Конституціональний тип

Конституціональний тип (від лат. constitutio – установлення, організація) – сукупність стійких морфологічних і функціональних особливостей організму, що склалися на основі спадкових і набутих факторів.

На підставі морфологічних і функціональних особливостей організму виділяють три конституціональних типи: нормостенічний, гіперстенічний, астенічний, причому гипер- і астенічний типи протилежні за своїми характеристиками. «Чистий» конституціональний тип зустрічається рідко, частіше спостерігається змішаний, з перевагою гіперстенічних або астенічних (мал.23)

Методи визначення конституціонального типу

Соматоскопія (від грец. como – тіло, scopeo – дивитися) – опис окремих зовнішніх ознак (співвідношення окремих частин тіла, голови, форми грудної клітки, кінцівок тощо).

			Мал..23. Конституціональні типи: 1 - астенічний 2 - нормостенічний 3 - гіперстенічний

Антропометрія (від грец. anthropos – людина, metron – міра) – вимір основних морфологічних і функціональних показників організму та обчислення на їх основі похідних індексів і показників. Зріст, маса тіла, окружність грудної клітки – основні антропометричні показники, що дозволяють визначити тип конституції і одержати достовірне представлення про особливості будови організму.

Основні крітерії оцінки конституціональних типів:

– пропорційність основних розмірів тіла (вертикальних і горизонтальних), співвідношення його частин (голови, тулуба, кінцівок);

– особливості форми грудної клітки: співвідношення її передньо-заднього і поперечного розмірів, величина епігастрального кута, напрямок ребер до грудини, ширина міжреберних проміжків, вираженність над- і підключичних ямок, ступінь прилеглості лопаток, характер стернального кута Людовіка (місце з'єднання рукояті і тіла грудини);

– розвиток мускулатури (добрий, достатній, слабкий);

– зріст, маса тіла, окружність грудної клітки, індекс маси тіла.

Нормостенічний тип (constitutio normosthenicus) характеризується пропорційністю передне-заднього і поперечного розмірів грудної клітки.(співвідношення їх довжин дорівнює 0,65-0,75), прямим епігастральним кутом (» 90°), помірно косим напрямком ребер, нерізко вираженими міжреберними проміжками, над- і підключичними ямками, лопатки помірно прилягають до грудної клітки, стернальний кут помірно виражений. ІМТ = 18,5-24,9. Цей конституціональний тип займає проміжне положення між гіперстенічними і астенічним типами.

Гіперстенічний тип (constitutio hypersthenicus) характеризується збільшенням поперечних розмірів грудної клітки (співвідношення передне-заднього і поперечних розмірів >0,75), епігастрального кута (>90°), горизонтальним напрямком ребер, вузькими, слабо вираженими (згладженими) над- і підключичними ямками; лопатки щільно прилягають до грудної клітки, стернальний кут добре виражений. Це особи середнього росту, підвищеної маси тіла, кремезні з добре розвинутою мускулатурою. ІМТ >25,0.

З особливостей внутрішніх органів слід зазначити відносну гіпофункцію щитовидної залози і посилення функції статевих залоз і наднирників, звідси зниження обміну речовин і підвищення артеріального тиску, збільшення внутрішніх органів, горизонтальне положення серця, високе стояння діафрагми, посилення еритропоезу, гіпрехолестеринемія.

Астенічний тип (constitutio asthenicus) характеризується зменшенням поперечних розмірів грудної клітки (співвідношення передне-заднього і поперечного розмірів <0,65), епігастрального кута (<90°), більш вертикальним положенням ребер, широкими міжреберними проміжками, вираженими над- і підключичними ямками, лопатки відстоять від спини (крилоподібні – scapula alatae), стернальний кут згладжений; іноді Х ребро має вільний передній кінець (costa decima fluctuans). Ці особи відрізняються стрункістю і легкістю будови тіла, вони вище середнього зросту, сухорляві зі слабо розвинутою м'язовою системою. ІМТ <18,5.

З особливостей внутрішніх органів відзначається відносна гіпофункція статевих залоз і наднирників в сполученні з гіперфункцією щитовидної залози і гіпофіза, звідси підвищення обміну речовин, схильність до гіпотонії, зменшення внутрішніх органів, вертикальне положення серця, низьке стояння діафрагми.

Діагностичне значення конституціональних типів:

· оцінка даних об'єктивного дослідження (межі легенів і серця, кількості еритроцитів і гемоглобіну) тощо;

· діагностика патологічних процесів (для гіперстеніків характерні порушення обміну речовин, реактивності, вегетативних реакцій; для астеніків – недостатній розвиток сполучної тканини, порушення з боку травної системи).

Клінічне значення:

– у гіперстеніків – хвороби обміну речовин (ожиріння, подагра), серцево-судинні захворювання (атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба), захворювання печінки (жовчокам’яна хвороба, холецистит) і нирок (сечокам’яна хвороба);

– у астеніків – захворювання органів дихання (туберкульоз, хронічні бронхіти), травної системи (виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки), вісцероптоз (опущення органів).

Знання основних патологічних процесів кожного конституціонального типу дають можливість лікарю за допомогою профілактичних заходів запобігти розвитку цих захворювань, підвищити пристосувальні реакції організму до зовнішніх несприятливих факторів.

Шкірні покриви

Шкіра(cutis) – орган, що є зовнішнім покривом тіла, котрий виконує функції захисту організму, обміну речовин, терморегуляції.

Основним методами дослідження шкіри є огляд та пальпація, Огляд шкіри проводиться при денному освітленні, що надає більше можливостей виявити зміни кольору шкіри. Хворий повинен бути роздягнутий.

При дослідженні шкіри варто звернути увагу на її особливості: колір; наявність шкірних елементів (в тому числі крововиливи, рубці, виразки); тургор і еластичність (пальпаторно); вологість (візуально і пальпаторно), стан дериватів (волосяний покрив, нігті), наявність набряків.

В нормі шкіра блідо-рожевого коліру, чиста, помірної вологості, еластична, з збереженим тургором. (кол.мал ІІ. 1)

Колір шкіри. Колір шкіри обумовлений наявністю пігменту і залежить від ступеня розвитку судинної системи шкіри; наповнення судин кров’ю; хімічного і морфологічного складу крові; товщини шкіри; стану її іннервації.

При патологічних станах шкіра може змінити свій колір, а саме:

– блідість і гіперемія шкірних покривів залежить від її товщини, кровонаповнення, іннервації і може носити минущий характер у фізіологічних умовах (переляк, висока або низька температура навколишнього середовища);

– жовтяниця, синюха, бронзове забарвлення, сіро-землистий і аспідний колір обумовлені, як правило, зміною хімічного складу крові (збільшення вуглекислого газу і/або білірубіна) і зустрічаються тільки в патології, за винятком фізіологічної жовтяниці немовлят (в перші дні).

Блідість шкірних покривів (cutis pаllida) обумовлена зменшенням кровонаповнення, порушенням іннервації, зміною товщини шкіри; може бути фізіологічною і патологічною (колл.мал ІІ. 3)

Фізіологічна блідість спостерігається при зменшенні вмісту пігменту, зниженні прозорості шкіри і слабкому розвитку її судинної сітки. Носить постійний і минущий характер.

Постійна фізіологічна блідість може бути обумовлена: вродженою повною відсутністю шкірного пігменту (альбінізм) або зменшенням його вмісту; зниженням прозорості шкіри через надмірний розвиток епідерміса; слабким розвитком шкірної судинної системи.

Минуща фізіологічна блідість обумовлена вазомоторними реакціями центрального (переляк, страх) і периферичного (дія низьких температур) походження.

Патологічна блідість шкіри може бути обумовлена зміною якісного (зниження кількості еритроцитів, гемоглобіну) або кількісного складу крові, а також їх сполученням.

Серед причин якісної зміни складу крові виділяють:

1) захворювання крові (анемії, лейкози, хвороба Верльгофа, тощо);

2) гострі і хронічні інфекції , які супроводжуються гемолізом еритроцитів (малярія, сепсис, інфекційний ендокардит);

3) хронічні інтоксикації (злоякісні новоутворення, хронічні отруєння);

Причини кількісної зміни крові:

1) абсолютне зменшення кількості крові обумовлене крововтратою (травми, опіки, поранення) або внутрішньою кровотечєю (шлунково-кишкова кровотеча, позаматкова вагітність, розрив селезінки, кровотеча з розширених вен стравоходу, гемороїдальна кровотеча);

2) відносне зменшення кількості крові (за рахунок перерозподілу крові) в результаті:

– спазму судин (шок, колапс, непритомність, перитоніт, міокардит, хронічний гломерулонефрит, недостатність кровообігу, артеріальна гіпертензія);

– стиснення судин (незапальні набряки ниркового і серцевого походження, мікседема);

– недостатнього наповнення судин (аортальні вади).

Діагностичне і прогностичне значення має швидкість розвитку блідості: раптова різка блідість (“на очах”), що супроводжується непритомним станом, різким зниженням артеріального тиску і ниткоподібним пульсом свідчить про гостру, загрозливу для життя внутрішню кровотечю, яка вимагає невідкладної допомоги.

В деяких випадках шкіра може набувати специфічного відтінку:

– блідо-жовтий – при інфекційному ендокардиті, гемолітичній анемії, мегалобластній анемії (внаслідок посиленого гемолізу та високого рівня сироваткового білірубіну);

– блідо-жовтий в сполученні із синюшними губами – при вираженій серцевій недостатності (в результаті застою у великому колі кровообігу і стисненні жовчних протоків);

– блідо-зеленуватий (алебастровий) при залізодефіцитній анемії, частіше спостерігається у жінок;

– блідо-землистий – при апластичній анемії;

– “кава з молоком” – при інфекційному ендокардиті.

Почервоніння шкіри або ерітема (cutis rubra s. erythema)– обмежене або дифузне почервоніння шкіри, обумовлене зміною якісного складу крові, ступенем кровопостачання та іннервації шкіри, її товщиною; може бути фізіологічною і патологічною (кол.мал. ІІ.4)

Фізіологічна ерітема спостерігається при поверхневому розташуванні судин (постійна і рівномірна) або при вазомоторних реакціях за рахунок розширення судин (робота в гарячих цехах, перебування на сонці, хвилювання, гнів, сором, вживання алкоголю) у вигляді плям на шкірі, частіше обличчі і шиї; відрізняється лабільністю і нерівномірністю. Виражені вазомоторні реакції спостерігаються у жінок клімактеричного віку.

Патологічна ерітема також може носити постійний і минущий характер. Постійна дифузна ерітема спостерігається при істинній поліцитемії (хвороба Вакеза, ерітремія), хронічних захворюваннях кровотворних органів, в основі якої лежить пухлина або гіперплазія червоного кісткового мозку, особливо його еритроїдного ростка (збільшення еритроцитів до 7-9х10¹²/л, концентрації гемоглобіну, тромбоцитів). Минуща еритема обумовлена рефлекторним розширенням судин, може спостерігатися при тяжких лихоманках (збільшення тепловіддачі попереджає організм від перегріву), пневмонії; мігрені у вигляді однобічного рум'янцю на стороні ураження. Локальна еритема у вигляді двостороннього рум'янцю характерна для мітрального стенозу («мітральний метелик» з ціанотичним відтінком стиглої вишні), системного червоного вовчака («вовчаковий метелик»), туберкульозу легенів («сухотне обличчя»). При хворобі Іценка-Кушинга гіперемія обличчя і шкірних покривів є наслідком підвищення артеріального тиску і розширення поверхневих судин. Дифузна еритема часто спостерігається при вживанні лікарських препаратів (нікотинової кислоти, нітратів, атропіну, препаратів опію і морфію).

Синюха або ціаноз (cutis cyanotica, s. cyanosis) – синювато-фіолетовий колір шкіри і слизових оболонок, обумовлений зміною якісного складу крові (надлишковий вміст вуглекислого газу і відновленого гемоглобіну) або венозним застоєм.

В залежності від поширеності розрізняють ціаноз:

– центральний (загальний, дифузний);

– периферичний (акроціаноз);

– місцевий.

Дифузний (загальний) ціаноз (cyanosis diffusa) може спостерігатися при таких станах:

– порушення газообміну в легенях при хронічних захворюваннях органів дихання (бронхіоліт, тяжка пневмонія, емфізема легенів, пневмосклероз, набряк легенів, стеноз легеневої артерії, ателектаз легені, напад бронхіальної астми, тромбоемболія легеневої артерії і її гілок, сторонні тіла і пухлини в бронхіальному дереві);(кол.мал.І.2).

– отруєння гемолітичними отрутами (бертолетовою сіллю, нітробензолом) з утворенням метгемоглобіну;

– змішання крові при уроджених вадах серця (незарощення міжшлуночкової та міжпередсердної перетинки).

Периферичний ціаноз, акроціаноз (acrocyanosis) спостерігається при венозному застої і накопиченні відновленого гемоглобіну в крові хворих на серцеву недостатність.(кол.мал.І.4,6)

Місцевий ціаноз (cyanosis localis) спостерігається при стисненні судин або парезі судинних нервів у хворих на тромбофлебіт.( кол.мал ІІ,5)

Жовтяниця або іктеричність (cutis icterica, s. icterus) шкірних покривів і слизових оболонок обумовлена підвищенням вмісту білірубіна в крові (білірубінемія). Від ступеня білірубінемії залежить забарвлення шкіри (від світло-лимонного до оливково-зеленого, шафранового, чорнувато-жовтого відтінків). Жовтяниця шкіри краще виявляється при денному світлі.

Початкова і незначна жовтяниця слизових оболонок і склер називається субіктеричностю (subicterus), спостерігаються у хворих на серцеву недостатність, внаслідок стиснення жовчних протоків при застійній печінці, а також при вираженій кахексії, хронічному алкоголізмі.

Розрізняють фізіологічну, хибну і патологічну жовтяниці (кол.мал.ІІ,6,7)

Фізіологічна жовтяниця спостерігається у немовлят в перші 5-7 днів (фізіологічна жовтяниця немовлят), обумовлена гемолізом надлишкової кількості еритроцитів в результаті перебудови та адаптації організму до зовнішнього дихання.

Хибна жовтяниця, ксантоз (xanthosis) обумовлена вживанням великої кількості моркви і апельсинів (харчова жовтяниця) та після прийому акрихіну і пікринової кислоти (лікарська жовтяниця). Харчова і лікарська жовтяниці починаються зі шкіри долонь і підошов і не поширюються на слизові і склери.

Патологічні види жовтяниць відносяться до істинних жовтяниць і відрізняються характером, локалізацією і послідовністю їхньої появи.

Патологічні види жовтяниць в залежності від причин виникнення умовно поділяються на такі види:

– гемолітична або надпечінкова (icterus colore citricoluteo s. icterus suprahepatica)– світло-лимонний відтінкок шкіри, обумовлена підвищеним гемолізом еритроцитів (накопичення в крові непрямого білірубіну); спостерігається при малярії, В₁₂-дефіцитній анемії, сепсисі, отруєнні гемолітичними отрутами;

– паренхіматозна або печінкова (icterus colore rubiginoso s. icterus hepatica) – шафраново-жовтий відтінок шкіри, часто супроводжується сверблячкою; обумовлена пошкодженням гепатоцитів і порушенням їхньої функції (перетворення непрямого білірубіна в прямій); спостерігається при вірусному і бактеріальному гепатиті, отруєннях гепатотоксичними отрутами;

– механічна або підпечінкова (icterus colore luteoviridi s. icterus infrahepatica) – шкіра жовтого відтінку, пізніше внаслідок окислення білірубіну, вона набуває зеленого, згодом темно-оливкового, наприкінці червонувато-жовтого відтінку, як правило, супроводжується шкірною сверблячкою; обумовлена порушенням відтоку жовчі в результаті стиснення жовчовивідних шляхів (накопичення в крові прямого і непрямого білірубіну); спостерігається при захворюваннях жовчовивідних шляхів (калькулезний холецистит, жовчокам’яна хвороба), пухлинах голівки підшлункової залози, рубцевих змінах в ділянці фатерова сосочка дванадцятипалої кишки.

Патологічні жовтяниці з'являються передусім на слизовій оболонці твердого піднебення в місці переходу його в м’яке, склерах, слизових губ, потім жовтіють шкірні покриви, і нарешті, шкіра долонь і підошов. Зникає жовтяниця у зворотній послідовності.

Бронзовий колір являє собою інтенсивне забарвлення шкіри в темно-бурий колір. Розрізняють фізіологічне і патологічне (загальне і місцеве) бронзове забарвлення шкіри

Фізіологічне бронзове забарвлення носить минущий характер, спостерігається при засмазі (геліоксантоз – gelioxanthosis) і вагітності (у вигляді окремих плям блідо-бурого відтінку).

Патологічне бронзове забарвлення спостерігається у хворих на бронзову хворобу (Аддісонова хвороба), гемохроматоз – «бронзовий діабет». При Аддісоновій хворобі бронзове забарвлення обумовлене ураженням наднирників і розвитком хронічної надниркової недостатності в результаті перенесеного туберкульозу, лептоменінгіту та інших нейроінфекцій. Характерна послідовність забарвлення шкірних покривів: спочатку відкриті ділянки шкіри (обличчя, шия, кисті рук – “симптом коміра” і “симптом рукавичок”), потім місця підвищеного тертя, тиску (пахові западини, соски, поперек, внутрішні поверхні стегон, статеві органи, промежина), а потім інші шкірні покриви, за винятком долонь, підошов і склер. Сіро-бура пігментація у вигляді плям спостерігається на слизовій оболонці порожнини рота. При бронзовому діабеті бронзове забарвлення шкіри, обумовлене відкладенням гемосидеріну сполучається з розвитком цирозу печінки і підшлункової залози.

Крім перерахованих захворювань, бронзове забарвлення може спостерігатися при туберкульозі, сифілісі, хронічній малярії, педикулезі, на місцях розчухів, після укусів бліх, вошей, а також у випадку застосування кварцу. Темно-буре забарвлення шкіри із землистим відтінком зустрічається при цирозі печінки, кахексії. Темно-сірий колір відкритих ділянок тіла та слизових оболонок з’являється у людей, які тривалий час працювали зі сполуками срібла.

До місцевої пігментації (бурого кольору) відносяться: ластовиння (ephelide) – червоно-буруваті дрібні плями на шкірі обличчя, рук, іноді інших частин тіла; родимки або родимі плями (naevi pigmentosi, haemangioma) – плями темно-бурого кольору з синюшним відтінком, котрі являють вроджену аномалію; хлоазми (chloasma) – великі бурі плями у вагітних і осіб із порушеннями гепатобіліарної системи.

Аспідний колір – темно-сірий або димчасто-сірий колір шкіра набуває при тривалому прийомі препаратів срібла (аргіроз) або препаратів миш'яку, у хворих на хронічну малярію (меланоз) (кол.мал. ІІ, 8)

Депігментація (depigmentatio) зустрічається у вигляді вітіліго (vitiligo) – симетричні великі білі плями на шкірі обличчя, кінцівок, тулуба, розвиваються внаслідок розладів функції ендокринних залоз (щитовидної, наднирникових); лейкодерми (leukoderma) – дрібні білі плями після фурункулів, висипань при сифілісі; альбінізму (albinismus) – повна відсутність пігменту в шкірі і її придатках (кол.мал.ІІ, 3,9)

Шкірні елементи

При інфекційних захворюваннях, алергійних станах, патології внутрішніх органів на шкірі можуть з'являтися специфічні шкірні елементи: розеоли, еритема, кропивниця, пітниця, герпес, крововиливи, телеангіоектазії, виразки, рубці, пролежні, розширення підшкірних вен.

Розеоли (roseolae) – блідо-рожеві великі цятки діаметром 2-3 мм (розміром зі шпилькову голівку, з конопельне зерно або чечевичку), що злегка піднімаються над шкірою і зникають при натисненні; звичайно обумовлені місцевим запаленням і розширенням дрібних судин, спостерігаються:

– при черевному тифі (одиничні на блідій шкірі з'являються на 7-10 добу на бічній поверхні живота і нижній частині грудної клітки) (кол.мал ІІ,12);

– при висипному тифі (дрібні, у великій кількості на гіперемірованій шкірі тулуба і кінцівок, з'являються на 4-5 добу);

– при сифілісі (велика кількість висипань, навіть на шкірі долонь і підошов, що відрізняються блідістю, в сполученні з іншими шкірними елементами – пухирцями, папулами; характерна ознака другого періоду захворювання);

Еритема (erythema)– різко обмежена велика пляма червоного кольору, що піднімається над рівнем шкіри, обумовлена розширенням судин і їхнім повнокрів'ям при алергійному або інфекційному впливі на судини, бешиховому запаленні (ерітема швидко росте і має чіткі межі, краї піднімаються), після споживання певних харчових продуктів (яйця, суниця), а також після прийому деяких ліків (хінін, йод, бром) та ультрафіолетового опромінення. У хворих на системний червоний вовчак відзначається еритема шкіри обличчя у вигляді метелика. Розрізняють особливі форми еритеми, зокрема вузлувата, кільцева, ексудативна поліморфна.

Вузлувата еритема (erythema nodosum) характеризується наявністю червоно-багряних, блискучих вузлів розміром від 1 до 3 см, котрі піднімаються над рівнем шкіри, щільні та болісні при пальпації, розташовані симетрично на передніх поверхнях гомілок, іноді передпліччях, стегнах і сідницях. Вузлувата еритема є своєрідною токсико-алергічною реакцією при гострих хронічних інфекціях, ревматизмі, медикаментозній алергії до йоду, брому.

Кільцева еритема (erythema annulare) у вигляді блідо-рожевих замкнутих кіл діаметром 0,5-5 см, розташованих симетрично на грудях, животі, спині, шиї, рідше на зовнішніх поверхнях кінцівок і на обличчі; свідчить про активну фазу ревматизму.

Ексудативна поліморфна еритема (erythema exudativum polyforme) – висипка різної форми і розміру у вигляді плям та вузликів на долонях, згинальних поверхнях передпліч, статевих органах, слизовій оболонці рота; виникає внаслідок алергічної реакції при різних захворюваннях.

Кропив’янка або уртикарна висипка(urticaria) – чітко обмежені блідо-рожеві з перламутровим відтінком, дуже сверблячі пухирі (подібно опіку кропиви), котрі піднімаються над рівнем шкіри; обумовлені дією гістаміна, брадикініна, серотоніна при алергічних реакціях, гельмінтозах, захворюваннях печінки, цукровому діабеті.

Пітниця (milliaria crystallina) – дрібні матово-білісуваті пухирці з макове зерно, що нагадують краплі роси; обумовлена затримкою секрету потових залоз і утворенням дрібних кіст (частіше спостерігається на шкірі живота).

Пухирці (vesiculae) – напівокруглі прозорі підвищення на поверхні шкіри діаметром 0,5-1 мм (зі шпилькову голівку) з прозорим або кров’янистим вмістом, розташовуються частіше по ходу нервових волокон трійчастого нерва (на губах – висипка губна, herpes labiallis; крилах носа – висипка носова, herpes nasalis; крилах носа – висипка носова, сегментарно по ходу міжреберних нервів – оперізуючий лишай, herpes zoster), існують недовго, коли тріскаються, то на їх місці утворюються струпики, котрі потім відпадають; виникають внаслідок вірусного ураження нервової системи при пневмонії, грипі, малярії, паратифах, церебральному менінгіті.

Крововиливи або геморагічна пурпура, геморагії, ексхімоз(ecchymosis) можуть спостерігатися у вигляді петехій, синців ( кол.мал.ІІ,13,15).

Петехії (petechiae) – дуже дрібні крововиливи у вигляді червоних крапок (кол.мал ІІ, 13).

Синці (hemophorma) – червоні плями різного розміру, форми, локалізації, що зберігаються при натисканні і змінюють забарвлення в процесі еволюції від червоно-фіолетового до жовто-зеленого і бліднуватого кольору.

Основні причини крововиливів:

– механічне ушкодження судин шкіри (травми, забиті місця, укуси);

– захворювання крові (гемофілія, хвороба Верльгофа, гострі лейкози, В-12 дефицитна анемія, капіляротоксикоз, коагулопатії);

– захворювання печінки (цироз, ехінококоз);

– гіпо- і авітаміноз (вітамінів С і К);

– інфекційні захворювання, що супроводжуються капіляротоксикозом (висипний тиф, ботулізм, інфекційний ендокардит, менінгіт, токсичні і алергічні ураження дрібних судин – васкуліти).

Телеангіоектазії(teleangioectasia, від грец. telos – край або tele – далеко, angio – судина, ektasis – розширення) або “судинні зірочки” (astra vascularia incute) – являють собою темно-червоні плями діаметром 2-10 мм на шкіри та слизовій оболонці, зникають при натисканні, обумовлені розширенням дрібних судин під впливом надлишкової кількості естрогенів внаслідок ураження паренхіми печінки (цироз) (кол.мал. ІІ, 14),

Виразка (ulcus) – дефект шкіри або слизової оболонки і підлягаючих тканин з порушеним або значним уповільненим загоєнням.

В залежності від причин і механізмів виникнення розрізняють такі групи виразок:

– обумовлені впливом екзогенних факторів (механічних, хімічних, променевих) – гангренозні, варикозні, хімічні, променеві виразки; частіше зустрічаються в практиці травматолога і хірурга;

– обумовлені тривалим прийомом стероїдних гормонів – стероїдні виразки (ulcus steroideum);

– обумовлені порушенням трофіки тканин – трофічні виразки (ulcus trophicum), внаслідок порушення кровообігу (варикозне розширення вен нижніхї кінцівок, тромбофлебіт) (кол.мал.ІІ.17);

– обумовлені інфекційними процесами при розпаді шкірних гум (сифіліс), туберкульозних змінах в лімфатичних вузлах (казеозний розпад).

Пролежень (decubitus) – некроз м'яких тканин (спочатку почервоніння шкіри, згодом утворення глибокої виразки), що виникає внаслідок порушення кровообігу і трофіки шкіри при тривалому механічному стисненні тканин; спостерігається у тяжкохворих, які тривалий час перебували в ліжку. (кол.мал. ІІ, 18). Гангрена шкіри пальців стопи, як результат глибоких уражень артеріол та порушення трофіки, розвивається при облітерируючому атеросклерозі та ендартериїті нижніх кінцівок, цукровому діабеті. Гангрена нігтьових фаланг пальців кистей спостерігається у хворих на склеродермію.

Шкірні рубці(cicatrix) – щільні утворення, що складаються з сполучної тканини, багату на колагенові волокна, які виникли в результаті репаративної регенерації при запальному процесі, що свідчать про перенесені травми, опіки, операції, інфекції (віспа, туберкульоз, сифіліс).

Характер шкірного рубця залежить від причин і чинників, що спричинили його появу:

– посттравматичні (травми, поранення, опіки) – неправильної форми, частіше у вигляді щільного розростання сполучної тканини (келоїдні рубці – cicatrix celoidea) (кол.мал. ІІ, 21);

– післяопераційні – прямі зі слідами швів з боків ( кол.мал. ІІ,20);

– посля висипів – круглі, дрібні, розсіяні по шкірі, частіше на обличчі, що надає йому рябого, подзьобаного вигляду;

– після туберкульозу – неправильної форми, спаяні зі шкірою (частіше в ділянці шиї);

– після сифілісу (мозаїчні рубці – cicatrix mosaica) – не пігментовані плями або зірчасті втягнення, спаяні з підлягаючою тканиною, виникають на місці бугрикових сифілідів;

– після карбункулів рубці мають вигляд хрестоподібних шрамів;

– після вагітності, смуги вагітності (striae gravitarum) – білісуваті смуги на бічній поверхні живота, обумовлені перерозтяганням шкіри;

– при хворобі Іценка-Кушінга – рожеві смуги на шкірі живота, стегон, плечей, обумовлені просвічуванням судин через тонку шкіру внаслідок дистрофії.( кол.мал. ІІ, 19),

Десквамація (desqvamatio) – лущення шкіри, відділення з поверхні шкіри рожевих лусок епідермісу ( кол.мал. ІІ, 23).

Екскоріація (excoriatio, від лат. excoriо – здирати шкіру, садна, подряпини) – розчухи у вигляді лінійних поверхневих порушень цілісності шкіри або слизових оболонок ( кол.мал. ІІ., 24),

Розчухи є зовнішніми ознаками сверблячки і можуть виникати внаслідок:

– ураження шкіри (паразитарні захворювання, екзема, кропив’янка, дерматити, червоний плоский лишай);

– ураження внутрішніх органів (цукровий діабет, захворювання печінки і крові, рак легені);

– місцевих алергійних реакцій (локальна сверблячка).

Вузол (nodus) – первинний морфологічний елемент шкірної висипки, що представляє собою інфільтрат, який розвивається в глибоких шарах дерми і підшкірної клітковини.

Вузлики ревматоідні (nodulis reumatici) – щільні утворення розміром від рисового зерна до волоського горіха; виникають при ревматоїдному процесі в підшкірній клітковині, частіше на кінцівках розгинаючих поверхонь ліктьових і колінних суглобів та на потилиці. Колір шкіри над вузликами незмінений або має червоний відтінок (кол.мал. ІІ, 25),

Подагричні вузлики (tophi urici) – підшкірні вузли з білуватою точкою в центрі, розміром з горошину, мають тверду консистенцію.

Ліведо (livedo – синці) – патологічний стан шкіри синювато-фіолетового або синюшного забарвлення за рахунок сітчастого або деревоподібного малюнка судин, які просвічуються через шкіру, при пасивній гіперемії. Розрізняють такі стадії livedo: «мармурова шкіра» (cutis marmoria) (кол.мал.ІІ,16), сітчасте livedo (livedo reticularis), «деревоподібне livedo» (livedo racemosa). Найчастішою причиною livedo є колагенози (системний червоний вовчак, вузликовий періартеріїт, склеродермія, дерматоміозит) і інфекційний захворювання (туберкульоз, малярія, дизентерія).

Явища livedo можливі при тривалому впливі місцевого тепла або холоду. У жінок іноді спостерігається літня форма livedo на нижніх кінцівках (livedo reticularis aestivatis).

Розширення підшкірних вен на передній черевній стінці утворяє своєрідний малюнок, що одержав назву «голова медузи» (caput Medusa); обумовлене утворенням кава-кавальних анастамозів при підвищенні тиску і застійних явищ у ворітній вені (vena portae) при закупорці її тромбом або стисненняс ззовні; спостерігається у хворих на портальний цироз печінки, серцеву недостатність (застій крові у великому колі кровообігу).