ПРАВО: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СУТЬ

Право — це система загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлюю-ться та охороняються державою, виражають загаль­ні й індивідуальні інтереси населення країни і виступають держав­ним регулятором суспільних відносин.

Це визначення відображає такі найважливіші ознаки права:

• право має загальнообов'язковий характер, тобто його вимо­ги поширюються на все населення країни і підлягають неухиль­ному виконанню, незалежно від бажання відповідних суб'єктів;

• право нерозривно пов'язане з державою, яка може надавати конкретним при-писам загальнообов'язковості шляхом формулю­вання (встановлення) нових, раніше невідомих правил поведінки або підкріплювати своїм авторитетом правила поведінки, які вже діють у суспільстві (санкціонування), наприклад, у вигляді зви­чаїв, моральних настанов тощо;

• виконання вимог правових приписів за потреби забезпе­чується застосуванням державними органами відповідних санк­цій до суб'єктів, які їх порушують:

Сутність права полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відно­син і виступає критерієм визначення правомірності або неправомірності поведінки людей та їх об'єднань.

Слід зазначити, що підходи права до врегулювання конкрет­них суспільних відносин ґрунтуються на досягненнях розвитку цивілізації. Це виявляється, наприклад, у тому, що в різні часи одні й ті самі явища оцінювалися правом по-різному. Так, у нашій країні ще зовсім недавно приватна підприємницька діяльність розглядалася як правопорушення, що тягло відповідні санкції аж до позбавлення волі, сьогодні право на підприємницьку діяль­ність гарантується Конституцією України.

Зміст права складають усі нормативні приписи про можливу й обов'язкову поведінку суб'єктів, а також нормативні приписи про способи виконання та юридичні наслідки несумлінного виконання або невиконання вста­новленої можливої чи необхідної поведінки суб'єктів.

Таким чином, зміст права становлять ті правила поведінки, які закріплюються в його нормах. При цьому розрізняють два його аспекти:

1) матеріальний аспект змісту права. Під ним розуміють його приписи щодо змісту конкретних прав та обов'язків тих або ін­ших суб'єктів;

2) функціональний аспект змісту права. Утворюють його при­писи щодо процеду-ри здійснення прав і обов'язків суб'єктів та правових наслідків їх невиконання.

В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне і юридичне (волевиявлення держави) явища (схе­ма 1.5).

Право як загальносоціальне явище — це певні можливості (свободи) учасників суспільного життя, які залежать від рівня розвитку суспільства і мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів.

Право як юридичне явище — це складна система загально­обов'язкових принципів, прав і норм поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю панівної частини соціальне неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулюван­ня суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечуються державою.

Функції права — це основні напрями впливу на державні органи, особу і суспільні відносини.

Функції права класифікують за завданнями права і за сферою регулювання суспільних відносин. Таким чином, функції права можна поділити на загальносоціальні та суспільноюридичні (схе­ма 1.6).

Загальносоціальні — характеризують соціальний вплив пра­ва на суспільне життя: політику, економіку, культуру тощо, ви­ключаючи застосування спеціальних юридичних засобів. Серед загальносоціальних функцій доцільно виділити такі: гуманіс­тичну, організаційно-управлінську, інформаційно-орієнтаційну, пізнавальну, ідеологічно-виховну.

Суспільноюридичні — розкривають суть та зміст юридично­го призначення права, його специфічну регулятивну природу. До суспільноюридичних функцій права належать регулятивна та за­хисна. Так, регулятивна функція — напрям впливу права з ме­тою врегулювання суспільних відносин, забезпечення механізму їх функціонування шляхом закріплення правового статусу особи, встановлення прав, свобод та обов'язків громадян у нормативно-правових актах. А захисна — напрям правового впливу, який реалізується передусім компетентними державними органами шляхом прийняття державно-владних рішень, спрямованих на охорону позитивних (політичних, економічних, національних, колективних та індивідуальних) суспільних відносин, забезпе­чення їх недоторканності з боку правопорушників.

Як регулятивна, так і захисна функції права мають реалізо­вувати основні соціальні призначення права — впорядкування суспільних відносин, забезпечення стабільності і правопорядку в державі та суспільстві.