КУЛЬТУРА ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА

1.2.1. Поняття, про первісне суспільство, формування людини як та­кої, виокремлення її зі світу дикої природи, початок створення ноосфери — сфери розуму, тобто цивілізації в найширшому сенсі слова, відбувалися під час первісного ладу, через який пройшли всі народи світу.

Історію первісного ладу поділяють на кам'яний, бронзовий та залізний віки. Зокрема, кам'яний вік. складається з палеоліту, мезоліту та неоліту.

Палеоліт (давньокам'яний вік) — період, що охоплює величезний промі­жок часу від 3 млн. до. 10 тис. рр. до н. е.; характеризується використанням грубо обробленого кам'яного знаряддя (поряд з кістяним та дерев'яним). Люди займалися тоді мисливством, збирали дари природи, але вже навчилися добува­ти вогонь, споруджувати примітивне житло, виготовляти одяг. Духовне життя людини палеоліту доволі різноманітне, про шо свідчить високий рівень виробів, які нерідко поєднують утилітарні та магічні функції. Людину нього періоду сьогодні характеризують як Ното Sapiens — людина вміла.

Мезоліт (середньокам'яний вік) — 10—6 тис. рр. до н.е. — збігається зі встановленням на земній кулі сучасної геологічної епохи після танення льодови­ків. У житті людського суспільства відбулися великі зміни. Було винайдено лук і стріли, що полегшувало полювання, з'явились плетені зі стебел рослин кошики та торбини. Людина навчилася виготовляти рибальські сіті, змайструвала човен — перший засіб пересування. Вправнішими стали руки, зіркішими очі, що не могло не вплинути на рівень техніки та мистецтва.

Неоліт (неокам'яний вік) — VI—II тис. до н- е. Людина від полювання та збирання плодів переходить до скотарства та землеробства, починає вести осі­лий спосіб життя. До цього часу рівень культури в різних регіонах був приблиз­но однаковим; тепер у кожній місцевості з'являються свої особливості. Люди

1.2.1. Статуетки неоліту

навчаються випалювати глину, розвивається гончарна справа (рис. 1.2.1). До цього часу людина використовувала те, що вже в готовому вигляді знаходила в природі, в період неоліту починає сама створювати новий матеріал.

Період мезоліту та неоліту сумарно характеризують як неолітичну револю­цію, зумовлену значними змінами в житті людей (перехід до землеробства, приручення тварин тошо).

Бронзовий бік — II тис. до н.е. У житті людини асе більшу роль починає відігравати метал. З'являється бронза — сплав олова та міді, — яку використо­вують для створення знарядь праці. Це час піднесення авторитету коваля, який володіє таємницями перетворення руди на метал (недарма ж коваль у міфоло­гіях багатьох народів уподібнений до чаклуна), 3 відкриттям властивостей золо­та та срібла особливим видом мистецтва стає їх художнє оброблення: кування, лиття, карбування, гравірування. З'являються металеві прикраси: браслети, каб­лучки, кульчики та ін., які часто використовують як еталон грошей (рис. 1.2.2.).

Залізним віком називають епоху від початку І тис. до н.е. до VIII—VII ст. до н.е,, коли люди навчилися виготовляти новий, більш міцний матеріал — залізо, яке повністю витісняє кам'яне й частково бронзове знаряддя (рис. 1.2.3). Роз­вивається, ускладнюється духовна культура, в суспільстві виокремлюються співа­ки, оповідачі, художники; посилюється індивідуальне начало у творчості.

1.2.2. Джерела вивчення первісної культури. Основну масу знань про первісне суспільство дають історія та археологія, які відтворюють відносно точ­ну картину реального побуту людей сивої давнини. Відомо, наприклад, 18 похо­вані» неандертальців, що, за сучасними науковими поглядами, є бічною гілкою приматів, гомінідами, а не людьми. Ці нечисленні рештки можуть розповісти про віру неандертальців у потойбічне життя і сподівання на майбутнє воскре­сіння (небіжчика клали у позі ембріона, посипали червоною вохрою, що має колір сонця та життя). Численними є й матеріальні свідоцтва про кам'яний вік у кроманьйонців (могили, знаряддя праці та війни, рештки житла, ідоли тощо).

1.2.2. Вироби майстрів бронзового віку

1.2.3. Знаряддя залізного віку

Важливим джерелом знань про первісне суспільство стало відкриття сучас­ною наукою ізольованих груп народів, що жилу і живуть поруч із цивілізова­ним людством, перебуваючи на стадії кам'яного віку (наприклад, аборигени Австралії, жителі глухих районів Африки чи деякі племена басейну Амазонки). Мистецтво епохи мезоліту вчені порівнюють з мистецтвом племен бушменів, що й нині живуть на півдні Африки. Велику роль, зокрема, відіграло відкриття європейцями Нового світу (Америки), де історією було поставлено грандіозний експеримент — формування людських спільнот поза багатовіковими традиція­ми культури Старого світу. Тут поруч з високорозвиненими цивілізаціями (ац­теки, майя та ін.) жило чимало племен, які являли собою дійсно первісне сус­пільство з усіма ознаками дикунства. І це було, звичайно, аналогією до сивого минулого людства взагалі. Багато матеріалу дає етнографія, що вивчає водночас з сучасною також культуру тих народів, які зберегли риси первісного суспільст­ва. Досліджують первісну культуру і такі науки, як антропологія та палеоантро­пологія, геологія і фольклористика.

1.2.3. Міфологія та магія у свідомості первісної людини. Відомо, що первісній людині властиве міфологічне, дологічне мислення³. Вона не знала різ­ниці між логічним та емоційним і створювала образ буття в поетико-міфологічній формі, яка поєднувала елементи науки, магії, мистецтва, соціального риту­алу та закону тощо.

Міф — це вигадка і водночас спроба узагальнити характерні риси явища. Наприклад, для сьогоднішнього австралійського дикуна райдуга — це змія, що випиває воду з ріки. Цей образ грунтується не лише на подібності райдуги до зміїного тіла, а й на спостереженні за водяною парою, що після дощу підійма­ється над водоймою. Отож, у міфі алогічно-поетичне поєднується з тонким спостереженням за явищами природи. Уявлення про богів та демонів виника­ють саме звідси.

Первісна свідомість будується на символізмі; в речах спостерігається подіб­ність, і використання такої подібності, за уявою людини кам'яного віку, дає бажані результати. Наприклад, краплі дощу дрібно й часто падають на землю, тому магічний танець, під час якого людина намагається так само дріботіти ногами по ґрунту, мусить обов'язково викликати дощ реальний. Подібність ре­чей, належність частини до цілого дають психологічні підстави оперувати з пред­метами або Їхніми частинами, аби здобути владу над ними. Наприклад, чаклун ворожить над слідом ворога, над його волоссям або одягом, вважаючи, що матиме у своїй владі всю людину. Тому міфологічні уявлення органічно переростають у магію, яка, в свою чергу, закріплюється в системі ритуалів. Магія — сурогат релігії, ритуальне « знешкодження» темних сил. «Першою думкою дикуна, якщо з ним або ким-небудь з його близьких трапиться нещастя, є, звичайно, те, що біда ця породжена чарами. Завдання чаклуна у цьому випадку — не лише усунути шкоду, але й вказати на ту людину, яка її завдала посередництвом чорної магії».

Міф і магія нерозривно пов'язані в дії, яка, за уявленням первісної людини, забезпечує практичну ефективність міфу. Можна сказати, що міф «живе» лише тоді, коли його постійно підтримують ритуальним дійством, яке часто містить елементи мистецтва.

Відомо, наприклад, що у нетрях Африки з давніх-давен існує таємне угруповання «людей-леопардів». У цих місцевостях нема жодних ознак державності: ані полі­ції, ані закону, ані суду. Тут вшановують леопарда як символ сили й справедливості. І якщо в селищі, загубленому в джунглях, хтось вчинить злочин, протиприродний уявленню аборигенів про добро і зло, то члени угруповання збираються в потаєм­ному місці, одягають шкури леопарда, насаджують на руки металеві кігті й вико­нують танок, під час якого подумки перевтілюються в звіра. Нечутною ходою вони Йдуть до хатини злочинця, роздирають його на шматки й, повернувшись до звичайного людського образу, поводяться як завжди. Релігійний культ звіра,'пер­вісна магія, основи законності й сила мистецтва зливаються тут воєдино.

У первісних віруваннях обожнені сили природи, якою люди захоплювали­ся і якої боялися водночас. Формується політеїзм, віра у численних богів та демонів, які втілюють у собі сили природи. Часом вони поєднують риси звіра чи рослини з людськими, що є ознакою «надлюдськості», божественності.

Обожнення деяких представників тваринного та рослинного світу (тоте­мізм) породжує промисловий культ — вшанування звіра, який був не просто «м'ясом», поживою, але й викликав жах і захоплення недоступними людині можливостями, та аграрний культ — вшанування родючості та плідності землі (ймовірно, що аграрний культ почав складатися в епоху неоліту).

Обожнювалися часом і окремі люди, наприклад, культурний герой, який в пе­реказах племені колись навчив пращурів добувати вогонь, обробляти землю тощо.

Іноді святині оточувалися аурою недоторканості, заборонності — наприклад, деякі священні імена не можна було й вимовляти. В первісних суспільствах існувало табу (заборона) щодо тієї чи іншої їжі, доторкання до речей вождя, заборонялися контакти між хлопцями та дівчатами до посвячення в дорослі, спілкування між зятем та тещею і т.ін.

Велику роль у первісних віруваннях відігравало мистецтво виготовлення ляльок та портретів; вважали, що в них втілюється чиясь душа. Особливого значення набуло слово, наприклад, шамани стверджували, якщо прокляття ви­словити у віршах, то воно обов'язково досягне мети⁶. Користувалися великою популярністю численні амулети і талісмани, які виконували роль оберегів.

Загалом первісну людину цікавило те, як виник наш світ; особливе вражен­ня на людей справляло небо з його світилами, а також родюча сила землі. Часто в міфах первісних народів згадується -подружня пара, від якої народжується світ.

Життя і смерть також були загадкою. Люди палеоліту, очевидно, вже уявля­ли собі посмертне буття й намагалися забезпечити його. Дещо їм підказували спостереження за рослинністю, яка щороку восени вмирає і навесні воскре­сає — безперервність життя давала надію на вічне існування. Водночас у людини з'являється психологічна потреба приносити жертви; в давньому сус­пільстві жертви (аж до людських включно) складали божеству часто й охоче з метою подяки, вибачення.

Здебільшого політеїстичний пантеон богів було породжено страхом людини перед суворою природою, й боги (демони, духи) уособлювали або сили приро­ди, або психологічний стан людини.

1.2.4. Джерела суспільного устрою та права. У свідомості людей па­леоліту відбувся поділ на своє та чуже. Якщо на ранній стадії буття людська спільнота являла собою проміскуїтетну орду, тобто громаду, в якій не було табу на безладні статеві контакти, то в палеоліті з'являються нові поняття: моя дру­жина, моя дитина, мій рід. Щоправда, жінку вважали власністю і часто здобува­ли силою; власністю були й діти, яких можна було, наприклад, принести в жертву ідолові.

З плином часу кровозмішувальні союзи забороняються; регулювання шлюб­них відносин кладе початок виокремленню того чи іншого роду. Роди групують­ся в племені та союзи племен. Якщо раніше всередині кожного племені існува­ла певна система самоуправління, яка підпорядковувалася владі вождя, то тепер група племен під проводом головного вождя утворювала зачаток народу, який відстоював своє право на життя й володіння тими чи іншими територіями у численних кривавих війнах.

Чоловіки в цей період переважно займалися мисливством, жінки — збері­гали вогонь, добутий з ураженого блискавкою дерева, збирали їстівні коріння та ягоди, приглядалися до диких рослин, починали культивувати їхнє насіння, догля­дати приручених тварин; виховували дітей, знайомили їх з небезпеками навко­лишнього світу, розповідали про героїв племені. Саме жінка сприяла переходу до осілого способу життя, землеробства.

Майно, речі, стада свійських тварин, жінки й діти були загальним багат­ством племені. Тому нерідко шлюби, так само, як і матеріальні цінності, стано­вили предмет колективного інтересу. Вважають, що саме а період палеоліту виникає інститут старійшин, що чинить суд і визначає покарання, регулює шлюбний обмін, ініціює колективні роботи та визначає компенсацію за них.

З переходом від мисливства та збирання дарів природи до скотарства та землеробства відбувається й переорієнтація людського суспільства з матріархаль­ного ладу на патріархальний. Чоловіки вже не відлучаються надовго від сім'ї, не полюють тижнями в лісах і степах, а пасуть худобу й працюють у полі, на них лягає основне фізичне навантаження. Жінка, яка в епоху палеоліту започаткувала інтерес до осілого життя, до вивчення природи, окультурення рослин й одомаш­нення тварин, тепер підкоряється владі чоловіка як глави роду.

3 винайденням нового металу (бронзи) розширюються товарний обмін і політичні контакти між окремими районами. Починаються постійні зіткнен­ня між племенами за володіння худобою, пасовищами. Виникає культ вождя, який вимагає особливого ставлення до себе як при житті, так і після смерті. Саме для вождів споруджують перші заупокійні кургани (насипи над похо­ваннями).

З'являється родоплемінна аристократія, яка утворює клас, що вже не роди­чається з простолюдом — підставою'були воєнні подвиги предків або якісь інші заслуги перед спільнотою. Саме з цього класу формувалися жерці та старійшини.

1.2.5. Зародки наукової свідомості. Первісну людину цікавив зв'язок ре­чей в навколишньому світі та властивості цих речей. З раннього дитинства вона мала засвоїти, що вогонь, вода, гроза, звірі — це небезпека; що існують корисні та отруйні рослини; що слід розрізняти місцевості, придатні для життя, і ті, які приховують у собі загрозу. Наш пращур намагався зрозуміти ритми природи, полегшити своє життя винаходом примітивних механізмів; мандрував, знайоми­вся зі звичаями інших народів; спостерігав за навколишнім світом. Він прагнув лікувати хвороби, щоб уникнути смерті. Діти, що доглядали його в старості, мусили мати примітивні знання, аби вижити в суворій боротьбі з оточенням. Отож, формувалася нова функція лівої півкулі мозку — здатність логічно мислити.

Зародком науки була магія. Первісний чаклун використовував ознаки подіб­ності тих чи інших речей, загальні властивості їх перетворення. Знахарі, що вивчали якості рослин і мінералів, не лише впливали на психіку, викликаючи,

завдяки застосуванню тієї чи іншої речовини, стан сп'яніння чи галюцинації, а й реально лікували людей. Досвід пізнання був довгим, сповненим протиріч. Внаслідок відсіювання марновірства й закріплення знань про якості матеріаль­них речей повільно формувалося точне знання про природу.

За відсутності писемності знання передавалися усно і закріплювалися, як зазначалося вище, у вигляді міфів та ритуалів. Водночас практичний досвід бороть­би з природою вимагав накопичення певної суми теоретично-практичних знань, формування певних технологій.

Зокрема, це пояснюється переходом до землеробства, бо циклічний харак­тер останнього обмежував час для пошуків Їжі і поклав початок інтенсифікації розумової діяльності та вивченню природи,

Осіле життя диктувало нові вимоги. Звірі одомашнювалися, рослини куль­тивувалися. Від стихійної селекції' (відбір корисних порід рослин і тварин) людина переходить до систематичного перетворення. Хатини і напівземлянки поступа­ються справжній, хоча й примітивній, споруді, яку слід розглядати не як мистец­тво, а як зародження інженерної справи. Виникає також поняття грошей, що пояснюється формуванням множини цінностей, які відповідають грошовому еталону (мушлі, камені, рідкісне пір'я птахів, зуби звірів тощо).

Нормою для первісного суспільства стає диференціація чоловічого й жіно­чого. Зазвичай хлопці та дівчата виховувалися окремо. Для того, щоб стати дорослим, слід було пройти важке випробування — інщіацію, під час якої підлі­ток зазнавав численних ритуальних каліцтв і набував знань, які раніше від нього приховувалися.

Найбільш інтелектуальні члени племені ставали звичайно жерцями', які усно передавали нащадкам суму знань і спостережень над природою, зберігали й розвивали сюжети міфів, були знавцями ритуалів. Вони накопичували знання про властивості рослин, прикмети погоди, рух небесних світил тощо. Жерці займалися не лише магією, але й систематизували дані про природу та людину. Отож, зародки науки найчастіше зосереджувалися у руках жерців.

1.2.6. Мистецтво первісного суспільства. Мистецтво виникає найчасті­ше як священна гра, магічне втілення в художньому образі якихось важливих якостей речей світу.

Першим прагненням щось зобразити можна вважати зиґзаґоподібні смуги на стінах давніх печер, які правили не за житло, а'за храми. Лінії перекривають одна одну і справляють враження випадково проведених, але це були спроби людини передати суть руху життя. Слід згадати і про відбитки людських долонь, залишених поруч.

Перші зображення тварин настільки примітивні, що складно буває визна­чити навіть породу звіра. Але з часом малюнок вдосконалюється, наприкінці епохи палеоліту людина вже чіткіше вимальовує не тільки контури тварини, але й дрібні шерстинки. В зображеннях з'являється ілюзорна об'ємність. Якщо спо­чатку використовували лише один колір, то тепер художники вдаються до двох чи трьох. Фарби використовують природні, мінеральні — вохру, сажу, крейду та ін. їх наносять примітивними пензлями — жмутом вовни, пучком трави або

просто рукою. Перехід від зображення, яке наносили пальцем на м'який шар глини, до використання фарб свідчить про розвиток мистецтва. Основний ра­йон поширення мистецтва' настінного живопису епохи палеоліту — територія сучасної Франції та Іспанії. Майже всі зображення цієї епохи стосуються тва­рин, на яких людина полювала, яким поклонялася. Одна з найвідоміших знахідок - печера Альтаміра в Іспанії, де-

1.2.4. Малюнок звіра, враженого стрілами

які тварини на її стінах зображені май­же в натуральну величину вражаюче пе­реконливо, Наприклад, в зображенні бізона точно відтворені його анатомічні особливості та пропорції. На стелі альтамірської печери намальовано близько двох десятків бізонів, коней, кабанів (рис. 1.2.4). Кожне зображення зокрема — чудове, але фігурки розташовані безладно, композиції як такої ще, власне, немає;

відсутня лінія обрію, відчуття верху та низу, пейзажний фон тощо. Це свідчить про зіркий погляд та майстерність, водночас людина палеоліту ще не усвідомлю­вала повністю зв'язків, які існують між явищами світу. Щоправда, наприкінці палеоліту вже робляться перші спроби згрупувати в малюнку звірів, об'єднати їх в один сюжет. •

Зображаючи тварин, людина таким чином пізнавала світ, виявляла свою віру в магічну силу малюнка, первісної скульптури. Так, у печері Монтеспан (Франція) знайшли глиняну фігуру ведмедя без голови; біля ніг його лежав череп справжнього ведмедя. Вочевидь, до фігури прилаштовували закривавлену голову вбитого звіра і, кидаючи спис у глиняного ведмедя, вірили, що це допо­може вполювати справжнього.

У печері Санта-Ізабель (Іспанія) було знайдено зображення людей у мас­ках звірів. Мабуть, виконання магічного танцю перед полюванням мало забезпе­чити успіх. Вбиваючи списом глиняного ведмедя, людина вірила, що це допомо­же ЇЙ вполювати справжнього. Одягаючи маски звірів та виконуючи «танець буйволів», люди сподівалися, що це приведе буйволів у Їх край- Так виникає магія, за допомогою якої людина вдосконалюється в справі приборкання звіра.

Тема звіра в мистецтві палеоліту домінує. Це — вияв тотемістичного покло­ніння тварині. Зображень людини мало, Переважно це зображення жінок, які не стільки втілювали красу, скільки служили магічним цілям. Насамперед, це стосується так званих «палеолітичних Венер» — зображень жінок, відтворених за таким загальним принципом; кінцівки ледь позначені, голова без чітких рис обличчя, але виразно підкреслені ознаки жінки-матері. Відсутність рис обличчя пояснюється тим, що основним завданням художника було зобразити саме ма­теринські функції жінки. Від холоду, хвороб, нападів хижаків і ворогів гинуло багато членів племені. Зображення материнства слугувало запорукою продов­ження роду. Звідси й культ жінки-матері в епоху палеоліту.

У мисітецтві мезоліту, навпаки, центральне місце посідає людина, її зобра­жають схематичніше, умовніше порівняно з фігурою звіра, проте в динаміці. Очевидно, важливіше було показати дії людини, а не її саму. Іноді фігура людини

змальована лише штрихами, які передають тільки схему руху. Враження руху створюється шляхом повторення однакових силуетів. І тварина, і людина зо­бражені менш правдоподібно, ніж в епоху палеоліту. Але це не втрата майстерності:

змінилася мета мистецтва: якщо раніше важливо було передати зовнішністі об'єкта зображення, то тепер художник робить спробу відобразити особливості натури, охарактеризувати іх. Тому важливішими, ніж детальне зображення людини, є зображення її дій — як вона бігає, полює, танцює тощо. В цей період створюються динамічні багатофігурні сюжетні сцени, які свідчать про більш глибоке, ніж раніше, відображення світу у свідомості людини.

Мистецпво неоліту, мистецтво людей, які опанували вже скотарство та землеробство, помітно відрізняється від творчості людей, що займалися лише полюванням та збиранням дарів природи.

Людині палеоліту було необхідно добре знати звіра як об'єкт полювання, В неоліті життя людей залежало вже не тільки від вдалого полювання, але й від врожаю, відповідно — від погоди. Людина починає замислюватися над явищами природи, пояснити які не може. Тому у неї виникають уявлення про надприрод­ні невидимі сили, які керують погодою, кліматичними циклами, рухом світил. Так виникають базові міфологічні сюжети, що стали згодом основою міфологіч­них систем найдавніших цивілізацій. Наприклад, у багатьох народів існують міфи про походження світу з яйця (найчастіше золотого), про завмирання природи восени та її оживання навесні тощо. А для зображення цих сил необ­хідні особливі образи — жоден з відомих не підходить, коли виникає потреба втілити в мистецтві життєдайну силу води, сонця, землі, вогню. Звідси беруть свій початок умовно-орнаментальні форми художнього зображення, З'являють­ся організовані ритмічно й абстрактні за змістом мотиви. Зображення людини і тварини схематизуються, стилізуються, стаючи символом; зароджується малюнкове письмо — піктографія. З'являється уявлення про прямокутник, коло, си­метрію. Свої знання людина застосовує під час виготовлення речей. Наприклад, первісний ремісник за формою тіла птаха створює ківш для води. Предмети вже не тільки утилітарні, вони оздоблені, Людина прагне прикрасити всі речі, які її оточують: кераміку покриває орнаментом, дерев'яне начиння прикрашає різь­бою, а плетення — візерунками- Передусім за цим приховане магічне пориван­ня «освятити» річ, Водночас людина прагне вже не лише використовувати пред­мет, але й робити його гарнішим, несхожим на.інші.

Найважливішим явищем, що характеризує пізній неоліт і, особливо, епоху бронзи, є поява мегалітичної архітектури. Первісна людина давно вже вміла зводити будівлі — напівземлянки, дерев'яні або глиняні житла, але вони вико­ристовувалися з утилітарною метою. Пам'ятники ж мегалітичної культури мали вже релігійно-культове призначення.

Мегалітичні будівлі можна поділити на три види. Менгіри — вертикально поставлені камені, іноді покриті рельєфами, іноді злегка оброблені, виконані у вигляді скульптури. До останніх належать монументальні зображення кам'я­них риб, створені у Вірменії (вішапи). Іноді кам'яні стовпи завершувалися голо­вою людини (Франція) або тварини (Сибір). Мабуть, у давнину такі споруди були об'єктом, поклоніння або місцем церемоній.

Дольмени — чотирикутні будівлі з каменю. Найпростіший дольмен — два вертикально поставлені камені, перекриті третім. Завершений дольмен складається з чотирьох щільно припасованих плит, які утворюють чотирикутник. Стіни пе­рекрито п'ятою плитою. У деяких дольменах внутрішні сторони плит розписані символічними знаками. Дольмени позначали місця поховання членів роду.

Кромлехи — кам'яні плити або стовпи, розташовані по колу (найчастіше біля жертовного каменю). Найвідоміший та складний споруджено в епоху нео­літу в Англії, біля Стоунгеджа. Він складається з кількох концентричних кіл. Один ряд — з невеликих менгірів, другий — ближче до центру — з великих брил, попарно перекритих кам'яними брусами. В центрі розміщена квадратна плита, яка, Ймовірно, виконувала якісь ритуальні функції. Через деякі точки кромлеха можна було фіксувати фази річного руху Сонця, тобто можна вважа­ти, що перед нами — найдавніша обсерваторія.

В епоху залізного віку вдосконалюється техніка виготовлення кераміки. Окрім тварин і рослинних орнаментів, первісні гончарі зображають людей, ймовірно, героїв усної народної творчості та міфів. Образ людини і у фольклорі, і в приклад­ному мистецтві витісняє образ тварини. Серед керамічних виробів деякі посу­дини мають скульптурне завершення, прикрашені виліпленими з глини фігур­ками людини, тварини чи птаха.

Одна з найхарактерніших культур залізного віку — скіфська (VII ~ II ст, до н.е.) ~ культура племен, що жили в цей період у Північному Причорно­мор'ї, на Кубані та Алтаї. Типовими пам'ятниками ранньої скіфської культури стали могильні кургани вождів. Основним багатством скіфів-кочівників були величезні табуни коней та стада рогатої худоби. Тому, можливо, й народжується в Скіфії" характерний «звіриний стиль» — зображення звірів у гармонійних, закінчених композиціях. Скіфи набули високої майстерності у виготовленні зброї" та спорядження верхового коня. На всіх прикрашених предметах — зображен­ня тварин, причому, окрім цілих фігур тварин, трапляються й просто окремі їх частини — лапи птахів, кінські копита тощо). Можна, простежити певну зако­номірність між темою прикраси та призначенням предмета, тобто прикраси виконували не лише естетичну, але й магічну роль. Це були образи-символи, які мали оберігати людей та допомагати їм.

Первісна музика була невід'ємна від повсякденного життя: жінки заколису­вали дітей, пастухи трубили, скликаючи худобу тощо; мелодії супроводжували й магічні обряди. Археологи знайшли чимало виконаних з кісток тварин свист­ків та флейт, мушель, що використовувалися як труби. Для відтворення музич­них звуків використовували лук, барабани з дерева та висушених овочів, роги тварин — все це праобрази сучасних струнних, ударних та духових інструмен­тів, Підтвердженням розвитку музики в епоху пізнього палеоліту є знайдений археологами на території нинішньої України музичний комплекс з кісток мамонта. При розкопках палеолітичних стоянок на території Франції, Чехословаччини та Угорщини були знайдені музичні інструменти на зразок флейт і дудок. Первісна музика пройшла три етапи: імітація звуків природи; створення примітивних, але штучних мелодій з варіаціями одного звуку; створення штучних мелодій, що

ґрунтуються на повторенні двох-трьох звуків. Деякі автори навіть стверджу­ють, що саме у первісному суспільстві зародилося театральне мистецтво, пов'я­зане з такими ознаками мисливського побуту, як маскування мисливця, імітація повадок звіра, мисливська магія, що передбачала «танець звіра» тощо.