Міжнародний договір купівлі-продажу: поняття, особливості та правове регулювання МДКП

Правовою основою зовнішньоекономічних операцій виступають різного роду міжнародні договори, угоди, конвенції.

Міжнародний договір купівлі-продажу –це документ, який оформлює правові аспекти зовнішньоторгової угоди купівлі-продажу. Він відбиває обов’язки продавця й покупця з поставки товару і розрахунків за нього, а також транспортні, страхові та інші послуги.

Особливості МДКП:

· закріплює правові аспекти комерційної угоди;

· стосується лише експортних або імпортних операцій і не торкається форм зустрічної торгівлі;

· регулюється національними та наднаціональними нормами права (міжнародними), а також торговими звичаями різних країн.

Національні норми права: Цивільний кодекс, Господарський кодекс України, законодавчі та інші нормативні документи.

Наднаціональні (міжнародні) норми права:

1. Обов’язкові: Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, міжнародні чекові та вексельні Женевські конвенції, міжурядові угоди з торгівлі та платежів.

2. Рекомендаційні: Інкотермс.

Віденська конвенція про МДКП товарів –це міжнародна економічна угода, що забезпечує широку уніфікацію національних законодавств, які застосовують її до договору купівлі-продажу, коли комерційні підприємства сторін договору знаходяться в різних країнах. 11 квітня 1980 р. у Відні було підписано договір «Конвенція Організації Об'єднаних Націй про контракти на міжнародний продаж товарів». Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р. Україна ратифікувала її 1 лютого 1991 р. Ця Конвенція стала одним з найважливіших комплексів міжнародних норм у галузі приватного права.

У Конвенції містяться уніфіковані правила, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів, що стосуються більшості країн з різними економічними і правовими системами і спрямовані на усунення правових бар’єрів у міжнародній торгівлі.

Конвенція має нормативний характер, однак сторони можуть у договорі відступити від будь-якого її положення чи змінити дію.

Конвенція носить диспозитивний характерстосовно положень зовнішньоекономічного договору (контракту): більшість її положень діє, якщо сторони не домовилися про інше. Однак спеціального посилання на Конвенцію в тексті договору не потрібно − вона діє автоматично як частина національного законодавства країн, що її підписали.

Віденська Конвенція про МДКП обумовлює, що норми Конвенції не застосовуються до продажу:

· товарів, що купуються для особистого, сімейного чи домашнього використання, окрім випадків, коли продавець у будь-який час до або в момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари придбають для такого використання;

· з аукціону;

· у порядку виконавчого провадження або іншим способом в силу закону;

· фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;

· судів водного й повітряного транспорту, а також судів на повітряній подушці;

· електроенергії.

Виключається застосування Конвенції до договорів підряду і договорів на надання послуг. Конвенція не регулює такі питання:

а) дійсність договору;

б) перехід права власності на товар;

в) відповідальність продавця за заподіяні товаром ушкодження здоров'я або смерть будь-якої особи.

ОсобливостіВіденської конвенції конвенція про МДКП:

Ø містить уніфіковані правила укладання і виконання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів;

Ø допомагає прискорити, полегшити й здешевити ведення переговорів, тому що відпадає необхідність у вивченні законодавства країни контрагента;

Ø створює передумови для однозначного трактування прав і обов’язків сторін;

Ø сприяє ліквідації нерівноправних дискримінаційних відносин у міжнародній торгівлі;

Ø визначає зобов’язання продавця і покупця за договором;

Ø регулює відносини між контрагентами щодо об’єктів договору при виникненні спорів між сторонами, що належать до країн, які не є учасниками Конвенції;

Ø встановлює перелік об’єктів договору купівлі-продажу, на які не поширюється її дія;

Ø визначає ознаки договору купівлі-продажу, до яких Конвенція не застосовується.

Конвенція включає 101 статтю і складається з 4-х частин:

1. Сфера застосування і загальні положення;

2. Порядок укладення угоди;

3. Порядок виконання договору;

4. Заключні положення.