Діагностичне значення обличчя хворого

Обличчя при захворюваннях органів дихання:

– обличчя при пневмонії (facies pneumonica) характеризується однобічним рум'янцем на стороні запалення (за рахунок рефлекторного розширення судин), невеликою одутловатістю обличчя зі старечим виразом, з пробігаючою при кашлі (через болісність) гримасою, з “грою” крил носа (внаслідок задишки), нерідко з пухирцями герпесу на губах;

– обличчя при туберкульозі легенів (лихоманяче обличчя, facies febrilis) худе, бліде, з яскравим рум'янцем на щоках, із широко розкритими блискучими (“палаючими”) очима, нерідко з блакитнуватим відтінком склер, з напіввідкритим ротом, сухими губами і збудженим виразом;

– обличчя астматика (facies asthmatica) – бліде з ціанотичним відтінком губ, кінчика носа і вушних раковин; вираз загальної напруженості та прагнення вдихнути побільше повітря; спостерігається при нападі бронхіальної астми;

– обличчя при перитонзилярному абсцесі напружене, боязкий вираз обличчя, болісні гримаси при ковтанні, голова схилена набік;

– аденоїдне обличчя (facies adenoidea) характеризується відкритим або напіввідкритим ротом, трохи відвислою нижньою губою, витрішкуватістю (обумовленою застійними явищами в носоглотці при хронічному перебігу захворювання); частіше спостерігається у дітей (кол.мал 1 )

Обличчя при серцево-судинних захворюваннях:

– “аортальне обличчя” (facies aortale) характеризується блідістю шкірних покривів (внаслідок відносного недокрів'я у великому колі кровообігу – “аортальна блідість”); спостерігається при аортальних вадах, частіше при стенозі;

– “мітральне обличчя” (facies mitralе) – моложаве, одутлувате, із застійним двубічним рум'янцем характерного темно-червоного із синюшним відтінком (вишневе забарвлення) у вигляді “мітрального метелика” та вираженим акроціанозом; характерне для декомпенсованих мітральних вад серця, особливо при мітральному стенозі (кол.мал 5)

– серцеве обличчя Корвізара (facies Corvisara, facies cordiaca) – риси брезклі, очі нібито постійно сльозяться, погляд тупий і сонний, колір обличчя – сполучення жовтуватої блідості і синюшності, рот постійно напіввідкритий, губи трохи випнуті; характерне для тяжкої серцевої недостатності (кол.мал 4);

– плеторичне (facies pletorica) гіперемійоване обличчя, обумовлене збільшенням маси крові на периферії у хворих на гіпертензивний криз.

Обличчя при ендокринних порушеннях:

– акромегалічне обличчя (facies acromegalica) характеризується різким розвитком надбрівних дуг, непропорційно великими розмірами носа, губ, вух, підборіддя, надмірним збільшенням нижньої щелепи, що спричиняє розходження зубів; спостерігається при акромегалії, котра розвивається на тлі еозинофільної аденоми передньої частки гіпофіза (кол. Мал 12);

– базедове обличчя (facies basedovica) – неспокійне, рухливе, багате на міміку, котре швидко червоніє, вологе з витріщеними, випнутими (екзофтальм), немиготливими, блискучими очима, які надають обличчю вираз застиглого переляку, страху, гніву; характерне для дифузного токсичного зобу (кол.мал.13);

– мікседематозне обличчя (facies myxoedemica) – одутловате, амімічне, із сухою блідо-жовтою шкірою, позбавлене зовнішніх половин брів, з набряклими повіками, вузькими очними щілинами. Іноді на одутлому і малорухомому обличчі з'являється рум'янець (нагадує обличчя ляльки); характерне для тяжкої форми гіпотиреозу (мікседеми); (кол.мал.14)

– місяцеподібне кушингоїдне обличчя (facies selenica) – кругле, місяцеподібне, з темно-червоним рум’янцем на щоках, лискучою шкірою і явищами гіпертрихозу (вуса, борода у жінок); характерне для хвороби Кушінга або синдрому Іценка-Кушінга, а також при тривалому прийомі глюкокортикоїдних препаратів;(кол.мал 15)

– євнухоїдне обличчя – зморщене позбавлене оволосіння, нагадує “печене яблуко”; типове для євнухоїдізму.

Обличчя при колагенозах:

– вовчакове обличчя характеризується ерітемою у вигляді “вовчакового метелика”, тіло якого розташоване на спинці носа, а крила – на щоках; специфічне для системного червоного вовчака;(кол.мал 10)

– склеродермичне обличчя (facies sclerodermica) маскоподібне, амімічне обличчя з вузькою ротовою щілиною, з розташованими навколо неї зморшками у вигляді кисета; характерне для системної склеродермії;(кол.мал.11)

– обличчя при дерматоміозиті характеризується периорбітальним набряком спочатку блідого кольору, що потім набуває своєрідного цегляно-бурого відтінку (“симптом окулярів”). (кол.мал20)

Обличчя при захворюваннях органів черевної порожнини:

– обличчя Гіппократа (перитонеальне обличчя, facies Hyppocratica) – блідо-сіре з синюшним, землистим відтінком, з різко загостреними рисами і глибоко запалими очима,в котрих застиг вираз страждання, великими краплями холодного поту на чолі; характерне для коллаптоїдних станів, обумовлених тяжким гнійним перитонітом, тяжкими ентероколітами, параличем судин в агонізуючих хворих, і є прогностично несприятливою ознакою, бо часто свідчить про близьку смерть.

Обличчя при захворюваннях нирок:

– нефротичне обличчя (facies nephritica) – одутлувате, блідо-сірого кольору, з набряклими повіками і вузькими очними щілинами, до невпізнанності спотворене; характерне для нефриту, нефрозу з нефротичним синдромом. (кол.мао 16)

– одутле обличчя – набрякле, бліде, з байдужим, сонливим поглядом; характерне для хронічної ниркової недостатності (“зморщена нирка”).

Обличчя при ураженняж нервової системи:

– маскоподібне обличчя (“маска Паркінсона”, facies amimica): амімічне, маскоподібне, зі згладженими складками обличчя; властиве хворим на енцефаліт, паркінсонізм, психічні захворювання;

– обличчя при неврастенії – стомлене, “пом'яте обличчя”;

– міопатичне обличчя (обличчя сфінкса, facies myopathica) – малорухоме з напіввідкритим ротом, відсутністю складок на чолі; характерне для прогресуючої міопатії;

– сардонічний сміх (“risus sardonicus”) характеризується розширенням рота, як при сміху, з одночасною складкою на чолі, як при гніві, тобто “верхня частина обличчя сердиться, а нижня сміється”.(кол.мал 18) Таке обличчя у хворих на правець, гіпопаратиреоз обумовлено тонічними скороченнями мімічних м’язів

– асиметричне обличчя (facies asymmetrica) характеризується однобічною сгладженістю носогубної складки, опущенням кута рота з одного боку; обумовлене ураженням ядер V-VII черепно-мозкових нервів; спостерігається у хворих, які перенесли інсульт, при невриті трійчастого або лицьового нервів.(кол.мал 7)

Обличчя при інфекційних захворюваннях:

– обличчя при холері характеризується частим миготінням вій, гримасами, що швидко змінюються, висуванням язика, тобто надмірно і безладно рухливе обличчя;

– обличчя при висипному тифі характеризується одутлуватістю, загальною гіперемією з ін'єкційними склерами (“кролячі очі”);

– обличчя при черевному тифі характеризується блідим забарвленням шкіри з невеликою гіперемією в сполученні з синюхою;

– обличчя при зворотному тифі характеризується жовтуватим відтінком шкіри;

– обличчя при менінгіті – зосереджене, іноді з загрозливим виразом, з анізокорією (неоднаковим розміром зіниць), косоокістю, птозом (опущенням повік);

– “лев’яче обличчя” (“facies leonica”) – з горбково-вузлуватими стовщеннями шкіри на чолі, щоках, підборідді, з розширеним і сплющеним носом, глибокими складками шкіри; характерне для прокази (лепри) внаслідок тривалого існування інфільтратів шкіри;(кол.мал 17)

– обличчя при коклюші – одутлувате, повіки набряклі, іноді спостерігаються крововиливи під кон’юнктиву, очі сльозяться.

Обличчя при захворювання крові:

– анемічне обличчя (facies anemica) – бліде “безкровне обличчя” у хворих на тяжку залізодефіцитну анемію;

– обличчя воскової ляльки (facies pupae cerate) – злегка одутлувате, різко бліде, з жовтуватим відтінком шкіри, яка ніби просвічується; характерне для гемобластної мегалобластная анемії Аддісона-Бірмера.

Обличчя при уроджених патологіях:

– пташине обличчя зі скошеним і западаючим назад підборіддям при недорозвиненні нижньої щелепи і анкілозах скроне-нижньощелепних суглобів;(кол.мал 21)

– риб'яче обличчя (“facies piscaria”) – обличчя з різко звуженим ротовим отвором, обумовлене аномалією розвитку.

Обличчя при іншій патології:

– обличчя алкоголіка (facies potatorica) гіперемійоване обличчя з різким ціанозом носа, щік і губ; спостерігається у хворих на хронічний алкоголізм;

– кахектичне обличчя – змарніле, бліде, із землистим відтінком; є ознакою раку, особливо органів травлення;

– дистрофічне обличчя – загострені риси, запалі очні яблука, тьмяний погляд, обличчя має “старечий вигляд”, іноді одутлувате; спостерігається при аліментарній дистрофії;

– комір Стокса (collum Stoksi) – одутлувате бліде обличчя і набрякла шия, обумовлені стисненням верхньої порожнистої вени і лімфатичних шляхів; спостерігається при наявності пухлини або збільшенні лімфатичних вузлів середостіння, випітному або злипливому плевриті або перикардиті.(кол.мал.9)

Статура

Статура(habitus) (зовнішній вигляд, зовнішність, статура) – сукупність зовнішніх ознак, що характеризують будову, зовнішній вигляд людини (особливості будови, форма, розмір і пропорційне співвідношення окремих частин тіла). Особливості цих зовнішніх ознак дають можливість лікарю припустити розвиток того або іншого захворювання.

Поняття про статуру складається на підставі таких показників: зріст; маса і форма тіла; розвиток і тонус мускулатури; будова скелета; пропорційне співвідношення окремих частин тіла. Ці показники носять як спадковий (будова скелета, форма тіла, зріст), так і набутий характер (маса тіла, розвиток мускулатури), тобто залежать не тільки від генетичних факторів, але і визначаються умовами розвитку, особливостями харчування, характером праці тощо. Дані, отримані при загальному огляді, доповнюються антропометричними вимірами: зріст, маса тіла, окружність грудної клітки.

Розрізняють статуру правильну і неправильну.

Правильна статура характеризується пропорційним співвідношенням окремих частин тіла: тулуба, голови, кінцівок (при відсутності викривлень).

Неправильна статура характеризується різними викривленнями, деформаціями, непропорційним співвідношенням окремих частин тіла, наприклад:

– диспластична (habitus dysplastive) або євнухоїдна статура: високий зріст, довгі кінцівки, короткий тулуб і маленька голова, недорозвинені статеві органи і відсутність вторинних статевих ознак; з рисами євнухоїдизму у чоловіків, і маскулінізації у жінок;

– кушингоїдна статура: непропорційне, з переважним відкладенням жиру в ділянці тулуба, шиї і відносно тонкими кінцівками (“буйволоподібна статура”);

– статура при хондродистрофії: низький зріст, довгий тулуб, короткі і викривлені кінцівки, відносно велика голова і масивні риси обличчя;

– статура при синдромі Марфана: високий зріст, довгі кінцівки, довгі “паукоподібні” пальці, маленька голова, в клінічній симптоматиці характерні вади серця і порушення зору.

Зріст людини (statura hominis)залежить від розмірів кісткової системи. Зріст виміряється за допомогою зростоміра в сантиметрах. Нормальний зріст чоловіка (statura hominis normalis) у віці 25-35 років (в середньому) – 168-178 сантиметрів, жінки – 157-167 сантиметрів. Зріст вище 195 сантиметрів розцінюється як гігантизм (gygantismus), і може бути обумовлений або гіперфункцією передньої долі гіпофіза (секретуючої соматотропний гормон), або гіпофункцією статевих залоз (євнухоїдизм, гіпогонадизм). Зріст нижче 130 сантиметрів розцінюється як карликовість (nanismus), що може бути обумовлений гіпофункцією передньої частки гіпофіза (гіпофізарний нанізм) зі збереженням дитячих пропорцій і недорозвиненням статевих органів або гіпофункцією щитовидної залози (гіпотиреоз, мікседема).

Низький зріст може бути наслідком перенесеного в ранньому дитинстві рахіта. Дуже часто аномалії зросту сполучаються з диспропорцією тулуба і кінцівок (хондродистрофія). Зменшення зросту може спостерігатися при туберкульозі хребта, у вигляді утворення горба і згинання вперед верхньої половині тулуба. Нерідко зріст тіла зменшується в старості внаслідок атрофії скелета.

Маса тіла. Маса тіла виміряється за допомогою медичних ваг в кілограмах.

Практичне значення в клініці має індекс маси тіла (ІМТ), який обчислюють за формулою:

ІМТ =

На підставі цього показника робочою групою експертів ВООЗ (1997) розроблена класифікація надлишкової маси тіла і ожиріння у дорослих, відповідно до якої ІМТ в межах 18,5-24,9 відповідає нормальній масі тіла, в межах 25,0-29,9 – надмірній масі тіла. При ожирінні цей показник зростає. ІМТ менше 18,5 розцінюється, як дефіцит маси тіла. При оцінці величини ІМТ не враховується вік і стать. ІМТ не є достовірним для дітей з незакінченим періодом росту, осіб старших 65 років, спортсменів і в осіб з дуже розвинутою мускулатурою, вагітних.

Для визначення маси тіла користуються формулою Брока: Зріст (см) – 100, але цю застосовують до осіб зростом 155-165 см. При визначенні маси тіла за формулою Брока допускаються коливання в межах ±10 % (для осіб з гіперстенічною конституцією +10 %, для осіб з астенічною конституцією –10 %).

Втрата маси тіла може бути обумовлена недостатнім харчуванням, тяжкими інфекціями та інтоксикаціями, злоякісними новоутвореннями, ендокринними порушеннями, сходженням набряків, видаленням транссудату або ексудату, розладом травлення, деякими нервовими захворюваннями.

Підвищення маси тіла може бути обумовлене надлишковим харчуванням, ендокринними порушеннями (ожиріння), появою набряків або накопиченням рідини в порожнинах, видужанням після інфекції.