Тургор і еластичність шкіри

Тургор(turgor) – ступінь напруження тканин, обумовлена станом іннервації, кровопостачання і обміну речовин. Еластичність – гнучкість шкіри.

В нормі – шкіра еластична, тургор збережений, тобто шкірна складка пружна, щільна, швидко розправляється

Методи визначення тургору і еластичності:

– візуальний: візуально оцінюється заокругленість контурів і округлі форми тіла, особливо рис обличчя;

– пальпаторний: двома пальцями збирають шкіру в складку, звичайно на тильній поверхні кисті руки або передпліччя, трохи піднімають та відпускають.

В нормі шкірна складка пружна, щільна, швидко розправляється – шкіра еластична зі збереженим тургором, при зниженні еластичності шкірна складка розправляється в’яло і повільно.

Тургор шкіри залежить від стану келоїдів і кровонаповнення шкіри, нервової і ендокринної систем, а також від розвитку підшкірно-жирової клітковини. З віком еластичність шкіри і її тургор знижуються. Діагностичне значення має зниження тургору у випадках:

– онкопатології (ракова кахексія або виснаження);

– стенозу воротаря або стравоходу;

– тяжких гастроентерітів;

– ендокринних захворюваннях (Базедова, Аддісонова, Сіммодса хвороби);

– інфекційних захворюваннях зі зневоднюванням (холера, дизентерія);

– зниженого харчування;

– особливо різко знижена пружність шкіри при хворобі Елерса-Данлоса, що характеризується гіпереластичністю шкіри (кол.мал.ІІ, 27).

Найлегше визначається тургор візуально на шкірі обличчя: в нормі – “гармонійне обличчя” із заокругленими рисами; при зниженні тургору – “обличчя з загостреними рисами і зморшкуватою шкірою”, змарніле, бліде, з вираженими складками і запалими очима.

Вологість шкіри

В нормі шкіра має визначений ступінь вологості, обумовлений виділенням дрібних крапельок поту, секрету сальних і потових залоз.

Підвищена вологість (пітливість) або сухість свідчить про порушення терморегуляції і секреції потових залоз, в результаті порушень іннервації або інтоксикації.

Зниження вологості шкіри (гіпогідроз). Значний гіпогідроз спричиняє сухість шкірних покривів, ксеродерма (xeroderma) може бути ятрогеною (зв'язана з прийомом атропіну, еуфіліну) або патологічною, виникає внаслідок:

– зневоднювання організму в результаті невпинної діареї (стеноз воротаря, токсикоз вагітних, холера, дизентерія); поліурії (цукровий діабет, нейроциркуляторна дистонія);

– посилення розпаду тканин, що призводить до розвитку кахексії (злоякісні новоутворення, тяжкі інфекції).

– зниження функції щитовидної залози (гіпотиреоз, мікседема).

До різновиду сухості шкіри відноситься іхтіоз уродженого походження (ichthyosis) – лущення шкіри, на зразок риб’ячої луски (кол.мал. ІІ,26)

Підвищена вологість, гіпергідроз (hyperhydrosis) можебути фізіологічною (висока температура навколишнього середовища, робота в гарячих цехах, посилена м'язова робота, прийом гарячих напоїв, хвилювання, страх) і патологічною (перитоніт, інфаркт міокарда, шок, колапс, непритомность, ниркова і печінкова кольки, асфіксія, агонія).

В патологічних умовах гіпергідроз може бути обумовлений:

– рефлекторною реакцією нервової системи на біль («холодний піт» при перитоніті, інфаркті міокарда, нирковій і печінковій кольках), різке зниження артеріального тиску (шок, колапс, непритомність, асфіксія, агонія);

– токсичним впливом на центральну нервову систему, що супроводжується значним підвищенням температури тіла («гарячий піт» при туберкульозі, сепсисі, генералізованій гнійно-септичній патології, пневмонії, малярії, зворотному тифі, ексудативному плевриті, ревматоїдному артриті, бруцельозі, грипі, правці);

– порушенням обмінних процесів (тиреотоксикоз, гіпоглікемічні стани, гіперінсулінізм, феохромоцитома);

– захворюваннями крові (лімфогранулематоз, лейкози).

В останніх трьох випадках гіпергідроз є захисно-компенсаторною реакцією, що захищає організм від перегріву.

Локальна пітливість (hidrohydrosis locate), а саме долоней, пахвових западин і підошов є частим симптомом неврозів, істерії, вегетосудинної дистонії.

Деривати шкіри

Ніготь (unguis) – придаток шкіри пальців рук і ніг у вигляді щільної рогової пластинки, що покриває тильну поверхню дистальної фаланги. Здоровий ніготь – гладенький, помірно опуклий, блідо-рожевого кольору з матовою поверхнею.

В клінічній практиці мають діагностичне значення такі зміни нігтів (оніхії – onychia):

– нігті у вигляді “годинникових скелець” (нігті Гіппократа, unguis Hypporatica) – у вигляді опуклих твердих пластинок; що характерно для хронічних нагноювальних захворювань легенів (абсцес, бронхоектази), уроджених вад серця, інфекційного ендокардиту, міліарного туберкульозу, цирозу печінки, рака легені, тиреотоксикозу (кол.мал. ІІ, 28);;

– оніхія діабетична (onyghia diabetica) характеризується крововиливами під нігтьові пластинки і гіперпігментацією шкіри, що обумовлені розвитком мікроангіопатії;

– оніхія дистрофічна (onychia dysthrophica) обумовлена порушенням трофіки нігтів і проявляється змінами форми, структури, міцності, кольору нігтів (ложкоподібні, блюдцеподібні, увігнуті, пласкі); спостерігається при атеросклерозі, хронічному алкоголізмі, ендокринних захворюваннях);

– гіпертрофічні нігті (scleronychia) характеризуються гіпертрофією нігтьової пластинки з її стовщенням, ущільненням, та зміною кольору; спостерігаються при акромегалії;

– пазуроподібні нігті (оніхогрифоз onychogriphosis, або оніхогрипоз, від грец. onyhos – ніготь, grypos – заокруглений, кривий як гачок, подобнo пазуру хижого птаха грифона – містичного птаха з тілом лева і головою орла) характеризуються збільшенням, стовщенням і загинанням нігтів у вигляді гачка або пазурів хижого птаха;

– ложкоподібні нігті (coilonychia) – дисторофія нігтів у вигляді порушення росту і формування ввігнутої пластинки (можна налити декілька крапель води) спостерігається при залізодефіцитній анемії; у дітей молодшого віку койлоніхії є варіантом норми (кол.мал. ІІ,29);

– двоколірні нігті (синдром Террі) – рожевий колір дистальних частин нігтів, є проявом телеангіоектазій; спостерігається у тяжкохворих на цироз печінки, серцеву недостатність, цукровий діабет, а також у літніх людей;

– інфаркт подушечок пальців (“щурячі укуси”) – присутність яскраво-червоних, темних, утиснених, лускатих ділянок шкіри (інфаркт на різних стадіях); характерний для системної склеродермії.

Крім того, про дистрофічні та ендокринні зміни в організмі можуть свідчити випадіння (оніхоптоз – onychoptosis) і підвищена ламкість нігтів (оніхорексіс – onychorrhaxis), розшарування нігтів (оніхошізіс – onychoshisis).

Волосся (cappilli), як і нігті, відносяться до дериватів шкіри.

Діагностичне значення мають такі зміни з боку волосся:

1) невідповідність оволосіння статі і віку (гіпертріхоз), вказує на ендокринну патологію, в першу чергу статевих залоз(кол.мал. ІІ.32,33);

– відсутність вторинних статевих ознак (гіпогонадизм, евнохоїдизм);

– поява у чоловіків жіночих вторинних статевих ознак (фемінізм – feminismus, гінекомастія – gynaecomastia);

– поява у жінок чоловічих вторинних статевих ознак (вірілізм – virilism, маскулінізація – masculinisatio);

2) випадіння волосся і їхня ламкість спостерігається при тяжких інфекційних захворюваннях (черевний тиф), гіпотиреозі;

3) випадіння зовнішні країв брів характерно для мікседеми;

4) облисіння – (alopecia) (кол.мал.ІІ. 30):

– раннє облисіння є наслідком променевого опромінення;

– гніздове (обмежене) облисіння при уродженому гіпотиреозі (кол.мал.ІІ,31);

– повне облисіння при сифілісі.

Набряки

Набряки (oedema, від лат. oidema – пухлина) – надлишкове накопичення рідини в тканинах організму.

Набряки можуть виникати внаслідок:

1) підвищення проникності судинної стінки (алергійні, запальні, токсичні);

2) підвищення внутрішньосудинного тиску в результаті застою і затримки рідини в організмі (застійні, лімфатичні, ниркові);

3) зниження онкотичного тиску (кахектичні, ниркові);

4) сполучення трьох перерахованих вище причин (травматичні, кахектичні);

5) гіпотиреозу (мікседематозні).

В залежності від етіології розрізняють такі види набряків:

– застійні (oedema congestivum) – набряки, обумовлені застоєм венозної крові і лімфи; спостерігаються при серцевій недостатності, стисненні кровоносних і лімфатичних судин пухлиною, збільшеними лімфатичними вузлами, рубцями, тромбами (кол.мал ІІІ, 1,6);

– запальні – набряки, обумовлені підвищеною проникністю судин під впливом медіаторів запалення; спостерігаються при ревматизмі, ревматоїдному артриті, бешиховому запаленні, абсцесах тощо (кол.мал. ІІІ,5);

– ниркові (oedema renalis) – набряки, обумовлені зниженням онкотичного тиску внаслідок протеїнурії і надлишкової затримки води в організмі; спостерігаються при захворюваннях нирок (гострий нефрит, гломерулонефрит) (кол.мал. ІІІ,2);

– кахектичні, білкові (oedema cachecticum) – набряки, обумовлені зниженням онкотичного тиску, порушенням проникності судинної стінки; спостерігаються у вкрай виснажених онкологічних хворих;

– ангіоневротичні (oedema angioneuroticum), набряк Квінке – набряки, обумовлені алергійними реакціями; місцевий прояв алергійних набряків може спостерігатися при укусах комах (кол.мал. ІІІ.3-4);

– токсичні (oedema toxicum) – набряки, обумовлені впливом на організм токсичних речовин, що підвищують проникність судинної стінки; спостерігаються при отруєннях;

– травматичні (oedema thraumaticum) – набряки, обумовлені застоєм крові і лімфи, підвищенням проникності судин і порушенням обміну речовин в місцях механічного ушкодження тканини;

– гіпотиреоїдні (oedema hypothreoidum) – набряки, обумовлені надлишковим накопиченням муциноподібних речовин в підшкірно-жировій клітковині при гіпофункції щитовидної залози;

– онкотичні (oedema oncoticum) – набряки, обумовлені зниженням онкотичного тиску крові при гіпопротеїнемії;

– бульозні (oedema bullosum) – набряки, обумовлені накопиченням рідини під епідермісом з утворенням міхурів; спостерігаються при опіках, відмороженнях, бульозному бешиховому запаленні.

Приведена класифікація набряків має умовний характер, тому що заснована на виділенні провідного патогенетичного механізму розвитку набряків. В дійсності ж, в походженні кожного з набряків беруть участь всі патогенетичні фактори, тільки їх прояви різного ступеня і сполучення.

Згідно наявності переважного патогенетичному фактору виділяють загальні і місцеві набряки. До загальних набряків, що поширюються на значну частину шкіри і підшкірну клітковину, відносять серцеві, ниркові, кахектичні, токсичні, гіпотиреоїдні набряки, до місцевих – застійні (тромбофлебіт), запальні (бешихове запалення), ангіоневротичні (набряк Квінке), алергійні (укуси комах), травматичні.

Загальний набряк, що поширюється на всю шкіру і підшкірну клітковину, зветься анасарка (anasarca, від грец. sarkos – м'ясо, hydros ana sark – набряк м'яса). Накопичення рідини у великих серозних порожнинах організму називається водянкою (hydros), причому накопичення рідини (ексудату або транссудату) в окремих порожнинах має особливі терміни: накопичення рідини в черевній порожнині – асцит (ascitis) (кол.мал. ІІІ,7), плевральної порожнини – гідроторакс (hydrothorax), навколосерцевої сумки – гідроперикард (hydropericardium).

Початкові набряки, які характеризуються блідністю і зниженням еластичності шкіри, називаються пастозністю (pastosus, від лат. pasta – тісто, тістоподібний, одутлий). Слизовий набряк шкіри і тканини називається мікседемою (myxoedema, від грец. myxa – слиз, oedema – набряк).

Методи діагностики набряків:

(мал. 24).

– зважуванням. Контрольні зважування в динаміці дозволяють виявити наявність прихованих набряків, що не мають на ранніх стадіях зовнішніх ознак прояву, але супроводжуються збільшенням маси тіла.

Диференційно-діагностичні ознаки набряків:

– загальні набряки – розповсюджені і симетричні, місцеві – локальні і асиметричні;

– запальні набряки – локальні, супроводжуються ознаками запалення (гіперемією, гіпертермією, болем);

– алергійні набряки швидко розвиваються і також швидко зникають, супроводжуються шкірною сверблячкою;

– серцеві (застійні) набряки – висхідні, рухливі (в залежності від положення тіла змінюють локалізацію), часто з ціанотично-мармуровим відтінком, при тривалому існуванні супроводжуються дистрофічними змінами шкіри, виникають після тривалих навантажень (в другій половині дня), зменшуються після відпочинку і прийому сечогінних препаратів;

– ниркові набряки – низхідні, нерухомі, бліді, холодні, частіше виникають ранком на обличчі;

– мікседема або набряк слизової оболонки – холодний на дотик, при пальпації не залишає ямок;

– підшкірна емфізема, на відміну від набряків, при пальпації супроводжується характерним «хрускотом» під шкірою на зразок хрускоту снігу;

– ожиріння, на відміну від набряку, при пальпації на залишає ямок.