предмети із дорогоцінних металів. Посуд зі срібла та золота оздоблювали зазвичай сценами з полювання, бенкетів, зобра­женнями богів і міфічних істот.

Сасанідське мистецтво, спираючись на традиції ахеменідської культури і адап­тувавши почасти уроки грецького мистецтва, зуміло виробити свій особливий стиль, для якого характерне нове для східної архітектури оформлення простору палацових зал, об'ємні рельєфи на скелях та високомайстерні вироби ужитково­го призначення.

Стародавній Іран відійшов від політеїзму, узагальнивши в «Авесті» дуалістич­ну картину світу як боротьбу Добра і Зла. Іранці вшановували хліборобство

і скотарство, вважаючи це за природну норму буття; вони цінували чесність і справедливість, закони та порядок, хоча останні забезпечувалися засобами ти­ранічного пригнічення особистості. Не створивши чогось особливо оригінально­го в сфері мистецтва, запозичивши чимало культурних досягнень Месопотамії (клинопис та арамейську мову як міждержавну), іранський світ, однак, став реальним мостом між культурами Заходу та Сходу. Він об'єднав західні та східні впливи, переробивши їх в єдину культуру, яка, в свою чергу, впливала, на сусідні країни, передусім на Месопотамію та Індію, частково на давнє єврейство, а також на прадавнє слов'янство.